home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



3. Афоризм Геракліта у Гайдеґера

У сучасному світі більше не говорять про таємницю природи, а Ізіда, разом зі своїм покривалом, повернулась у країну мрій. Проте афоризм Геракліта залишається завжди живим і продовжує живити рефлексію. Гайдеґер реактуалізує афоризм Геракліта[1080]. Він ототожнює phusis Геракліта із тим, що він називає Буттям, та пропонує чимало інтерпретацій цього афоризму, які є достатньо різними, проте сумісними[1081]: «Буття любить ставати невидимим»[1082], «Покривання невід’ємне від розкривання»[1083], «Буття (явлення, що розкривається) саме собою схильне замикатися у собі»[1084], «Приховування належить до схильності Буття»[1085]. Або ще дві формули, процитовані Аленом Рено[1086]: «Буття відступає, показуючись у сущому як такому» та «Буття зникає, позбуваючись своєї обмеженості у сущому». Усі ці інтерпретації потрібно помістити у контекст еволюції, подекуди дуже несподіваної, думки Гайдеґера, адже поняття Буття зазнає в ній постійного становлення. Дослідження цієї еволюції виходить далеко за межі завдань нашого дослідження. Тому я зупинюсь тут лише на тому аспекті Гайдеґерових формул, який пов’язаний із загальною перспективою нашого розгляду.

Щоб зрозуміти сенс Гайдеґерових інтерпретацій афоризму Геракліта, потрібно спробувати з’ясувати те, що означають для нього слова «Буття» та «суще». На думку Гайдеґера, ми звикли звертати увагу лише на визначені речі — людину, собаку, дерево, зірку, стіл. Саме це він називає сущим. Суще цікавить людину своїми якостями, корисністю, призначенням. Це якась річ у зв’язку з іншою. Той факт, що суще є, людину не цікавить:


Для людини, зануреної у повсякденність, мало важить, що речі є, що вони засновані Буттям. Її цікавить тільки суще, тоді як Буття сущого залишається для неї чужим. «Погода є поганою». Погода погана — нам цього досить, тоді як «є» не має жодного значення. […] Вся людська поведінка робить очевидною цю антиномію — те, що людина знає суще, проте забуває Буття[1087].


Тут має місце радикальне протиставлення дієприкметника та інфінітиву дієслова «бути». Буття не є річчю поміж іншими, воно є актуальністю, присутністю. Те, що являється, є сущим, те, що не являється є самим явленням, тобто Буттям. Явлене є присутнім сущим, приховане є Присутністю, яка дає з’явитись сущим; те, про що ми повністю забуваємо, це їхня поява перед нами.

Саме від цього парадокса відштовхується Гайдеґерова екзегеза фрагмента Геракліта. Гайдеґер розуміє слово phusis у контексті того первісного сенсу, який воно мало у грецькій мові:


Що означає слово phusis? Воно означає те, що розкривається з самого себе […], дію розгортання шляхом відкривання та появу у цьому розгортанні, утримання у цій появі та перебування в ній[1088].


Він описує цей процес як Aufgehen, тобто дію розпускання, росту, появи. Для Гайдеґера західна ідея природи є наслідком грецького бачення Буття як розпускання, виникнення[1089]. Гайдеґер, таким чином, розуміє три слова афоризму Геракліта як знак того, що «розпускання», розкриття, якими є phusis, невіддільне від приховування (Вже Шеллінґ сказав: «Розвиток передбачає загортання»[1090]):


Геракліт хоче сказати, що утримування є складовою частиною буття. Цим самим він зовсім не хоче сказати, що буття є нічим іншим, як приховуванням, він каже: буття, безперечно, розгортається як phusis, як розкривання, як те, що показує себе, проте це розкривання невіддільне від якогось прикривання. Як можливе розкривання без прикривання? Ми кажемо тепер: буття поширюється на нас, проте у такий спосіб, що приховує одночасно від нас свою сутність. Таким є значення слова «історія буття»[1091].


Водночас, ця тема передбачає різні варіації. Може йтися, як у щойно цитованому «Принципі розуму» про те, що Гайдеґер називає «історією буття». Тобто про занепад думки у забуванні Буття, притаманному історії філософії. Історія філософії стає «наближенням до приховування Буття у його забуванні»[1092].

А може йтись про антиномію прикривання та розкривання, внутрішньо притаманну Буттю. Намагаючись пояснити, що означає для нього афоризм Геракліта, Гайдегер каже таке:


Що це означає? Вважали та вважають, що наступне: буття є важкодоступним, потрібно багато зусиль, щоб вигнати його з власної схованки та позбавити його, так би мовити, бажання приховуватися.

Прийшов час, коли потрібно мислити протилежне: відступати, прихищати самого себе у своєму власному відступі є схильністю буття, тобто тим, завдяки чому воно зміцнює своє розгортання. А розгортання буття означає знімання огорожі, розпускання у відкритості не-відступу — […] phusis. Лише те, що упродовж свого розгортання розкривається, знімає огорожу і може лише знімати огорожу, може любити закриватися. […] Тільки те, що є відкриттям знятої огорожі, може бути закритим огорожею. Ось чому не потрібно викорінювати phusis чи «долати» його kruptesthai; набагато важче залишити phusis в усій чистоті його розгортання, його kruptesthai як його складовій. Буття є відкриттям знятої огорожі, що саме себе загороджує[1093].


В очах Гайдеґера афоризм Геракліта пов’язаний з його власного доктриною a-letheia, відповідно до Гайдеґерового витлумачення етимології грецького слова, що позначає істину: a-letheia означає незабування, неприхованість. Проте істина, зрозуміла як розкривання, передбачає також прикривання. Так само Phusis: воно розкриванням того, що є прикриванням, встановленням огорожі, якою є втаємничення; розпускатись означає прикриватись, прикриватись означає проявляти себе. Ось чому Гайдеґер називає Буття Секретом, Загадкою, Таємницею (Geheimnis)[1094]. Рух до визнання того, що Природа чи Істина невіддільні від своїх покривал, який окреслюється від Ґьоте до Ніцше, у Гайдеґера стає особливо відчутним.

Людині притаманно забувати буття. Щоб жити, вона має цікавитися сущим. Загіпнотизована турботою про речі, які вона розглядає як цілком готові, людина не звертає уваги на їхнє виникнення, постання, на їхній phusis, на їхню природу в етимологічному сенсі слова. Як каже Жан Валь: «Ця дія [забування буття на користь сущого] певним чином конституює нас самих, ми завжди її реалізуємо, це наше призначення здійснювати її. Ми завжди є вбивцями буття»[1095]. Про Буття Гайдеґера можна сказати те саме, що Плотин казав про Єдине: «Воно ніде не відсутнє та, водночас, воно відсутнє всюди, так само як присутнє є присутнім тільки для тих, хто здатен його прийняти»[1096]. Його присутність є чимось на кшталт присутності-відсутності. Це забування Буття пояснює ситуацію людини. Вона «блукає»: «Неспокій, який виганяє таємницю, щоб сховатися у повсякденній реальності та штовхає людину від одного предмету до іншого, змушує її втрачати таємницю, і є блуканням»[1097]. Використовуючи словник «Буття та Часу», можна сказати, що людина, зазвичай, живе неавтентично, проте може, хоча й дуже рідко та без жодних гарантій, досягати автентичності та ясності, сміливо взявшись за таємницю Буття.

Філософи та науковці попередніх століть у своїй більшості говорили про розкривання природи, про відкривання її таємниць. Буття, що відтепер заступило місце природи, не має бути відкритим, проте воно є тим, що одночасно змушує являтися та не являється. Це «розпускання» є абсолютною таємницею. Ален Рено у дослідженні, про яке ми згадували[1098], використовує для вираження цієї думки наступну формулу: «Саме Буття стає тут Сфінксом».

Чи має Гайдеґер рацію витлумачувати у такий спосіб афоризм Геракліта? Безумовно, він має рацію розуміти phusis у сенсі «розпускання», дії появи. Він, також, має рацію, коли впізнає у цьому афоризмі метод Геракліта, що полягає у прагненні схопити тотожність протилежностей. Водночас я не вважаю, що Геракліт міг розуміти Буття (einai) як розпускання та появу, тобто що він ототожнював його із phusis.


2.  Таємниця екзистенції та тривога | Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи | 4.  Тривога, нудота, зачарування…