ЧОМУ РОСІЯНАМ ПОДОБАЄТЬСЯ НЕНАВИДІТИ?
У 1969 році кіностудія “Союзмультфільм” створила один із найбільш антиросійських творів під назвою “Вовка у тридев’ятому царстві”. У зашифрованому географічному розташуванні якоїсь держави жив Вовка (його тоді не звали повністю на ім’я по батькові), якому дуже подобався той стан душі, який на сучасному російському жаргоні називають “халява”. Інші герої мультфільму — “троє зі скриньки на одне лице” — мали уособлювати Ґазпром, Роснєфть і Сурґутнєфтєґаз та надавати сервісні послуги з постачання Вовці кондитерських виробів і прохолодних напоїв. Вовка загинав пальці, а ці троє виконували його бажання.
Реальний Вовка вже 15 років як загинає пальці, віддаючи розпорядження, — стільки-то мільярдів Рамзану, щоб не бунтував і тримав чеченців у шорах, стільки-то на яхти, палаци, вілли і резиденції, на підтримку штанів Сєчіну та Якуніну. Дещицю — в Абхазію, Придністров’я, “Південну Осетію”, тепер у Крим і терористам на Донбас. Росіяни, які досі жили в показній і добре прихованій скромності радянських вождів, не встигали роти роззявляти від небаченої щедрості.
Борги списати країнам третього світу — будь ласка, і мільярди доларів на вітер. Війну нову розв’язати — без проблем, і чергові мільярди доларів на вітер. А скільки коштують “Булави” і літаки, що падають, підводні човни й танки, що горять? Росіяни, роззявивши роти, дивляться на таку щедрість, не усвідомлюючи, що падають, горять і тонуть їхні гроші, як і гроші від природних багатств — їхні гроші, як це цілком правильно записано в Конституції.
Кажучи загалом, росіяни позбавлені не стільки грошей, скільки права на добре і чесне життя, про що, до речі, теж обіцяно в Конституції Росії. Наприклад, у Конституції людям гарантовано, не озираючись від страху, ходити вулицями або не боятися лягти в лікарню. У радянських людей, від яких походять сучасні росіяни, було кілька мрій: щоб холодильник був повний, щоби бути здоровим, щоб було безпечно жити і щоб діти могли здобути освіту. Ці мрії були майже нездійсненними, оскільки останній десяток років радянські люди жили в стані постійного дефіциту, заводячи знайомства з продавцями, вимолюючи кілограм сосисок чи колготки для дружини на Новий рік. Освіта була такою, що наявність папірця не давала права ні на додаткову освіту, ні на нормальну роботу, якщо, звичайно, тато не був великим начальником. Про медицину промовчу, про дружбу ментів і злочинців — теж.
Із цього багна треба було якось вибиратися. Коли свого часу старезний і дірявий корабель під назвою “КПРС” благополучно пішов на дно історії, її командний склад і більшість пасажирів виплили. Спробуйте скласти список нинішнього російського уряду й адміністрації президента на чолі з тим самим рожевощоким хлопчиськом у кумедному кашкеті на голові і з’ясуйте, хто був членом КПРС. Вас чекатиме ще одна казкова удача — їх більшість, починаючи від Путіна і Мєдвєдєва. Вони всі такі ж, як і раніше — ставні, з немиготливим поглядом, барським поворотом голови і ледачим підняттям руки — “а подати мені...”
Трапився конфуз — Росія берегла своє минуле, дбаючи про пам’ятники Лєніну та іншим комуністичним вождям, шануючи тиранів і вбивць, сподіваючись, що ось-ось знову відродитися щось, де можна буде не думати, мало працювати, небагато заробляти і мріяти стати “вовкою”, щоб наказувати. Кремль зіткнувся з новою проблемою — від нової імперії з різною швидкістю почали розбігатися колишні “брати” і “сестри”. Хтось згадав, як їх захоплювала Росія, іншим захотілося піти з-під повчальних окриків. Країни Балтії пішли тихо і без проблем. З іншими Росія розлучається важко. Почалося розлучення із Грузії.
В умовах “залізної завіси” ганяти радянських відступників було легко. Тепер протистояти набагато складніше — дороги відкриті, літаки літають, люди стали цікавішими. Проте виявилося, що владі особливо і не треба пропагувати ненависті до своїх недругів — адже росіяни у п’ятому-шостому поколінні зобов’язані ненавидіти тих, на кого вказують із Кремля. “Добре, — кажуть росіяни, — хоча грузинська поліція нам і подобається, але ненавидіти — це наш обов’язок”. Пішов Саакашвілі, Кремль вирішив ненависть зменшити, але росіян уже не зупинити — приїжджають, їздять Грузією, дивуються і продовжують ненавидіти. Чому? А тому, що не в них. Так і кажуть: “А як це вам вдалося без нас?”
Рефлексія повторилася в Україні. А коли туди приїхали грузини допомагати проводити реформи, ненависть із подвоєною силою понеслася вже в Україну. Ще недавно — “брати-слов’яни, схожа мова, схожий характер”, зараз — фашисти, бандерівці. У росіян раптом сталася амнезія, майже повна втрата пам’яті і люта ненависть до недавніх братів. А заразом і нова хвиля лютої ненависті до американців. Якщо у такої поведінки є регулятор, то Кремль викрутив його до кінця. Вовка з казочки щасливий — йому вже й не особливо треба загинати пальці, всі слухняні й покірливі.
Їх так виховували. У 20-х роках минулого століття вони вбивали один одного і голодували, в 30-х жили під страхом репресій і голодували, в 40-х — під страхом загинути голодували, в 50-ті — думали, як знайти поїсти, в 60-х — космос важливіший за ковбасу, в 70-х — п’ятирічки, сенс життя в їжі, у 80-х — як не загинути в Афганістані і поїсти, в 90-х — порожні магазини. Чи є сенс взагалі вимагати від росіян розуміння демократії і свобод? Той хвалькуватий Вовка з мультика — справжній росіянин, він такий пихатий, виряджений під царя, ніс догори, кашкет набакир і всього йому хочеться відразу й багато.
Пам’ятаєте, чим закінчився мультфільм? Як сказали б у серйозних романах — фіаско. Абсолютно антиросійський фінал — хлопчик Вовка став слухняним, розумним, працьовитим, зробив старій жінці своїми руками нове корито. Однак то казка, в житті все по-іншому — майже сто років брехні, ненависті й пошуку сенсу життя в їжі.