home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Мошко-капіталіст


Що таке „жорна” або „круподерка” вже, здається, ніхто з молоді не знає. У наших дідів це був пристрій, щоб із зерна „дерть” для худоби робити, а як добряче впрієш, то й борошно на коржі. Складалася круподерка з великого круглого каменя, якого треба було крутити власними обома. Кажуть старі люди, що по незабутності вражень робота на жорнах дорівнювала лише праці на кінній косарці, прозваній в народі „лобогрійкою”.

Ось чому дехто з кобиздохівських євреїв заробляв на шмат хліба, мелючи людям на своїй круподерні. Особливо славилися жорна Мойсея Шварца, або по вуличному - Мошка. До речі, йому ота приватна круподерка боком після революції вилізла, бо наші кобиздохівські революціонери за відсутністю більш гідних кандидатур проголосили Шварца капіталістом і експлуататором трудового люду. За що Мошко-капіталіст натерпівся чимало. Хоча я й досі не збагну - як можна експлуатувати самого себе і вважатися при цьому капіталістом. До того ж, революціонерами у нашому селі чомусь виявилися виключно євреї і колишній чорносотенець Бугайчук, котрого вже іменували: товариш комісар. Втім, у ті роки й не такі „жарти” можна було зустріти, тільки від них чомусь ніхто не сміявся.

Дружина у „капіталіста” була енергійна і балакуча, тому вічно ходила з позбиваними кісточками рук. Бо, знаєте, коли у хаті стеля низька, то важко жінці й поговорити по-людському. А ще вона свого Мойсея любила і дуже ним пишалась перед сусідами.

А тепер уявіть собі мого діда, сільського фельдшера Назара Степановича, флегматичну спокійну людину, з якої за увесь день і Мошкова Рива десяти слів би не витягла, не те що його баба Наталя. Однак ця незворушність не заважала дідові вправно лікувати всіх - і українців, і поляків, і євреїв, і родину пекаря-чеха і навіть невідомо як занесеного у Кобиздохівку лютеранина Верчика.

І от у обідню якраз пору, коли Назар Степанович, пахкаючи димом з величезної самокрутки, ніжно споглядав через вікно свою гордість - грядку з турецьким тютюном-самосадом, двері мало не зриваються з петель і в кімнату встрілюється Рива.

- Назар Степанович, - репетує вона щосили, - ой, бикицер, бикицер! Мій Мошко ногами меле!

Коли про когось у Кобиздохівці кажуть, що він „меле ногами”, то це однозначно, що бідоласі гаплик і жити лишилося лічені хвилини. Тому мій флегматичний дід зриває зі стіни фельдшерську сумку і летить навпростець до Мошкової мазанки, ламаючи, до речі, по дорозі дорогоцінний самосад… Людина ж ногами меле!

Влітає він у хатку і що ж бачить? Мошко справді меле ногами: змайстрував до своєї круподерки ніжний привід з педалями, крутить їх і блаженно всміхається від усвідомлення власної винахідливості. І ця радість людини, яка щось придумала і змайструвала, була такою непідробною, що дід розреготався і пішов додому - прив’язувати поламані стебла тютюну до патиків. Може вичухаються…

Одійшовши і підв’язавши тютюн, дід Назар дав Мошковій Риві практичний урок української філології, і тямуща жінка одразу зрозуміла свою неточність. Відтепер вона стояла на розі вуличок і кричала бабам, що несли зерно у крупорушку до конкурента:

- Не йдіть до Лейби, йдіть до мого Мошка! Лейба руками крутить, а мій Мошко дере між ногами!

Баби сміялись од такої реклами і пояснювали бідній Риві, що для такого діла у них свої чоловіки є.



Годинник із зозулею | Кобиздохівські оповісті | Історія з демографією