Глава XXVII

По просьбі Марійки збігалася Домніка по всіх ворожках околиці, аби розвідатися щось про убійника. Але ні одна не могла сказати щось певного. Сліпа ворожка в місті сказала:

- Чого оця жінка думає стільки про якогось хлопця? Він не варт того! Він убив свого брата і ще колись свого тата уб'є, як він не вволить його волі. Татову хату обкидує хтось раз по раз недобрим зіллям.

Зачувши про се, Івоніка, вдарив другий раз Марійку.

- Івоніка бив свою жінку! - сповіщала Домніка урочисто, майже не що в кожній хаті, тріумфуючи, що подавала таку цікаву новину.- До часу нещастя Івоніка і не кивнув ^[117] пальцем на свою жінку. А тепер? - Вона була перша, що довідалася про сю нечувану річ. Вона саме незвичайне знала розказувати!

- Та за що бив? - питали.

- Аби мовчала, вмісто по ворожках розвідуватися.

- Тяжко йому, аби інші люди знали його нещастя. Один син застрілений, а другий…

І ніхто не доповняв тяжкої думки до кінця, ніхто ніби не говорив щось певного. Правда, були й глибокі пересвідчення, хто був убійником; безгомінно умостилися вже давно у всіх серцях, та ніхто не висказував їх словами. Кожне жалувало нещасних родичів.

- Марійка віднесла до Сучави до святого Івана на десять службів, аби віднайти убійника, а вісім до монастиря до ДрагомірноЇ, аби кара божа постигла його, але кара його оминає! - докінчувала, розтолковуючи свої оповіщення.