XIII
Цар напрочуд добре розмовляє французькою мовою і знає достеменно всі тонкощі нашої мови. Давніше він насолоджувався дотепами, жартами, нісенітницями, але, дарма що часто був дуже вигадливий у цьому жанрі, його брат, великий князь Михайло, був набагато вправніший. Цар удавався до таких розваг геть усюди, навіть серед поважної розмови. Немає жодного дворянина, наближеного до двору 1839 року, що не пригадував би відомого каламбуру, який цар придумав із приводу своєї небоги великої княгині Марії того самого вечора, коли вона вийшла заміж за ландграфа Лойхтенберґа.
Імператриця ні в чому не поступається імператору, коли йдеться про доброту серця і велич душі. Крім того, їй властиві найвищі вияви всіх жіночих чеснот. Як дружина вона любить імператора вище від усього, що можна описати словом. Обдарована глибоким здоровим глуздом, проникливим розумом, що трапляється не так часто, імператриця, так би мовити, є янголом-охоронцем, навколо якого збираються всі нещасні, щоб просити милосердя або пом’якшити суворість суджень її чоловіка. Імператор любить поступатися лагідному впливу, який здійснює на нього його подруга, і рідко, вкрай рідко, хіба що у випадку нечуваних злочинів, вона не домагається для свого протеже забуття минулого або пом’якшення кари. Всі добрі вчинки, які імператриця сіяла й сіє навколо себе, лишаються невідомі, вона не оскверняє їх публічністю, і нещасні, яких вона рятує або підтримує, не мають потреби червоніти за своє лихо чи злидні.
Імператриця охоче зголошується очолювати всі доброчинні справи і навіть сама навмисне шукає їх. Вона знає, що добрі справи, які йдуть згори, завжди мають велике число послідовників.
1848 року, коли холера пустошила місто, імператриця засвідчила сміливість, не властиву представницям її статі. Пошесть забирала дві-три тисячі жертв щодня. На кожному обличчі відображувався страх, зневіра огорнула кожну душу. Місто стало безлюдним, урядовці покинули свої установи. Менше ніж за чотири дні надійшло понад вісімдесят тисяч прохань про видачу паспорта. Аристократія повтікала чимдалі, навіть придворні просили відпустити їх. Шляхи були всіяні трупами, захаращені вмирущими. Цариця була смілива та енергійна, ходила всюди в супроводі принцес, надихала своїм прикладом підупалу сміливість. Цар теж ходив по місту пішки в супроводі синів і кількох ад’ютантів, які не наважилися втекти. Цар провідував усі лікарні, всі казарми, прагнув заходити в найзлиденніші квартали і виїхав у свою літню резиденцію Царське Село тільки тоді, коли місто, так би мовити, стало майже безлюдним. Можна стверджувати, що в місті лишилося не більше ста тисяч душ, зокрема й гарнізон. Триста п’ятдесят тисяч душ виїхали в села.
Уже кілька років, як здоров’я цариці похитнулося, стало дуже непевним. Лікарі країни не раз доходили відчаю, намагаючись зберегти її для численної і доброї родини, яку вона обожнює і яка щовечора збирається навколо неї: сини, невістки, онуки. Зять, якого вона недавно втратила і любила не менше за рідного сина, теж старанно навідувався до неї.