home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



2. Філон Александрійський

Перше пряме цитування афоризму Геракліта зустрічаємо у вельми маргінальної для грецької традиції особи — в іудея Філона Александрійського. Його доробок імовірно був би повністю забутий, якби християнські автори не зацікавилися ним як взірцем для своїх спроб використання грецької філософії та алегоричної екзегези гебрейської Біблії. Його коментарі грецької версії Біблії зберегли для нас багато цінної інформації про грецьку, платонівську чи стоїчну, філософію, яку він знав або завдяки отриманій освіті, або завдяки традиції гебрейських коментаторів, які йому передували. Філон потужно використовує алегоричний метод для того, щоб у біблійних персонажах та їхніх діях віднайти натяки на концепти грецької філософії. Наприклад, він впізнає чотири головні стоїчні чесноти у чотирьох річках Раю, про які каже книга Буття[143]. Філон, до речі, не перший застосовує алегоричну екзегезу до тексту Біблії. Він часто натякає на своїх попередників, яких він називає phusikoi, гебрейських коментаторів Біблії, які встановлювали відповідність між біблійними історіями та явищами природи і які, своєю чергою, надихалися стоїчним алегоризмом[144].

Насправді контекст, в якому у Філона з’являється цитата з Геракліта, є доволі неясним. Грецький текст був втрачений, проте до нас дійшов вірменський переклад. Коментуючи біблійний вірш «Господь з’явився йому в діброві Мамре»[145], Філон пише:


Буквальний сенс видається мені дуже ясним. Водночас, тільки дерево містить алегоричний сенс у слові Мамре, який має бути пояснений халдейською мовою. Дерево, згідно з Гераклітом, є нашою природою, яка любить втікати та приховуватися[146].


Проте цілком очевидно, що Геракліт ніколи не казав, що дерево є нашою природою та що наша природа любить втікати. Безумовно, має місце помилка у перекладі з грецької на вірменську. Грецькою, безумовно, ішлося про виправдання необхідності використовувати алегоричну методу на кшталт: «Потрібно пояснити, що означає «діброва Мамре», адже, згідно з Гераклітом, «природа любить приховуватися»». Насправді, предметом інтерпретації буде слово «Мамре», бо, каже Філон, воно етимологічно означає «те, що походить з бачення», отже, акт бачення. Також можна би припустити, що текст хоче сказати, ніби божественна природа любить ховатися та що вона ховається тут у людській формі.

Цей перший текст Філона цікавий згадкою імені Геракліта, проте його інші згадки цього афоризму є набагато яснішими. Коментуючи вірш книги Буття 2:6 «але виходила волога з землі і напувала всю поверхню землі», Філон пише:


Непосвячені в алегорію та у те, що Природа любить приховуватися, порівнюють джерело вологи, про яке йдеться, з річкою Єгипту[147].


Зі свого боку, у повній відповідності до стоїчної доктрини, Філон вважає, що джерело означає керівну частину нашої душі: як джерело, вона поширюється у п’яти органах чуттів. Ті, хто не знає афоризму Геракліта, шукають буквальних пояснень: якщо Біблія каже про «вихід вологи», йдеться про народження річки. Водночас ті, хто разом із Філоном знає, що «Природа любить приховуватися», намагаються знайти «іншу річ», висловлену біблійним текстом. Упродовж свого коментаря Філон розвиває потенціал теми джерела, наприклад, пише про джерело чеснот або джерело життя, яким є Бог. Отже, афоризм Геркаліта[148] є для Філона запрошенням зробити повчальні та напучувальні висновки з біблійного тексту, віднаходячи аналогії між фізичними реаліями, вказаними у тексті, (у нашому прикладі — джерелом), та духовними реаліями, які можна зрозуміти як джерела у непрямому сенсі.

Етимологія також є викривальною. Бог змінив ім’я Аврам на ім’я Авраам[149]. Зміна імені, каже Філон, є символом «Природи, яка завжди любить приховуватися». Філон пояснює свою думку, кажучи, що «Аврам означає «Батько, який піднімається», тоді як Авраам означає «Батько звуку»[150], та, шляхом наукової аргументації, робить висновок: перехід від Аврама до Авраама відповідає трансформації того, хто переходить від вивчення природи до практики мудрості, від фізики до етики.

Я передчуваю нетерпіння мого читача, який небезпідставно запитує себе: що ж це за Природа, розкривання якої зрештою зводиться до відкриття прихованого сенсу сакрального тексту? Я йому відповім, що Філон не здійснює, на кшталт стоїків, екзегези імен богів, які пов’язані, зрештою, з космічними процесами. Він хоче дати витлумачення історичних фактів чи приписів закону, про які повідомляє Біблія. Йдеться про те, щоб розкрити істинний сенс, прихований у цих формулах. Адже, з усією очевидністю, phusis у Філона є синонімом aletheia, тобто Природа та Істина для нього глибоко пов’язані. Їх обох символізує та сама реальність, згадана Біблією, а саме: Криниця. Справді, говорячи про біблійні криниці, Філон натякає на відмінність поверхового та глибинного пізнання:


Криниця є символом пізнання. Адже природа пізнання міститься не на поверхні, а у глибині. Вона не виходить на світло, вона любить ховатися у таємницях, і знайти її зовсім нелегко, це вимагає чималих зусиль[151].


Навіть якщо ідеться про природу пізнання, ми з легкістю помічаємо у цих словах натяк на афоризм Геракліта. Водночас, ми виявляємося свідками цікавої зустрічі, яка відбуватиметься ще неодноразово, між афоризмом Геракліта та афоризмом Демокріта, що став приказкою та згідно з яким, за свідченням християнського письменника Лактанція, Істина буде прихована у криниці: «Демокріт підтверджує, що Істина занурена у глибоку криницю[152]. Демокріт, зі свого боку, просто сказав:


Насправді ми нічого не знаємо, адже Істина — у глибокій безодні[153].


Цілком імовірно, що саме цю приховану у глибинах Істину мав на увазі Філон[154]. Ще до нього Ціцерон зближував ці дві сентенції, кажучи про філософів нової Академії, які пропонують суто апоретичну філософію та у такий спосіб відповідають тим, хто закидає їм, що у них немає нічого певного:


Що ж ми можемо зробити? І чи це наша провина? Це Природу потрібно звинувачувати, що вона, як каже Демокріт, повністю сховала Істину у безодні[155].


Складається враження, що Ціцерон каже: Природа Геракліта приховала Істину Демокріта у безодні. Нас цікавить, насамперед, як у Ціцерона, так і у Філона те, що у певній перспективі має місце ототожнення Природи та Істини. Обидві приховані і їх дуже важко відкрити.

Наприкінці своїх «Природних питань» Сенека запрошує нас зібратися із силами щоб присвятити себе відкриттю Природи та Істини:


Із величезними зусиллями ми могли б дістатися цієї безодні, в яку була поміщена Істина. Проте ми кволо шукаємо її лише на поверхні[156].


І справді, aletheia грецькою означає не стільки «істину» у сенсі відповідності думки та реальності, скільки «реальність» в онтологічному сенсі. І phusis може мати той самий сенс.

Використовуючи слово phusis для позначення Природи, яка створює істот, або звичайного життя природи, або природи якоїсь речі, або (у стоїчному сенсі) життя рослин, Філон, щойно мова заходить про екзегезу Біблії, починає розуміти під цим словом приховану реальність чи істину, яку потрібно знайти за буквальним розумінням за допомогою алегорії, бо ця реальність чи істина є безтілесною та, зрештою, божественною[157]. Наприклад, імена патріархів — Авраам, Ісаак та Яків — відсилають до «неявної реальності (phusis), набагато вищої за реальність чуттєвих об’єктів»[158], адже для Філона ці персонажі в алегоричний спосіб відповідають трьом основоположним елементам, які становлять доброчесність, що ними є вроджені схильності, теоретичне навчання та практичні вправи. Втім він каже про це прямо:


Сказане [у Біблії], не обмежується буквальним та наочним поясненням, а здається дає змогу зрозуміти якусь реальність (phusis), що її натовпу дуже важко пізнати, реальність, яку визнають ті, хто надає умосяжному перевагу над чуттєвим і здатен бачити[159].


Тут можна було б навіть перекласти phusis як «сенс» в опозиції до буквального значення. «Реальність» — це істинний «сенс». Аналогічний перехід маємо у латині, де слово res, яке означає «річ», «реальність», може також у деяких контекстах означати істинне значення слова[160]. Як би там не було, у перспективі алегоричної екзегези phusis швидше відповідає якомусь концептуальному змісту та якійсь безтілесній реальності. Протиставляючи s^omata — тіла, pragmata — під цим терміном він має на увазі безтілесні реальності[161], — Філон вважає, що лише той здатен практикувати алегорію, «хто здатен розглядати безтілесні реальності (pragmata) окремо від тіл та в їхній оголеності». Можна припустити, що для Філона «природа» любить приховуватися, бо вона неприступна органам чуття, бо вона міститься у просторій царині безтілесного — від психічних реальностей до божественної реальності, а смертним її дуже важко пізнати.

Отже, Філонова алегорія дуже відрізняється від стоїчної. Якщо стоїчна алегорія виявляє, що міфи відповідають тілесним реальностям, тобто живим й одухотвореним, Філонова алегорія виявляє у біблійному тексті безтілесні реальності. Вона, таким чином, має платонівську інспірацію та анонсує алегорію неоплатоніків. Додамо, що цей рух думки від чуттєвого до умосяжного при прочитанні священного тексту є також духовною вправою, яку намагаються здійснювати християни, читаючи Біблію.


1.  Теологічна фізика | Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи | 5 «Природа любить загортатися». Міфічні та тілесні форми