Розділ 11. РЕЛІГІЯ ДАНИХ

Датаїзм проголошує, що Всесвіт складається з потоків даних і цінність будь-якого явища чи сутності визначається їхнім внеском в обробку даних. Це може вразити вас як якесь ексцентричне поняття, однак насправді він уже завоював абсолютну більшість наукової спільноти. Датаїзм народився з вибухового поєднання» двох наукових припливно-відпливних хвиль. Через 150 років після того, як Чарльз Дарвін опублікував працю «Про походження видів», науки про життя почали розглядати організми як біохімічні алгоритми. А через 80 років після запровадження «машини Тюрінга» — математичного поняття для розуміння алгоритму, який увів англійський математик Алан Тюрінг, — комп’ютерники навчилися проектувати складніші електронні алгоритми. Датаїзм об’єднує їх, указуючи на те, що ті самі математичні закони застосовуються і до біохімічних, і до електронних алгоритмів. Датаїзм у такий спосіб знищує бар’єр між тваринами і машинами й очікує, що електронні алгоритми, зрештою, розшифрують і перевершать біохімічні алгоритми.

Для політиків, бізнесменів і звичайних споживачів датаїзм пропонує революційні технології і величезні нові сили. Науковцям та інтелектуалам він також пропонує науковий «священний Грааль», що вислизає від нас багато століть: єдину загальну теорію, яка об’єднує всі наукові дисципліни: від музикознавства через економіку до біології. Згідно з датаїзмом П’ята симфонія Бетховена, фондова біржа і вірус грипу — просто три структури потоку даних, які можна аналізувати з використанням тих самих базових понять та інструментів. Ця ідея вкрай приваблива. Вона пропонує всім науковцям спільну мову, перекидає мости над академічними розколами і легко поширює досягнення через дисциплінарні кордони. Музикознавці, економісти й мікробіологи можуть нарешті зрозуміти один одного.

У цьому процесі датаїзм перевертає традиційну піраміду вивчення. Раніше дані вважалися лише першим кроком у довгій послідовності інтелектуальної діяльності. Вважалося, що люди переганяли дані в інформацію, інформацію в знання, а знання — у мудрість. Однак датаїзм вважає, що люди більше не можуть впоратися з величезними потоками даних, а отже, не можуть переганяти дані в інформацію, не кажучи вже про знання чи мудрість. Тому роботу з обробки даних слід довірити електронним алгоритмам, чиї можливості значно перевищують можливості людського мозку. На практиці це означає, що датаїсти скептично ставляться до людського знання і мудрості й воліють вірити у «Великі Дані» й комп’ютерні алгоритми.

Датаїзм найсильніше вкорінився у двох своїх материнських дисциплінах — комп’ютерних науках і біології. З них двох біологія важливіша. Саме визнання біологією датаїзму перетворило обмежений прорив у комп’ютерних науках на катаклізм, що струснув усім світом і може повністю трансформувати саму природу життя. Можете не погоджуватися з ідеєю, що організми — це алгоритми і що жирафи, томати й людські створіння — просто різні методи обробки даних. Однак ви маєте знати, що це нинішня наукова догма, і вона до невпізнанності змінює наш світ.

Не лише окремі організми вважаються нині системами обробки даних, а й цілі спільноти, такі як бджолиний рій, колонія бактерій, ліси й міста, які заселяють люди. Економісти теж дедалі частіше пояснюють економіку як систему обробки даних. Непрофесіонали вважають, що економіка складається із селян, що вирощують зерно, робітників, які виготовляють одяг, і споживачів, які купують хліб і білизну. Однак експерти бачать економіку як механізм для збирання даних про бажання і можливості й перетворюють ці дані в рішення.

Згідно із цією точкою зору, капіталістичний вільний ринок і комуністичний контроль держави не є конкурентними ідеологіями, моральними кредо чи політичними інститутами. По суті, вони є системами обробки даних, що конкурують. Капіталізм використовує розподілену .‘обробку, тоді як комунізм покладається на централізовану. Капіталізм обробляє дані, безпосередньо зв’язуючи всіх виробників і споживачів один з одним і надаючи їм право вільно обмінюватися інформацією й незалежно приймати рішення. Як ви визначите ціну хліба на вільному ринку? Адже кожен пекар може випікати стільки хліба, скільки захоче, і вимагати за нього таку ціну, яку хоче. Споживачі теж вільні купувати стільки хліба, скільки можуть собі дозволити, або піти до іншого конкурента. Законом не заборонено встановлювати ціну тисяча доларів за багет, однак навряд чи хтось захоче його купити.

У більших масштабах, якщо інвестори очікують підвищення попиту на хліб, вони купуватимуть акції біотехнологічних фірм, які генетично підвищують продуктивність зерен пшениці. Притік капіталу дозволить цим фірмам прискорити свої дослідження, тим самим швидше й більше постачати зерна і тим самим покривати нестачу хліба. Навіть якщо один біотехнологічний гігант візьме на озброєння невдалу теорію й потрапить у безнадійну ситуацію, його успішніші конкуренти ймовірно досягнуть очікуваного успіху. Так, вільний капіталістичний ринок розподіляє роботу з аналізу даних і прийняття рішень між багатьма незалежними, але взаємопов’язаними процесорами. Австрійський ґуру економіки Фрідріх Гаєк пояснював це так: «У системі, де знання потрібних фактів розподілено між багатьма, ціни можуть працювати на користь координації окремих дій різних людей».

Із цього випливає, що фондова біржа є найшвидшою і найефективнішою системою обробки даних з усіх, які людство досі створило. Кожен може приєднатися до неї, якщо не безпосередньо, то через свої банки чи пенсійні фонди. Фондова біржа рухає глобальну економіку та враховує все, що відбувається на планеті й навіть поза нею. На ціни впливають успішні наукові експерименти, політичні скандали в Японії, виверження вулкана в Ісландії і навіть сонячна активність. Щоб ця система безперебійно працювала, максимально можлива інформація має проходити максимально вільно. Коли мільйони людей по всьому світу мають доступ до всієї наявної інформації, вони визначають найточнішу ціну нафти, акцій Hyundai та шведських урядових облігацій, купуючи й продаючи їх. За оцінками, фондова біржа потребує лише п’ятнадцяти хвилин торгів, щоб виявити вплив заголовка у New York Times на ціну більшості акцій.

Підхід, який базується на теорії обробки даних, пояснює також, чому капіталісти віддають перевагу нижчим податкам. Високе оподаткування означає, що велика частина наявного капіталу зосереджується в одному місці — державних сейфах, — а тому дедалі більше рішень мають прийматися одним процесором — урядом. Це створює надмірно централізовану систему обробки даних. У крайніх випадках, коли податки надмірно високі, майже весь капітал опиняється в руках уряду, який починає заправляти всім. Він диктує ціну хліба, розташування пекарень і бюджет науково-технічних розробок. На вільному ринку, коли один процесор приймає неправильне рішення, інші швиденько наростять капітали на цій помилці. Однак, коли майже всі рішення приймає один процесор, помилки можуть бути катастрофічними.

Ця екстремальна ситуація, коли всі дані обробляються і всі рішення приймаються одним центральним процесором, називається комунізмом. У комуністичній економіці люди начебто працюють за своїми здібностями й отримують відповідно до своїх потреб. Інакше кажучи, уряд отримує 100 % ваших прибутків, вирішує, що вам треба, а потім задовольняє ці потреби. Хоча жодна країна не реалізовувала цю схему в її крайній формі, Радянський Союз і його сателіти підійшли до цього дуже близько. Вони відкинули принцип розподіленої обробки даних і перейшли на модель централізованої обробки. Уся інформація з усіх куточків Радянського Союзу стікалася до одного місця в Москві, де приймалися всі важливі рішення. Виробники і споживачі не могли спілкуватися між собою безпосередньо й повинні були виконувати накази уряду.

Наприклад, радянське міністерство економіки могло вирішити: ціна хліба в усіх крамницях має бути два карбованці й чотири копійки, конкретний колгосп в Одеській області має перейти від вирощування пшениці до розведення птиці, а пекарня «Красний Октябрь» у Москві повинна виробляти щоденно 3,5 мільйона буханок хліба і ні на одну більше. Водночас радянське міністерство науки змушувало всі радянські біотехнологічні лабораторії прийняти теорії Трофима Лисенка — сумнозвісного президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна. Лисенко відкинув тодішні домінуючі генетичні теорії. Він стверджував, що, коли організм набуде якоїсь нової властивості протягом свого життя, ця властивість може передатися його нащадкам. Ця ідея суперечила дарвіністським твердженням, однак повністю узгоджувалася з комуністичними науковими принципами. Вона означала: якщо ви зможете «натренувати» паростки пшениці протистояти холодній погоді, то їхні «нащадки» теж будуть холодостійкими. Відповідно, Лисенко висилав мільярди «контрреволюційних» паростків пшениці на «перевиховання» до Сибіру — і невдовзі Радянський Союз змушений був імпортувати дедалі більше борошна зі Сполучених Штатів.

Капіталізм переміг комунізм не тому, що був більш моральним, що індивідуальні свободи священні або що Бог розсердився на нехристів-комуністів. Капіталізм виграв «холодну війну», бо розподілена обробка даних працює краще, аніж централізована, принаймні в часи прискорених технологічних змін. Центральний комітет комуністичної партії не міг впоратися зі швидкозмінним світом кінця XX століття. Коли всі дані накопичуються в одному секретному бункері і всі важливі рішення приймаються групою пристаркуватих апаратників, вони можуть зробити ядерну бомбу на возі, але не Apple чи Wikipedia.

Існує оповідь (мабуть, вигадана, як і більшість хороших оповідей), що, коли Михайло Горбачов намагався воскресити згасаючу радянську економіку, він послав одного зі своїх головних радників до Лондона, аби з’ясувати, що таке «тетчеризм» і як насправді функціонує капіталістична система. Господарі провели для свого радянського гостя екскурсію по Сіті, по Лондонській фондовій біржі й Лондонській школі економіки, де він мав тривалу розмову з менеджерами банків, підприємцями та професорами. Після багатьох годин радянський експерт вибухнув: «Хвилинку, будь ласка. Забудьте про всі ці складні економічні теорії. Ми сьогодні цілий день тинялися туди-сюди по Лондону, і я так і не зрозумів однієї речі. У себе в Москві наші найкращі уми працюють над системою постачання хліба, і все ж у кожному хлібному магазині й гастрономі стоять величезні черги. Тут у Лондоні живуть мільйони людей, і ми проходили сьогодні повз багато магазинів і супермаркетів, однак я не бачив жодної черги за хлібом. Можна мені зустрітися з тим, хто відповідає за постачання хліба до Лондона? Я мушу дізнатися його секрет». Господарі почухали свої потилиці, подумали трохи й відповіли: «Ніхто не відповідає за постачання хліба до Лондона».

Ось секрет успіху капіталізму. Жодна центральна організація не монополізує дані про постачання хліба до Лондона. Інформація вільно розтікається серед мільйонів споживачів і виробників, пекарів і магнатів, фермерів і вчених. Ринкові сили визначають ціну хліба, кількість буханок на день і пріоритети науково-технічних розробок. Якщо ринкові сили приймуть погане рішення, вони невдовзі скоригують самі себе, як вірять капіталісти. Для наших нинішніх цілей не важливо, правильна ця капіталістична теорія чи ні. Важливо те, що вона розуміє економіку з точки зору обробки даних.

КУДИ ПОДІЛАСЯ ВСЯ ВЛАДА?

Політолбги теж дедалі більше порівнюють політичні системи людства із системами обробки даних. Подібно до капіталізму з комунізмом, демократія і диктатура є, по суті, механізмами збирання і обробки даних, що конкурують. Диктатура використовує централізовані методи обробки, а демократія — розподілені. За останні десятиліття демократія опинилася суттєво попереду, бо в унікальних умовах кінця XX століття розподілена обробка спрацювала краще. За інших умов, подібних до тих, що складалися, наприклад, у стародавній Римській імперії, централізована обробка переважила, і саме тому Римська республіка занепала, і влада перейшла від Сенату й народних асамблей до рук єдиного автократичного імператора.

Це означає, що, позаяк умови обробки даних знову змінюються у XXI столітті, демократія може занепасти і навіть зникнути. Через те що і обсяги, і швидкість потоку даних зростають, освячені віками інститути — вибори, політичні партії і парламенти — можуть стати непотрібними не тому, що вони аморальні, а тому, що не можуть достатньо ефективно обробляти інформацію. Ці інститути виникли в епоху, коли політика розвивалася швидше, аніж технології. У XIX і XX століттях Промислова революція розгорталася достатньо повільно, щоб політики і виборці йшли на крок попереду неї й регулювали її розвиток та керували нею. Однак, позаяк ритм політики не змінився помітним чином із часів парових машин, технологія перейшла з першої швидкості на четверту. Нині технологічні революції переганяють політичні процеси, змушуючи членів парламентів і виборців втрачати контроль.

Поширення інтернету дає нам смак прийдешнього. Для нашого повсякденного життя, економіки й безпеки кіберпростір став незамінним. Однак критичний вибір між альтернативними веб-дизайнами було здійснено не шляхом демократичного політичного процесу, хоча містив у собі традиційні політичні принципи — суверенність, кордони, приватність і безпеку. Чи голосували ви коли-небудь за форму кіберпростору? Рішення, які прийняли веб-дизайнери поза наглядом публічності, означають, що нині інтернет є вільною і беззаконною зоною, яка руйнує державний суверенітет, ігнорує кордони, скасовує приватність і зумовлює напевно найбільші глобальні ризики для безпеки. Хоча десять років тому його важко було розгледіти озброєним оком, нині істеричні посадовці кричать про неминуче «11 вересня».

Уряди й громадські організації постійно ведуть інтенсивні дебати стосовно реструктуризації інтернету, однак значно важче змінити існуючу систему, аніж втрутитися в неї на самому початку. Крім того, на той час, як неповоротка урядова бюрократія спроможеться взяти під контроль кіберпростір, інтернет вдосконалиться вдесятеро. Урядова черепаха не може наздогнати технологічного зайця. Він переповнений даними. Агентство національної безпеки може шпигувати за кожним нашим словом, однак, судячи із частих невдач американської зовнішньої політики, ніхто у Вашингтоні не знає, що робити з усіма цими даними. Ніколи в історії уряд не знав так багато про те, що відбувається у світі, однак небагато імперій завалилися так незграбно, як сучасні Сполучені Штати. Це як гравець у покер, який знає, які карти в його супротивника, однак якось примудряється програвати один раунд за одним.

У наступні десятиліття цілком імовірно, що відбудуться ще інтернет-революцїї, у яких технологія перехопить ініціативу в політики. Штучний інтелект і біотехнологія можуть невдовзі провести ревізію наших суспілвств і економік (а також наших тіл і мізків), однак вони навряд чи видніються на нинішньому політичному радарі. Сучасні демократичні структури не можуть достатньо швидко збирати і обробляти потрібні дані, а більшість виборців не розуміють біологію й кібернетику настільки, щоб сформулювати хоча б трохи адекватну думку. Тож традиційна демократична політика втрачає контроль за подіями і нездатна запропонувати нам осмислене бачення майбутнього.

Пересічні виборці починають відчувати, що демократичний механізм більше не залишає нам повноважень. Світ навколо нас змінюється, і ми не розуміємо, яким чином або чому саме. Влада вислизає з їхніх рук, однак вони не розуміють, до кого вона переходить. У Британії виборці вважають, що влада перейшла до Європейського Союзу, тож вони голосують за Брексит. У США виборці вважають, що «істеблішмент» монополізував усю владу, тож вони підтримують кандидатів — супротивників «істеблішменту», таких як Берні Сандерс і Дональд Трамп. Гірка правда в тому, що ніхто не знає, куди поділася вся влада. Вона явно не повернеться до пересічних виборців, якщо Британія вийде з ЄС чи Трамп загарбає Білий дім.

Це не означає, що ми повернемося до диктатур стилю XX століття. Авторитарні режими, мабуть, так само захлинулися від темпів технологічного розвитку й швидкості та обсягів потоку даних. У XX столітті диктатори мали глобальне бачення майбутнього. Комуністи й фашисти однаково намагалися зруйнувати старий світ і побудувати новий на його місці. Хай ви думатимете про Леніна, Гітлера чи Мао, ви не можете звинуватити їх у браку бачення майбутнього. Нині видається, що лідери мають можливість ставити ще грандіозніші цілі. У той час, як комуністи та нацисти за допомогою парових машин і друкарських машинок намагалися створити нове суспільство й нову людину, нинішні пророки можуть покластися на біотехнологію та суперкомп’ютери.

У науково-фантастичних кінофільмах безжальні політики на зразок Гітлера швидко хапаються за такі нові технології, ставлячи їх на службу своїм мегаломаніакальним політичним ідеям. Однак політики з плоті й крові початку XXI століття, навіть у таких авторитарних країнах, як Росія, Іран чи Північна Корея, нічим не схожі на своїх голлівудських колег. Не схоже, щоб вони планували «світле майбутнє». Найрозгнузданіші мрії Кім Чен Ина й Алі Хоменеї не сягають далі атомних бомб і балістичних ракет, як і в 1945 році. Прагнення Путіна, схоже, обмежуються відбудовою старого радянського блоку чи навіть ще старішої царської імперії. Водночас у США параноїдальні республіканці звинуватили Барака Обаму в безжальному деспотизмі й виношуванні змов для руйнування основ американського суспільства, хоча за вісім років президентства він насилу здійснив мінімальну реформу охорони здоров’я. Створення нових світів і нових людей було явно поза його порядком денним.

Саме тому, що технологія нині розвивається настільки швидко, а парламенти й диктатори однаково переповнені даними, які не можуть достатньо швидко обробити, сучасні політики мислять у значно менших масштабах, аніж їхні попередники століття тому. Унаслідок цього політику початку XXI століття позбавлено глобального бачення. Уряд став просто адміністрацією. Він керує країною, однак не веде її. Уряд забезпечує своєчасну виплату зарплатні вчителям і стежить за тим, щоб каналізація не була переповнена, але не має жодного уявлення, якою стане країна через двадцять років.

До певної міри це добре. Враховуючи, що деякі великі політичні візії XX століття привели нас до Освенціма, Хіросіми й «Великого стрибка», нам краще буде в руках бюрократів з мисленням дошкільнят. Поєднання богоподібної технології з мегаломаніакальною політикою — це рецепт катастрофи. Багато неоліберальних економістів і політологів стверджують, що найкраще віддати всі найважливіші рішення до рук вільного ринку. Тим самим вони віддають політикам чудове виправдання їхньої бездіяльності й невігластва, що подаються як глибока мудрість. Політикам зручно вірити, що причина їхнього нерозуміння світу полягає в тому, що нема потреби його розуміти.

Однак поєднання богоподібної технології з недалекоглядною політикою має свої недоліки. Брак візії не завжди благословенний, і не всі візії є поганими. У XX столітті антиутопічна візія нацистів не занепала спонтанно. Її перемогли однаково глобальні візії соціалізму й лібералізму. Довіряти наше майбутнє ринковим силам небезпечно, бо ці сили роблять те, що добре для ринку, а не те, що несе добро людству чи світові. Рука ринку одночасно й сліпа, і невидима, і віддати їй свої рішення може означати неможливість впоратися із загрозами глобального потепління чи потенційними загрозами штучного інтелекту.

Деякі люди вважають, що нагорі має бути хтось можновладний. Не демократичні політики чи автократичні деспоти, а радше мала когорта мільярдерів, що таємно править світом. Однак такі теорії змови ніколи не підтверджуються, бо недооцінюють складність всієї системи. Кілька мільярдерів, смалячи сигари й попиваючи в якійсь потаємній кімнаті шотландське віскі, напевне не можуть зрозуміти всього, що відбувається на планеті, не кажучи вже про контроль над цим. Безсердечні мільярдери й малі групи інтересів процвітають у сучасному хаотичному світі не тому, що читають карту краще, аніж будь-хто інший, а тому, що мають дуже вузькі цілі. У хаотичному світі тунельне бачення має свої переваги, і влада мільярдерів прямо пропорційна їхнім цілям. Коли найбагатші магнати світу хочуть заробити ще мільярд, вони можуть легко погратися із системою, щоб досягти свого. На противагу цьому, якби вони й захотіли зменшити світову нерівність чи зупинити глобальне потепління, навіть їм це не вдалося б, бо система значно-значно складніша.

Однак вакуум влади рідко залишається незаповненим. Якщо у XXI столітті традиційні політичні структури більше не можуть достатньо швидко обробляти дані, щоб продукувати змістовні візії, на їхнє місце прийдуть нові й ефективніші структури. Ці нові структури можуть суттєво відрізнятися від усіх попередніх політичних інститутів, як демократичних, так і авторитарних. Єдине запитання — хто будуватиме й контролюватиме ці структури. Якщо людство вже не може виконати цього завдання, можливо, знайдеться ще хтось, щоб спробувати.

ІСТОРІЯ В ШКАРАЛУПІ

З точки зору датаїстів ми можемо інтерпретувати увесь людський рід як єдину систему обробки даних, у якій окремі індивіди слугують чіпами. Якщо так, то всю історію можна подати як процес підвищення ефективності цієї системи за допомогою чотирьох основних методів:

1. Збільшення кількості процесорів. Місто зі ста тисячами жителів має вищу обчислювальну потужність, аніж село з тисячею.

2. Збільшення різноманітності процесорів. Різні процесори можуть використовувати різні способи обчислення й аналізу даних. Тому використання кількох типів процесорів в одній системі може підвищити її динамізм і креативність. Спілкування селянина, священика й лікаря може привести до нових ідей, що ніколи б не виникли зі спілкування трьох мисливців-збирачів.

3. Збільшення кількості з’єднань між процесорами. Мало користі від простого збільшення кількості й розмаїття процесорів, якщо вони погано пов’язані між собою. Торговельні зв’язки, що з’єднують десять міст, з високою ймовірністю дадуть значно більше економічних, технологічних і соціальних інновацій, аніж десять ізольованих міст.

4. Збільшення свободи пересування по існуючих зв’язках. З’єднання процесорів між собою навряд чи принесе багато користі, якщо дані не можуть вільно пересуватися. Саме будівництво доріг між тими десятьма містами не принесе користі, якщо на них повно бандитів або якщо якийсь параноїдальний диктатор не дозволяє торговцям і подорожнім пересуватися туди, куди вони хочуть.

Ці чотири методи часто суперечать один одному. Що більша кількість і різноманіття процесорів, то важче вільно з’єднати їх між собою. Тому створення системи обробки даних для Sapiens проходило чотири основні стадії, на кожній із яких наголос робився на іншому методі.

Перша стадія почалася з Когнітивної революції, що дала можливість об’єднати велику кількість людей, які мислять в одну мережу обробки даних. Це дало Sapiens вирішальну перевагу над усіма іншими видами людей і тварин. Хоча є пряме обмеження кількості неандертальців, шимпанзе чи слонів, які можна об’єднати однією мережею, для кількості Sapiens такого обмеження немає.

Sapiens використали свою перевагу в обробці даних для завоювання всього світу. Однак коли вони розтікалися по різних землях і кліматах, то втратили зв’язок між собою й пережили різні культурні трансформації. У результаті утворилося неймовірне різноманіття людських культур, кожна зі своїм стилем життя, структурою поведінки й поглядом на світ. Тож перша фаза історії містила в собі збільшення кількості й різноманітності людських процесорів за рахунок їх з’єднань: двадцять тисяч років тому існувало значно більше Sapiens, ніж сімдесят тисяч років, a Sapiens у Європі обробляли інформацію не так, як Sapiens у Китаї. Однак між людьми в Європі й Китаї не було зв’язків, а отже, видавалося абсолютно неможливим, що одного дня всі Sapiens стануть частинами однієї мережі обробки даних.

Друга стадія почалася Аграрною революцією і тривала аж до винайдення письма і грошей приблизно п’ять тисяч років тому. Сільське господарство прискорило демографічний ріст, тож кількість людських процесорів різко зросла. Одночасно сільське господарство дало змогу значно більшій кількості людей жити разом у безпосередній близькості, тим самим створюючи щільні локальні мережі, які містили безпрецедентну кількість процесорів. Крім того, сільське господарство створило нові стимули і можливості торгівлі й спілкування між собою для різних мереж. А проте, протягом другої стадії і далі превалювали відцентрові сили. За відсутності писемності й грошей люди не могли створювати міст, царств чи імперій. Людство все ще було розділене на численні малі племена з власним стилем життя й поглядом на світ у кожному. Про об’єднання всього людства навіть не мріяли.

Третя стадія стартувала з винаходом письма і грошей приблизно п’ять тисяч років тому і тривала аж до початку Наукової революції. Завдяки писемності й грошам гравітаційне поле людської співпраці нарешті подолало відцентрові сили. Групи людей встановлювали зв’язки і об’єднувалися, утворюючи міста й царства. Політичні й торговельні зв’язки між різними містами й царствами теж міцнішали. Принаймні з першого тисячоліття до нашої ери, коли з’явилася грошова система, імперії й універсальні релігії, люди почали мріяти про утворення єдиної мережі, яка об’єднала б усю планету.

Ця мрія стала реальністю під час останньої, четвертої стадії історії, що почалася близько 1492 року. Перші тогочасні дослідники, завойовники й торговці розпочали снувати перші тоненькі ниточки зв’язків, що охопили весь світ. У пізній модерний період ці ниточки ставали міцнішими й густішими, тож тонка павутина часів Колумба перетворилася на сталеву й асфальтову мережу XXI століття. Ще важливіше те, що інформації було дозволено дедалі вільніше переміщуватися по цій глобальній мережі. Коли Колумб першим з’єднав євразійську мережу з американською, лише кілька бітів інформації могли перетинати океан щороку, долаючи смугу перешкод, що складалася з культурних упереджень, прямої цензури й політичних репресій. Однак, коли настали часи вільного ринку, наукових спільнот, верховенства права й поширення демократії, це зламало бар’єри. Ми часто кажемо собі, що демократія й вільний ринок перемогли, бо були «хорошими». Насправді вони перемогли, бо вдосконалили глобальну систему обробки даних.

Тож за останні сімдесят тисяч років людство спочатку розширювалося, потім ділилося на чітко визначені групи й зрештою знову об’єдналося. Однак цей процес об’єднання не повернув нас до початку. Коли різноманітні групи людей згуртувалися, утворивши нинішнє глобальне село, кожна привнесла свою унікальну спадщину думок, інструментів і стилів поведінки, які вона накопичувала й розвивала на шляху до об’єднання. Наші сучасні комори заповнені зерном із Близького Сходу, картоплею з Анд, цукром з Нової Гвінеї та ефіопською кавою. Подібним чином наші мови, релігії, музика й політика сповнені реліквіями з усієї планети.

Якщо людство — справді єдина система обробки даних, що в цієї системи на виході? Датаїсти сказали б, що її вихідним сигналом буде створення нової, ще ефективнішої системи обробки даних, що називатиметься «інтернет для всього». Коли цю місію буде виконано, Homo sapiens зникне.

ІНФОРМАЦІЯ ХОЧЕ БУТИ ВІЛЬНОЮ

Як і капіталізм, датаїзм теж почався як нейтральна наукова теорія, однак нині він перетворюється на релігію, що претендує на право визначати погане й хороше. Найвищою цінністю в цій релігії є «потік інформації». Якщо життя — рух інформації і якщо ми вважаємо, що жити — це добре, то виходить, що ми повинні поглиблювати й розширювати потік інформації у Всесвіті. Згідно з датаїзмом людське сприйняття не є священним, і Homo sapiens не є вершиною творення чи предтечею якогось майбутнього Homo deus. Люди — просто інструменти для створення «інтернету для всього», що в кінцевому підсумку може поширитися з планети Земля й завоювати всю галактику й навіть увесь Всесвіт. Ця космічна система обробки даних буде чимось на зразок Бога. Вона буде всюди й контролюватиме все, а люди призначені влитися в неї.

Ця концепція нагадує деякі традиційні релігійні уявлення. Так, індуїсти вірять, що люди можуть і повинні об’єднатися у загальну душу космосу — атман. Християни вірять, що після смерті святі зіллються з нескінченним благом Бога, тоді як грішники відріжуть себе від його присутності. Дійсно, у Кремнієвій долині пророки датаїзму свідомо використовують традиційну месіанську мову. Наприклад, Рей Курцвейл назвав книжку своїх пророцтв «Сингулярність поруч», що співзвучна словам Іоанна Хрестителя «наблизилось Царство Небесне» (Євангелія від Матвія 3:2).

Датаїсти пояснюють тим, хто все ще поклоняється смертним із плоті й крові, що вони надто прив’язані до застарілої технології. Homo sapiens — застарілий алгоритм. Урешті-решт, яка перевага людей перед курчатами? Лише та, що в людях інформація протікає за значно складнішими структурами. Люди поглинають більше даних і обробляють їх за допомогою кращих алгоритмів, аніж курчата. (Повсякденною мовою це означає, що люди апріорі мають глибші емоції й значно вищі інтелектуальні здібності. Однак пам’ятайте, що, згідно із сучасною біологічною догмою, емоції й інтелект — це просто алгоритми.) Якщо ж ми створимо систему обробки даних, яка може сприйняти ще більше даних, аніж людська істота, і обробити їх ефективніше, то чи не стане ця система вищою за людей так само, як люди вищі за курчат?

Датаїзм не обмежується простими пророцтвами. Як і будь-яка релігія, він має свої практичні заповіді. Перше і найважливіше: датаїсти повинні максимізувати потік даних, приєднуючи дедалі більше джерел і виробляючи та споживаючи дедалі більше інформації. Подібно до інших успішних релігій, датаїзм теж місіонерський. Його друга заповідь полягає в тому, щоб з’єднати все в одну систему, включно з єретиками, які не хочуть приєднуватися. «Все» означає дещо більше, аніж просто людей. Це означає кожну річ. Звичайно, наші тіла, і, крім того, автомобілі на вулицях, холодильники на кухнях, курчата у їхніх курятниках і дерева у джунглях — усе має бути під’єднаним до «інтернету для всього». Холодильник відстежуватиме кількість яєць у коробці й інформуватиме курятник, коли потрібна нова поставка. Автомобілі розмовлятимуть між собою, а дерева в джунглях повідомлятимуть про погоду й рівень двоокису вуглецю в повітрі. Ми не повинні залишити нічого у Всесвіті, що було б від’єднано від великої мережі життя. Вважатиметься гріхом блокування потоку даних. Що таке смерть, як не умова, за якої інформація не протікає? Тож датаїзм возвеличує свободу інформації як найбільше благо для всіх.

Людям рідко вдається створити цілковито нову цінність. Останній раз це трапилося у XVIII столітті, коли іуманістична революція почала проповідувати підривні ідеали свободи, рівності й братерства людей. Після 1789 року, попри численні війни, революції й повстання, люди не змогли запропонувати жодної нової цінності. Усі наступні конфлікти й битви точилися або в ім’я цих трьох гуманістичних цінностей, або в ім’я ще старіших, таких як поклоніння Богові чи служіння нації. Датаїзм — перший з 1789 року рух, що створив абсолютно нову цінність — свббоду інформації.

Ми не повинні плутати свободу інформації зі старим ліберальним ідеалом свободи висловлювань. Свобода висловлювань була дана людям і захищала їхнє право думати і говорити те, що вони хочуть, разом із правом тримати язик за зубами, а думки при собі. Свобода ж інформації надається не людям. Вона надається інформації. Ба більше, ця нова цінність може зазіхнути на традиційну людську цінність свободи висловлювань, віддаючи перевагу праву інформації вільно поширюватися над правом людей привласнювати дані і обмежувати поширення інформації.

Датаїзм отримав свого першого мученика, коли Аарон Шварц, двадцятишестилітній американський хакер, її січня 2013 року покінчив життя самогубством у своїй квартирі. Шварц був рідкісним генієм. У віці чотирнадцяти років він допоміг створити критично важливий протокол RSS. Шварц також твердо вірив у свободу інформації. У 2008 році він опублікував «Маніфест повстанців вільного доступу», у якому вимагав вільного й необмеженого потоку інформації. Шварц говорив: «Ми маємо отримувати інформацію, хоч де б вона зберігалася, копіювати її й ділитися нею з усім світом. Маємо брати те, що виходить за межі копірайта, і додавати його до архіву. Ми повинні купувати секретні бази даних і викладати їх у мережу, скачувати наукові журнали і завантажувати їх у мережі файлообмінників. Ми мусимо боротися за Право Вільного Доступу».

Слова Шварца дорогого вартували. Його дратувало те, що цифрова бібліотека JSTOR брала плату зі своїх клієнтів. JSTOR зберігає мільйони наукових праць і досліджень та вірить у свободу висловлювань вчених і видавців журналів. Сюди ж входить свобода брати гроші за право прочитати їхні статті. Згідно зі JSTOR, якщо я хочу отримувати плату за ідеї, які створив, це моє право. Шварц думав інакше. Він вірив, що інформація хоче бути вільною, що ідеї не належать людям, які їх сформулювали, і що неправильно ховати дані за стінками й брати вхідну плату. Він використовував комп’ютер Массачусетського технологічного інституту, щоб отримувати доступ до JSTOR, і закачував сотні тисяч наукових праць, які збирався викласти в інтернет, щоб кожен міг вільно їх читати.

Шварца заарештували й віддали до суду. Коли він зрозумів, що його, швидше за все, визнають винним і посадять у в’язницю, то повісився. Хакери відреагували на це петиціями й атаками, спрямованими проти наукових та урядових інституцій, які переслідували Шварца і обмежували свободу інформації. Під тиском JSTOR вибачилася за свою участь у цій трагедії й нині дозволяє вільний доступ до багатьох, хоча й не до всіх своїх даних.