Викрадення ерцгерцога

У 1942 р. Василь Вишиваний знайомиться з групою українських студентів, які навчалися у Віденській музичній академії. Через посередництво одного з них — Романа Новосада — встановлює контакти з ОУН, зокрема, з членом проводу Української Головної Визвольної ради (УГВР) Мирославом Прокопом, який фігурує у протоколах допиту як Володимир-Дмитро (док. 87). Як свідчить у своїх споминах Р. Новосад, В. Вишиваний прагнув, щоб українське підпілля увійшло у тісний контакт зі спецслужбами західних держав з метою спільної боротьби проти гітлерівців²⁷¹. Зважаючи на те, що у Відні на той час (1944 р.) перебувало кілька тисяч українців-утікачів та емігрантів, така співпраця могла бути ефективною. Р. Новосад зазначає, що Вишиваний сприяв встановленню контакту української підпільної організації та учасника Руху опору француза Поля Массе, який працював на військовому заводі, де виготовлялися деталі для «Фау-1». Це підтверджується матеріалами допиту В. Вишиваного, які одночасно свідчать, що він сам брав безпосередню участь у боротьбі з нацизмом. В. Габсбург на допиті розповідав, що познайомився і здружився з двома французами — Полем Массе і Жаком Бруером, які були вивезені до Відня з Франції, де працювали на авіозаводі «Хенкель» у конструкторському бюро. Массе, зокрема, знімав копії з креслень, що проходили через його руки, та пересилав їх у Францію. В. Вишиваний неодноразово переховував його на своїй квартирі, допомогав одержувати інформацію про воєнну промисловість німців в Австрії і про пересування німецьких військ. Як зауважив В. Вишиваний слідчому, він «допомогав йому за своїм бажанням, керуючись ненавистю до нацизму» (док. 86). Через необережність П. Массе був заарештований Абвером, однак витримав тортури, що врятувало від арешту В. Вишиваного, Р. Новосада та інших учасників підпілля. Відступаючи з Відня, гітлерівці не встигли ліквідувати в’язнів, і Поль Массе вийшов на волю.

Як свідчить Н. Гірняк, з 1944 р. і аж до арешту у 1947 р. В. Габсбург жив постійно у віденки Єлизавети Шмідт, яка здавала йому дві кімнати свого помешкання. Вона повідомила Н. Гірняка про деякі подробиці побуту ерцгерцога. В. Габсбург мав хворі легені і що 4 місяці приймав пневмоторакс. Він був дуже привітним до усіх мешканців будинку, сам упорядковував своє помешкання, часто самотужки готував собі їжу. Жив у приязні з українцями, з яких пані Шмідт найбільше запам’ятала Романа Новосада. Усі називали ерцгерцога полковником «Віші». Після закінчення війни В. Габсбург зініціював заснування трьох малих підприємств з виробництва лаків, фарб і штучних смоляних виробів: «Інгас», «Хемоган» і «Австрійське товариство виробів штучної смоли». Бюро цих підприємств були поруч з його помешканням. В. Вишиваний щодня ходив на роботу на 7.30. Це було в англійській зоні окупації, і ерцгерцог, як і всі віденці цієї частини міста, почував себе вільним від радянської залоги²⁷².

У спогадах Р. Новосада, опублікованих у 1992 р., згадується про зустрічі В. Габсбурга з українською молоддю, яка навчалася і працювала у Відні. Більшість належала до студентського товариства «Січ», а з початком війни Німеччини з СРСР чимало молодих українців стали вояками батальйону «Роланд». Ця військова формація, створена з українських юнаків, які проходили вишкіл на теренах рейху, була відправлена на Одещину, в запілля румунських військ із завданням утримувати «порядок». Як свідчить Р. Новосад, В. Габсбург, користуючись своїми давніми зв’язками у австрійських військових колах, доклав чималих зусиль, аби українську молодь — вояків новоствореного батальйону, які не здобули необхідної підготовки, не відправили на фронт, на вірну смерть. Водночас він опікувався і тим, щоб українські вояки не були скеровані проти українського ж населення, а після розформування «Роланду» домагався того, щоб ті з них, хто навчався у вищій школі, без репресій повернулися до навчання ²⁷³.

Р. Новосад згадує, що В. Вишиваний любив розповідати про свою участь в українських визвольних змаганнях 1917–1921 рр., про січовиків, з якими йому довелося воювати, українських діячів, з якими познайомився в різні роки як в Україні, так і в еміграції. З особистих спогадів ерцгерцога йому вкарбувалися в пам’ять розповіді про перше кохання до українки зі Львова. Згодом Р. Новосад зустрівся з цією жінкою, якій він привіз вітання від В. Вишиванного. Це була Марія Шмериківська (Прийма) — співачка і піаністка, яка познайомилася з В. Габсбургом у австрійській столиці під час свого навчання у Віденській музичній академії ²⁷⁴. Зустріч з цією жінкою справила на ерцгерцога надзвичайне враження. Він довгі роки зберігав пам’ять про неї та її дочку Рому, в майбутньому відому балерину (за деякими відомостями, її батьком був В. Габсбург).

Після захоплення Відня радянськими військами В. Вишиваний прагне допомогти українським підпільникам налагодити контакти із західними державами. Навесні 1946 року до нього звернувся представник французької військової місії у Відні капітан Пелісьє з проханням допомогти розшукати українців — учасників опору, з якими мав зв’язок Поль Массе, для встановлення контактів з французькими офіційними чинниками. У результаті, як свідчить Р. Новосад, у французькій зоні відбулась зустріч члена УГВР Миколи Лебедя з повноважними представниками французького президента, який виявив зацікавлення українською проблемою²⁷⁵.

Контакти В. Вишиваного з українським підпіллям, зрештою, стали для нього фатальними. Є. Шмідт свідчила, що 26 серпня 1947 р. він вийшов з дому і вже ніколи не повернувся²⁷⁶. У слідчій справі, однак, зазначено, що його було заарештовано 22 вересня 1947 р. у Відні Управлінням контррозвідки МДБ Центральної групи військ як агента французької розвідки та учасника оунівського підпілля²⁷⁷. У жовтні 1947 р. віденські часописи помістили повідомлення, що В. Вишиваний інтернований у більшовицькому таборі у Вінер Нойштадті. Всі засновані ним підприємства припинили свою діяльність, і у 1953 р. Їх було ліквідовано з великими боргами²⁷⁸.

У процесі слідства В. Вишиваний був звинувачений у зв’язках з ОУН, співробітництві з англійським агентом і французькою контррозвідкою під час Другої світової війни і згодом, після капітуляції Німеччини.

19 грудня 1947 р. В. Габсбург був переданий у МДБ УРСР, яке протягом півроку вело справу Габсбург-Новосад. 20 травня 1948 р. слідство було закінчено і справу передано у воєнну прокуратуру. За іронією долі звинувачувальний висновок воєнної прокуратури стверджував, що «австро-угорські правлячі кола готували В. Габсбурга-Льотрінгена на український престол». Єдиним «підтвердженням» цьому був залучений до справи витяг із згаданої книги О. Думіна — А. Крезуба. Навіть антифашистську діяльність В. Габсбурга в роки війни було використано проти нього: радянські каральні органи кваліфікували її як «работу в пользу английской разведки». Попри всю безглуздість висунутих звинувачень, В. Габсбурга засудили до 25 років позбавлення волі. 12 серпня 1948 р. був підписаний супроводжувальний лист про направлення В. Габсбурга у Володимирську тюрму. Однак 18 серпня 1948 р. він помер у лікарні тюрми № 1 м. Києва з діагнозом двосторонній кавернозний туберкульоз легень (док. 97).