home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



4. Таємниці Природи у Середньовіччі та за Модерної доби

Метафора «таємниць природи», що з’явилася за елліністичної доби, пануватиме у дослідженнях природи, фізиці та природничих науках упродовж майже двох тисячоліть. У своїй дуже цікавій книзі Вільям Імон дослідив долю цього уявлення у середньовіччі та на початку модерної доби[121]. З XV по XVII ст. традиція продовжуватиметься: праць, у назвах яких міститиметься натяк на таємниці чи дива природи, буде дуже багато. Можливо, це пояснюється надзвичайним успіхом в середньовіччі перекладеної з арабської та хибно приписуваної Аристотелю книги «Secretum Secretorum» (Таємниця таємниць). Як би там не було, всі види праць, названих «Таємниці природи» чи «Дива природи», пропонуватимуть медичні, алхімічні чи магічні рецепти.

Ця література вписана у довгу традицію, що розвинулася з часів античності, зокрема, починаючи з II ст. до Р.Х., та пропонує науку, метою якої є «відкривати потаємні й дивовижні сили природних істот, тобто їхній phuseis, їхні приховані властивості й чесноти, так само як зв’язки симпатії та антипатії, похідні від phuseis у трьох царинах. Люди, рослини, тварини та камені (у тому числі, метали) розглядаються відтепер як носії таємничих сил, покликаних у цій своїй якості зцілювати всі хвороби та недуги і забезпечувати людині багатство, щастя, почесті й магічну силу»[122]. Ідеться, зокрема, про збірки щодо mirabilia, дивних та надзвичайних природних явищ. Ми знаємо цю літературу, що вочевидь бере початок від Болоса з Мендеса (близько 200 р. до Р.Х.,), передусім завдяки натякам на неї та уривкам з неї у більш пізніх авторів, таких, наприклад, як Пліній Старший, у якого симпатії та антипатії відіграють визначальну роль.

За доби злету науки у XVII та у XVIII ст., як це добре показав Вільям Імон у щойно згаданій праці, модерна наука у певному сенсі є спадкоємницею магії та окультних наук, бо обирає собі за мету розкриття таємниць природи. Останні були предметами філософської фізики, а також псевдонаук за доби античності та середньовіччя, і стають предметом нової фізики, математики та механіки. Френсіс Бекон заявлятиме, наприклад, що природа розкриває свої таємниці тільки у тортурах експериментів[123]. Паскаль скаже: «Таємниці природи приховані. […] досліди, що дають нам змогу їх зрозуміти, невпинно множаться; та оскільки вони є єдиними принципами фізики, наслідки множаться пропорційно»[124]. Можна також процитувати Гасенді[125], який називає res natura occultae (речами, прихованими природою), повертаючись таким чином до формули Ціцерона[126], предмети, що не піддаються безпосередньому спостереженню, проте пов’язані, своєю чергою, з явищами, які можна спостерігати.

Лише упродовж XIX ст. метафору поступово припинили використовувати, в міру того, як у науці зникло уявлення про божественного будівничого. Як ми побачимо далі, у філософів і художників вона поступиться місцем поняттю таємниці світу, буття чи екзистенції.


3.  Природа як таємниця | Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи | III «ПРИРОДА ЛЮБИТЬ ПРИХОВУВАТИСЯ»