Book: Ректор-батько корупції



Серії книг:


УКРАЇНА: ЕПОХА КОРУПЦІЇ

Надя – Брудний Детектив


ГРИГОРІЙ ЛЕЩЕНКО


РЕКТОР – БАТЬКО КОРУПЦІЇ


А які події та злочини могли відбуватися в Україні, коли уявити, що держава йде тим шляхом, що й раніше?

Так і лишається корумпованою, наполовину бандитською, наполовину реформованою, спустошеною хазяюванням злодіїв?

Описані тут події відбуваються у недалекому майбутньому, коли населення через хитрощі влади ніяк не контролює, а лише обирає та повністю довіряє вирішення всіх питань черговим непорядним політикам і чиновникам. Люди ледве зводить кінці з кінцями та не беруть ніякої участі в політиці, хіба що під час голосувань за владу ведуться на вмілі брехні, маніпуляції та різні новітні технології одурманення виборців і в черговий раз обирають бозна кого…

Ми – українці! Нас гноблять корупціонери! Але у нас ще стоїть…на кону наше світле майбутнє, без злодіїв і зрадників.


Влада продовжує тільки для видимості боротися з суцільною корупцією. Через небачений ріст злочинності уряд змушений надати приватним детективам такі ж права та зброю, як і поліції.

Я, Надя, приватний детектив, грабіжниця та німфоманка, опиняюся в центрі протистояння спецслужби і терористів, що хочуть убити Президента.

А ще, щоб виправдати свою крадіжку грошей у ректора академії економіки і права , починаю шукати його скелети в шафі та бачу, що корупція зробила не тільки з ним та з його коханням, а й з усією Україною.

Чимало державних вишів злодійкуватою владою перетворено на кубла корупції та шайки по розкраданню бюджетних коштів і грабунку студентів. Деякі навчальні заклади, як і багато державних установ, перетворені ледь не на організовані злочинні групи, що частину вкраденого передають нагору. Подібне бачу і в мерії та адміністрації Києва. Корупція залишається одним з головним важелів управління державою…

УКРАЇНИ:ЕПОХА КОРУПЦІЇ


Надя – Брудний Детектив


ГРИГОРІЙ ЛЕЩЕНКО


РЕКТОР – БАТЬКО КОРУПЦІЇ


Не міняй кохання на злодійство!


Політичний детектив


КИЇВ

2019

УДК 82-1/-1

Л 54


Лещенко Г.І.

Д 54 Ректор – Батько Корупції / Григорій Іва-

нович Лещенко – Обухів: ФОП Гуляє-

ва В.М. 2019,- 424с.

ISBN 978-617-7503-72-8


Я, Надя, приватний детектив, грабіжниця та німфоманка, опиняюся в центрі протистояння спецслужби і терористів, що хочуть убити Президента. А ще, щоб виправдати свою крадіжку грошей у керівника вишу, починаю шукати його скелети в шафі та бачу, що корупція зробила не тільки з ним та з його коханням, а й з Україною.


УДК 82-1/-1


Висловлюю щиру подяку

спонсорам

за надання мені коштів для друку книжки


ISBN 978-617-7503-72-8 © Лещенко Г.І., 2019


Усі події та персонажі вигадані.

Будь – який збіг з реальними

подіями чи особами випадковий

Автор


ДІЙОВІ ОСОБИ

Оскільки ми живемо у наполовину бандитській державі, а серед кримінальників не дуже прийнято називатися звичайними іменами, то й я заради приколу дала багатьом прізвиська


Я, Надя, директор приватного детективного агентства, корупціонер, грабіжниця, німфоманка, а, іноді, ще й гвалтівниця

Президент, прекрасний керівник, менеджер, бізнесмен, дипломат, оратор, але теж, на жаль, корупціонер; мій коханець

Ректор (Батько Корупції, Папа, Турист), очільник Міжнародної академії економіки та права*, великий друг кадебешників, комуняків, Президентів, високопосадовців, мафії та студентів; дуже поважаю старого, але хочу пограбувати

Янгол (Корупція, Міс Україна), донька Ректора, божевільна

Лада, коханка Ректора, божевільна

Оксана, моя секретарка, найближча подруга, хакер, зрідка коханка

----------------------------------------

* вигаданий вищий навчальний заклад

Жанна, моя заступниця, чесна й порядна, керує такими, як сама, дурниками для створення видимості чесної роботи мого агентства; розслідує усілякі дрібні правопорушення; всліпу використовую її для незаконних дій

Роберт, мій помічник, бойовик, готовий виконати будь – яку брудну роботу, ігроман

Леонардо, терорист, дуже сексуальний, використовую для інтимних розваг у ліжку та ще для дечого і закохуюся в нього

Че Гевара, таємний кур’єр з непідконтрольної Україні території, мій коханець

Проректор (Комсомолець), довірена особа і найліпший помічник Батька Корупції, секретний інформатор спецслужби

Антикорупціонер (АК, Борець з корупцією) – усі вважають ненормальним, гнаний і переслідуваний, без толку товче воду в ступі, бо у корупційній Україні в нього немає ніяких шансів проти казнокрадів і хабарників

Герострат, керівник терористів

Генерал (Микола Ілліч), заступник Директора Агентства Національної Безпеки України*; керує мною шантажем і погрозами


----------------------------------------

* вигадана спецслужба


Розділ 1.

ВИБИРАЄМО ЖЕРТВУ

ДЛЯ ПОГРАБУВАННЯ

ПЕРЕСТРІЛКА

БІЛЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ.


Сидимо та й ламаємо голови, як нам обікрасти рідну неньку – Україну.

А ще пограбувати багатих громадян!

І такими думками по всій країні одночасно зі мною, власницею приватного детективного агентства, та моєю секретаркою зайняті тисячі з виду нормальних людей.

Це, в основному, керівники на державній службі, що сидять на бюджетних грошових потоках, отримують хабарі за дозволи та сприяння. А ще бізнес - партнери наших керманичів та ті, хто прислужує й захищає корупціонерів.

А вся ця наволоч, як і я, має піклуватися про народ, допомагати йти в світле майбутнє!

Нелегка доля у казнокрада та хабарника!

Як і у всіх, хто бере собі чуже!

Я теж грабіжниця!

Але нічого поганого не подумайте!

Бідних не чіпаю!

Благородна!

Типу Робін Гуда*!

Але ще не починала здобуті незаконним шляхом гроші роздавати бідним. Ніяк не вирішу, як краще це зробити та й взагалі чи варто.

Періодично з київською командою чи зі співробітниками моїх закордонних компаній грабую українських місцевих корупціонерів.

Бо де ж рівність?

Справедливість?

Пограбування стають найголовнішою статтею моїх доходів. Усе інше, як, наприклад, - моя робота директором приватного детективного агентства та слава одного з кращих сищиків країни, - лише прикриття для крадіжок та відмивання хоч якоїсь частини украдених грошей. Нині в розробці до сотні корупціонерів.

Постійно вводимо всі можливі дані, а також записи з прихованих камер відеоспостережень та мікрофонів щодо цих негідників до нашого таємного Комп’ютера.

Машина визначає скільки приблизно грошей встигли чиновники та політики поцупити чи здерти хабарами; аналізує психологічний стан цілей та можливі загрози і ситуацію довкола мерзотників; інтуїтивно дає знати кого

з цієї погані треба грабувати в першу чергу.

-------------------------------------------------

* герой середньовічних англійських народних балад, ватажок лісових розбійників, грабував багатих, віддавав здобич бідним

Грабувати тих, хто грабує державу, звісно, небезпечно, але, оскільки, гроші ніде в деклараціях не відображені, то до поліції ніхто не звертається, жертви намагаються нас шукати приватним чином, але поки що безрезультатно.

Нині Комп’ютер по необхідності здійснити пограбування на перше місце несподівано підняв авторитетного та впливово Ректора Міжнародної академії економіки і права.

За прогнозами та згідно результатів аналізів у Ректора чергова вікова та життєва криза, яку може не пережити, тож під загрозою наше пограбування такого милого та мудрого дідуся, котрий накрав уже ледь не під зав’язку.

Комп’ютер прогнозує найближчим часом три варіанти розвитку подій навколо Ректора: його смерть, втрату основної суми прихованих ним грошей або і те й інше разом.

Нам тільки не дуже зрозуміло: має на увазі наше втручання чи якихось інших сил?

Та клята машина не дає відповіді…

Треба швидше розібратися з академі-

ком, - наполягає моя секретарка і найкраща подруга Оксана. – Через кілька днів ми нарешті встановимо його таємні закордонні банківські рахунки, дізнаємося шифри від сейфів на роботі та вдома. Аби якось ще дістатися й до того, що ховає у банківських скриньках!

Але цього разу щось стримує мене від пограбування…

Добре знаю старого. Не раз з ним мала розмови в колі відомих вчених, політиків.

Зустрічалися на прийомах, конференціях, численних заходах, у різних товариствах. Справляє дуже приємне враження. Відчуваю до нього симпатію та повагу…

Прекрасний фахівець з економіки й права. Такі люди в Україні на вагу золота.

Ні! Так не можу!

Потрібно ще раз все зважити!

Починай таємне розслідування по Рек-

тору, - наказую секретарці. - Зберіть всю можливу інформацію про діда, дізнайтеся його таємниці, дайте мені повну історію життя.

Оксана слухає мене одним вухом, бо в інше отримує повідомлення від мого заступника Жанни і відчуває, що віднині поруч із копанням у брудній білизні очільника вишу на перше місці в наших розслідуваннях виходить і справа стрільців біля Верховної Ради.

Справа в тому, що моя рідна сестра Леся очолює розвідку тимчасово недружньої до України держави. За великі гроші мені вдалося серед наближених до сестри співробітників завербувати інформатора. Той повідомив, що можливо спробують убити одного з великих корупціонерів, депутата Парламенту.

Тож Жанна та її підлеглі проводили стеження за можливою жертвою...

Дівчина крутиться на іншому боці дороги від будинку Верховної Ради.

Поруч з нею, як і на великій площі через дорогу біля Маріїнського парку, повно перехожих та кілька невеличких озброєних груп охоронців, котрі або теревенять про щось між собою, або уважно оглядають усіх довкола.

За мить Жанна орієнтується в тому, що відбувається. Без ніяких попереджень відразу вихоплює пістолет і всаджує кулю в голову озброєному здорованю.

Той секунду тому встиг вистрелити та вцілити у величезного гладкого депутата.

Парламентар як раз вийшов з – за рогу будівлі Верховної Ради та йшов до свого авто.

Останнє, що бачить у житті, приємного водія, одного з коханців, та розчинені настіж двері милого розкішного дорогого джипу …

Охоронець депутата, що йде поруч, теж вихоплює пістолет, але тільки смикає спусковий гачок, а пострілів не лунає.

Такої зухвалості тут не чекали, хоч це одна з причин навіщо біля Парламенту стільки охорони, діють підвищені заходи безпеки.

Вбитого нападника та його товариша відразу прикрив броньований мікроавтобус, що підскочив до тротуару, і з якого заторохкотів кулемет, що бив понад головами депутатів, які виходили з приміщення Ради, та охоронців і зівак, що тинялися без діла.

Більшість переляканих починає падати на тротуар, або в паніці пригинаються, починають метатися біля будинку й на площі.

У другого нападника реакція не гірша від

Жанни. Доки кулеметник стріляє в бік Парламенту, переключає всю увагу на неї, починає поливати вогнем Жанну, яка встигає нирнути за ріг, роздираючи одяг, але рятуючи життя.

Опиняється під прикриттям бетонної огорожі, об яку б’ються кулі та здіймають пил.

Тримає зброю напоготові, але не наважується висунутися та глянути на мерзотників, бо все ще працює їхній кулемет, звук якого починає віддалятися по вулиці. Тільки чути скрипіння гальм та гуми на колесах автобусу.

Жанна ховає пістолет, бо боїться, щоб її не пристрелили охоронці Парламенту, пострілів яких ще навіть і не чула.

Обережно виходить з укриття і бачить

те, що тут ніхто раніше ще не спостерігав.

Перше враження чимось схоже на картину після нальоту ворожої авіації чи обстрілу.

Розбите скло на вікнах солідної гарної будівлі Парламенту.

Повсюди лежать тіла, сумки та речі.

Метушаться охоронці.

Починають підніматися з тротуару люди.

Жанна починає рахувати трупи…

Але раптового розуміє, що всі ці люди теж живі. Просто від страху не рухаються.

І навіть не поранені!

А Жанна вже встигла побувати на війні і відчуває таке вмить.

Ніде немає крові.

Єдина кров точиться з трупу відомого на всю країну скандального депутата і розтікається струмочками аж на проїжджу частину.

Підстреленого Жанною нападника його дружки вкинули до автобусу та втекли.

Бозна що!

От вже до чого дійшло!..

***

Чому кулеметник не стріляв по людях?

– Перше, що запитує сама себе Оксана.

Передивляється показані по всіх телевізійних каналах записи з вуличних камер спостереження та мобільних телефонів випадкових перехожих і робить висновок:

- Запросто міг покласти з десяток народних депутатів, що в цей час опинилися на лінії вогню, перед прицілом його потужної зброї! Навіщо тільки обстріляв будинок Парламенту та порозбивав вікна? До речі, ніколи не думала, що скло тут не броньоване. ..

Дивуюсь, переглядаючи зйомки з камер, як любителі все підряд знімати на свої телефони додумалися продовжувати улюблене заняття навіть під кулеметним вогнем!

І звідки у цих негідників кулемет?

Але що за дурне запитання?

У зв’язку з військовими подіями на сході держави у країні з’явилося море зброї!

По міській системі камер спостереження відслідкували втечу вбивць з місця злочину.

Кілька разів міняли авто, виїхали з столиці, звернули до лісу та вимкнули фари. Тож з супутників теж нічого не вдалося встановити. Зранку почали прочісувати ліс та продивлятися зображеннях на камерах довкола.

Усе марно!

Так втікають тільки ті, хто добре знає як діє система суцільного стеження довкола.

Стріляти з кулемета над головами та-

кої маси народу і ні в кого не вцілити ще важче, ніж вести вогонь по людях і нікого не залишити живим, - продовжує роздумувати вголос Оксана. - З такої сучасної зброї кулі розлітаються на кілька кілометрів!

– Бо нападники хотіли вбити тільки товстого кабана, в якого вцілити навіть і дитина! – Кажу. - Помер прямо на роботі, бідолашний!

То навіщо так ризикувати заради де-

шевого спектаклю! – Вихоплюється в подруги. - Без особливого ризику можна було цю тушу хабарника продірявити в багатьох інших місцях Києва! І не майже впритул, як тут, а, наприклад, зі снайперської рушниці з великої відстані і після цього втекти, особливо не нервуючи та не чекаючи погоні... Коли відморожені наважилися на такий виклик владі, то щось ще мають утнути!

Схоже, маємо чекати наступних актів

цієї вистави! – Зітхаю та дивлюся у вікно, згадую наші справи, чимось схожі на цю.

Оксана довго намагається переключити

телевізійні канали, щоб щось почути нове про теракт, але повсюди одне і те ж:

Це перший терористичний акт в історії

України, коли обстріляли будинок найвищого законодавчого органу. Загинув видатний …

Хто візьме на себе відповідальність за

теракт? Усі експерти переконані…

Державні служби відразу зреагували на

обстріл, але спіймати нападників не вдалося…

У столиці піднімається паніка. Багато

людей бояться виходити на вулицю. Коли маємо поки що безкарну стрілянину біля найбільш захищеної будівлі …

Тероризм атакує! Спіймають вбивць?

Це якийсь показовий публічний розстріл!

Навіщо стільки шуму? Дійсно, вбити чергового крупного корупціонера можна було якось по тихому, або, взагалі, організувати нещасний випадок, смертельно заразити.

А тепер скільки шуму!

Влада вже поставила на ноги всіх. Невдовзі й до мене прибіжать за допомогою.

Щодо покійного, то нічого корисного ми не дізналися. Хіба що тільки те, що й після смерті ухитряється опинятися в центрі нових скандалів та паплюжити репутації інших.

Завжди стриманий і виважений, бідолашний Глава Уряду раптово розплакався прямо на похороні. Ніщо людське не чуже навіть казнокрадам! І найдурніші серед журналістів миттєво зрозуміли в чому тут справа.

Вибухнув скандал.

Зразковий сім’янин, батько п’ятьох дітей, виявився гомосексуалістом.

Коли ти на такій високій посаді, - почали

злі люди жартувати ще на похоронах, - то ти не звичайний гомосексуаліст. Ти еліта! Голуба кров! І тобі горде ім’я – Голубий!

Чути таке, особливо мені, не було сил.

І ці люди говорять про своє бажання йти до Європи, де ні в кого не виникає навіть думки осудити тих, хто має не таку сексуальну орієнтацію, як більшість громадян!

Та хай кохаються з ким і як хочуть!

Аби тільки ці почуття були справжніми чи хоч мали від цього якесь задоволення. Та представники сексуальних меншин часто набагато кращі за тих, хто хизується тим, що має традиційну сексуальну орієнтацію!

Масла у вогонь, який охопив кар’єру очільника уряду, підлила ще й якась анонімна непорядна людина, котра того ж дня оприлюднила в Інтернеті сексуальні втіхи прем’єра з своїм близьким покійним соратником.

Це вже, щоб остаточно добити і так зламаного горем втрати. А може, щоб не хотілося стати Президентом, бо майже всі прем’єр – корупціонери України мріяли про крісло очільника держави. Після таких скандалів саме в нашій країні шанси очільника уряду стати Президентом значно зменшаться.


***

Тобі жалко цього здирника? – Знову з

Оксаною повертаємося до справи Ректора.

Хочу розібратися чи заслужив дід, щоб

ми у нього все відібрали? Чи дійсно проміняв усе на корупцію? Крадіжки захопили так, що стали головним у житті?

Та йому вистачить на старість і без тих



грошей, що ми вкрадемо в нього! – Сміється подруга. – Продивися скільки має записану на членів своєї сім’ї однієї тільки нерухомості! І в Україні, й за кордоном!... Ти відчуваєш симпатію до старого?

Коли тільки розкрадає державні гроші

та дере хабарі з усіх підряд, то мені на таке наплювати!– Намагаюся вдовбати впертій секретарці. – Ти знаєш хоч когось, хто сидить на державних грошових потоках і не краде? За таке я його й пальцем не трону! Ми з тобою займаємося набагато гіршим! Шукай когось іншого! Нарешті знайди мені того прокурора, який зібрав хабарами сто мільйонів доларів!

Бісів прокурор зі своєю соткою десь

пропав,- розгублено каже Оксана і в очах у подруги з’являється страх, що зараз її відлупцюю. – Шукаємо виродка по всіх можливих країнах, але ніяк не можемо знайти! Можливо, нас уже хтось випередив, знайшов цей мішок з грішми та випотрошив і вбив!..

Починаю бліднути.

Автоматично біліє й обличчя Оксани.

Подруга намагається ще врятувати розмову у пристойному тоні і не довести наші балачки до сварки та її неминучого побиття, тому майже кричить, як потопельниця, хоч при цьому й не забуває в майбутньому зідрати з мене трохи грошенят:

Дай кілька днів і доведу, що Ректор –

рідкісний мерзотник! Тільки обіцяй виплатити мені за це премію в пару тисяч баксів!

Від такого нахабства тільки широко розкриваю очі та хочу ще й рота розкрити, але одержима можливою нагородою подруга не дає мені й слова сказати:

Усе життя цей негідник розбещував

корупцією всіх довкола! Через його навчальний заклад пройшли тисячі студентів. В академії навчається чимало з майбутньої еліти країни, а Ректор своєю жагою наживи підриває основи держави та становить загрозу для нації! Найстрашніше, псує молодь, привчає чистих світлих наївних дітей до того, що давати хабарі і все купувати, нічого толком не знати та брехати – це нормально! Виховує уявлення у молодих, що корупція – звичний та найкращий спосіб існування в нашому суспільстві! Ректор в усьому копіює владу, непорядну та корумповану. Навіщо нам звільнений та ще й у бігах прокурор, який уже не впливає на хід подій в Україні? Давай розберемося з майбутнім міністром! Надю, ти ж патріотка!

Перелякана борець з корупцією та захисниця моралі так щиро все це каже, що не можу не погодитися і махаю рукою на знак згоди…

Готуючись до пограбування, ми встановили прослуховування та спостереження не лише за керівником академії, а й за багатьма з його оточення. З Оксаною вже чули про дивацтво Ректора, який перед тим, як піти на пенсію, хоче хоч рік чи пару місяців побути міністром, про що мріяв усе життя. У старого вистачить грошей купити цю посаду. Хоча з його хитрістю та розумом може й у якийсь інший спосіб попасти в міністерське крісло…

Вперше близько зіткнулася з ректором, коли мене попросили влаштувати на навчання в академію дитину знайомого з села, де народилася моя мати. Випускниця школи мала низькі знання і я запропонувала оплатити навчання наперед за всі роки. Дівчина була переконана, що поступить сама на бюджет. Батьки абітурієнтки, мої далекі родичі, відмовилися брати у мене гроші, зібрали кошти і просили допомогти дати хабара комусь в академії.

Оксана знайшла мені посередника серед працівників вишу. Взяв гроші й не підвів, нині дівча навчається на юриста - міжнародника.

На випадок, що посередник не захоче виконувати свої зобов’язання, Оксана встановили стеження за ним з метою накопати на нього компромат. І відразу отримала записи нескінченних переговорів про вступ за хабарі. Навіть вдалося зняти кілька випадків передачі грошей.

Внеси Ректора до нашого Секретного

комп’ютеру і починайте готуватися грабувати академіка, - ще тоді наказала секретарці…


Розділ 2.

РЕКТОР СВЯТКУЄ

ТРИДЦЯТИЛІТТЯ

ЗАНЯТТЯ КОРУПЦІЄЮ


Відтоді про Ректора маємо безліч записів прихованими камерами та мікрофонами.

Ось, наприклад, святкування усім студентським і викладацьким колективами академії тридцятиліття, як цей знаний далеко за межами столиці й України виш очолив і на сьогоднішній день ще статний солідний керівник, що так і світиться мудрістю та добротою.

Ректор єдиний серед усіх керівників вищих навчальних закладів України, призначений на цю посаду ще комуністами за часів Радянського Союзу і захвалений та підтримуваний протягом усіх цих років вже корумпованою владою незалежної України.

Рекордсмен!

Усім догодив і себе не обділив!

Уже тоді підходив тодішній правлячій комуністичній партії по всіх статтях і був готовий догоджати будь – якій владі, аби лише здійснилася його мрія й очолив навчальний заклад, де й здобув диплом.

Чомусь серед студентів поширювалася думка, що очолив академію в день, коли Україна стала незалежною. Про це навіть помилково написали на кількох сайтах і цю думку підхопили, щоб продемонструвати - Ректор не має ніякого відношення до Імперії зла, як називали тодішній Радянський Союз, та не був членом комуністичної партії, без чого в ті часи нізащо не очолиш навіть бригаду з кількох селян чи робітників, а не те що важливий виш.

Прихильники Ректора намагалися подалі закинути написані в комуністичні часи наукові роботи Ректора, де прославляв існуючий тоді злочинний режим та виступав адвокатом червоної влади. Усі тогочасні численні роботи академіка дивним чином позникали з бібліотек та книгосховищ і були викреслені з каталогів.

… Поздоровлення з ювілеєм керівництва вишем надходять не лише від керівників держави, столиці, багатьох навчальних закладів, а й від студентів, котрих доля розкидала не тільки по Україні, а й по всьому світу. Всі люблять та поважають керівника академії.

А мені особливо запам’яталося записане нами базікання кількох жіночок напідпитку.

Запровадив корупцію в академії.

Благословив! І з першого дня роботи

почав красти, - по секрету повідомляє працівниця бухгалтерії, єдина, що вціліла за три десятиліття. – І, коли вірити моїм завжди правильним підрахунками, за цей час украв…

Бабця нахилилася до подруги і прошептала їй на вухо цифру.

Подруга старенької перехрестилася і, п’яна, скрикнула:

Оце корупціонер так корупціонер!

Усім корупціонерам корупціонер!

Сусіди по застіллю перелякано дивляться на веселих бабусь.

Тиша перед бурею?

Зараз квочок виженуть не лише із-за столу, а й з роботи?

Та я про нашого колишнього Прези -

дента, - не розгублюється язиката гостя і показує на екран телевізора.

Там показують фото приємного випещеного гарного й усміхненого мужчину, якому через гонитву за хабарами та злодійством довелося тікати з України і тепер часто журналісти сперечаються між собою два чи три рази встиг відсидіти за кримінальні злочини колишній глава держави перед тим, як більшість виборців, одурманені новітніми технологіями маніпуляції громадською думкою, обрали його очільником держави.

У їдальні академії за накритими столами йде чергова пиятика, цього разу на честь умілого та довголітнього керманича - академіка, а за вікнами завзято працюють та іржуть старі двірники, які майже разом з академіком колись почали трудитися у виші - прибирають кілька гектарів території академії, тягають величезні контейнери для сміття з опалим листям та радіють за Ректора…

***

А де зараз Ректор? – Запитую .

Їде до матусі. Ми вже встановили

у будинку старенької камери та мікрофони…

Оксана виводить на екран зображення та

звук з пристроїв спостереження навіть в авто Ректора, яке рухається і в такт якому на задньому сидінні злегка ворушиться величезне ще могутнє тіло діда, котрий то дрімає, то відкриває своє мудрі ще гарні світлі очі.

Про що думає?

Що згадує?

Можливо, як вже наприкінці існування червоної імперії завдяки майстерно розіграній підставі попередника зайняв нарешті довгоочікуване крісло керівника вишу…

Відкриваю особисту справу старого.

Завжди чомусь відразу увагу привертає цікава, оригінальна та дотепна розповідь про те, як у результату скандалу, ледь не міжнародного, ще за часів Радянського Союзу пішов з посади попередній керівник академії.

А ось і фото колишнього ректора.

Попередній очільник вишу на світлині разом зі своїм сином. Обидва, як леви, породисті, сексуальні з розумними очима. Хоч і намагаються дивитися в об’єктив, та сяють від щастя, що стоять поруч та обнімаються.

Тримаю фотографію лівою рукою, а в праву беру наступне фото, вже з іншим, нинішнім Ректором, який теж на світлині разом зі своєю дитиною – чарівною донькою - красунею. І по них теж видно, що люблять один одного не менше за батька з сином.

Можливо, даремно тоді так поспішила!

У кінці цієї заплутаної непростої справи навіть шкодуватиму, що до пуття не розібралася з кінцем кар’єри одного ректора та початком кар’єри іншого.

Хоча, навряд, це щось би змінило…

Події розвивалися так, як це було заздалегідь написано Долею!

Тримаю в руках дві світлини і до кінця не розумію, що сфотографовані – це основні учасники мого майбутнього розслідування – справжні небезпечні гравці смертельної сутички, спричиненої бажанням займатися корупцією та залізти якомога вище в цьому житті!...

Згадую стару казку про те, як переможець дракона посів місце переможеного, але невдовзі й сам перетворився на дракона…

Вічне запитання: чи можна на чужому нещасті збудувати своє щастя?

Навіть сама ще до кінця не усвідомлюю навіщо за власним бажанням починаю розслідувати злет до таких висот одного з членів еліти країни, шанованого керівника та вченого.

Не зустрічала, щоб такий омріяний багатьма шлях обходився без ганебних таємниць, прихованих скелетів у шафі!

***

Попередник Ректора після чергового святкування напився до чортиків та прямо в своєму кабінеті голяка почав залазити на студенток легкої поведінки, а в цей час туди увірвалися міліціонери (так у ті часи називали нинішніх поліцейських!), викликані охоронницею навчального закладу, котра повідомила, що в кабінеті керівника вишу відбувається вбивство.

Патрульних до кабінету ректора, де оргія була в самому розпалі, привела ця ж охоронниця. Жінка відімкнула двері у свята святих у той момент, коли перша особа академії прямо на дивані біля свого робочого столу займався комуністичним вихованням підростаючого покоління під портретами вождів країни, нинішніх та минулих.

Хтось ухитрився зробити сенсаційні знімки оргії у кабінеті керівника одного з найпрестижніших вишів Радянського Союзу і через якийсь тиждень світлини з голим академіком - комуністом та студентками – юристами почали публікувати у виданнях багатьох країн. А на телебаченні були в захваті від тих оригінальних та дотепних світлин з найбільш закритої та загадкової держави на планеті!

Жінку, яка телефонним дзвінком до міліції зруйнувала кар’єру попереднього ректора, спочатку звільнили з роботи, але потім, коли академію очолив нинішній Ректор, її спочатку поновили на посаді, а потім і призначили в господарську частину, де за хабарі могла закуповувати товари по завищених цінах і приходити на роботу, коли заманеться.

Це дід разом з охоронницею та фото-

графом організували гучне звільнення попереднього керівника академії, яке через величезний міжнародний резонанс влада ніяк не могла зам’яти та зупинити, – констатує Оксана.

Ректор, коли зайняв головне крісло в академії, повністю звільнив усіх, хто мав хоч якесь відношення до його попередника, розставив на всі посади тих, кому довіряв.

Після скандалу опальний керівник академії від переживань через широкий розголос своїх сексуальних походеньок надірвав здоров’я, тяжко захворів та невдовзі помер, а син з сім’єю емігрував за кордон і про нього нічого не відомо…


Розділ 3.

ПЕРШЕ КОХАННЯ –

ДАРУНОК НЕБЕС!


Але я помилялася, коли припускала, що академік в цей час, можливо, згадує те, як зайняв місце свого попередника…

Ректор дорогою до мами в село думав про те, про що й завжди, коли лишався наодинці та відганяв нав’язливі думки про роботу, сім’ю…

Коли очолив виш, хабарі за вступ до престижного навчального закладу підвищив. З’явилися перші злодійкуваті комерсанти, які почали давати на лапу тим, хто закуповував у них товари та проводив ремонти. Бізнесмени і чиновники з профільного міністерства почали вибудовувати корупційні схеми, до яких прикладає свій розум і очільник вишу.

Запахло ще більшими грішми…

Але тут в одну мить Ректор… закохався.

Небачене раніше почуття прийшло несподівано і невчасно.

Закохалися з першого погляду.

Він – одружений і має вже двох дітей.

Вона – студентка – першокурсниця, кругла сирота, за яку ректора попросив директор дитячого будинку, де була кращою ученицею. Навіть не може пояснити чому відразу з такою радістю погодився допомогти зі вступом, викликав і дав відповідне розпорядження декану.

Здивувався не лише Ректор, а й декан і директор дитбудинку, що так легко й вирішив складне і, за чутками, недешеве питання.

Іноді Ректор дослухався до свого внутрішнього голосу і вів себе, як слухняна дитина.

А тоді ніхто не поступав в академію просто так тільки тому, що прекрасно складав вступні іспити. Потрібно, щоб у списку перед початком вступу напроти прізвища абітурієнта стояла галочка. Коли такої відмітки немає, то як би вступник відмінно не знав предмети, але шансів стати студентом у нього не було.

Зустрілися поглядами випадково. Ректор говорив з викладачами, а Лада з подругами.

Наче током ударило обох.

Ректор однією рукою хапається за серце, а іншою за переляканого колегу і белькоче:

Цілу ніч сьогодні не спав, дописував

наукову, щоб зранку відіслати до видавництва.

Говорить і краєм ока слідкує за дівчиною.

Дівчину від удару блискавки притиснуло до стіни навчального корпусу.

Погляди обох зчепилися і тут дівчина чітко показала своїми прекрасними очима на три речі: на годинник, на якому стрілки показували без чверті дев’яту ранку, на вхід до сусіднього корпусу, де намальовано нічне небо з зорями і місяцем та на виготовлений у зменшеному вигляді макет пам’ятника Тарасу Шевченка на подвір’ї академії. Справжній монумент Великому Кобзареві встановлено біля столичного університету, де дівча таким дивним та оригінальним чином призначило побачення.

Студентка двічі закрила та відкрила очі. Теж саме автоматично робить і Ректор.

Що з вами? – Запитує нову розхвильо-

ваний колега у шефа.

Щось із зором? – Запитує інший.

Просто перевтома, - белькоче Ректор і

йде, боячись навіть підняти очі на дівчину.

Світ, останніми кількома роками вибудуваний перспективним та тямущим чоловіком, виявився навіть не з піску, а з якогось туману.

Дівчина, яку щойно побачив вперше, навіть не дмухнула на його життя, а повела поглядом і все розсіялося, наче нічого й не було.

Чоловік виявився звичайним бездомним псом, який до цього часу шукав свою хазяйку, котру знайшов хвилину тому і радісно виляє хвостом, бо здійснилася найзаповітніша мрія.

Хоча для всіх довкола завжди був незаперечним лідером і авторитетом. Підкорював людей відразу, примушував слухатися і радіти з того, що служать йому. Виявляється, на кожного лідера завжди знайдеться інший, сильніший, якому підкоришся вмить!

Дівча забрало його серце!

А чи віддасть своє?

Найперше, коли зайшов до кабінету,

то дав якісь доручення секретаркам та кудись відправив обох, щоб не підслуховували.

Зателефонував дружині доброго товариша, який перебував у відрядженні за кордоном, а в Києві мав кілька порожніх квартир і авто.

Вибачте, що турбую… - Ректор не

наважувався продовжити розмову, а на іншому кінці не могли зрозуміти чого хоче від неї її благодійник, якому винна до кінця життя.

Говоріть, - жінці почало доходити, що

мусить проявити ініціативу та підштовхнути співбесідника. – Слухаю.

Хочу попросити у вас ключі від квар-

тири Сергія та його авто, - випалив, наче з кулемета чоловік і замовк.

Шокована таким проханням, не розгубилася і відразу лагідно запропонувала:

Давайте через кілька годин під’їду,

куди скажете, і привезу ключі та довіреність на право керування авто.

Дякую, - починає брати себе в руки

чоловік. - Коли вам зручно, давайте зустрінемося не біля мого будинку, а поруч біля школи о восьмій вечора.

Сказав і почервонів з голови до п’ят. І останньому дурневі ясно навіщо одружений просить ключі, коли дружина немає в місті.

На місце побачення приїхав за півгодини.

Не знає, як себе вести. З салону виходити боїться. Відразу можуть впізнати.

На годиннику невдовзі дев’ята вечора.

Дівчини немає.

Чомусь не хвилюється.

Впевнений, що прийде!

Тоді прийнято було дівчатам запізнюватися на побачення, щоб кавалери чекали їх та хвилювалися, а потім раділи, що нарешті побачили ту, з ким хотіли зустрітися. Це додавало ваги здійсненням бажань та давало зрозуміти хто тут головна.

Готовий чекати студентку тут до ранку.

Що відбувається?

Все летить шкереберть!

Ну, й хай!

Мріяв хоч рік попрацювати ректором, от уже й матиму запис в особовій справі та трудовій книжці. Дружину ніколи не любив. Одружився тільки заради її впливових батьків. У неї грошей море! Проживе! Та й з дітьми зустрічатимусь, коли дозволить…



Про що це я? Навіть не знаю дівча. Може й не студентка, а прийшла до подружок.

Хто вона? Та яка різниця!

Хто її батьки? Захочуть мати такого зятя?

Але дівчина спізнилася лише на п’ятнадцять хвилин. Прийшла рівно о дев’ятій.

Хотів вийти та відкрити перед нею дверцята, але дівча долонею показало знак стоп і замахало рукою. Мовляв, не переймайся!

Сміливо, якось звично відкрила двері, повільно сіла на переднє сидіння поруч, поправляючи спідницю. Раптом різко притулилася до нього, вся гаряча і надзвичайно пахуча. Тільки не парфумами, а своїм природним запахом (гарна дівчина має й гарно пахнути!), чмокнула в щічку та відразу відсахнулася, притиснулася до дверцят і скромно, мов школярка, каже:

Я – Лада! Привіт!

Хоч усе це трохи якось і вульгарно,

швидко та незвично, але після того, як дівчина посміхнулася, здалося, що говорить з героїнею чарівної казки, слухає найкрасивіші слова.

А ще від того, що поруч знаходився об’єкт його бажань, справжній живий скарб, який вів себе щиро й відкрито, Ректора почало колотити так, що аж зуби цокотіли. Наче був голяка на кріпкому морозі. Весь спотів і не може сказати ні слова.

Дівча поклало йому руку на шию і від її гарячого дотику поступово заспокоївся.

Хоч мова і не поверталася.

Красунею її назвати важко, але приємнішої та бажанішої ще не зустрічав.

Тільки кивнув, коли запитала:

Маємо куди їхати?

Але в такому стані не наважувався заво-

дити авто. Потрібно ще хоч хвилину зачекати.

Ой, дякую! – Скрикнула Лада, коли

побачила квіти на задньому сидінні.

Схопила величезний букет, притиснула до грудей та занурилася в них обличчям, вдихаючи аромат.

Мені ще ніхто скільки не дарував.

Гвоздики то мої улюблені! У нас в дитячому будинку вважали їх найкращими…

Ви вихованка Володимира Івановича?

– Скрикнув Ректор, у якого нарешті попустило горло й прорвало мову.

Так! – дивується Лада, щастя на її об-

личчі враз зникає. – А ти звідки знаєш?

Підозріло дивиться на чоловіка.

Її рівний високий лобик починає морщитися, посередині все глибшають дві довгі вертикальні лінії. Зараз може статися вибух гніву, коли щось не вигадає!

Дівча кладе квіти туди, де й лежали, а всі їх почуття в одну мить починають відкручуватися назад до сьогоднішнього ранку, коли зустрілися поглядами, перед тим, як у них одночасно влучила блискавка кохання.

За секунду Ректору дійшло, що дівча не в курсі, що поступила до академії виключно через рекомендацію свого директора. Наївно переконана, що потрапила на навчання по – чесному, бо добре знає шкільну програму.

Невідомо, як зреагує, неврівноважена та надзвичайно емоційна, коли дізнається правду.

Така може, запросто кинути квіти в обличчя чи дати ляпас і вийти з авто та піти назавжди, або ще й, згарячу, кинути навчання.

Згадав, що мимохідь бачив вашу осо-

бову справу з фото, - миттю викрутився.

То ти закохався в мене ще по фотогра-

фії? – Щиро вигукнула, полегшено видихнула і заспокоїлася від вигаданого самою.

Ректор після цих слів знову ледь мову

не втрачає. Стає червоним, як рак.

Тільки й може, що кивнути.

Батьків та рідних у Лади немає. Вже легше! Вистачає мороки і з рідними дружини!

Розпитувала про тебе в старшокурсни-

ниці. Маєш дружину, дітей. Що робитимеш?

Те, що скажеш, - без найменшої паузи

мовить чоловік.

Не любиш своїх дітей?

Люблю, але ви мені дорожчі. Коли ді-

ти виростуть, то зрозуміють.

А ти знаєш, що через наше кохання

тебе виженуть з роботи, а мені доведеться кинути навчання в академії?

Ректор глибоко видихнув і кивнув.

І що тоді робитимемо?

Кохатимемо один одного та любити-

мемо наших майбутніх синів і дочок, - без паузи висловив свою мрію, про яку навіть не знав ще сьогодні зранку. А смисл життя отримав, коли вперше зустрівся поглядом з Ладою.

Довго сидять і мовчать…

Раптом Лада льодяним голосом каже:

Коли зрадиш мене, то картатимеш себе

все життя до смерті. Щодня. І не буде тобі ні щастя, ні втіхи ні в чому.

Слова прозвучали страшним прокляттям з якогось іншого світу.

У чоловіка аж мурахи забігали по всьому тілу, холодом заповнився весь організм та закрутилася голова.

Та Раб прийняв умови своєї Господині.

Лада йому, наче у комп’ютер заклала програму, що вже ніколи не змінити…

Раптом, незрозуміло чому, Ректор бовкнув популярну клятву підлітків:

Щоб я здох!

Обоє розсміялися, дівчина ніжно погла-

дила його по спині і цієї миті вони назавжди стали близькими до гробової дошки!

А потім дівчина обома руками взяла його за голову й міцно поцілувала в губи.

Перший поцілунок першого кохання!

Присмак дотику солодких губ Лади чоловік пам’ятатиме все своє життя.

Цей поцілунок трапився посередині його не такого вже й довгого життєвого шляху і після цієї миті підсвідомо щоночі хоч на мить та навіть, помираючи, водив язиком по пересохлих своїх губах, згадував її ніжний рот та руки й найперший вияв кохання найдорожчої людини на планеті, коли ось тут в центрі Києва в чужому авто злилися та обмінялися подихами, через які їхні дві душі стали однією.

Назавжди!

І вир раптового та пристрасного яскравого кохання закрутив щасливих і зачарованих…


Розділ 4 .

МЕНЕ ХОЧУТЬ ЗУПИНИТИ

ПОСТРІЛОМ У СЕРЦЕ


Виходжу з авто і йду до входу в офіс і бачу, як Оксану вхопила за одяг та плаче якась нещасна і просить грошей.

Та ми нічим не можемо вам допомогти, –

Щиро бреше секретарка. – Самі ледь кінці з кінцями зводимо.

То де ж мені шукати гроші? - Зітхає від

розпачу та ледь не плаче убита горем мати. – Я ж весь час на роботі чи біля хворої дитини…

Такі видовища у нас, як і біля багатьох офісів, не рідкість. Приходять просити фінансової допомоги бідняки, яких життя притисло так, що доводиться шукати кошти на операції чи хабарі, яких їм і за все життя не зібрати.

Нахиляю голову і проходжу мимо та відразу кличу до себе Роберта:

З’ясуй чи це не аферистка, - показую за-

писи камер з нещасною, - та оплати через якусь фірму всі кошти на операцію. Тільки, щоб нас з цим не пов’язували.

Не можу відкрито допомагати нещасним. Бо мої бухгалтери показують ледь не збитковість агентства, щоб платити мінімум податків.

Та не в перший же раз, - весело відгуку-

ється Роб і враз задумується. – Але це тривожна прикмета…

Я теж про це щойно згадала. Чомусь так склалося, що після того, як хтось попросить грошей на медичну операцію, то не залежно від того, дамо ми гроші чи ні, у нашого агентства з’являються якісь великі проблеми, нам нав’язують складні небезпечні справи.

Думаєш? – Щоб тільки щось сказати го-

ворю хлопцеві.

Так завжди було до цього часу…

Коли Роберт пішов, то підхожу до вікна

та дивлюся на старого, що риється у великому баку для сміття.

Самі пенсіонери не можуть зрозуміти, як їм вдається прожити за мінімальну пенсію. Таке взагалі не вкладається у голову нормальної людини! Старі, нещасні, не мають уже сил, щоб виїхати на заробітки за кордон. Більше десяти мільйонів громадян, котрі все життя працювали на державу, знаходяться в зоні бідності, скрути та злиднів. Не набагато багатші від них і ще десь близько десяти мільйонів, яких теж потрібно називати бідняками, бо ледь животіють за невеликі зарплати та не можуть забезпечити себе та сім’ї. І це у найбільшій і найбагатшій ресурсами державі Європі! Це ще потрібно було добре постаратися, щоб так довести до ручки країну!...

Паралельно із збором компромату на Ректора моє агентство займається багатьма іншими розслідуваннями. Щодня до нас в офіс приходять клієнти з різними проханнями.

Несподівано на першому місці в роботі опиняється візит одного дідуся, після розмови з яким нас з Робертом вночі ледве не вбили.

Навіть не могла тоді подумати, що смерті колишніх давно забутих усіма казнокрадів та замах на одного з очільників корупції в Україні знову приведуть нас до Ректора…

До нас прийшов дідусь, наляканий підозрілою смертю колишніх колег – казнокрадів.

Відчуває небезпеку, зв’язав усі факти до купи, знає про мої успіхи в пошуку серійних убивць, тож відразу прибіг до нас в офіс.

Якби пішов до поліції чи спецслужби, то там би тільки підняли його на сміх, натякаючи на параною та маразм. Правоохоронці займуться замахом на життя дідуся тільки після того, як його хтось уб’є. А, можливо, й ні, коли вдасться списати смерть на старість!

У мене інтуїція від батька, - відкриває

мені душу пенсіонер. – Добрим злодієм був! Крав усе, що міг, ще зі школи і до глибокої старості! І жодного разу не попався! Не мав вищої освіти, тож мене вивчив та засунув на державну службу. Я такого і дітям своїм та дружині не розповідав.

Корупціонер добре розбирається в людях.

Усе життя прикидався наївним дурником, як і чимало хитрих розумних та підступних чиновників - хижаків.

Відразу мене прорахував, мої слабкі місця. Боявся, бідолашний, що відмовлю. Знав, що мені доводиться вислуховувати тонни брехні, тож щирість, відвертість оціню і не відмовлю.

Відкрийтеся мені, не брешіть і можете робити зі мною, що хочете!

Не встою перед правдою та щирістю!

Шахрай почав розповідати, як обкрадав державу зі своїм колишнім начальником. Певне, знає про одного з моїх колишніх коханців, теж казнокрада, що працював у схожій багатющій держкомпанії і теж замдиректором…

Починаю згадувати коханого Олігарха, який мене в студентські роки відвернув від заняттям проституцією,взяв на утримання. З ним провела кілька найкращих років свого життя. Вдвох об’їздили всі кращі курорти світу…

У мене виступають сльози. Підвожуся з крісла та відвертаюся і підхожу до вікна, щоб дідусь не помітив. Бо що ж то за такий тонкошкірий сентиментальний детектив? Як же тоді зміг постріляти та наловити скількох убивць!

Але від такого пройдисвіта нічого не сховаєш. Злодійкуватий стариган торжествує, що вибрав правильну стежку до мого серця. Покійний Олігарх, до смерті якого довелося прикласти руку, теж від мене нічого не приховував, частенько брала участь у його махінаціях та прикривала темні справи багатого коханця.

За стінкою розмову слухає секретарка.

Оксана зі злістю прекрасно розуміє, який психологічний етюд тут розігрує старий аферист та скнара і що я можу утнути в такому душевному стані. Боїться, що попливу та проявлю слабинку через спогади про одного з кращих коханців, з яким була найдовше та за якого першого захотіла вийти заміж. Секретарка небезпідставно остерігалася, що ще можу взагалі відмовитися від гонорару.

Тож Оксана безцеремонно заходить і відразу бере бика за роги. Кладе перед стариганом листок з величезними написаними літерами ще більшого астрономічного гонорару:

Ви знаєте наші розцінки?

А я вже не в змозі терпіти величезну оке-

анську хвилю спогадів про коханого.

Тільки махаю рукою в знак згоди.

Намагаюся якомога спокійніше пройти в сусідню кімнату відпочинку за своїм кріслом.

Нарешті таки солідною ходою долаю таку величезну відстань до цих клятих дверей. Оксана та стариган бачать тільки мою спину, гарну фігуру та звабливу ходу.

А сльози вже течуть струмками по моєму обличчю. Ось щільно прикриваю за собою двері і падаю на ліжко і реву, як корова, за колись втраченим коханням та наївною безтурботною молодістю. Спеціально збудовані стіни не пропускають не те, що жодного будь – якої сили звуку, а навіть вібрації від ударів об стінку. Тож часто сюди приводжу самців і ми з ними тут таке витворяємо… Горланю і ляскаю, стукаю долонями, кричу від задоволення так, що ледве вушні перегородки не лопаються!

А з Олігархом тут ні разу не кохалася!

Від спогадів про покійного мене знову накриває хвиля плачу…

Так і засинаю в офісі.

Прокидаюся вже вночі.

Іду в приймальню.

Оксана спить на дивані, та відразу розплющує очі і запитує:

Тобі Роба?

Киваю головою.

Бовдур просаджує наші гроші у підпі-

льному казино в сусідньому будинку. Іди до авто. Я зараз зателефоную, щоб тебе зустрів.

І ось ми вже в машині. Їдемо поспостерігати за будинком дідуся, який схоже недаремно відчуває, що його невдовзі грохнуть.

…Тільки ми з Робертом кинулися до хлопця в капюшоні, як мене з усієї сили щось ударило в груди так, що аж впала та добряче грюкнулася об тротуар.

Відключилася ненадовго…

Першою приходжу до тями. Поруч лежить Роберт, та ще тільки починає сіпатися.

Дякую вам, виробники, за бронежилети!

Таку велику кулю, як та, що прилипла до мого серця, не кожен захист витримає!

Ой, а як не люблю натягати бронік!

Хоч дуже тонкий, та все одно почуваєшся в ньому, як лицар в середньовічних латах.

Не раз рятував життя!

Виготовлений на моє спеціальне замовлення, під мою неповторну фігуру.

Починаю вигинатися, кривлячись від бо-

лю. Кістки не зламано.

Полегшено зітхаю.

Залишиться тільки синець.

А все болить так, наче поранена.

Коли снайпер серед ночі здалеку при поганому освітленні вулиці зумів кулями зупинити нас, напівсонних, і не покалічити, то, звісно, маємо подякувати за таку акуратну роботу.

Якби нас дійсно хотів убити такий майстер, то стріляв би у голову!

І, малоймовірно, щоб промахнувся!

Похитуючись, піднімається і Роб…

Трохи здивовано оглядає місце влучення кулі і порівнює з попаданням у мій бронежилет, який вже скинула і поклала на тротуар.

Обоє розуміємо, що нам попали майже в одинакові місця. З мінімальним інтервалом між двома пострілами в різних людей.

Це вищий пілотаж при стрільбі! Отже стрілець не хотів нас убивати?

Знав, що на нас бронежилети?

Переглядаємося і думаємо про одне і те…

То це якесь занадто оригінальне попередження, щоб не лізли в цю ще не дуже зрозумілу небезпечну справу!

Гарний початок розслідування!

З ким же маємо справу?

І чи варто продовжувати після такого?

Знову у голові думка про мою рідну сестру, Лисичку, яка давно емігрувала та зуміла очолити розвідку тимчасово недружньої до України держави і має великі інтереси та шматок добрячої роботи в Києві.

Влада тримає тебе біля себе на випадок

неформальних чи таємних перемовин з Лисичкою, - пояснював мені якось високопоставлений співробітник спецслужби. - Готові й твою матір - киянку використати, але остерігаються її єхидства та насмішок. З тобою Леся говоритиме завжди. Навіть, коли відмовиться офіційно спілкуватися з Києвом. Керівництво України бачить який величезний вплив твоя сестра має на країну, де входить до найвищого керівництва. Багато чуток про її величезні шанси стати Президентом. Вкрай небезпечна, надзвичайно розумна, підступна, з безмежним авторитетом серед тамтешньої еліти та народу…

Можливо це її люди хочуть у черговий раз дестабілізувати ситуацію в нашій столиці та країні, але сестра дала наказ не вбивати мене, коли полізу в її справи?

Колишній чиновник нас найняв, бо перелякався за своє життя, коли випадково дізнався, що його друг раптово помер не від старості, як про це повідомили в газетах, говорили в промовах на похороні, а був убитий.

Не варто мені було самій брати участь у стеженні та так ризикувати! Маю повний офіс співробітників, які нині бачать не перший сон.

Але не отримую задоволення, що хтось за мене робить те, що можу і сама.

У цьому замовленні щось не так.

Знайоме відчуття, що йдеться про цілу серію майбутніх убивств колишніх нечистих на руку чиновників. Відлік смертей уже розпочато, вбито трьох. Поки що владі вдається не акцентувати на них увагу громадськості та все подавати, як природні смерті від старості.

Бо раніше в Києві вже траплялися цілі серії убивств корупціонерів, які викликали цілу хвилю обурення населення та гучні відставки керівників. Все повторюється!

Я тоді брала активну участь у розслідуванні загибелі казнокрадів та викраденні й задушенні їхніх дітей. Відчуваю, атмосфера цих убивств така ж, як і під час тих страшних подій! Мабуть, це вже дійшло й владі! І, певне, завтра до мене завітає Генерал, мій учитель, з яким колись працювала у контррозвідці, доки мене не виперли звідки за зловживання. І мене змусять займатися пошуком убивць.

Ми тільки намагалися затримати підозрілого. Хлопчина крутився біля авто корупціонера, певне, хотів закласти вибухівку.

Такий спосіб убивства не приховати. Про розірваного вибухом на шматки пенсіонера не скажеш, що помер від старості.

Тому даю наказ тимчасово пригальмувати роботу по Ректору і кинути всі сили на розслідування вбивств кількох корупціонерів.

Оксана аналізує смерті високопосадовців за останній час, дає завдання нашим інформаторам зайнятися цією темою.

Дізнаємося, що останніми днями в Києві помер відомий у минулому корупціонерів, про смерть якого мені нічого не сказав дідусь. Далі дятли надсилають нам повідомлення, що кілька днів тому пішов з життя ще один дідусь, котрий добре напиляв собі грошенят з державного бюджету ще за перших років незалежності. Для журналістів та громадськості повідомили, що обоє померли від старості, але насправді їх розстріляли з автомату Калашникова.

Але влада вперто приховує дивні смерті «заслужених» та «народних» казнокрадів. Звання заслужених і народних мають митці. Чому корупціонери такого не заслуговують?

Мої стукачі повідомляють також: дехто у владі боїться, що з’являться імітатори маніяків Могильщика та Лісоруба і знову розпочнуться вбивства казнокрадів. З Оксаною обмізковуємо, як нам заробити на цій ситуації.

До цих убивств може мати відношення

твоя сестра, - перелякано белькоче Оксана. – Давай хоч цього разу не вплутуватися! А коли вбивства старих злодіїв лише розминка перед чимось серйознішим, ніж відправка на той світ тих, хто вже й так стоїть у черзі на кладовище?

Дивуюся прозорливості, далекоглядності!

Бо зранку отримала одне цікаве та інтригуючи повідомлення від мого шпигуна в оточенні Лисички, яке тільки підтверджує здогадки Оксани. Першою за АНБУ отримую деяку інформацію про те, що безпосередньо стосується національної безпеки.

Тепер мені є чим торгуватися з владою та вимагати, наприклад, участі і моїх людей у розкраданні державних грошей!

Вирішую ризикнути!

Після безсонної ночі на ранок ми з Оксаною складаємо послання до влади і повідомляємо, що, начебто, це вбивство – дійсно продовження справи маніяків; що в столиці діє підпільна група, яка знищуватиме нечистих на руку чиновників, нинішніх та колишніх; натякаємо, що підпільниками керує досвідченийреволюціонер, а до складу групи входить молодь; повідомляємо також про цілі підпільників – Президент, Кабмін, Верховна Рада та столична мерія. У кінці задля сміху та приколу пишемо, що все це робиться, щоб знищити головні розсадники корупції на Україні. І підписуємося «Група патріотів» .

Сподіваюся, влада налякається й АНБУ підключити мене до розшуків, найімовірніше, через Генерала, з яким працювала у контррозвідці, і тоді, як винагороду, попрошу у влади якогось державного пирога для розкрадання.

Впевнена, невдовзі до мене в офіс прилетить наш старий добрий знайомий, один з керівників спецслужби, і шантажем та погрозами примушуватиме допомагати шукати вбивць.

А поки що з Оксаною повертаємося до наших баранів. Точніше, до віслюків, як Ректора та його оточення поза очі називають співробітники вишу, зокрема, чорнороби.


Розділ 5.

ДОБРИДЕНЬ, РІДНЕ СЕЛО!

І НАВІЩО ТІЛЬКИ Я ПОДАВСЯ

ДО ТІЄЇ СТОЛИЦІ?


Переглядаємо та прослуховуємо матеріали стеження за очільником академії.

Мої люди слідкують здалеку за Ректором та його братом, які їдуть на кладовище, де поховано чимало їхніх родичів.

З достатньої відстані філери слухають розмови дідів між могилами.

Брат перебуває у депресії і не може брехати та порушує всі загальноприйняті правила і майже про кожного з померлих родичів говорить якісь не дуже приємні речі.

Пияк..

Гуляща…

Вбивця, якого так і не покарали…

Садист, знущатися над близькими…

Ректор не витримує і кричить на брата:

Благаю! Помовчи! Поважай померлих!

Довго стоять біля могили свого дідуся.

Знаємо, що батько матері був епілептиком, покинув дружину з шістьма дітьми та подався у прийми до одинокою та бездітної. Матері Ганні довелося одній ростити, піднімати дітей.

Ректор подумки запитує себе:

А схильність до зради передається

нащадкам?

Поступово на кладовище приходять старі добрі друзі Ректора, дітей та родичів яких влаштував на навчання до свого та інших вишів.

Ні з кого не взяв ні копійки за вступ.

Тому всі присутні почуваються вічними боржниками друга дитинства.

Сідають під накриттям на кладовищі. На столі з'являється випивка й закуска, що приносять молодиці з авто, якими привезли своїх батьків на зустріч з шанованим гостем.

Усе, як завжди, коли приїздить найбільш знаменитий уродженець маленького села.

Згадують минуле.

Добре випили і присутні попливли…

А скажи, як ото воно керувати най-

більшою академією України?

Головне туди попасти! А там ска-

жуть, що потрібно робити, - сміється Ректор.

Пияки традиційно починають лаяти владу та розповідати про проблеми простих людей. Відразу заходить мова про політику.

Держави майже не видно, - каже один

з пенсіонерів. - Тільки якась імітація.

З такою політикою, як з перших років

незалежності й до нині, перспектив в України немає ніяких! – Вставляє той, що сидить поряд.

Країною бігають якісь банди

казнокрадів, рейдерів, рекетирів у погонах та дограбовують усе, що ще лишилося; - додає інший. - Відбирають у багатьох людей останнє через тарифи та завищені ціни на все.

Держава знаходиться ледь не під

зовнішнім управлінням, - з сумом констатує ще один давній товариш. - Міністрами працюють громадяни інших країн.

Ректор погоджується з друзями та тільки мовчки киває. Пенсіонери розбираються в політиці та економіці! За останні роки це стало найголовнішою темою майже на будь – яких зустрічах та застіллях українців.

***

…П’яний Ректор сповідається глухій і німій майже столітній матері, а приховані мікрофони записують його кожне слово.

Ми з Оксаною від тої сповіді аж роти порозкривали!

Кохана у часи СРСР була членом гуртка студентів, що готували замах на керівництво держави. Розповіла про все коханому Ректору, а той злякався і здав усіх тодішній таємній поліції - КДБ. Кохану відправили до божевільні, де її перетворили на овоч.

Часто у сні кохана приходить до Ректора.

Я щороку їжджу до неї на вулицю

Етуаль, - плаче син біля нічого не розуміючої матері. – Але довго не можу зайти й побачити, що через мене з нею сталося… Сиджу в авто майже цілий день і уявляю як ми могли жити разом… Користуюся скачаною з Інтернету програмою, вводжу фото, свої в юності та коханої, і отримую світлини наших можливих синів та дочок… Ми могли бути щасливі навіть і в тут, у селі. Я хочу тільки щастя, хай і чорноробом… Мені в цьому житті крім сексу з коханою більше нічого не потрібно!... Це було моє перше й останнє, єдине кохання… Коли щодня думаю про неї стільки років, і кохаю не менше, ніж у юності, то невже міг її колись розлюбити, аби були разом?

Дід плаче якось по – дитячому, щиро, від усього серця, наче йому лише кілька років і навіть ще не ходить до школи.

Довго мовчить.

Мамо, як можна жити все життя з зо-

всім чужою жінкою заради кар’єри? – раптом запитує у сплячої неньки син.

Після того, як прослухали запис, мовчки дивлюся на Оксану та Жанну, які навперебій починають висувати різні версії:

Разом навчалися на юридичному.

Імовірно, на одному курсі чи в одній групі.

Встановимо через однокурсників.

Етуаль – французьке слово. Можливо,

назва кладовища…

Або психіатричної лікарні…

То це скільки років її лікують! Та ще й

за кордоном? А хто за це все платить?

А може це вулиця в Україні…

Мені все це нагадує якусь телевізійну передачу дотепників по відгадуванню нікому не потрібної дурні.

…А ще Ректору часто сниться перший секс з єдиною, котру тільки й кохає все життя.

Така радість у душі та серці так більше ніколи й не повторилася, хоч, траплялося, і мав більше насолоди та задоволення, ніж під час першого інтиму.

Але то все було лише задля тіла…

Продивляюся нові записи стеження за Ректором у його рідному селі.

Радий відвідати місця, де пройшло його дитинство. Тут народилася мрія стати Великою людиною, бути щасливим.

У сільському Будинку культури виступає перед місцевими мешканцями та районною владою, що приїхала до села тільки заради зустрічі з такою впливовою людиною та в кінці проситиме влаштувати когось до академії.

Довго говорить про все те, що ми щодня чуємо від влади по телебаченню і що мало хто сприймає. Економіка зростає, юстиція наводить порядок у своєму середовищі. Невдовзі стане легше. Академік змушений повторювати ту саму брехню, що й усі високопосадовці!

Як тільки наш замучений корупціонерами народ охоче вірить у солодкі вигадки політиків про те, що ми можемо нічого робити, а тільки плакати, рвати на собі волосся, скиглити та жебракувати і нам за це щось дадуть! Що нас чекають десь там у світ, щоб віддати частину свого ринку, а значить і своїх прибутків!

Невже хтось при здоровому глузді захоче допомогти комусь стати конкурентом, щоб той щось у нього відібрав. Ти сам маєш про себе потурбуватися вести війни за гроші!

Серед своїх учнівських зошитів знаходить список бажань, який написав на випускному вечорі в школі.

Список довгий і трішки зашифрований від сторонніх чи випадкових читачів.

Листок схожий на чернетку. Так його всі і сприймають, хто дивиться ці зошити з тільки відмінними оцінками. Листок потрібно повертати під різними кутами, щоб прочитати зашифрований запис. Усе з цього Списку Бажань Ректор вже виконав, крім одного – «Стати Міністром»

А мені це треба? – Вголос каже Ректор

свою улюблену приказку та голосно сміється.


Розділ 6.

ТЕРОРИСТІВ В ОБМІН

НА КРАДІЖКИ


О!

Про вовка промовка.

Бачу на екрані зображення з відеокамери: з авто виходить Мій Учитель, заступник директора спецслужби. Іноді, здається, що працюю в нього ще й досі. Надто часто звертається з проханням допомогти.

Так буде і зараз.

Те, що влада маскує убивства колишніх корупціонерів влад під смерть від старості тільки шкодить розслідуванню, окрилює вбивць, які відчувають страх перед ними.

Черговий мій майбутній розшукуваний усіма клієнт зі своєю бандою вийшов на полювання. Вбивці все сильніше шкіритимуть свої вовчі ікла, що вже стали червоними, бо спробували кров тих, хто колись у високих владних коридорах прикидалися вівцями та патріотами, щоб простіше було дурити й красти…

Впевнена, вбивства колишніх високопосадовців тільки пристрілка, розминка, тренування, щоб спробувати дістати нинішніх.

А шанси у вбивць є!

Тож і біжить до мене з авто під дощем мій жаданий Микола Ілліч.

Зазвичай, після його візиту в мене купа проблем, небезпек, пригод…

Але і грошей поки що тільки більшало!

Дощ у дорогу, то гарна прикмета! …

Так вони ж померли своєю смертю.

Сама мельком бачила похорони в Інтернеті, - прикидаюся зовсім необізнаною у смерті колишніх казнокрадів.

То не вони в домовинах, а загримовані

під них безхатьки, - махає рукою Генерал. – Одного діда спалили з вогнемету, іншого розірвало гранатою. А ще раніше двох старих розстріляли з автоматів. Добре, що знаменитих колись чиновників були вже у віці, тому особливих питань до їх смерті ні в кого не виникло.

Та й рідні та родичі великих казнокра-

дів все життя прожили у брехні та прикидалися, - співчутливо додаю. – Щоб не зашкодити великим начальникам. Тому до обману їм не звикати...

Є припущення, - здалеку починає Мій

Вчитель, - що, можливо, це продовжувачі справи маніяків, і яких ти повбивала. Тривожна версія... Чи не так?

Може простіше зупинити корупцію,

ніж ганятися за тими, хто бореться з нею? – Єхидно запитую.

Питання не до мене, - відмахується

співрозмовник. – Що хочеш за цих нових борців з корупцією?

Та немає в Києві ніяких терористів, -

сміюся над Генералом. – Їх і в часи окупації міста під час світових війн не так вже й багато було. Думаю, що київських борців з німецькими кайзерівцями чи пізніше з гітлерівськими фашистами було більше в книжках та кінофільмах, ніж насправді. А нині це взагалі ні до чого! Та й нікому цим займатися. Через недолугу чи спеціальну політику мільйони виїхали з країни. Хто залишився! Діти, пенсіонери та ті, що або збираються чкурнути за кордон, або ті, кого все влаштовує. Або бояться владу та повторюють абракадабру з телевізора.

Тобі самій не набридло говорити про од-

не і те? - Зітхає Ілліч і тоді говорю свої умови:

Щоб брата Роберта, мого Золотого грав

ця казино зробили учасником будівництва чергового мосту через Дніпро.

…Віднедавна згідно прийнятих законів влада нам, приватним детективам, платить за кожного спійманого чи вбитого злочинця, внесеного до бази даних розшуку.

Це, як було два століття тому в Сполучених Штатах на Дикому Заході, де інформацію про винагороду за злочинців чіпляли на видних місцях, прямо на стовпах. На листку - малюнок морди і великими цифрами сума винагороди.

Немає нічого нового на цьому світі!

Нині оголошення про розшук злочинців держава розміщує на сайті, де не тільки фото, а й цілі розповіді про тих, кого розшукують, з відео та безліччю всіх можливих матеріалів, які і самі злочинці часом про себе не знають.

Але беру не лише грошима.

Можу, наприклад, і мостом!...

Хоча моїх клієнтів ще немає на сайті!

Їх потрібно ще знайти!

Ой, про що це я задумалася?...

А не занадто жирно буде за невідомо

кого робити вас учасниками спорудження такого мосту? - Обурюється Ілліч. - Розбалувала ти своїх інформаторів захмарними гонорарами, коли доводиться вимагати від влади шматок в корупційних оборудках від державних закупівель та спорудження грандіозних об’єктів за бюджетні кошти! Маєш інші бажання?

Ні! Я ж така скромниця! Кому, як

вам, про це знати.

У нас же лише одні підозри. Може й

нічого надто серйозного…

Та я не наполягаю. Почекаємо доки ще

когось завалять. Може декого з тих, про кого піклується ваша служба…

Ти щось знаєш?

Ні. Це я просто так.

Тобі щось відомо! – Витріщає на мене

очі дідусь. – Завжди це відчуваю. То кажи вже…

Та не знаю я нічого. От, подобається

вам до гарненьких дівчат залицятися!

Надю, як мені набридло твоє акторст-

во! У вільний час ходи в драмгурток.

На жаль, не маю часу…

Знаю, у тебе свої люди біля сестри, -

таємничо говорить Ілліч. – Леся їх не повбивала тільки тому, щоб остаточно не розірвати зв’язки з тобою.

Це ви свій сон розповідаєте?

Леся навіть убила одного. Ви щось та-

ке утнули, що у сестри урвався терпець.

Та вигадки все це…

Це з повідомлення наших розвідни-

ків… Та не забалакуй мене. Говори, що відомо про вбивства цих стариганів? Чиїх рук справа?

Мені профілактика вбивств не вигід-

на, - сміюся. – Чим більшу купу трупів наваляє якийсь вилупок, тим вищу нагороду призначать за його голову. А коли ці мерці з вищого світу, з еліти корупції, тоді розставляй карман ширше!

І я аж прицмокнула, щоб подратувати Генерала та набити ціну і примусити допустити мене до розкрадання.

Генерал знову іде в наступ:

Та говори вже…

Нічого не знаю. Моя хата скраю.

Тоді почнемо спочатку, - посміється

Ілліч і розумію, що зараз піде грубий солдафонський шантаж. – Знаю, що ви з Оксаною знайшли якогось нещасного, котрий за гроші для своєї такої ж бідної полюбовниці погодився взяти на себе вбивство коханки твоєї подруги. Коли в цей обман втрутиться моя служба, то сядуть усі! Оксана, слідчий, смертельно хворий… Ще й тебе запрошуватимуть.

Куди?

Сісти з цими дурнями за компанію.

Куди ж іще? Ти ж дала гроші на все це. Оксана свої пожаліла.

Ох, умієте ви псувати настрій красу-

ням! – Сміюся. – А раптом у мене зморшки на моєму гарненькому обличчі з’являться. А мені ще заміж хочеться!

Жартую та сміюся з Генералом щодо цієї історії, але самій не до сміху.

Слідчий по цьому розслідуванні натякнув, що потрібно швидше закрити справу про загибель коханки Оксани, де моя секретарка основна підозрювана. Подруга серед тисячі знаходить кількох, а потім і одного кандидата, який погоджується і найбільше підходить, щоб обдурити слідство, ще й до суду не доживе.

Хлопця заарештовують.

До підозрюваного в тюремну лікарню влаштовую його кохану, теж інваліда. Дівчині потрібні великі гроші на операцію, які Оксана обіцяє дати закоханим після суду, а взяти ці кошти хоче в мене...

Та організую я допуск брата Роберта

до будівництва мосту, - здається Генерал. - Накрадете, скільки зможете! Але ж я не можу з таким клопотанням прийти до шефа, маючи на руках тільки понівечені трупи колишніх злодюг, про яких уже майже всі забули. Все одно ми без тебе не зловимо вбивць!

І я повелася на ці солодкі слова моєї переваги над кращими сищиками контррозвідки:

Знаєте ви, Микола Ілліч, мою слаб-

кість до лестощів...

Генерал приготувався слухати, кажу:

Один з агентів Лесі збожеволів…

Ілліч витріщився на мене.

Ну, хоч заінтригувала діда! І то добре!

Продовжую:

Вийшов з- під контролю, змінив зовні-

шність. І збирається працювати ще краще, ніж раніше. А трудився він у Європі, в Штатах, навіть, у Китаї. Усі завдання Лисички виконує на відмінно, чисто. Не залишає доказів чи слідів.

Та я, мабуть, чув про нього…

Оце саме про нього і розповідаю .

То він в… Україні?

Звісно! Думаю, навіть у Києві.

І що робитиме?

Працюватиме за спеціальність! Що ж

іще? Більше ж нічого не вміє. Тільки тепер на зло своїй господарці. Щоб посварити дві столиці, нашу і там, де живе моя кровиночка.

І хто його ціль?

Ті, кого за світовою таємною угодою,

вбивати, а донедавна ще й саджати, не можна.

Тобто?

От, саме ті, про кого подумали!

Генерал тільки за голову береться та промовляє про себе чи до мене:

Потрібно його зупинити. Хоч би що…

Роблю вигляд, що не чую, і кажу:

Так, що з вас не один, а два мости!...

Фантазую та чекаю від діда щось типу:

Погодимося на будь – які твої умови...

Та ми заради тебе ще один міст через почнемо споруджувати, тільки, щоб сталося жахіття!

Хоч Ілліч і мовчить, але це бачу в очах…

Тепер нарешті все стало на свої місця.

Гра розпочалася.

Учасники чітко знають чого хочуть і як досягатимуть наміченої цілі.

Зупинятися ніхто не збирається.

Усі йтимуть до фіналу.

Ох, як я це люблю!


Розділ 7.

СПОГАДИ БІЛЯ БОЖЕВІЛЬНІ

ПРО КАДЕБЕШНЕ МИНУЛЕ


Чи не занадто дорога

ціна корупції?


Хитрий Ректор відразу непомітно почав збирати усю можливу інформацію про Ладу. Тільки для того, щоб захистити їхнє кохання. Щоб дівчина не зашкодила собі через відкриту вдачу та оголені нерви.

Найперше натякнув одному з викладачів про організацію в академії збору коштів та речей для дитячих будинків.

Частину зібраного відправили і закладу, де керував Володимир Іванович, а ще раніше проживала та навчалася Лада.

Ректор і директор сиротинця почали частіше спілкуватися телефоном і під час розмов обов’язково заходила мова про Ладу, заради чого і затіяв вся цю благодійність та пожертви.

Навіть наважився приїхати у дитбудинок. Дуже хотілося глянути, де виросла кохана. Передав дитячому будинку не тільки чимало зібраних речей, а й товсту пачку грошей. А також пообіцяв взяти на навчання до академії двох випускників, за яких директор боявся просити.

Іванович від таких подарунків та гарантій вступу до одного з найпрестижніших вишів двом сиротам геть втратив розум та природню стриманість і скритність. На це й розраховував.

Тоді добряче напоїв директора в його ро-

бочому кабінеті та перевів розмову на Ладу.

Дивна дівчина, - розповідав п’яний

директор, який уже не розумів, що можна говорити такій впливовій людині, а що ні. – Здатна розібратися в багатьох науках. Має великий розум, але нестійку нервову систему. У неї, певне, погана спадковість. Можливо, навіть в роду були психічно хворі. Рано почала жити половим життям. Але не закохувалася. Казала, що готує себе до зустрічі з єдиним, коханим, щоб йому було добре з нею в ліжку. Чесна, принципова, правдива й справедлива. Має життєві правила, від яких ніколи не відступить. Важко такій в новому житті, що насувається…

Ректор відчуває, що директор щось не домовляє, тому обережно продовжує тиснути на співбесідника, не даючи зіскочити з обговорення своєї кращої вихованки.

Директор бачить чесне привітне обличчя Ректора й наважується говорити далі:

Схоже, мріє закохатися у великого

начальника чи якусь знаменитість. І готує себе для нього. Хотіла навіть на мені потренуватися, почала очима зваблювати, та так,що мене всього ледве не трясло. Але вдалося якось відпроситися не нищити моє життя. Переконав її, що навчатиметься в Києві, де знайде свою зірку, за яку вийде заміж. Ледве дала мені спокої.

Ректор бачить: не все розповіда про дівча.

І це настільки серйозно, що пияк тримається зі зізнанням до останнього!

Щось тут не так!

У чому справа?

Непомітно накришує в склянку з водою пігулки, які не дають п’яному відключитися, примушує випити, підсідає до приятеля та міцно обнімає за плечі і щиро зазирає в очі:

Володю, давай, кажи, не томи душу…

Немовля підкинули на ганок нашого

дитбудинку. Це я знайшов дівчинку. Разом з нею була записка, що малу звати Лада, вказано дату народження, а також, що у неї велике щасливе майбутнє і після сиротинця потрібно відправити на навчання до столиці…

Директор замовкає і збирається відключатися, та Ректор хапає його за плечі і трясе.

Як і кожен фаховий викладач або слідчий, відразу визначає в якому обсязі студенту чи допитуваному відомий матеріал та що знає, скільки розповів і чи ще щось пам’ятає.

Що ще? Кажи! – Кричить Ректор, го-

товий силою вибити зізнання про свою кохану.

Та припиняє трясти, бо у директора проясняються очі і починає світитися свідомість.

Промовляє:

Амулет…

Де цей амулет?

У мене в сейфі.

Де ключі від сейфу?

Ось, - нічого не розуміючий директор

витягає з кишені зв’язку.

Що ще скажеш про Ладу?

Її нам підкинули роми, у яких був не

подалік табір.

Хто в таке повірить! Їх скільки разів

ловили на тому, що самі викрадають дітей!

Та то все тільки дурні чутки! Їм самим

своїх дітей нікуди дівати! Мати Лади хотіла іншого життя для своєї доньки.

Де? В дитячому будинку? Чому не

підкинули якимось багатіям, а відправила сюди, до нікому, крім держави, непотрібних?

Мати вірила в те, що Лада не буде ти-

нятися з табором країною, а закінчить школу та зустріне свого казкового принца, а потім знайде і неньку, забезпечить гідну старість …

Та Ректор майже не слухав директора, бо вже відкрив сейф і знайшов нарешті амулет…

***

Ректор благає Ладу нікому не розповідати про їхній роман, дати час , аби щось вигадав, знайшов вихід з ситуації, щоб не постраждати.

Намагається відтягти з'ясування відносин з дружиною та її могутніми впливовими батьками, що й поставили його на нинішню посаду. Розповіли, як має все зробити з викриттям постійних оргій очільника вишу, щоб зіпсувати репутацію та усунути попередника.

Знаючи тестя й тещу, Ректор розуміє, що тільки дізнаються про його коханку, то відразу візьмуться за неї. Пам’ята, на початку розмов про необхідність усунути попереднього ректора та поставити зятя на його місце, всерйоз натякали на бандитів, які тоді тільки з’явилися в країні і за гроші запросто або вбивали, або влаштовували нещасні випадки будь - кому.

Грошей, влади та зв’язків у них вдосталь!

Моментально знайдуть спосіб, як міцно схопити за горло зятя, знищити його коханку!

Теща й тесть уже стільки в Ректора вклали сил, грошей, та навіть рідну доньку, що його ніхто ніколи нікуди не відпустить!

Але, коли Ректор у ліжку з Ладою обговорюють своє спільне життя після його розлучення, то не має і тіні сумніву: все так і буде!

Твердо вирішив кинути дружину з дітьми, а коли виникнуть проблеми через розлучення, то й ректорство та виїхати за кордон, куди його, як перспективного фахівця з світової економіки та права кличуть на роботу кілька європейських університетів.

Тільки й повторює про себе:

Заради Лади готовий на все!

Кар’єра та дружина порівняно з Ладою …

То несумісне! Навіть не обговорюється!

Лада переважить усе!

Зазвичай, щоб за радянських часів

очолити такий серйозний виш, потрібно бути не лише членом комуністичної партії, а й співпрацювати з таємною поліцією, - роздумує вголос Оксана.

То спробуй знайти співробітників

КДБ, які керували нашим героєм, - продовжую думку подруги. – Грошей не шкодуй!

І от уже через декілька годин маємо прізвище нині пенсіонера, а в минулому співробітника Контори, який був куратором Ректора.

З нас уже навіть наперед взяли гроші за те, що нададуть копії особистої справи секретного агента радянської держбезпеки.

Наступного дня Жанна з Робертом зустрілися з колишнім лицарем плаща та кинджала. Записали на мікрофони та камери.

Чому послала Жанну? Бо серед усіх нас найбільш чесне та порядне обличчя. І, головне, це не маска. А колишні держбезпеківці та комуняки, ой, як добре розбираються в людях!

Після того, як разом з дочкою дідусь перерахував гроші за таємне інтерв’ю, нашу знахідку не могли зупинити. Бо натякнули скромному пенсіонеру, що дамо ще й премію, коли повідомить щось цікаве про Ректора.

І грошову нагороду ветеран заробив.

Розповідає все, що знає:

Кращий мій агент. Кличка – Турист.

Відразу відчувалося, далеко піде. Саме такі й були потрібні комуністичній системі. Прекрасний виконавець. Творча людина. Щоправда, безініціативний. Але це тільки на краще! Від такого не доводиться чекати ніякої самодіяльності. Але, коли отримав завдання, то виконає так оригінально й талановито, з вигадкою та вирішення різних складних питань, що аж диву даєшся! А як йому вірять! Природа дала йому якусь внутрішню енергетику та привабливість. З такими даними можна тільки народитися. Уміє знайти підхід будь до кого.

І в багатьох справах вам допомагав? –

Намагається перевести розмову в потрібне конкретне русло Жанна.

Безвідмовний! – Не може натішитися

спогадами про далекі часи старий.

Адже тоді, за радянських часів, цей дідусь, впливовим і авторитетний співробітник таємної поліції щось значив у цьому житті!

А яка його найвдаліша робота на ваше

відомство? – Обережно знову гне своє дівчина.

Нарешті дідусь починає розповідати про те, заради чого затіяли цей вечір спогадів – про студентів – підпільників, які намагалися боротися з комуністичним режимом.

Та це висмоктана з пальця справа, -

сміється старий. – Хоч чимало моїх колег на ній добре піднялися та нажилися!... Студенти начиталися дурних пропагандистських книжок та надивилися старих ідіотських кінофільмів про революцію і заради приколу понаписували якісь дурні папірці з антирадянськими програмами, заявами. То була просто дитяча гра вже дорослих, але ще дурних студентів – першокурсників. Схопили дітей, щоб доповісти керівництву про розкриття змови та отримати нагороди, квартири, додаткове фінансування.

А чим усе скінчилося?

Змінилося керівництво спецслужби і

зрозуміло, що це суцільне окозамилювання, фальсифікація. Змовників відпустили з місць відбування покарання, обвинувачення зняли.

І що далі?

Студентам, для годиться, виплатили

мізерну компенсацію, навіть пропонували відновитися на навчанні. Але ті емігрували за кордон. Найгірше трапилося з єдиною дівчиною в цій, так званій, підпільній групі. Відразу збожеволіла, тільки її заарештували. Чи від побоїв, чи від небаченого досі стресу через утримання в слідчому ізоляторі… Ми навіть спочатку не повірили, бо, зазвичай, часто заарештовані прикидалися. Почалися експертизи. Але все підтвердилося. Перевели до звичайної психлікарні. Подальшу долю не знаю. Справа ще й до цього часу засекречена…

Їх видав Турист?

Так! А хто ж іще? Після того повідом-

лення про заколотників авторитет агента в очах Контори виріс до небес!... Так і не розповів, як на них вийшов. Дітвора хотіла влаштувати якесь дрібне хуліганство під час святкувань у столиці, але після повідомлення Туриста їх відразу тієї ж ночі заарештували за підготовку замаху на керівництво партії та уряду радянської України. Статтю шили серйозну!

А чому Ректор їх здав?

Виконав громадянський обов’язок!

Я серйозно…

І я серйозно…

Роберт непомітно дивиться на прихова-

ний детектор брехні, що контролює розповідь дідуся і визначає правдивість по голосу.

На екрані приладу світиться: «ПРАВДА».

***

Можливо, зрадив своє кохання через

страх, щоб убити почуття до дівчини, - фантазує Жанна, коли аналізує розмову з кадебістом. – Але, насправді, тільки залив та зафарбував свою любов різними фантазіями та радянською пропагандою. Ректора постійно залучали й до інших справ КДБ, але ті не набули такого розголосу та значення. Туристу навіть платили невелику ставку, як секретному агенту.

Покохати можна в будь – якому віці. Але для цього потрібно мати серце й душу!

Чому зрадив своє велике почуття?

Так до пуття і не зрозуміла.

Колишній куратор Ректора по КДБ назвав нам прізвища багатьох співробітників радянської таємної поліції, які також працювали з нинішнім очільником вишу, та лікарів психіатричної лікарні, де утримували Ладу.

Мої люди комусь добряче заплатили за давні спогади, а хто злякався брати гроші, тому довелося навіть прищемити одне місце чи обколоти сироваткою правди, повернути пам’ять.

Вималювалася приблизно така картина…

Того ранку після подяки таємної поліцію Ректор поїхав прямо в КДБ.

Дуже ризикував, міг себе чимось видати.

Просить зустрічі зі студентами.

А що це у вас за студентка, - запиту-

ють офіцери. – Ні слова не сказала. Прикидається божевільною.

Так з нею взагалі не говорили?

Тільки сказали їй, що це ви нам про

них повідомили, то дівка й почала дивакувати.

Холодний та мокрий від страху й хвилювань Ректор дивиться через віконце у дверях, як кохана ходить по камері та все повторює:

Мій милий! Мій милий!

Чоловік сподівається, що дівчина прики-

дається і розум при ній. Попросити про побачення не наважується, бо слідчі відразу запідозрять якийсь зв’язок між ним і студенткою, а це тільки завадить витягти дівчину звідси.

Анонімно підключає адвоката та лікарів, витрачає чималі гроші на посередників, які влаштовують переведення хворої до лікарні.

Як тільки дівчину перевели з слідчого ізолятора КДБ до психлікарні, весь час тратив гроші, щоб організувати їй гідний догляд.

З першого дня платив медикам, які доглядали дівчину, щоб створили гідні умови. Боявся, що таку красуню ґвалтуватимуть санітари чи інші сексуально стурбовані.

Потім за хабар та через перемовини з потрібними людьми Ладу перевели за кордон в гарну клініку, де вже й утримується і нині.

Безумство між двох закоханих сердець!

Лада, для якої кохання було найголовнішим у житті, не витримала зраду і тепер її свідомість не в цьому світі. А Ректор і досі кохає цю дівчину та картає себе за те, що накоїв.

Не таким обоє уявляли в своїх мріях спільне життя, яке зруйновано одним панічним телефонним дзвінком!

Усе життя Ректор сподівається, що розум повернеться до Лади, її вилікують.

Двічі на рік літає за кордон у клініку.

Наймає авто та мчить до коханої.

Довго сидить у салоні. Не може наважитися вийти та піти на побачення.

Ті зустрічі й розривають серце, але й дають сили далі жити у самим створеному пеклі.

Потім довго не може завести авто.

Знову накривають спогади та надії.

Пам’ятає всі слова зустрічей з коханою.

Знаходить свої різні дрібні провини перед дівчиною, щоб себе помучити.

Напідпитку спросоння ляпнув кілька слів, коли доносив на кохану, і потім все життя шкодував за сказаним та мучив себе й інших.

Думає:

Наші перші розмови почалися з брехні.

Змушений був брехати колегам, коли витріщався на першокурсницю. Обманював Ладу, коли запитала мене звідки знаю директора її дитячого будинку. То були погані знаки для нашого майбутнього. Але що мав вдіяти?

Часто витягає й дивиться на амулет.

Щоразу бере оберіг з собою.

Сподівається, що кохана нарешті згадає, коли не того, хто її так любить, то хоч прикрасу. Але як хвора може згадати амулет, коли ні разу в житті його не бачила? Усі ці роки сімейна дорогоцінність спочатку зберігалася в сейфі директора дитячого будинку, а тепер у нього.

Оберіг гріє й дає якісь нові сподівання.

Може не все так погано?

І щось таки зміниться.

Через знайомих правоохоронців розшукав власника амулету. Відомий злочинець разом з коханкою відбувають довічне ув’язнення.

З допомогою організованих Ректором клопотань від міжнародних правозахисних організацій та появою насправді сфальсифікованих, але, начебто, доказів непричетності засудженої пари до вбивств, - їх звільнили.

Мати Лади навіть приїздила до дитячого будинку, але на прохання Ректора та за щедру винагороду жінці сказали, що дівчину заарештували і та померла у в’язниці. Ректор навіть замовив пам’ятник на чиюсь занедбану могилу, на якому талановитий скульптор зобразив дівчину. Є фото, прізвище та дати народження і смерті Лади, щоб у матері не виникло ніяких сумнівів та не шукала свою нещасну доньку.

Ще й досі батько з матір’ю доглядають за могилою єдиної доньки. Думає, чи розповісти їм про онуку, красуню та розумницю?

Старим пояснили, що пам’ятник поставили ті, з ким арештували Ладу. Мовляв, нині колишні студенти – дисиденти проживають за кордоном і мають вдосталь грошей, щоб вшанувати свою колишню подругу по боротьбі. Така вигадка влаштувало вбитих горем.

А може так і краще для батьків Лади?

Хоча в глибині душі Ректор сподівався, що як встановить пам’ятник та, начебто, поховає свою кохану, то почуття до Лади минуть...

Та нічого не змінилося!

Але ось уже потрібно їхати в аеропорт та поспішати на зворотний рейс до Києва.

Завжди спить у літаку і уявляє своє можливе життя з коханою, коли та одужає.

Хоча жоден лікар ніколи такого не обіцяв. Тільки прогнозували: переживе його, має надзвичайно міцне здоров’я і гени довголіття.

Може хвороба покине її хоч на старості?

Хай і без нього...

Може тоді Лада побачить свою дочку! Таку милу та чарівну!

Часто зі страхом думає про те, аби тільки самому не збожеволіти від усього цього!

Іноді Ректора між собою називають Туристом і академіка охоплює страх, бо саме таке невдале прізвисько чомусь дав йому куратор з КДБ, коли один час активно співпрацював з органами. Думає, а раптом оточуючі дізналися про його минулі зв’язки з спецслужбою!

За держаний кошт облітав майже півсвіту. Оформляє хитромудрі відрядження, а потім, начебто, затримується у тих країнах через нагальні справи, потребу взяти участь у якихось важливих місіях чи хворобу.

Звісно, краще жити у високорозвиненій країні, але там ніколи так легко через корупцію не заробити отаких величезних статків!

Ще й звичайному керівнику навчального закладу, хай навіть і академіку та вченому.

Тож тягне додому.

До дочки.

А ще до грошей, що чекають доки їх украдеш!

***

Коли дізналася про все це, то подумала:

Невже за всіма, хто зумів потрапити

до нинішніх корумпованих небожителів України, стільки гріхів, а часом і особистих трагедій? Зрад не тільки близьких, а, в першу чергу, самих себе, й найдорожчого в своїх душах? А ще скільки залишили позаду себе зруйнованих доль тих, по чиїх головах лізли нагору?


Розділ 8.

ЯК МОЖУ, ПОКРАЩУЮ

ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ.

КОХАННЯ З ЛЕОНАРДО


Наступного дня наказую Оксані зайнятися пошуком тих, хто убиває корупціонерів.

Найімовірніше, потрібно шукати серед студентів.

Ця категорія молоді найшвидше поведеться на байки терористів. Ще з радянських часів за кожним вишем спостерігає спеціально закріплений співробітник спецслужби. Серед студентів – завербовані інформатори.

У базах спецслужб Оксана знаходить величезні списки схильних до спротиву влади.

Навіщо все це?

Коли підемо цим шляхом, то перевірятимемо студентів кілька років!

Через дятлів знайдемо потрібних нам!

Секретарка по таємних каналах зв’язку розсилає повідомлення моїм стукачам з фантастичними гонорарами за будь – яку інформацію про нелегальну групу, яка здійснює чи планує вбивства чиновників.

І відразу надходять перші сигнали.

Підлеглі Оксани намагаються встановити прослуховування і стеження з камер за кожними дурниками, про яких нам настукали.

Робота кипить!

На кону щедра винагорода!

Слухаючи базікання на, так званих, політичних дискусіях, дістаю підтвердження скільки довкола нероб та хворих на голову.

Несуть таку нісенітницю, що навряд чи ми серед них знайдемо диваків, за яких можуть відвалити великі гроші.

Як часто буває, тягнемо нікчемну карту!

Але в колоді десь є й тузи!

Дітвора грає в конспіраторів, як малеча в жмурки. Створюють свій таємничий образ якихось особливих, знаючих великі таємниці…

Схоже тих, хто корчить підпільників, всерйоз сприймати можуть тільки вони самі.

І ні для кого не є ніякою загрозю.

Спецслужбі ця дітвора і на фіг не треба!

Якщо мають гроші, то їх з радістю приймуть психоаналітики, психіатри. Не знають де діти зайву енергію! Як випустити пар!

Побільше займайтеся сексом, любі друзі!

Не важливо як та з ким!

На одному запису мені впадає в око красунчик, з яким відразу хочеться переспати.

Давай називати мого майбутнього коха-

ного Леонардо, - кажу подрузі, якій не треба пояснювати, що має робити після таких слів.

Молоденькі мене, ой, як збуджують!

Уся стрепенулася, мов звір, чую здобич!

Хоча б для ліжка!

Маю виправдання недаремно витраченого часу на перегляд розваг дурників!

А як у юнака світяться очі!

Вірить у ту нісенітницю, що черговий пройдисвіт впарює таким простакам, як (відтепер мій!) наївний молоденький красунчик.

Простак закохається в мене до безтями!

Ще, наївний, вірить у кохання, людство, добро, справедливість! От і добре! Підходить!

А на записах мікроскопічних камер спостереження, встановлених у місці збіговиська цих диваків, прекрасний оратор ухитряється тягти з лохів ще й гроші за те, що на льоту вгадує, що потрібно сказати ненормальним.

Проповідник, точніше, їх ідейний вождь, виключно заради власного задоволення та ще й грошей несе таку ахінею, що аж вуха в’януть!

Як можуть слухати його з такими серйозними обличчями, аж рота відкривають.

Це не мої клієнти!

Ці ні на що небезпечне не здатні! Навряд, знайдеться бовдур, що доручить таким ідіотам здійснити терористичний акт!

Обов’язково щось напартачать! Завдання провалять. Спаляться! Потягнуть начальника!

Моя фантазія відмовляється навіть уявляти цих клоунів у ролі вбивць корупціонерів!

Це не їхнє!

Так і хочеться сказати:

Закрийте роти, дурні, бо ще муха за-

летить! Та краще йдіть додому і займіться коханням з самим собою, щоб дурість вилилася!

Але хлопця я не забуду!

Оксана вже починає передавати мені першу інформацію про сексуального юнака. Студент. Проживає з нареченою. Призначена дата весілля. Ідеальна пара. Кохають до безтями.

Та дрібниці це все!

Ще не траплялося, щоб мені хтось відмовив. Поламаються, а потім таке виробляємо…

Моє тіло починає тремтіти, коли дивлюся на свого майбутнього коханця, милого та свіженького, як немовля…

Ой, як хочеться з ним зайнятися тим, заради чого нас і звела Доля!

Певне, часто уявляє себе героєм казок. Вступає в сутичку з величезним чудовиськом на ім’я Корупція. У чудовиська багато голів з різними гарними назвами державних органів й установ, де засіли злодії та брехуни.

Шансів перемогли монстра ніяких.

Чи хоч відчуває величезна гидка істота, як хтось маленький хоче його вщипнути?

Маю сумнів…

Читаю розшифроване повідомлення філера, якого приставила до красунчика.

Вистежив хлопця в одному кафе, куди мене відвезе водій з охоронцями.

Намагаюся не показати емоцій, не рухати руками на столі, щоб підлеглі не побачили, як у мене сіпатимуться пальці чи ще щось.

Мимохідь помічаю як Оксана підморгує Робертові, а той єхидно посміхається та киває Жанні. Усі троє, та й я, знаємо, що ці рухи говорять про те, що їх бос запала на чергового дурника і, можливо, невдовзі в усіх них почнеться через це кохання купа проблем.

У мене нагальні справи, тож продовжуй-

те без мене, - говорю спокійним рівним голосом, греблю якого, от – от, може прорвати сердечне хвилювання. – Оксана все вам розкаже!

Хапаю сумочку, але стримую свій порив і спокійно йду до дверей.

Відчуваю, як за спиною кривляються та корчать пики мої ідіоти.

Сідаю в авто та включаю прослуховування в моєму кабінеті і чую коментарі підлеглих щодо термінового виходу начальниці з офісу:

Гарний студент, - каже Роберт. – Аби я

був голубим, то сам би з ним переспав…

Та малий у вічних пошуках собі проблем

на одне місце, - стурбовано перебиває Оксана. – Ввела хлопця до комп’ютера гадалок та екстрасенсів. У нього скоро почнуться проблеми і закінчить погано. Чи підставлять, чи посадять... Так і не зрозуміла. Нічого хорошого ні для Наді, ні для нас з цього роману не буде…

У кафе за кілька столиків від Леонардо мене всю починає колотити ще більше.

Як мисливця, перед полюванням.

Будь - де, на роботі, на вулиці, відразу опиняюся в центрі уваги.

Навіть коли не говорю чи не кручу своєю гарненькою привабливою фігурою, не блискаю очима і не корчу мило мордочку.

І ходжу, і сідаю так, що більшість мимоволі слідкує за кожним моїм рухом, заздрить моєму вмінню вести себе та починає збуджуватися, будить у собі еротичні фантазії, в яких саме я – головна героїня їхніх бажань.

У бідного хлопця, навіть і з коханою, проти мене жодного шансу. А коли такий шанс і з’явиться, то просто зґвалтую жаданого!

Роблю всі можливі сексуальні рухи, щоб тільки привернути до себе увагу наївного.

У першу чергу, людське око фіксує рух!

Та до мене прикуто увагу всіх довкола.

Чоловіки не можуть не дивитися на мою ходу без хвилювання та збудження.

Одягнула джинси, дарують сексуальність.

З’являюся на вулиці і всіх, хто ще не втратив інтерес до сексу, накривають еротичні думки. А у тих, що вже не мають такого потягу, викликаю незрозумілі почуття, які тільки й можуть висловити осудом, занепокоєнням, що порушила їх спокій перспектив кладовища…

Вирішую ще раз пройтися повз столик, де сидить такий бажаний сексуальний партнер, зачепити його думки своєю фігурою та ходою.

О! Нарешті і красень розкрив рота від здивування, захоплення вродою, зустрічає добре знайомим голодним поглядом дикого самця.

Біля вас вільно? – Запитую Леонардо,

який спочатку онімів від таких мої слів і тільки кивнув, а потім чомусь бовкнув:

У мене є наречена.

Ой, як добре, - мило посміхаюся дурнику.

– Будь ласка, розкажіть мені про неї.

Її звати Лілея…

Яке гарне ім’я, – захоплено промовляю

та лагідно беру й кладу його руку в свою.

Від моєї поведінки вмить напружується.

Легко збуджується, як жеребчик.

Ще й як радію! Переконана, з чоловічою потенцією у нього проблем не буде. Тож не доведеться насильно напихати фармацевтичними препаратами чи наркотиками, щоб став мені гідним партнером на сьогоднішню ніч!

Проте, перевіряю здогадки.

Граюся з мишкою та брешу:

Мене теж мама хотіла назвати цим ім’ям,

але батько наполіг на іншому і стала Надією, - морочу голову хлопцеві, а сама ніжно натискаю точки на долонях, гладжу по тих місцях, що мають зв’язок з його чоловічою силою.

Слабенький хлопчик весь стає червоним та перетворюється ледь не на бика. Не може зрозуміти, що з ним відбувається та міцно стискує ноги і весь ледь не починає трястися.

Роблю вигляд, що нічого не помічаю. Мило щебечу й багатозначно далі натякаю:

Чоловікам завжди потрібно на щось наді-

ятися. І часто їх надії здійснюються.

А може прямо зараз потягти дивака до вбиральні та зробити з ним усе, чого так хочу?

Мої охоронці щось вигадають співробітникам кафе, добре заплатять за мою кілька годинну оренду одного з їхніх приміщень!

Згадую, як одного разу після гибелі чергового коханця напилася і в ресторані спостерігала за весіллям та щасливою закоханою парою молодят і якось гидко стало, що не я наречена, а якесь страшне опудало.

Підморгнула молодому, який скромно догоджав нареченій , та поглядом показала на двері чоловічої вбиральні, а коли прибіг на мій виклик, то відразу зачинила вхідні двері і без слів ганебно почала ґвалтувати красеня.

Але молоденька дружина вродливого самця виявилася ще тою стервою! Викликала адміністратора, вибила двері, заскочила до вбиральні і давай мене гамселити, коли я, у чому мене мама народила, тільки почала скакала верхи на її чоловікові...

Та жену від себе смішні думки.

Юнак має показати все, на що здатен і про що навіть ніколи не дізнається без мене. А таке найкраще робити з об’єктом моїх бажань у звичній для нього обстановці, в його спальні.

За щедру винагороду Оксана домовилися з господарем фірми, де працює наречена хлопця, що її терміново на добу вже відправили у відрядження, щоб задля мене звільнила місце біля хлопця на сьогоднішню ніч.

Вирішую хоч трохи дотримуватися пристойності, занадто не шокувати свою здобич і заспокоюю збудженого самця та починаємо мило теревенити про все на світі.

Торкаюся його улюблених тем, про які добре знаю.

Нарешті каже, як його назвали батьки.

Але вигадане мною йому прізвисько набагато краще від справжнього ім’я хлопця, яким у селах нерідко називають свійських тварин, собак та котів.

А можна кликатиму вас Леонардо? -

Запитую звабливо.

Як хочете. А чому саме так?

Бо ви такий сексуальний і дуже мені

подобаєтесь, - кажу трохи з іронією, аби не прийняв мене за божевільну німфоманку.

Швидко переводжу розмову на політику, улюблену тему базікання малого.

Говорить про світле майбутнє країни! Та, певне, й себе має на увазі в ньому.

А чи є мені там місце поруч ним?

У Леонардо все життя попереду.

Минеться його смішне та наївне захоплення політикою, різними дурницями. Одружиться, турбуватися про сім’ю, дитину. Можливо, про мою дитину теж, але про це потім…

***

Не треба! – Кричить вночі у темряві у се-

бе вдома в спальні переляканий Леонардо, бо думає, що я грабіжник чи вбивця.

Заспокойся, - ніжно шепчу йому на вуш-

ко і перестає пручатися, бо впізнає мене та починає приходити від страху до тями. Доходить, що я п’яна і голяка! А ще сильніша за нього!

Ви з кафе? – Запитує розгублено, хоч і

так все зрозуміло. – Увімкніть світло! Як ви сюди потрапили? Припиніть негайно!

Навіщо нам те світло, - якомога звабли-

віше кажу та починаю пестити тіло хлопця. – Ти що не знаєш, що темрява, то подруга такої молоді, як ми з тобою… Проходила мимо. Переплутала двері. А тут ще й ключ підійшов...

У мене є наречена! Я вам не дозволяю!

А, думаєш, у морзі чи у в’язниці в тебе

хтось питатиме дозволу, щоб зайнятися з тобою сексом? - Починаю лякати. - Ану, вибирай, що тобі організувати, морг чи тюрму!

Але сміюся, щоб усе перевести на жарт.

Але так не можна! Я кохаю Лілею!

Слухай, кинь! Не зли мене! А то я теж її

покохаю! – Не можу без погроз, потрібно якось м’якше, тому знову сміюся та заспокоюю жертву. - Та вона ні про що не дізнається. А згадаєш про неї ще раз, то можу почати ревнувати і ще завдам школи твоїй нареченій…

Кажу перше, що лізе в голову, але хлопець від збудження, що його охоплює від моїх вмілих пестощів, нарешті знаходить виправдання, чому має мені поступитися.

Врятувати наречену!

Милий ідіот постійно повинен когось рятувати! Кохану! Країну! Світ!

Хай ще й мене порятує!

Бо все сили немає терпіти та відтягувати те, заради чого залізла у ліжко до такого симпатичного, пахучого, юного революціонера.

Любий, не говори більше нічого. Зараз

не час. Не псуй задоволення нам обом. Потім тебе вислухаю. Давай я говоритиму. Ну, не бійся мене, маленький. Ти мені дуже подобаєшся. Голову від тебе втратила. Тільки й думала, як нам опинитися наодинці голенькими.

Та мої залякування чи ще якісь слова не дуже вже й потрібні. Природа починає брати своє. А в мені хтивості та бажання інтиму стільки, що накривають хлопця з головою.

О!... Бачиш!... Ти вже теж не проти…

Твоє тіло правдивіше… Відчуваєш, як добре до мене відносишся та вже хочеш мене не менше, ніж я тебе... Ой, молодець! Процес пішов. Забудь про все. Думай тільки про наше задоволення… Ой, який ти у мене могутній та великий. Як цього хотіла. Скільки мріяла. Давай, щоб ти нічого не зіпсував. Не поспішай. Зараз тебе всьому навчу. Ось так… Молодець…

Накриваю хлопця своїм тілом, наче ковдрою і починаємо наші танці з зірками. Коханець нарешті здається, робить усе, як кажу.

Спочатку, дурненький, хоче, щоб це швидше скінчилося. Та не на ту напав!

Кричу, що і як потрібно робити.

Знаю безліч способів, як не дати зійти з довгої дистанції марафону задоволення.

Слухняний здібний хлопчик з великим потенціалом усе робить, як слід.

Обоє тільки стогнемо та скрикуємо.

Веду його в новий незвіданий досі світ задоволення, що пам’ятатиме все життя. Перетворюю на тварину та гумову ляльку з секс – шопу. Впевнена, коли займатиметься тим самим з Лілеєю, завжди хоч на мить згадуватиме, що зі мною цієї ночі було набагато краще!

Коли перший раз все скінчено, швиденько вислизую від коханця, мчуся до виходу та передаю наповнений презерватив медикам, що чекають мене на сходовій клітинці. Простакуватий до того виснажений, що навіть і не помічає моїх підозрілих пробіжок. Та ще, дурненький, сподівається, що нарешті все скінчилося.

Але з острахом відчуває, що й не збираюся нічого припиняти, повністю владарюю ним.

І все починається знову.

Коли перші промені вже починають пробиватися у вікна, то хлопець від виснаження та сором’язливості не може сказати й слова.

Не вірить, що міг таке виробляти та слухатися ненаситну дивну повелительку ночі.

Обмацую його, перевіряю пульс, тиск та серцебиття. Чи хоч не помре?

Прощаємося по – англійському.

Без слів!

Назавжди!

…Добре, що сидіння в лімузині можуть перетворюватися на ліжко. Тільки вийшла від коханця, сіла до авто, то відключилася вмить!

Жеребчик виявився фаворитом!

Так і проспала ще кілька годин у салоні авто дорогою та біля свого під’їзду. А водій не наважується мене турбувати та пропонувати провести до квартири. Тільки сидить на лавочці поруч та видивляється щось у телефоні.

Нарешті знайшла кучера, що вгадує бажання, не морочить голову пристойністю!...

***

Ви всі троє дуже схожі, - з одного й

того ж, як і завжди, починає Оксана цю вже звичну для нас гру в продовження мого роду та покращення демографічної ситуації українців.

Прекрасно знаю, що говоритиме далі, бо безліч разів все це чула, коли знаходила того, кого хочу ощасливити спільним з ним дитя.

Подруга не знає якихось інших слів?

Завжди боюся першою починати ці розмови, щоб не сполохнути вдачу та не розгнівати Вищі Сили тим, що ініціатива штучного запліднення йде від мене, а не від негідниці, до того зіпсованої і порочної, що ні на небесах, ні в пеклі не дивуються нічому, щоб не сказала.

Прикидаюся дурочкою та роблю вигляд, наче щось дуже необхідне шукаю в Інтернеті.

Подруга прекрасно знає нашу виставу.

Не жартую. Подібне проробляли з нею багато разів. І в Україні, й по світу вже з допомогою Оксани гуляє чимало (не скажу скільки, щоб не створити їм проблеми!) моїх позашлюбних дітей, хоч ні мої сини та дочки, ні їх батьки навіть не здогадуються про це.

Завжди для видимості довго ламаюся, не погоджуюся, навіть сама не знаю навіщо.

Але під час таких пропозицій від Оксани, як і при нашій рідкій інтимної близькості, моя краща подруга та коханка дуже любить, коли опираюся та вдавано обурююся.

Ця гра її захоплює та збуджує. Адже торжествує, коли капітулюю їй на всіх фронтах.

Мати багато дітей – то моя головна мрія!

І вже з допомогою Оксани маю стільки, що, коли продовжуватимемо та не потрапимо до в’язниці чи на кладовище, то можемо з моїх нащадків організовувати групи в дитсадочках. Навіщо мені стільки? Може через своїх дітей хочу мати безсмертя?

Кожному мультимільйонеру свої розваги!

Іноді хобі таких багатіїв, як я, співпадають з потребами країни. Наприклад, щодо збільшенні кількості українців, про що безперестанку говорить влада! Допоможу рідненькій!

У всіх коханців під час сексу непомітно беру сперму та відправляю на замороження. Потім знаходимо сімейну пару, зовнішність та гени яких не дуже відрізняються від мене і таємно штучно запліднюємо нашим сім’ям чиюсь дружину, наречену чи просто кохану.

Обоє підібраних навіть не здогадуються, що виховують мою дитину та одного з моїх коханців. Постійно ведемо за всіма такими парами спостереження та прослуховуємо всі їхні розмови, що автоматично вводяться до комп’ютеру. Машина аналізує спілкування вибраних батьків для моїх дітей і відразу повідомить, коли захочуть робити аналіз ДНК чи матимуть якісь сумніви, що можуть призвести до викриття таких моїх дій. Але поки що ніяких збоїв у нас з Оксаною ще не було!

Головне, щоб моя дівчина чи жінка була впевнена, що це її дитина! До речі, за такі мої витівки в деяких суворих країнах, запросто можу отримати смертну кару чи довічне!

Коли запліднення та вагітність проходять вдало, то потім Оксана вже контролює та робить все, щоб подружжя не відмовилося від дитини. Найчастіше через різні схеми виграшів у лотерею, щасливих знахідок скарбів, небачених заробітків, удачі та везіння й інших спеціально влаштованих моєю командою способів засипаю подружжя, що виховує дитину, грошима чи підкуповую їхніх лікарів, котрі категорично забороняють робити аборт. Зазвичай, розгублене подружжя сприймає все це за якийсь знак вищих сил і не насмілюється штучно переривати вагітність, відмовитися від дитини, продати чи здати її до притулку.

- Цікаво, за гроші, витрачені на штучне запліднення та народження і вирощення твоїх позашлюбних дітей можна побудувати один чи кілька багатоповерхових будинок у Києві? - Якось одного разу запитала Оксана…

А от я вважаю це прекрасним вкладенням заробленого чи накраденого мною капіталу!...

- У тебе з Леонардо та Лілеєю гени не так вже кардинально й відрізняються. Мої люди непомітно взяли волосся, слину, піт та чимало матеріалів для аналізу ДНК закоханих та всього необхідного і обстежили їхній стан здоров’я настільки це було можливо зробити, коли обоє під дією спеціального снодійного газу спали після сексу. Ми навіть організували, начебто, плановий медичний огляд та викликали обох на медичну комісію до поліклініки, щоб мати повну картину стану їхнього здоров’я. Як і сподівалася, медичні показники не дуже відрізняються від твоїх… Одним словом, є всі шанси, щоб справа вигоріла…

Цього разу я не розігрую спектакль, не лаюся, що все зробила без моєї згоди, а кажу:

Ну, то дійте! Маєте ж усі біологічні

матеріали. Мої й Леонардо.

Так, але доктор Пробірка каже, щоб ти

здала нові. Пропонує тобі завтра під’їхати до нього в лабораторію. Тільки, будь ласка, не лякай його! Згоден і безкоштовно робити все, що скажеш, аби ти тільки в кінці його не вбила за те, що знає скільки твоїх таємниць…

Що за звинувачення!

Ну, хіба я щось роблю погане?

Навпаки, вношу свій посильний вклад у покращення демографічної ситуації.

***

Любовна інтрижка з Леонардо моментально переростає у всепоглинаючу пристрасть.

Прокидаюся серед ночі.

Найбільше хочу, щоб юнак був поруч.

Наша ніч кохання з вечора до рання!

Ще більше закохуюся в жертву після її зґвалтування! Дива та годі!

Згадую наш з коханим спільний єдиний ранок. Спів ранніх птахів… Так хочу спати...

Давить самотність!

Усе, чого хочу, - бути щасливою!

Невже це так багато? А чи я не старію?

Але мені немає ще й тридцяти…

Слухаю записи з прихованих мікрофонів

Миле щебетання, загравання Леонардо до Лілеї, їх плани щодо майбутнього в новій європейській країні, куди збираються від'їжджати найближчим часом…

Чого б це? З якого дива?

Відчуваю, накочується депресія. Оксана подає мені стакан з горілкою. Підходить, стає позаду та обіймає.

Повертаюся до подруги і плачу.

На місці Лілеї легко могла бути я!...

Але розмови закоханих, що чкурнути за кордон, все більше давлять на мене. Тверезію.

Наказую:

Коротше так! Сьогодні вночі напусти

снодійного газу нашим пташкам і зробіть Лілею мамою моєї з Леонардо дитини. І попередь медиків, що хай моляться, аби відбулася велика таємниця народження нового життя. Коли щось напартачать, то вже не качатимуть з мене гроші, а опиняться в гарячій точці, стануть героями, під обстрілами вивозитимуть поранених з поля бою чи у військових госпіталях доглядатимуть бійців. Через мафію влаштуй їм виконання громадянського обов’язку! Усі витрати за мій кошт! Бігом! Часу до вечора обмаль!

Злякана Оксана боїться навіть дихнути.


Розділ 9.

ЯНГОЛ – УЛЮБЛЕНА

ДИТИНА РЕКТОРА.

ЖУРНАЛІСТИ ДОВГО НЕ ЖИВУТЬ


Ах, ти гаденя… - тільки й устигає

промовити шанований тесть, бо міцний удар любого зятя збиває старого з ніг.

Та на цьому жах не закінчується!

Ректор хапає тещу й дружину, б’є їх пиками так, що в обох аж кров із носів бризкає.

Глибоко занурює свої величезні дужі селянські руки в довге розкішне волосся обох жінок і тягне по підлозі шокованих до тестя.

Жінки ледь не знепритомніли зі страху через до нині ніколи не бачену поведінку досі такого слухняного і покірного хлопчика.

Оніміли!

Навіть не кричать, особливо не пручаються, відчувають: найкраще мовчати.

Не чекав від себе такого і Ректор.

За все життя нікого не вдарив і з ним ніхто не намагався битися.

Вважав себе вихованою,чемною, інтелігентною людиною. А тепер от раптом зрозумів, що йому подобається гамселити інших!

Тільки пікніть мені, - засичав новий

глава родини. – Бісові фурії*… Давно хотів розібратися з вашою сімейкою Адамсів*!

Теща вирячила очі. Дочка стогне й плаче.

Усі троє якось ніколи не задумувалися над тим, яку силу має їх підібраний дочкою ледь не на смітнику зять, родом з якоїсь далекої глибинки, про яку ніхто ніколи не чув.

А тепер бачать перед собою величезного вед

медя, що весь час перед ними ходив на чотирьох лапках, а тепер став, як людина на дві, розправився на весь зріст і виявилося, що жив зі звичайними шавками, які ним верховодили.

Тваринний страх перед набагато сильнішим розгніваним хижаком відібрав розум у всіх трьох. Повіяло холодом з могили…

А Ректор накручує себе ще більше:

Та я зараз вас усіх повбиваю! Міліціо-

нери напишуть щось про озброєне пограбування. Усі знають про наші розкоші та багатства! У мене на прикметі є й кримінальних, який з радістю візьме на себе вбивства, коли дам добрі грошей його дітям. Кримінальник тяжко хворий, то скоро й так помре! Хай сам з вами і закінчує! Зараз зателефоную його бригадиру, той з півслова зрозуміє, що хочу, і пришле до для вас ката! Я руки об вас не бруднитиму!

-----------------------

* Сварливі, злі жінки

** Сім’я вампірів з американських коміксів.

Рідні дружини знають про зв’язки її чоловіка з бандитами та мафією і бачать, що так зараз і зробить, коли не капітулюють.

Нарешті інстинкт самозахисту таки починає працювати й у колишнього партійного та радянського керівника, якому миттю дійшло, що програв по всіх фронтах і потрібно погоджуватися на найперші умови капітуляції нового керманича родиною, бо наступні будуть тільки гіршими.

З останніх сил дідусь кричить:

Синку, вибач! Я пожартував!

Ректор усміхається: противник повністю

розгромлений і прийме будь – які умови.

Будете розігрувати спектакль з вагітні-

стю за всіма правилами, - наказує зять. – Я скажу що говорити й робити. Але коли хтось із вас ляпне щось про дитину, то це стане останньою його дурницею в цьому житті.

Для авторитетного юриста не виникло ніяких складностей з оформленням всіх необхідних документів. І хоч ніхто не бачив вагітною дружину ректора, яка весь цей час перебувала у чергових далеких родичів у горах чи на гульках за кордоном, та ніхто не посмів висловити ніяких сумнівів щодо новонародженої.

Дорослі бачили, що з дівчиною щось не так. Але оскільки боялися її батька, який після народження дитя ледь не втратив розум від щастя, то ніхто не міг навіть пікнути про таке.

Біля Янгола завжди під виглядом родичів знаходилися водій та психолог. Обидва весь час були поруч зі школою. А вчителі тільки бачили ознаки початку нападу, відразу її виводили та відвозили в клініку чи додому.

Однокласники навіть не розуміли, що знаходяться в одному класі з хворою. Так і закінчила школу. Хоч з такою формою психічного розладу перебування між людьми, а не в спеціальній лікарні, категорично заборонено.

Але оскільки директор школи, його заступники та всі вчителі отримували постійні щедрі винагороди від Ректора, а будь-які проблеми з фінансуванням, ремонтами, матеріальним забезпечуванням вирішувалися миттєво, то самі педагоги розуміли, яке щастя їм випало і дорожили підтримкою та допомогою авторитетного юриста й економіста країни.

Вчителі самі розповсюджували різні чутки про якесь дивне серцеве захворювання Янгола, що потребує особливого догляду. Ворогів та заздрісників дівча не мало, усі довкола відносилися зі співчуттям до її рідкісної серцевої хвороби, переживали, щоб не померла.

Дочку Ректора дуже любили однокласники, бо дійсно була найрозумнішою в класі та, певне, і в школі. Легко вирішувала будь – які завдання на уроках і ті, що давали додому. Цілий вечір до неї телефонували однокласники, просили вирішити задачі, пояснити незрозумілі теми. Ніколи нікому не відмовила.

Завжди мала повен рюкзак якоїсь смачної їжі, роздавала бажаючим. Любила допомогти, підтримати, порадити. Біля неї - купа дітей, які нізащо і нікому не дадуть її скривдити!

На відміну від школи, в академії швидко розібралися, що в Янгола не всі дома.

Тому на заняттях майже не бувала. Хоч іноді, коли не мала ніяких прикмет психологічних розладів, з’являлася у виші і ні в кого не виникало сумніву у її високому рівні знань.

Студенти, викладачі шепталися:

Який парадокс, що найрозумніша сту-

дентка академії – божевільна…

Хоча спочатку, доки за таке не почали переслідувати, поза очі між собою, у колі тільки тих, кому довіряли, називали доньку Ректора інакше – прізвиськом Корупція, натякуючи на її нечистого на руку батька. А ще від заздрощів до її ангельського доброго характеру та багатств і розкошів родини.

Але, коли доньку Ректора називати Корупцією, то її татуся - Батьком Корупції!

А в такому прізвиську очільника вишу більше натяку не на родинні зв’язки, а на казнокрадство,зловживання та хабарі. За патякання язиком прізвиська «Батько Корупції» відразу почалися переслідування та , як жартували студенти, «ледь не репресії з розстрілами».

Кількох базік відразу відчислили з академії, коли в деканатах дізналися, що у розмовах між собою назвали доньку очільника вишу Корупцією, а Ректора – Батьком Корупції. І хоч причини в наказах на відчислення вказувалися інші, але всі знали за що постраждали.

Щоб якось вислужитися та догодити Ректору, який душі не чає в доньці, Янгола зробили переможцем конкурсу краси Міс Україна серед вишів держави. Організаторам конкурсу та студенткам, учасницям фіналу, люди Ректора виплатили щедрі винагороди та повирішували безліч їхніх особистих питань. Тому члени журі, учасниці конкурсу краси в один голос усім присутнім на видовищі та журналістам і знайомим розповідали про чесну перемогу доньки Ректора, її неземну вроду і розум.

Відтоді в академії всі намагаються називати дівчину Міс Україна, або просто Україна.

Таке ім’я особливо до вподоби Ректору.

І мало хто наважувався згадувати, навіть хай і про себе чи пошепки з друзями, попереднє образливе прізвисько найвродливішої та найрозумнішої студентки. Тим більше нікому не хочеться за таке вилітати з академії…

***

Після закінчення академії Янгола для видимості влаштували в якусь юридичну компанію, але на роботу дівчина ніколи не ходила.

Вже кілька років сидить вдома. Крім батька, з іншими членами родини спілкується неохоче. Щовечора з нею подовгу розмовляє Ректор. Певне, старому здається, що через доньку говорить з її матір’ю в молодості. Разом обговорюють прочитане чи побачене і почуте. Її беруть на відпочинок за кордон, де за Янголом ледве не натовпи ходять, думають, що це якась знаменитість чи зірка.

Скільки в дівчині шарму та чарівності!

З хлопцями знайомитися і заміж виходити категорично відмовляється. Має вдома свого улюбленого кота та птахів у клітках. Їй зробили оранжерею, де вирощує чимало квітів. Трапляється, кілька годин на день грає на фортепіано, вишиває чи малює дивні картини, які чомусь користуються божевільною популярністю за кордоном. Злі язики розпускали чутки , що ці картини і вишивки купує сам Ректор через посередників. Але комп’ютер та хакери Оксани відслідкувати чимало з проданих творчих доробків Янгола і на наше здивування Ректор не мав ніякого відношення до їх купівлі. Я теж через Інтернет за великі гроші купила одну її картину, від якої іноді довго не можу відвести погляду. Це навіть не живопис! Це як заглянув у свій прекрасний світ мрій. Аби знали скільки чудових оптимістичних думок у мене з’являється, коли дивлюся на ту картину!

Мої філери засікли, що часто серед ночі дивна дівчина таємно покидає будинок та прогулюється нічними вулицями і парками неподалік, а потім раптово зникає з поля зору. Але на ранок завжди непомітно повертається.

Де проводить кілька нічних годин встановити не вдалося.

Після моїх докорів досвідчені фахівці стеження тільки розводять руками:

Це якась містика! Дівчина не з цього

світу! Тікає від нас в інший вимір чи простір!

Отак і живе донька Лади…

***

Увесь час періодично думаю про Ректора.

Чомусь знову дістаю його справу з шухляди, розкриваю папку та починаю перебирати по черзі старі папери й фото.

Беру зі справи знайомі вже світлини ректорів академії, попереднього з сином, а нинішнього з донькою, та прикріплюю знімки на дошку біля мого столу.

Поруч чимало фотографій учасників розслідувань, якими нині займається моє детективне агентство.

Та фото ректорів з дітьми виділяються на моїй дошці відразу!

Рідко якому фотографу вдається так вдало відобразити любов батька й сина!

Тут не потрібно ніяких пояснень та збирання свідчень знайомих. І так усе видно! У цьому й сила безпосереднього візуального контакту з людьми, який важко чимось замінити.

Певне, фотограф зумів достукатися до сердець тих, кого знімав, жартував, зумів створити правильний настрій, знайшов правильні слова, що допомогли відкрити свої душі та серця людям на фото.

Зазвичай, хлопці та чоловіки відкрито й охоче висловлюють почуття до матері, а з батьками завжди стримані та не виявляють такої своєї любові, радості та щастя до тата! Іноді й самі не можуть пояснити , чому дотримуються таких не дуже зрозумілих правил поведінки. Але на цьому фото все не так! Тут люди розкрилися та показали все хороше, що мають у собі й почуття один до одного…

Згадую скандал з попереднім ректором.

Незрозуміло, як пізно ввечері, коли в академії вже майже нікого не було, крім розпусників, поруч опинився фотограф, який встиг тайком зробити кілька фото голого та п’яного керівника навчального закладу. Того ж тижня емігрував за кордон, куди й відвіз негативи оргії, за які йому добряче заплатили вже в іншій країні. Там вперше й опублікували ці світлини розваг шанованого керівника зі своїми вихованками, майбутніми правниками.

До речі, іноді ці фото і нині зрідка з’являються в якихось виданнях. Бо кращих документальних свідчень про розпусту в навчальних закладах такого рівня не існує!

Світлини шокуючі та красномовні!

Фото вийшли до того професійні, що редактори навіть не вірили, що таке можна зняти мимохідь та ще й так, щоб присутні нічого не помітили. Спочатку, доки не познайомилися з іншими роботами фотомайстра, всі експерти сходилися на тому, що їх або ж робив талановитий надзвичайно везучий фотограф, або це звичайна режисерська постановка, як під час зйомок художніх кінофільмів!

Про це читаю у тодішніх закордонних газетах з цими сенсаційними світлинами.

І здогадка в моїй голові не забарилася.

Ці фотографії з сексуально стурбованим та зайнятим улюбленою розвагою попередником Ректора зробив той, хто й фотографував розпусника разом з сином! Майстерність! Та відчувається не те, що талант, а геніальність митця! А сищики почерк виявляють відразу, не гребують далі покопирсатися в такому бруді!

Даю команду розкопати мені все про фотографа в кабінет під час оргії, що стала падінням одного керівника вишу і злетом іншого.

Через секунду наш комп’ютер доходить стовідсоткового висновку хто зробив світлини.

Бачу фото майстра на екрані.

Хлопець кинув навчання в академії, емігрував, став одним з провідних європейських фотожурналістів – розслідувачів.

Багатьом перейшов дорогу та нажив купу ворогів через свої викриття. Навіть отримав кілька престижних премій та проводив свої фотовиставки в багатьох галереях світу.

Сам не визнавав іншої журналістики, крім тої, що відкриває завісу над головними прихованими таємницями політики та бізнесу.

Серйозні газетні видання, коли отримали від нього фото передачі хабара місцевому чиновнику, то відразу не знали, як і реагувати.

Високопосадовець міг стати очільником цієї держави, але й сам не міг пояснити, як, напідпитку, взяв гроші від бізнесменів, яким підписав дуже вигідні контракти на спорудження об’єктів за державний кошт.

Першу розмову з майбутньою зіркою фотожурналістики відразу почали слухати через приховані мікрофони керівники міжнародного газетного концерну. Ніби між іншим розпитували про плани і життєві правила та переконання журналіста. Акули газетного бізнесу відразу зметикували, кого їм послала Доля і скільки можна заробити на цьому ідейному!

Після тієї бесіди господар газетного та телевізійного концерту видав вирок:

Такі довго не живуть!

Звісно, всі погодилися з босом.

Але досвідчені ділки відчули запах май-

бутніх сенсації та скандалів, що вже зліталися до чергового божевільного, через якого до редакцій поллється золотий дощ від зростання продаж та популярності їхніх видань.

Тому схвально зустріли й наступні думки свого мудрого та далекоглядного керманича їхнього корабля у завжди неспокійному океані журналістики, де легко збитися з курсу, розтрощитися об скелі чи сісти на мілину:

Але маємо потурбуватися про малого!

Щоб спілкування з ним було якомога довшим!

З кабінету редактора фотограф вийшов уже під цілодобовою охороною. Почали навчати як себе вести в новій країні та ще багато чому. Наприклад, різним шпигунським хитрощам, щоб довше залишатися на цьому світі.

Хлопець схопився за журналістські розслідування і на справжній свій талант не зважав та лише насміхався з своєї майстерності.

А дарма! Бо найкраще та неперевершено вдавалися фото про будь – які почуття, емоції спочатку людські, а потім і тварин та природи.

Але хіба тварини та довкілля мають

почуття? - Запитаєте ви.

І будь – хто вам відповість:

Звісно, ні! Що за нісенітниці?

Але тільки не після того, як подивиться

світлини Фотомайстра.

Багато чого можна побачити на фото генія. Добро, зло, щастя, радість, сум, нудьгу… Усю гаму людських переживань! А як добре виходять світлини закоханих!

Зрозуміли, з якою ходячою купою грошей можуть мати справу, і редактори глянцевих журналів, що говорили між собою:

Щоб твій журнал розкупили до остан-

ку, помісти в ньому фото емігранта з України!

Моделям та акторкам двічі про непере-

вершеного майстра фотопортретів теж пояснювати не треба. Дівчат відбирають на роботу, в основному, переглядаючи світлини з ними.

А як ви думаєте зреагували на геніального фотографа ті, кого природа не наділила вродою? На готові заради світлин Фотомайстра, що з будь – якої кікімори болотяної зробить секс – бомбу, фото якої у рядових солдатів чи матросів відбиратимуть старші за званням, але не щоб знищити, а використати за тим призначення, за яким щоночі ці світлини втішають мрійників за дівочими пестощами?

А ті, хто оббиває пороги шлюбних агенцій, де часом все вирішує фото, в яке закохується майбутній чоловік, а потім, часом, через лінощі шукати іншу майбутню дружину, вже й не дуже протестує, коли оригінал має мало спільного з першим заочним враженням.

Коли спочатку гонорари хлопець тринькав на повій, то тепер найкрасивіші моделі, акторки та й просто чимало жінок пропонували йому будь – які гроші, щоб тільки їх сфотографував. А коли натякав на секс, то багато з них з радістю погоджувалися й були на сьомому небі від щастя, що вдасться зекономити грошенят.

Спочатку Фотомайстер вибирав найкрасивіших та найбільш сексуальних, потім почав ледь не відкрито проводити співбесіди про те, що може дівчина робити в ліжку.

Багатьом відмовляв.

Кінчилося тим, що одна з тих, хто не пройшла відбору, витягла з сумочки пістолет і приставила собі до скроні.

Переляканий прийняв всі її умови.

Але хтось із присутніх встиг сфотографувати без п’яти хвилин самогубцю та за прикладом фотогенія продав знімок жовтій пресі з відповідним коментарем, що тільки ще більше посилило наплив бажаючих зробити фотосесію саме у цього бісового емігранта.

Тепер усі приходитимуть сюди озбро-

єними, - відразу зрозуміли небезпеку охоронці, забили тривогу й викликали свого боса у фотостудію чи особистий бордель, як краще назвати й не знали розкішне приміщення з усіма зручностями для фотографування та сексу!

Ми ще якось з горем пополам зможемо

вас захистити від викритих вами непорядних політиків, бізнесменів чи мафії, - пояснює Фотомайстру власник найкращої в країні охоронної кампанії. – Бо стрілятимемо на ураження в кожного, хто захоче вас убити. У цій ситуації все ясно! Вас, як журналіста, переслідують за професійну діяльність, що недопустимо в демократичному світі. Але у нас в країні вільний обіг зброї і на руках у жінок пістолетів не менше, ніж у чоловіків. Співробітники нашої компанії не стрілятимуть у тих, кого ви образили відмовою. І коли така ситуація ще виникне, то ми відмовимося вас охороняти. А тільки у нашої компанії найбільше шансів врятувати вам життя після того, як всі негідники країни ненавидять та тільки й бачать вас у домовині.

І що робити? – Белькоче переляканий.

Ви молодий і дуже міцний, - здалеку

починає головний охоронець, але хлопець відразу розуміє до чого хилить співрозмовник.

Та ви що? – Заперечує шокований. –

Як таке можете мені пропонувати? Адже ходите до церкви! Кажете, що дуже віруючий!

Я розбираюся в людях. Ви просто себе

не знаєте. Через пару днів навіть і не уявлятимете секс не з кількома партнерками. Пояснюйте бажаючим великі черги до вашого ліжка. Хай мої співробітники записують бажаючих. Певну частину дат і годин можете розігрувати в лотерею. У першу чергу фотографуйте тих, хто більше заплатить. Зробіть аукціон. Організуйте все прозоро й чесно, щоб зникли будь – які образи та підозри.

Як раніше не здогадався, - зітхає.

І з цієї хвилини ніяких відмов! – Кате-

горично попросив свого клієнта директор.

Майже відразу і дівчата дізналися про що головний охоронець говорив з хлопцем. На вулиці притисли старого і той розтанув та все вибовкав зграї красунь. Ні разу в житті ніколи не користувався увагою таких неперевершених дівчат, то ж хоч на старості кілька хвилин потішився тим, що хоч якось став їм цікавим. А дівки відтоді почали між собою називати фотографа Груповухою.

І прізвисько своє хлопець виправдовував.

Щоночі мав по кількох нових дівчат.

І всі отримували своє! Залишалися задоволеними, все життя дорожили світлинами, зробленими одноразовим партнером по сексу.

Фотокрасуні отримували знімки, завдяки яким тільки й знали та пам’ятали його клієнток. Чимало з тих, кому емігрант допоміг показати свою душу на знімках, через багато десятиліть навіть у глибокій старості наполягатимуть, щоб ці незвичайні фото помістили на їх могильних постаментах.

Душа людини завжди прекрасна!

Душу може забруднити те, що потім ми чи хтось за нас робить з нашим життям, від чого обличчя людини старіє, несе на собі відбитки всього того, що відбувається з власником, втрачає красу дитинства, юності, чистоти та ангельського знамення.

Існує ціла наука, що читає по обличчю, де написана вся її доля, минула та майбутня. Але на знімках Фотомайстра спеціалісти з цієї науки безсилі, щось сказати про те, що вже пережив, та що трапиться далі з власником обличчя. Тільки й можуть зітхати:

На обличчях зі світлин написано тіль-

ки те, що каже душа його власника: «Людина має бути щаслива і даної миті я саме така!»

Дівчатам та жінкам ці фотографії допомагали повернути віру в життя, здолати, перебороти всі труднощі, гідно йти до своєї мети.

… Фотосексконвеєр працює на повну.

Редактори тільки дивуються як їх кращий розслідував ухитряється не тільки спати з купою дівчат, занепокоєних своєю зовнішністю, а ще й наживати собі все більше ворогів, що рано чи пізно розірвуть фотографа на шматки за викриття махінацій у політиці та бізнесі.

Та клятого писаку варто вбити тільки

за одні фото, - лаються викриті ним.

І, дійсно, ніхто навіть не міг зрозуміти, як фотограф ухитрявся зафіксувати на світлинах з їх обличчями найгірші риси вдачі злочинців.

Але через кілька років при дивних обставинах Фотомайстра знайшли мертвим. Не врятувала хлопця й охорона, яка нічого не змогла пояснити. Схоже, найманий вбивця був екстра – класу і журналіст та його живий і технічний захист не мала проти такого жодного шансу.

Деякі газети тоді навіть писали, що це помста радянської таємної поліції, але така

версія викликала тільки іронію, а то й сміх. У таке ніхто не повірив, бо, коли вбили сміливця, Радянського Союзу вже не існувало.

Місцеві слідчі тільки за голову взялася від списку сотень підозрюваних, які могли помститися хлопцю за професійну діяльність!

Вбивць так і не знайшли.

Міжнародна журналістська організація призначила дві винагороди: за виконавця вбивства і за замовника. До речі, відтоді більшої нагороди за викриття вбивць журналіста ще так і не призначали. Хоч журналістів по всьому світу вбивають майже щотижня.

Це одна з найнебезпечніших професій!

За 26 років незалежності тільки в нашій тихій та милій Україні загинуло 68 журналістів. А скількох побили, покалічили! Зіпсували кар’єру та долю!

Не буду тягти кота за хвіст, відразу скромно скажу, що обидві винагороди отримала я.

Під за навіс розслідування замовник убивства Фотомайстра сам написав мені листа з зізнанням, поясненням мотиву та незаперечними доказами своєї та виконавців участі.

***

… Оксана кладе переді мною наказ про виплату їй за сумлінну та результативну працю премії розміром трьох тисяч доларів США.

Коли секретарка обіцяла викрити якесь темне минуле Ректора, то просила тільки дві.

Чому довкола всі хочуть мене нагріти?

А, втім, заслужила! І я! І Оксана!

І хоч правильніше було написати, що ці гроші Оксана отримує за вже розшукані й ті майбутні, ще не знайдені, але вже дуже відчутні скелети у шафі Ректора, та погоджуюся і з таким формулюванням, ставлю підпис, віддаю задоволеній та радісній.


Розділ 10.

Найманий убивця нам допоможе


Відколи Україна виборола незалежність до можливих замахів на Президентів в народі відносилися, в основному, як до вигадок.

Журналісти ніколи не говорили про таке, склалося враження, що це з області фантазій.

І хоч нещодавно Служба Охорони Президента повідомила про кілька спроб забрати життя у гаранта, але з цього ніхто не зробив сенсацію. Та й спроби ці якось були не доведені до якогось видовища в новинах. Дехто з аналітиків відносився до таких заяв влади як до намагання додати піару чи підняти падаючий рейтинг керівника держави.

Можливо й правий Ілліч: Лисичка знає про декого з наближених до неї моїх інформаторів у своєму відомстві. Соромно згадувати, скільки грошей вбухала та гидоти зробила, щоб примусити цих негідників передавати мені інформацію про мою сестру. Добре сидять у мене гачку, хоч і намагаються зірватися…

Не на ту напали. Пашуть, як миленькі…

Ми не маємо такої інформації, - інко-

ли аж в захваті, розгублений, з заздрощами говорить помічник керівника нашої розвідки, коли продаю чи вимінюю в нього цінні повідомлення на послуги для мене та потрібних мені людей. Багато даних стосуються наших союзних держав і що далі роблять з такими повідомленнями не хочу й знати…

Мені б тільки отримати своє!

Ціни теж луплю захмарні. Я, звісно, патріотка, проте не збираюся задурно працювати замість лежебок та профанів!

Завдяки цінній інформації від моїх закордонних дятлів я завжди у грі…

І хай хтось спробує мене зачепити!

Генерал не вперше натякає, що знає про мої стосунки з нашими розвідниками. А Оксана підбиває мене торгувати секретами недружньої до України держави направо і наліво, як це ми робимо з інформацією, яку збираємо на всіх, на кого тільки можемо всередині країни.

Поки утримуюсь, але до того йдеться…

Усе на продаж!

Такий девіз у наших корупціонерів уже скільки десятиліть. То чого мені зівати?

Про прибуття Ліквідатора, великого майстра зачисток, повідомив завербований співробітників сестри. Дятел також стукнув мені і про те, що трапилося з одним із кращих агентів сестри, якого про себе відразу називаю Геростратом, бо, як і його давній попередник, що ще до нашої ери спалив храм, хоче обезсмертити своє ім’я, ввійти в історію теж страшним, але майже нікому непотрібним злочином.

Ліквідатору дано наказ знищити Герострата, доки той не зробив те, про що погрожував своєму колишньому керівництву.

Отримуємо фото гостя, адресу ймовірного помешкання і характеристику на вбивцю…

Доволі успішний і везучий, але не може прожити без дівчат і кількох днів.

Як же це ще його ще не погубило!

Скільки шпигунів погоріли через хіть!

І це нікого нічому не навчило?

Але нам таке підходить.

Відразу підключаємо до операції усіх проституток, які у мене підробляють. Шкода, не знаємо його смаків щодо дівчат. Тому одночасно готуємо усі можливі типи повій. Добре, якби хтось з красунь зачепив Ліквідатора та тримав на гачку. А, може, вистачить і одної ночі, проведу допит та дізнаюся все, що шпигуну повідомили про Герострата.

Інформатор повідомив: Ліквідатор спо-чатку вимагає на свій телефон фото повій від компанії по наданню секспослуг. Серед надісланих світлин і вибирає одну. Дуже перебірливий та вередливий. А, швидше, підозрілий?

У непримітному готелі, де зупиниться, відразу поселила кількох дівчат, які не займаються проституцією, але охоче виконують мої завдання по наданню інтимних послуг та збиранню інформації з тих, хто знаходиться у нас у розробці. Може клюне на них і обійдемося без вступних екзаменів та прискіпливих конкурсів до ліжка вимогливого вбивці.

По всіх кімнатах готелю та біля довколишніх будинків наче мимохідь розкидали майже не дуже помітно маленькі реклами надання послуг у ліжку. Місцевих сутенерів мої співробітники побили і перегнали в інші місця.

Коли підчепить не нашу дівку, - не

париться Оксана, - то, як відключиться після сексу, напустимо до кімнати снодійного газу, зробимо укол і ти проведеш свій допит.

Та може й так, - погоджуюся. – Але з

нашою співробітницею шансів більше. Може мені самій роздягтися та сфотографуватися. Впевнена, поведеться на мої принади. На мене всякі готові кинутися, а коли бачать мене, то їм наплювати на смаки та свої типи коханок.

У цьому не маю сумніву, - посміха-

ється Оксана. – Але це агент твоєї сестри, яка дуже схожа на тебе. До того ж, можливо, фото обраної повії шпигун вводить до якоїсь бази даних проституток нашої країни і світу. А тебе у базах даних повій немає. Відразу запідозрить, що ти – це пастка для нього. Коли й викличе, то просто вб’є, бо це його спеціальність.

Як і завжди, не можу не погодитися з логікою секретарки. Дійсно, вже по кілька років мої агенти – повії знаходяться в усіх можливих базах та в Інтернеті. Ми працюємо не гірше за будь – який бордель, хоч іноді замовлення переадресовуємо іншим партнерам по цьому бізнесу, а мої дівчата надають послуги тільки тим, хто мені потрібен. Коли вбивця такий сексуально стурбований, то, можливо, вже переглядав Інтернет-світлини з моїми дівками.

А б’ємося об заклад на штуку баксів,

обере нашу Клеопатру, - завзято пропонує …

І Оксана, виграє парі!

Може подрузі з Робертом якось заглянути до підпільного казино і зірвати там добрячий виграш?!       Часто прогнози секретарки збуваються. Вгадуватиме і де зупиниться кулька на ігровому столі казино?

Дивуюсь агентам своєї сестри!

Ліквідатор щойно приїхав до готелю і замовив їжу в номер, відразу зателефонував до кількох фірм по наданню інтимних послуг, просить надіслати йому фото жриць кохання.

Добре, що майже всі номери телефонів взяв з візитівок, розкиданих в готелі та де тільки можна довкола, ще з залізничного вокзалу.

      Цей бовдур на курорт приїхав чи на вкрай небезпечне завдання по ліквідації одного з кращих найманих убивць світу?

Ой, не розумію цих кілерів!

А може так і треба?

Коли Ліквідатор замовив Клеопатру, я тільки рукою за голову взялася, а Оксана аж підстрибнула та зняла з нашого таємного банківського рахунку тисячу доларів.

Хіба можна бути таким передбачуваним?

Може це несправжній Ліквідатор?

А що, коли моєму інформатору Лисичка підсунула для передачі брехню та направила в Київ якогось сексуально стурбованого ідіота, щоб відволікав увагу від справжнього вбивці, котрий розшукуватиме Герострата?

У сестри ніколи не буває одного плану. Завжди страхується, має запасні варіанти.

Той, що хоче в Україні обезсмертити своє ім’я, вбивши когось із керівників держави, як і під час усіх інших свої вбивств по світу, не тільки використовує прекрасні маски на обличчя, а й робить пластичні операції, невпізнанно змінює зовнішність, фігуру, ходу, щоб можна вільно ходити по земній кулі під наглядом єдиної системи відеоспостережень, яка легко за секунду по фото виявить будь – кого.

Щоразу хірурги навіть змінюють голос Герострату так, що ніяка система запису та прослуховування абсолютно всіх телефонних розмов світу не здатна виявити вилупка.

Як шукати такого великого конспіратора?

Практично таке нереально!

Аса вбивств можна знайти тільки через помічників, які поступаються своєму керівнику в професіоналізмі і нароблять купу помилок.

… Ось уже через камери дивимося порнографічний фільм за участі Ліквідатора та Клеопатри. Грошей дав більше, ніж просила.

Красуня якнайкраще обслуговує клієнта, майстерно догоджає в його забаганках, еротичні фантазії вилупка вгадує успішно, хоч і тільки частково встигає їх втілити в життя.

Нарешті Ліквідатор знесилений та через випите сильне снодійне, засинає.

Моя краща повія непомітно впускає до номеру мене з Робертом.

І я розпочинаю свої чари гіпнозу…

Що ви тут робите?

Маю вбити свого друга, який хоче за-

шкодити моїй державі…

Допит вимальовує таку картину...

Після останнього політичного вбивства якогось іноземця, який заважав Лисичці чи керівництву її держави, сестричка вирішила позбутися і самого виконавця, у минулому одного з кращих своїх агентів. Відчула, стає неадекватним і невдовзі створюватиме проблеми.

Та Герострат якимось звіриним почуттям, завдяки якому вже не раз рятувався, відчув, що керівництвом засуджений до страти, і зумів убити надісланих по його душу та втекти.

Чому саме в Україні вирішив скоїти політичні вбивства? Не дуже зрозуміло…

Хоча це непоганий варіант помсти колишньому керівництву, на яке й впаде перша підозра, а негідник ще й підкріпить звинувачення сфальсифікованими доказами участі країни Лисички в політичному вбивстві в Києві.

Це ще більше погіршити й так погані відносини між Україною та державою, розвідкою якої керує моя сестра. Як Лисичка доведе, що не давала наказу на знищення перших осіб в Україні? Та й кому доводити свою непричетність після того, як Герострату вдасться здійснити погрози? І хто повірить в невинність такої негідниці, як моя сестра?

Коли зупиню божевільного, то автома-

тично моїми боржниками стануть керівники України та Лисичка.

Непогано! Варто спробувати!

Тільки я зможу впізнати його, бо знаю

все життя. Ще з дитинства. Росли разом. Не раз упізнавав друга після чергового вбивства, коли той кардинально міняв зовнішність, ходу, жести. Між нами існує невидимий зв’язок. І, навіть, коли осліпнемо, оглухнемо та будемо без рук і ніг, все одно, знайдемо один одного.

Отже, Герострат, як дитячий збірний

конструктор, може прийняти будь – який об-

раз. От кому потрібно бути актором, а не вбивати на замовлення!

Ліквідатор повідомляє мені все, що знає про Герострата, зокрема, те, що той володіє гіпнозом, вміє переконувати та прекрасно маніпулювати іншими. Детально розпитую про звички й уподобання нашої спільної цілі.

Сплячий ділиться і своїми думками про можливі подальші дії моєї сестри, якій безпосередньо підпорядкований нині. Бойовику здається, що коли Ліквідатор не знайде Герострата, то Лисичка повідомить АНБУ про небезпечного божевільного, передасть українській спецслужбі всі можливі дані про відступника, його відбитки пальців, ДНК і т.д.. Лисичка не може проводити такі масштабні пошуки в чужій країні. А проведення замаху на перших осіб держави її колишнім наближеним до неї співробітником може спричинити те, що, дійсно, відповідальність за терористичний акт міжнародною спільнотою може бути покладено на тимчасово недружню до України державу.

Хочу допомогти Лесі, щоб Герострат її не підставив, бо, коли шпигуну вдасться, то Леся може застрелитися чи подати у відставку. А мені не вигідно, щоб сестра втрачала владу та вплив у своїй державі, бо через неї, свого вагомого противника, мене й цінить та панькається зі мною керівництво України, сподіваючись у майбутньому на якісь можливі таємні перемовини з сестрою за моїм посередництвом.

А ще, коли вже говорити зовсім відверто, під час вибухів можуть постраждати мої клієнти або й коханці, нинішні та майбутні, з яких дою гроші, а ще й захищають мене від можливих переслідувань правоохоронних органів.

Мої аналітики сходяться в одному: для підготовки до хоча б одного з таких серйозних замахів на когось із керівників держави Герострату з його бандою потрібно мінімум місяць.

Виявляється, сьогодні вдень, перед тим, як приїхати до готелю, Ліквідатор ледве не спіймав помічника Герострата.

Допитуваний особисто знайомий з обома шпигунами, вчилися у розвідувальній школі. Своїм інстинктом чи інтуїцією ладен впізнати їх після будь – яких змін зовнішності.

Вдень Ліквідатор взяв напрокат авто і поїхав до величезного торгового центру, біля якого розвідка Лисички через камери спостереження бачила чоловіка чимось схожого на помічника розшукуваного.

І вдача відразу всміхається Ліквідатору.

Та не зміг прослідкувати за найближчою людиною Герострата, бо побачив помічника зрадника вже тоді, коли той сідав у джип, який на великій швидкості від’їздить зі стоянки.

Кидається навздогін, але в його авто раптово влітає пенсіонерка на своїй машині.

Усе це відбувається на очах у патрульних поліцейських, які складають протокол ДТП, де повністю винна старенька, але певний час тримають Ліквідатора, як потерпілого.

Поліцейські навіть перевіряють по своїх базах даних паспорт та посвідчення потерпілого. Хоча диверсант навіть і не хвилювався, бо не мав ні найменшого сумніву, що така перевірка його не викриє. Нізащо не можна виявити майстерну підробка його документів!

Ще раніше співробітникам Лисички через аналіз листування в Інтернеті вдається вийти на ще одного з людей Герострата в Києві, але засвіченого відразу знаходять мертвим і з смертю цього члена терористичної групи відразу рвуться всі ниточки до зрадника.

Я, наче посередник між двома спецслужбами, - АНБУ та іноземною розвідкою рідної сестри, - які нині працюють одна проти одної, але змушені займатися одним розшуком і діяти спільно проти божевільного та його групи.

У кінці допиту в кімнату приходить Ювелір, один з найцінніших моїх секретних агентів. Не числиться у штатному розписі, а працює за викликом. Це майстер по встановленню ледь не мікроскопічних пристроїв для прослуховування та стеження. Відразу береть-

ся за справу. Встановлює свої сюрпризи в го-

динник і ланцюжок на шиї бранця.

А я за допомогою спеціальних медичних інструментів встановлюю та приклеюю кілька мікроскопічних радіо маяків та мікрофонів у ніс та пряму кишку виродку. Пристрої діють кілька діб, показують місцезнаходження, стан здоров’я та навіть окремі сигнали нервової системи, по яких можна визначити приблизний хід думок, а, головне, людина не помічає, що носить таку апаратуру всередині.

Нарешті під нігті нашої здобичі Ювелір вводить непомітний для ока спеціальний розчин, що живить встановлене мною.

Відтепер Ліквідатор завдяки купі пристроїв перебуває у нас на повідку, доки не закінчиться термін їх дії чи сам не позбавиться сторонніх предметів у своєму тілі.

На прощання сплячий раптом каже:

Завтра мені мають повідомити про од-

ного з людей зрадника…


Розділ 11.

ПАРАД В АКАДЕМІЇ КЕРІВНИКІВ

УКРАЇНСЬКОЇ КОРУПЦІЇ


Не можете знищити корупцію?

Лишається тільки тупо красти?


Іноді можна бачити на подвір’ї академії, як під ручку, наче закохані, ходять та про щось шепчуться затишними алеями Ректор разом зі своїми високими покровителями. На певній відстані позаду і попереду йде охорона.

Кращі представники народу, здібні, професійні, колись, ще на початку кар’єри, проміняли свої таланти на корупцію та кримінал і перетворилися на героїв анекдотів, об’єкти насмішок та символи ганьби, а ще зневаги та презирства народу. Нині пиляють собі й своїм бандам бюджет, аж гул стоїть!

З вікон дивляться шоковані студенти та співробітники. Гостей Ректора бачили тільки на екрані телевізора.

Таке грає на авторитет, шану до Папи.

Увесь час керівництво держави говорить про якийсь ріст країни. Статистичний чи що? Майже ніщо ніде не працює, народ розбігається по всьому світу, а виявляється у нас щось зростає! Прірва, в яку падаємо? Смертність чи епідемії? Підвищили ціни на все, знецінили національну валюту і відразу з’явилося статистичне зростання та розвиток країни на папері!

Україна не може вийти навіть на економічні показники тридцятилітньої давнини!

Більшість громадян в очікуванні кризи. Майже всі відчувають матеріальні труднощі, проблеми, пов’язані з незадовільним станом справ у державі, що тільки посилюється.

Зростає країна чи корупція?

Вільна конкуренція ледь жевріє. В еко-

номіці в усьому панує монополізм, усе контролюється крупним капіталом. Бізнес зорієнтований на швидке збагачення. Ніхто не збирається виробляти конкурентоздатні товари, вивозять усе за кордон, випилюють цілі ліси.

Як перед кінцем світу!

Величезні гроші, як валовий національний продукт сусідніх невеликих країн, втрачаються на митниці чи в податковій через хабарі та розходяться по карманах чиновників.

За багатьма ініціативами уряду стоять корупційні схеми з багатомільярдними наживами. Казнокради навіть всліпу використовують деяких урядовців, які нічого не знають, не мають фаховості, але дійсно є патріотами та чесними. Інші, навпаки, багато знають по своїй роботі, але нічого не роблять. Мають західну освіту, але крадуть не гірше від тих, хто навчався в українському виші.

У Міністра, кращого друга Ректора, сидить чиновник, без підпису якого нічого не збудуєш у Києві, доки не занесеш хабара. Міністру підпорядковане державне фінансування кіно, де всі знають куди і скільки потрібно занести, щоб виграти в конкурсах та отримати гроші на зйомки.

Чомусь особливо подобалося бувати в стінах академії Генеральним прокурорам, які всі йшли зі своїх посад мультимільйонерами. Традицією стає призначати на цю посаду наближену до Президента людину, що не завжди має навіть юридичну освіту. Як же такий керівник управляє прокурорами? Чи є ще десь таке в світі? Наша країна знову на першому місці по різних дивах! Хоча, були й Генпрокурори з освітою, та справедливість і рівні умови для всіх все одно так і не з’явилися. Нічого не зміниться в країні, доки правоохоронці не працюватимуть, як слід.

Буває в академії і Президент.

Говорить про святі для кожного українця речі й ухитряється красти на цих святих речах.

Не захотів увійти в історію, знищити корупцію. А поставив її собі на службу, як робили попередники.

Президент продовжив «славну» справу зміцнення та осучаснення старої корупційної системи, леліяння її та користування добре відпрацьованими схемами по законному розкраданню державних грошей. Розставив своїх людей – смотрящих - на всіх найбільших грошових потоках. А ті постійно вигадували нові способи грабунку народних грошей.

В Україні, що тільки кілька десятиліть як вирвалася з обіймів помираючої імперії, ще немає так багато Президентів, як в інших країнах. І хоч кожен з них чимало зробив для здобуття справжньої незалежності, та претензій до керманичів держави стільки, що колишні перші особи держави остерігаються самі ходити по вулицях чи навіть роз’їздити по столиці.

Гарні і не дуже, розумні і не тільки, везучі і не завжди…

Цікаві люди!

Один навіть утік за кордон зі своїми накраденими грішми та тими, хто допомагав грабувати народ, який, за його словами так любить та за який і нині хвилюється. Хай навіть і збезчестився, став героєм зневажливих анекдотів і надалі вже ніхто без презирства та сорому не згадуватиме його ім’я, але він не випадково став Президентом. Іноді здається, народився, щоб стати головним у цій не такій уже й щасливій країні. Його послали у цей світ, щоб зганьбив себе корупцією та дурістю, показав, як не треба працювати на високій посаді. Як не своїм наступникам, то всьому світу.

Можете говорити про кожного з Президентів що завгодно, але не треба так категорично стверджувати, що хтось з них випадково опинився у найвищому кріслі. Усі вони були народжені стати Президентами і стали ними.

Скільки мешканців нашої бідної країни хоче опинитися на їхньому місці!

Коли запропонувати дітям та молоді зайняти найвищу посаду в країні, то ледве не кожен погодиться, а от майже всі старші, навпаки, відмовляться. Ті, хто більше прожив на цьому світі, розуміють усі складності та відповідальності цієї роботи.

Хоч дорослі та досвідченіші теж, не менше за дітей та простаків, зачаровані й їх манить слава, велич, влада, краса та атрибути крісла глави держави… А додайте сюди ще постійне перебування в центрі уваги, зустрічі з лідерами інших держав, вплив на долю кожного громадянина, країни, регіону, світу…

Президент – один із символів держави

нарівні з Гербом та Прапором. – Ще в школі говорять дітям. - Відносьтеся до Президента з потрібною пошаною. З не меншою, ніж до народу та країни, в якій проживаєте.

Так! Ми згодні! Інакше й бути не може!

Навіть готові боротися з тими, хто чинить інакше. Так і робимо. Але це не має туманити очі, коли той, хто обіймає цю посаду, відноситься до неї набагато гірше, ніж громадяни.

Замовчування та брехня тут не допоможе.

Поки що тільки одному з керманичів України вдалося просидіти в кріслі дві президентські каденції. Після нього ще нікому не вдалося бути обраним на другий строк. Бо, щоб тебе обрали знову, замало видавати якісь досягнення за ледь не історичні події, на які не тягнуть, підробляти вибори чи забивати голови громадян брехнею. Потрібно навести лад в країні та щось зробити суттєве!

А тепер взагалі намітилася тенденція, що одного Президента обирають тільки на один строк, а наступного взагалі виганяють чи вимагають дострокових виборів і керівник країни не може навіть добути свою каденцію.

Усі Президенти говорять про демократичні цінності, але багато питань вирішують старими тоталітарними методами, бо в душі переконані, що по – іншому не можна.

Брехня – для них нормально!

Не згодна з ідеологією Президента: вкраду все, що зможу, щоб не дісталося ворогу.

Тут є якісь песимістичні нотки.

Я впевнена, що Україна вистоїть у протистоянні з тимчасово недружньою державою.

Дратує, якесь до смішного перехоплення Президентом заслуг за все, що відбувається в країні. Тільки десь відкривають нову школу чи дитячий садочок, як Президент уже тут, як тут, перерізає стрічки, виголошує промови. І у народу складається враження, що ці успіхи - заслуга не громади чи уряду, а виключно Президента. Але тоді Гарант має відповідати й за всі помилки та упущення уряду та парламенту.

Академія бачила всіх Президентів.

Часто бували тут і члени команд керманичів. Маріонетки колишніх відходили від влади і десь дівалися та розсіювалися по світу з накраденим. Накрали під зав’язку. Всі про них забули. Тихенько сидять у своїх маєтках в Україні чи за кордоном.

Глави уряду, найкращі та перші помічники Президентів, через яких і йде основне розкрадання бюджетних грошей, часто щось вигадували про свої, начебто, хвороби і десь зникають. І міністри та депутати, що прикривали корупцію, теж непомітно розчиняються і перестають платити телеканалам та газетам, щоб їх славили та розхвалювали. Точніше, раніше корупціонери давали гроші тільки розумнішим та нахабнішим, а з дурням та тими, хто, як садомазохіст, отримував задоволення від страху перед владою, розплачуватися базіканням про близькі відносини з керманичем

країни, можливістю замовити за них словечко.

Часто члени команди колишніх невдовзі опинилися біля своїх дітей та дружин за кордоном, де ті вже давно проживали. І ніхто не збирається повертатися на таку любиму їхню Україну. А тим більше жити та працювати в державі, яка по своїй простоті зробила мільйонерами цих злодіїв і брехунів. Та їхні діти не знають навіть української мови, бо ця милозвучна та співоча там їм і на фіг не потрібна. Для багатьох уже ніколи не знадобляться і прекрасні вишиванки, чудові витвори національного мистецтва, в які полюбляли одягати своїх дітей та виставляти фото в Інтернеті …

Чиновники - корупціонери вивезли свої сім’ї за кордон, купили там майно, тримають накрадені гроші, вважають, що вони тільки на заробітках в Україні і будь – якої миті готові втекти, тільки тут запахне смаленим.

Ректор змушений відстоювати точку зору корупційної влади, хоча, як один з кращих правників та економістів країни, прекрасно розуміє справжній стан справ.

Думає приблизно так…

Ще двадцять шість років тому Україна входила в десятку найрозвинутіших промислових країн світу. Після отримання незалежності корупціонери створили якийсь льодовиковий період, економіка завмерла, не розвивається, падає невідомо куди. Усі наші сусіди зростають, а ми відтоді вже десятиліттями стоїмо на місці. Отже, мінімум саме на стільки років Україна і відстає від усіх сусідів.

Це ж скільки мільярдів накрали наші керманичі зі своїми бандами, щоб майже повністю знищити заводи і фабрики! І все вивезли за кордон чи прогуляли!

Їм є за що любити неньку України!

Економіка розвалена крадіжками та невмілим керівництвом державою та власних інтересів країни. Нескінченне падіння, яке періодично подають, як зростання.

Дійшло до того, що Україна нічого не може запропонувати цивілізованому світу крім дешевої некваліфікованої робочої сили (хоч багато заробітчан і має вищу освіту!) та сировини. Про які світлі перспективи ведуть мову наші керманичі, для розумних та думаючих велика загадка! На які наші товари та технології може клюнути ситий Захід? Нові технології чи товари у крупного бізнесу викликають тільки сміх. Адже ніхто нічим і не думає займатися.

До пуття навіть не займаються величезними запасами різноманітних корисних копалин. Природні багатства готують комусь іншому чи що? Іноземним інвесторам?

Масове закриття підприємств малого і середнього бізнесу. У комерсантів вже немає сил терпіти всю ту дурну систему, що вибудувана державою, плюються та масово виїздять за кордон на заробітки, або відкривають власну справу, наприклад, у сусідній Польщі.

Політики весь час говорять, що на першому місці в них людина. Але це тільки на словах. Насправді, здається, влада тільки рада, що мільйони виїхали з країни та мільйони вже збираються виїжджати. Не плутатимуться під ногами, не качатимуть права і не розженуть недолугих та злодійкуватих керманичів! Усіма діями чиновники наче кричать населенню:

Коли ще маєте сили, то швиденько

тікайте на заробітки та на постійне місце проживання за кордон! Куди завгодно! Там все одно вам буде краще, ніж тут! Навіть, коли працюватимете на найнижче оплачуваних та найменш кваліфікованих роботах!

Навіщо таке витворяють з власним

народом, не розумію…

Дехто у владі радісно говорить про величезні суми, які емігранти надсилають із - за кордону в Україну своїм рідним, або привозять та тратять гроші тут, що дає можливість утримуватися економіці та людям на плаву.

Ніхто не збирається платити гідні зарплати. А медична сестра тільки перетинає кордон і вже може заробляти за спеціальністю від тисячі євро, а не сто чи двісті, як в Україні.

Більшість тих, хто емігрував з України, каже, що тужить та плаче за рідною землею, але, насправді, чимало з них хрестяться та щодня дякують Бога, що дав їм можливість втекти від влади, що розікрала та заплутала все, що могла, а тепер не знає, що робити і базіканням водити за носа тих, хто змушений терпіти.

Як майже ніхто не повертається з міста до села, так не чекай, Україно, що дуже багато твоїх колишніх синів і дочок захочуть знову опинитися там, звідки їм ледве вдалося втекти!

Через великі витрати на хабарі, побори, податки, а ще бажання легко заробити гроші українські бізнесмени змушені будуть невдовзі привозити для роботи на свої підприємствах іноземців, наприклад, з ще більш відсталих країн, ніж наша держава, згодних працювати за маленьку зарплату. Бо всі здорові, молоді українці виїхали за кордон. Невдовзі нікому стане працювати у комерсантів. І тоді влада змушена буде узаконити завезення на роботу до нас африканців чи громадян Азії у тій кількості, що необхідна. А коли дійсно уряд надумає нарешті піднімати країну, то іноземних працівників доведеться запрошувати мільйонами, більшість з яких лишиться. А навіщо іноземцям повертатися у свої ще бідніші за нашу країни?

Як допомогти рідній неньці – Україні?

Економікою ніхто всерйоз не займається.

З кредитами взагалі якась комедія!

Такого немає з жодною країною світу!

Якісь чемпіони по взяттю кредитів! Замість того, щоб самим розбиратися з своїми проблемами та давати собі раду, десятиліттями бігають по світу та набирають грошей, латають ними дірки, лякають, що мають повертати позики.

Україна єдина з усіх країн світу, яка щороку бере кредити в Міжнародного валютного фонду, заганяючи себе у величезну боргову яму, що свідчить про банкрутство влади. Невдовзі кредити доведеться віддавати землею. В Україні двадцять п’ять відсотків світового чорнозему, на якому ще можуть добряче заробити корупціонери!

Через нескінченні узаконені схеми грабування державних грошей чиновники розкрадають більше, ніж країна отримує в борг.

Народ ненавидить, але охоче користується послугами корупціонерів. От, і я зневажаю, але і люблю корупціонерів водночас!

Усі роки незалежності України на першому місці в багатьох чиновників була не служба, а корупція. Заради казнокрадства й хабарів тільки й ходили на роботу. Для багатьох зловживання стали суттю їхньої професійної діяльності. Цирк та й годі!

Зневажаємо хабарників, але з ними набагато швидше та простіше вирішуються справи.

Усе так спеціально заплутано корупціонерами з допомогою різних на все згодних заради заробітків посібників злодіїв – чиновників чи дурнів, або тих, хто ними охоче прикидається, та мовчазної підтримки значної частини народу, що вже й не уявляємо влади без зловживань та сподіваємося вирішити чимало своїх питань за допомогою хабарів, щоб не платити податків та різних державних зборів, наприклад, на митниці.

Головне, що все таки після хабара часто отримуємо те, що замовляли!

Корупція в Україні стала найбільшим та найбагатшим бізнесом, ледве не синонімом влади. Це, як єдиний живий організм. Це твоє єдине тіло, держава, і все тобі в ньому потрібне. Нічого зайвого! Як ти можеш собі відрубати мізинця? Тому нікого з серйозних корупціонерів за стільки років так і не посадили.

Мало яка нація в світі має стільки героїв та патріотів, але й стільки негідників, які нищать державу!...

Найголовніше багатство будь – якої країни - її люди. Кваліфіковані, освічені, роботящі тікають з України, бо не мають ні роботи, ні гідних умов життя та заробітків. Беззаконня. Невпевненість у завтрашньому дні. А те, що знищується медицина викликає страх за себе, дітей і підштовхує до еміграції...


Розділ 12.

НАПАД НА ПОЛІЦЕЙСЬКУ

ДІЛЬНИЦЮ.

КУПУЮ СОБІ ЖИТТЯ


Тепер все залежатиме від нашого стеження за допитаним мною і того, чи дійсно йому вдасться захопити одного з людей Герострата.

… Ліквідатор забирає з непомітної вуличної схованки повідомлення і після ознайомлення з папірцем та його знищення, схоже, починає збирати своїх людей.

Отримав місцезнаходження когось із

геростратівців і тепер готує затримання, - висловлює й мої здогадки Оксана.

Коли диверсант почне діяти, можливо, щось зробить неакуратно і з’являться трупи чи якось інакше приверне до себе увагу.

Змушена наказати Оксані повідомити про активність іноземного гостя Миколі Іллічу. Мені потрібно думати про страхування на випадок якихось коників шпигуна та відпрацьовувати обіцяний мені владою міст.

Швидко ж працює спецслужба!

Через якихось півгодини секретарка виявляє людей Генерала неподалік Ліквідатора.

Комп’ютер розшифровує сигнали з мікрофонів, встановлених мною всередині тіла Ліквідатора. Ці пристрої надсилають на наш комп’ютер звіт про вібрації, які виникають, коли людина говорить. І машина миттю відтворює кожне слово, сказане тим, хто має мікрофони всередині себе.

Схоже, з одним зі своїх помічників

їдуть на інший берег Києва, найімовірніше, серед білого дня штурмувати поліцейську дільницю, - ошелешує мене Оксана.

Це реально?

У них усе в порядку з головою?

Надю, тоді потрібно відсікти стеження

людей Генерала, - аж занадто серйозно продовжує вводити мене ледь не в ступор Оксана.

То навіщо ж їм повідомила про шпигуна?

Дійсно, спецслужба стане на заваді та все зіпсує Ліквідатору, котрий збирається міняти машину та зовнішність і одяг, щоб по них його не виявили, коли після нападу на поліцію Розшуковий Комп’ютер аналізуватиме записи камер на вулицях та з супутників.

Секретарка має рацію: якщо диверсант хоче таке утнути, напасти на поліцію, то спецслужба змушена буде втрутитися, вбити Ліквідатора, якого заарештувати майже неможливо.

А це зменшить шанси знайти Герострата.

Для видимості ламаюся перед Оксаною:

І як маю зупиняти?

Іншого способу не бачу, - якось звично

та буденно говорить подруга про те, про що навіть подумати боюся: вогнем по колесах зупиняти стеження спецслужби.

Коли хтось загине, то дадуть довічне! Хоча у мене тих довічних уже має бути

стільки, що з ліку маю збитися!

Кілька машин спецслужби ми виявили відразу, тільки Генерал дізнався від мене про зальотного гостя від Лисички.

Оксана стежить за тими, хто самі стежать за Ліквідатором.

Зараз буде ще цікавіше!

А Роберт уже все розуміє, збирає снайперську гвинтівку та з відчуженим виглядом накручує глушник на зброю…

Гарний хлопчик!

Без проблем виконає будь – який наказ.

Віктор Павлович не раз повторював, щоб свого помічника не жаліла. Коли щось станеться з Робом, то того ж дня хрещений батько місцевої мафії надасть мені нового.

Навіть можу змінити йому ім’я в пас-

порті, що тобі не довелося напружуватися. Називатимеш свого вірного пса так само, як і попереднього, - сміється Павлович.

Добре, що у нас з Робертом не дійшло до ліжка, хоч не раз після чергових небезпечних пригод хотілося кинутися один одному в обійми. Тоді хлопець міг щось нафантазувати собі та по - іншому відноситися до мене, як і будь – який чоловік до коханки.

Але часом, ой, як кортить спробувати сексу з цим роботом!

… Гальмую і Роб встигає вдало вистрілити по колесах двох авто з непомітними переслідувачами Герострата.

Мої молитви почуті!

Автомобілі зі співробітниками спецслужби не перекидаються та не вибухають. З боку все це схоже на звичайні аварії. Вбитих та поранених немає, але майже всі пасажири транспорту для стеження АНБУ (хто добряче, а хто недуже!) травмовані в салонах, розбитих об стовпи та інші випадкові авто.

Але, головне, що бойовик нічого не помітив! Бо як раз заїздив до одного з дворів, де кинув авто і через заздалегідь продумані шлях втечі переходить до сусіднього подвір’я, де сідає в іншу машину.

Чи зможе спостереження швидко вирахувати упущену ціль?

На випадок, що одночасно з Геростратом ведеться стеження і за нами, теж змушені залишити напризволяще взяте на підставних людей авто та пересісти в нове і продовжити таємне переслідування диверсанта.

Нарешті розуміємо до якої саме поліцей-

ської дільниці їде бойовик.

Тут тільки одна затримана, - повідом-

ляє Оксана. - Обкурена наркотиками, вбила коханця, невдовзі перевезуть до в’язниці.

Певне, Ліквідатор хоче врятувати наркоманку в обмін на інформацію про терористів.

В авто сидимо з Робертом неподалік відділку і через камери, до системи яких увійшли наші хакери, спостерігаємо за тим, що буде.

Поруч з нами ще кілька авто з моїми людьми, озброєними автоматами.

Що відбувається?

Чи слід про все це повідомити владу?

Штурмуватимуть!

Це якісь дурні? З ким маємо справу?

Ліквідатор та його бойовики, які невідомо звідки з’явилися біля дільниці, заходять з сумками до першого ліпшого будинку, звідки виходять вже одягнені у поліцейський однострій та з опущеними тоненькими шапками, які відразу перетворилися на маски з вирізами для очей та роту і носу, повністю закриваючи обличчя всіх нападників.

Швидко прямують до дільниці, намацуючи прикриту зброю під одягом.

Навіть я не чекала такого нахабства, як витівка з масками вдень на вулиці, коли тут маса перехожих!

Через однострій їх сприймають за поліцейських!

Ми з Робертом відразу хапаємо автомати, знімаємо з запобіжників та беремо на приціл всю групу Ліквідатора.

Іноземний гість дійсно ідіот?

Чи чудовий везучий психолог?

Але, на диво, на небезпечний вигляд групи молодиків так ніхто не реагує.

А я боялася, що нападники відкриють вогонь по тих, хто чіплятиметься до них із запитаннями, заважатиме, скаже, що повідомить поліцію про людей, схожих на грабіжників.

Тримаю під прицілом шпигуна та його бригаду, готова відкрити вогонь відразу, тільки почне вбивати цивільних.

В усьому відчувається тривога, небезпека. Навіть в повітрі та у власному тілі.

Будь - якої миті може статися стрілянина.

На мені бронежилет, надзвичайно тонкий. Іноді навіть не віриться, що може захистити. Бо його міцність у матеріалі, з якого зроблений, а не в товщині.

Мирні поліцейські виявилися неготовими до зустрічі нападників. Ліквідатор усе зробив, як його навчали по підручниках. Найперше невідомо з яких причин відразу відключилися всі камери в будинку поліцейської дільниці, і ми не можемо слідкувати за нападом.

Ті, хто був усередині, не мають жодного шансу. Жертва таке відчуває відразу - діє інстинкт, що маємо ще відтоді, коли не вміли говорити й недалеко відійшли від тварин.

Про це можна здогадатися навіть по рішучості та чіткості, з якою нападники зайшли до будинку з великими літерами «ПОЛІЦІЯ» над козирком вхідних дверей.

Тривожно б’ється серце.

Не знаємо що відбувається всередині!

Там буде бійня чи ні?

За можливе побоїще на поліцейській дільниці і я нестиму відповідальність.

Цього тільки не вистачало. На мені й так висить, бозна, скільки всього.

На співбесіді при вході на той світ ще й цей гріх згадають!

З Робертом спостерігаю та гадаю на тим, що відбувається всередині. Обоє молимося, щоб якийсь герой не втрутився у напад. Тоді без трупів не обійтися. Усі вишколені диверсанти тільки й чекають сміливців, щоб убити.

Та все обійшлося…

Настає найвідповідальніший момент, коли можемо легко втратити Ліквідатора.

Звісно, якщо йому якось вдалося встановити наші пристрої для стеження за ним. Але від такого всього можна чекати, хоча поки що нашу апаратуру не викидає з годинника та ланцюжка на шиї. Продовжують діяти й чіпи, що під час гіпнотичного допиту вставила і міцно приклеїла усередині тіла. Надходять сигнали про місцезнаходження та стан здоров’я гада.

Нападники та визволена - усі в якомусь однаковому одязі та масках - розділяються і кожен їде своєю дорогою. Певне, цей спеціальний одяг легко вивертається, міняє фасон і колір, щоб легше втікати від стеження камер.

Усі розходяться від дільниці по одному.

Ми сподівалися, що того, за ким прийшли, виведуть силою з дільниці. Або хоча б хтось втікатиме з поліції не сам, а з бранцем.

Щось тут не так!

Або нікого не визволили, або Ліквідатор вже дізнався, що хотів у того, за ким прийшов.

Що відбувається?

Тепер важливий момент.

Мої співробітники оснащені зброєю, яка стріляє радіомаяками, які виготовлені, як малесеньке цвітіння дерев, що його інколи розносить вітер. Коли цими жучками вцілити в одяг чи взуття, то людина нічого не відчує і ми зможемо відслідковувати її пересування по всьому світу, доки передаватимемо їй заряди енергії на відстані. Головне, під час пострілу не попасти в голе тіло, бо «жучок» прилипає тільки до предметів, а від тіла відскакує.

Тільки що ми одночасно втратили всі

встановлені «жучки» всередині тіла Ліквідатора, - повідомляє розгублена Оксана. – Схоже вилупок знав про них! Має нейтралізатор, який вмить вивів з ладу усе зайве в своєму тілі! Але як здогадався?... Був готовий до такого!...

Під час допиту скрупульозно обшукали бойовика, не знайшли ніякого нейтралізатора.

Можливо, мерзотник і не знає, що всередині нього встановлено стільки пристроїв для стеження! Просто дотримується чітких правил, згідно яких після кожного ризикованого кроку потрібно опромінити себе нейтралізатором. Пристрій знищить усе, що ти міг підчепити під час незаконних дій, але твоєму організму не завдасть ніякої школи, бо всі твої дані введені до цієї для кожного індивідуальної штуки й організм залишається захищеним.

Певне, так і зробив!

Тож тепер згідно своїх правил Ліквідатор не повернеться до готелю, невпізнанно змінить свої зовнішність, ходу, фігуру. Перетворюється на зовсім іншу людину, можливо, навіть стане вищим на зріст, бо одягне спеціальне взуття…

Є! – Кричить Оксана через мікрофон

мені у вухо. – Бачу наркоманку, якій одягли чоловічу маску! Вийшла через задній хід з дільниці. Тікає по вулиці.

Через хвилину мої люди у мікроавтобусі підлітають до дівчини і вкидають її до салону.

Я ж вам усе розповіла! – Кричить пе-

релякана. – Чого ще треба?

Прямо в автобусі дівку допитують. Дізнаємося про кількох терористів, втікаємо від стеження, заплутуємо комп’ютер, щоб слід не привів до нас .

***

Надю, ви збожеволіли? – Кричить Іл-

ліч, який через кілька годин на основі своїх підозр хоче нахрапом отримати від мене зізнання. - Як можна стріляти в співробітників спецслужби? За це в’язниця до самої смерті! Я навіть на таке не наважусь! Якби мої люди загинули, то мав написати рапорт, все доповісти!

Та не стріляла я в них! Що за чергові

ваші фантазії? У мене алібі! Перевірте! Щоб не трапилося, я в усьому винна? Чи ви навмання усім підряд дорікаєте злочином, якого не можете розкрити, і сподіваєтесь, що хтось таке дасть вам чистосердечне зізнання?... Рятую керівництво держави від замаху, а ви все думаєте як запроторити мене до в’язниці!

Але, з іншого боку, аби нас не обстрі-

ляли та не зупинили, то ми мали втрутитися в напад на поліцію, - нарешті заспокоюється та вголос роздумує Генерал. - Ліквідатор міг загинути й обірватися єдина ниточка до головної розшукуваної цілі… Навіщо шпигун викрав наркоманку з поліції? Зв’язана з терористами?

Про це нічого не знаю. Клянусь!

А де нападник?

Маю тільки варіанти як його знайти, -

переконливо блефую.

Кажи де зараз той, за ким ми стежили!

– Знову кричить на мене Ілліч.

Щоб отримати доступ до розкрадання державних грошей на спорудженні мосту, повідомляю Іллічу кілька таких адрес, що під час допиту сказав Ліквідатор. У цих місцях нині найімовірніше й переховується наш втікач…

І мене колись уб’єш, - зітхає на про-

щання дідусь. – Коли стану тобі непотрібен.

Я ж вважаю вас своїм учителем, – по-

спішаю заперечити. – Ви мені, як батько.

Коли стану в тебе на дорозі, уб’єш, не

задумуючись?

Та годі вже. Це не смішно!

Генерал добре розуміє з якими негідницями має справу. Адже ми не надто зацікавлені в тому, щоб Ліквідатор та його люди попали до рук спецслужби. Нас цікавить тільки винагорода, доступ до державних грошей. Оскільки розшукувані працюють на мою сестру, то не дуже хочу, щоб іноземців заарештували та щось у них випитали про мою кровиночку й це їй зашкодить. Хочу двічі продати один і той же товар: спочатку здати спецслужбі, а потім відразу попередити розшукуваних про небезпеку.

Тому Ілліч мило і пропонує:

Доки нападники на поліцейську діль-

ницю не опиняться в мене, задля вашої безпеки залишу тут пару своїх співробітників.

Дякую, - щиро промовляю до Ілліча,

прощаюся з Генералом і починаю думати, а як дійсно попередити Ліквідатора, що до нього вже виїхав спецназ.

Від мене ні на крок не відходить один з людей Мого Вчителя. Бугай підсунув крісло до мого, дихає в потилицю й нахабно дивиться у мій комп’ютер та телефон.

Ой, як хочеться зацідити в пику!

Але посміхаюся, зваблюю хлопця.

Щось подібне відбувається і біля Оксани, але секретарці якось вдається передати одному з своїх помічників – хакерів список адрес, куди потрібно таємно надіслати повідомлення про небезпеку. Але знадобився певний час задля того, щоб пізніше спецслужба не виявила посередників та того, хто відправив ці попередження через Інтернет всім, чиї телефони знаходилися у приміщеннях за даними адресами.

Щоб АНБУ не застала Ліквідатора зненацька і не взяла його живим, у повідомленні Оксана пише, що добрий самарянин, бачить через супутник, як у них під дверима приготувався до штурму озброєні люди в повному бойовому обмундируванні.

Мене влаштує, коли під час бою усіх застрелять. Нема людей – нема проблем! Так спокійніше й менше можливих проблем усім!

Знаю все, що знав негідник. То на фіга потрібен живий? Спецназ виконає брудну роботу за мене!

Попередження вилупку надходить за хвилину перед тим, як до будинку, де переховується, з різних боків під’їжджають автобуси з бійцями, що завдяки нашій підступності спочатку втрачають очікувану перевагу від несподіваного штурму, а потім і людей, яких не вбивають, але професійно нейтралізують через забої кулями об їх бронежилети.

На великому екрані в моєму кабінеті продовжуємо спостерігати за сутичкою.

Ліквідатор та його люди перетворюються на роботів. Б’ються вміло. Нікого не вбивають зі спецназівців, які пішли на штурм. Продовжують стріляти по бронежилетах в такі місця, що ламаються ребра й кістки, а через непритомність і травми зупиняють штурмуючих.

Спецназ розуміє, що нахрапом не взяти. Натрапили на підлого та підступного.

Пропонують здатися.

Оточені погоджуються.

Кричать:

Дайте кілька хвилин!

Порадимося з начальством!

На тому все й закінчується…

Коли час вийшов і ввірвалися до будинку,

то ніде нікого не знайшли. Диверсанти скористалися старим ефективним способом, відомим навіть дітям: втекли через підземний хід…

***

Сонна чую: в обличчя щось вперлося.

Відразу прокидаюся і розумію, що це не те, про що в першу мить подумала, а зброя.

До мене в ліжко прийшли не за сексом!

А за моїм життям?

І здогадуюся хто саме завітав у спальню.

Як мене так швидко знайшов?

Всяка наволоч заходить до моєї квартири, як до себе додому!

У мене тут що? Прохідний двір?

І ніхто, і ніщо не може мені допомогти!

Як і в попередні найнебезпечніші миті!

Завжди розраховуй тільки на себе!

Не провокувати робота – вбивцю!

Тоді ще може й поживу, повожу за носа.

Знаю як з такими себе поводити.

Не даю йому і слова сказати, атакую:

Ти знаєш, що працюєш на мою сестру?

Послабив тиск пістолетом в обличчя,

отже, справила враження, збила з пантелику.

Але і Ліквідатор – дядько не промах, відразу відбиває мій м’яч:

Аби не знав, то була б уже мертва!

Хочеш звалити, як твій друг від ха-

зяйки та зідрати з мене вихідну допомогу при звільненні? Багато дати не зможу. Сама оце зранку, щоб ніхто не бачив, збираюся по смітниках ходити, недоїдки збирати...

Ясно, що цей звір прийшов до мене за зовсім іншим, але така пропозиція миттю змінює всі його наміри. У глибині душі робот знає, що в кінці його чекає смертний вирок. Такі традиційні закони для шпигунів у його країні…

Це ти, сучка, здала мене?

Та вважай це екзаменом, - спокійно

кажу виродку, знаю, моє життя висить на волосинці, бо тільки негідник відчує брехню, то відразу натисне на спусковий гачок. – Сам подумай, на трясся мені майбутній співробітник, що не може втекти від якогось дурного спецназу! Ти отримав відмінну оцінку, а тепер ще й купу бабла та запрошення до однієї з моїх закордонних компаній. Коли спустиш увесь цей призовий фонд, то зателефонуй і поговоримо про твою майбутню роботу.

І скільки? – Після вагань мовить на-

падник і цим підписує своєю кров’ю угоду з таким звабливим чортом, як я.

Називаю таку суму, що, коли мені запропонують стільки, то теж думатиму чи не погодитися.

Ти сьогодні добра, - трохи розгублено

говорить той, хто сидить верхи на мені і я вже відчуваю, що скотина починає збуджуватися від пахощів та тепла мого ніжного здорового голого тіла. – Ти не проти…

Завжди одне й те ж!

Мені є кому давати і без цього ідіота!

Тільки спробуй! Пошкодуєш! Повір,

краще нам залишитися в ділових стосунках!

Вірю, - розчаровано говорить Ліквіда-

тор, а потім трішечки веселіше. – Так як і коли отримаю свої грошики?

Та прямо зараз. Коли злізеш з мене, то

дістану з сейфу та дам тобі обіцяну пластикову картку з омріяною тобою сумою.

А звідки ти знаєш, що саме таку суму я

хотів на чомусь підзаробити, щоб вийти з гри? – Підозріло каже розгублений ідіот.

Ти думаєш, я дурніша за свою сестру?

– Заплутую гада, щоб не здогадався про моє з ним спілкуванням з допомогою гіпнозу. – Твоя друга майбутня хазяйка про тебе багато ще дечого знає! То ти хочеш бабла чи ні?

Здивований шпигун відступає від ліжка:

Даси гроші наперед? А коли я тебе…

Аби хотів убити, то вбив, - спокійно

встаю голяка з ліжка та йду до сейфу.

Від краси нападник спочатку не може відвести погляд, потім сором’язливо тупить очі.

Це мені лестить!

У негіднику залишилося щось людське?

Легко пурхаю по кімнаті. Даю картку.

Шпигун розслабляється і тут несподівано навіть для себе застосовую один зі своїх фірмових прийомів рукопашного бою.

І ось вже гола лежу на гостеві, тримаючи його ж пістолет біля скроні дурня, спочатку зачарованого моєю красою, а тепер, певне, без п’яти хвилин і вбитого нею.

Тільки смикнись, - тихенько кажу на

вухо кілька хвилин тому такому сміливому та нахабному, - відразу опинишся в іншому світі. Сподіваєшся, дівчинка жартує?

Не треба, - сичить переможений. – Я

все розповім... Про обидві групи, які готують до замаху на Президента.

Про них знаю вже й без тебе. Нічим не

допоможеш. Про що думаєш перед смертю?

Багато вмію. Працюватиму на тебе.

Будемо дружити?

Так.

Можеш зателефонувати мені, коли

грошики скінчаться…

***


Як з допомогою Ліквідатора після свідчень наркоманки вийшла на другу групу?

Після припинення шпигуном мого за ним стеженням, ми з Оксаною почали ламати голову, як знайти втікача. І що так по – дурному втрачений нами робитиме?

Б’юся об заклад на штуку баксів, -

скрикує від здогадки Оксана, - що знову піде до торгового центру, де бачив свого знайомого по розвідшколі! Там захоче скопіювати відеозаписи з камер, щоб по них його знайти з допомогою міської системи спостереження.

Теж сподіваюся на таку дурну помилку мерзотника, але, щоб не злякати вдачу зайвим базіканням, мовчки погоджуюся.

Аби так не ризикувати, Ліквідатор може попросити свою начальницю, мою сестру, щоб її люди через камери самі знайшли одного з людей зрадника. Та схоже виродок усі питання звик вирішувати сам, або вже грає свою гру.

Ще під час допиту почула від нього, що гад не проти зіскочити зі служби у Лисички .

Коли відчула його сумніви, то прямо запитала про це, але тоді виродок до кінця ще не вирішив зраджувати йому мою сестру чи ні?

Якось туманно ділився планами:

Хочу добре заробити на чомусь. Щоб

вистачило на кілька років. Потім почну працювати на себе чи на когось іншого, грабуватиму або вбиватиму за гроші. А то, підозрюю, що керівництво теж готується мене прибрати.

Тож у нас лишається шанс.

Один із тисячі!

Але ж шанс є! Спробуємо!

Це ймовірно!

Адже шпигун не знає, що з ним провела гіпнотичний допит, мені відомо майже все, що і йому про Герострата. Зокрема, те, що з ним трапилося в торговельному центрі.

Ще під час допиту дізналася в якому саме місці бачив знайомого. Миттю Оксана входить в систему спостереження центру, починає переглядати записи камер у вказаному районі, але там маса людей і важко зрозуміти, хто саме впав в око шпигуну.

Відтоді помічники Оксани непомітно проникають до системи спостереження центру та тримають під контролем всю її роботу.

Ліквідатор прийде сюди за плівками, які намагатиметься ввести до столичної бази записів відеоспостереження, щоб база після введення зйомки потрібної людини сама знайшла усі записи з цією людиною в будь – якому кутку міста, де встановлено камери, і в кінці кінців виявила й нинішнє місце розшукуваного.

Так і сталося.

Наші очікування не даремні!

Ліквідатор прийшов у службу охорони супермаркету, показав посвідчення співробітника спецслужби, вигнав усіх з кабіни, звідки керували спостереженнями, і за якісь хвилини знайшов помічника Герострата, його квартиру, офіс, навіть терористів, яких навчає.

За кожним його рухом на екрані комп’ютерів слідкують люди Оксани. Тож, паралельно з Ліквідатором, отримуємо всю інформацію з записів, що дивився гад.

Добре, що негідник нічого не копіював, а все запам’ятовував. Тож його можна тепер було здавати владі, бо використали його на повну, став для нас тягарем, живим взагалі непотрібен, бо тільки завадить нам у грі.

Роберт за моїм наказом у супермаркеті імітує пожежу, що знищує апаратну з усіма відеозаписами. Бо АНБУ після гибелі Ліквідатора обов’язково відстежуватиме всі його пересування і вийде на торговельний центр.

Тепер знаю про другу групу Герострата. Вирішую зіграти свою гру, використати знайдених терористів та спробувати вийти на головного, спіймати вилупка та здерти за нього щось з влади і з Лисички - сестрички.


Розділ 13.

ЯК КРАДУТЬ ГРОШІ

ТА БЕРУТЬ ХАБАРІ

В АКАДЕМІЇ


Оксана зі своєю командою встановили повсюди в приміщеннях та гуртожитках академії приховані камери та мікрофони. І вже наступного дня ми зрозуміли, яких величезних масштабів набула корупція у виші.

Тут, як і в державі, корупція проникла в усе, що тільки можна. Але всі воліють закривати на це очі чи робити вигляд, наче ні про що не здогадуються. Завідуючі кафедрами, декани, ректорат мають свою частку . Без корупції не можна нічого зробити. Від вступу, а потім і протягом всього періоду навчання і аж до отримання диплому.

Не обійтися без хабарів і, коли здобуватимете наукові ступені та вчені звання. Уже багато років існують приблизні розцінки для тих, хто хоче стати кандидатом чи доктором.

Кілька десятків мільйонів доларів тільки за один рік становить об’єм корупційних коштів, зібраних в академії через хабарі й розкрадання державного фінансування та інші корупційні схеми, як то різні проекти та міжнародні гранти, здача в оренду майна і т.д.

Зрозуміло, що корупційною владою академія давно перетворена на одну з безлічі схем по розкраданню державних грошей. Як прикриття, використовують усі атрибути навчального закладу. Чимало співробітників та студентів навіть не задумується де працюють чи навчаються. Декотрим аби спробували це пояснити, то, певне, спочатку і не повірили…

Ми працюємо у банді, але про це не

знаємо, - гірко жартують громадські активісти академії. – Як до речі, і в багатьох державних навчальних закладах.

Оксана встановила все можливе стеження за Ректором і ми вже знаємо про чималі суми, що можемо привласнити. Але підозрюємо, що значну частину грошей Ректор тримає на закордонних банківських рахунках, до яких нам ще ніяк не вдається добралися.

Переглядаю звіти і уявляю життя дідуся, який захопився казнокрадством, що стало ледве не смислом його існування на цьому світі.

В академії вчаться представники чималої кількості династій юристів та економістів. Мати диплом цього вишу ще престижно. Тут чимало дітей з багатих і впливових родин країни.

Студенти скаржаться вдома на корупцію у виші, але батьки тільки відмахуються:

Коли ми вчилися, то обдирали студен-

тів та крали в академії так само…

Невже таке саме нинішні студенти колись казатимуть і своїм майбутнім дітям?

Чимало батьків та студентів тільки раді, що послухалися порад знайомих, що тут вчитися легко, та влаштували сюди своїх дітей до академії, де, коли роздати хабарі, то взагалі не треба готуватися до занять і семінарів, а то й не завжди ходити до вишу, надривати здоров’я.

А отримаєш диплом, і тато чи мама купить місце роботи своєму чаду.

Першокурсники через певний невеликий час починають усвідомлювати, що корупція, то невід’ємна частина студентського життя.

Дехто з батьків прекрасно розуміє, що навчання може нічого й не дати їхнім лінивим, нерозвиненим та слабким до наук дітям. Але кілька років у виші дає чимало переваг. Можливо, це дійсно стане в пригоді в майбутньому. Тут навчається чимало дітей з впливових родин, з якими, коли дитина не зуміє породичатися через одруження чи заміжжя, то хоч заведе знайомства, що допоможуть у майбутньому.

Та навіть те, що син чи донька кілька років буде під наглядом викладачів, які забиватимуть їй голову і витягуватимуть з неї сили, можливо, відволіче увагу молодих від проблем, у які легко попасти в нинішньому житті.

Хай уже особливо не напружується з навчанням, а за все платить батьківськими грішми! Та в академії можна й пропускати заняття, головне, платити скільки вимагають!

Кожен з таких татусь і матусь прекрасно знає всі розцінки, вартість сесій, захисту курсових, дипломів і заздалегідь готовий платити.

Через корупцію в українських вишах, все більше батьків своїх дітей відправляють на навчання за кордон, де поняття не мають про здирництво зі студентів, і є надія, що там чомусь таки навчать і не треба думати, як відкупитися від викладачів та адміністрації.

Вища освіта в Україні так само високо корумпована, як і все в державі. Через клубок корупційних схем бачу могутню систему!

Інакше й бути не може!

Корупцію зробили головним елементом керівництва не тільки державою, а й багатьох галузей, зокрема, освітою. Очільники країни та профільного міністерства не бачать іншого ефективнішого інструменту для управління системою вищої освіти! Але, як не дивно, чим більше розмов у газетах та на телебачення ведеться про необхідність боротися з корупцією серед освітян, тим стає стійкішим переконання, що це нормальне природнє явище.

Про хабарництво, розкрадання, зловживання на всіх рівнях в академії говорять відкрито. Тільки поступають на навчання чи працевлаштовуються сюди, купуючи посаду, то відразу швиденько розбираються в корупції. Коли не маєш часу чи бажання навчатися, але у тебе є гроші й потрібно вирішити якесь питання у виші – шукай корупційний шлях!

Нікого це не хвилює, стало нормою, традицією. Тут беруть хабарі за все: за вступ, здачу екзаменів та заліків, за захист курсових робіт та дипломів. Усі знають розцінки нечистих на руку викладачів та керівників вишу.

Кілька сотень гривень «подяки» за заліки, тисячу чи більше за екзамени та кілька тисяч за дипломні роботи.

Про розцінки хабарників на приховані нами мікрофони говорять відкрито:

Від двох тисяч гривен до п’яти тисяч

доларів…

Триста доларів за захист дипломної.

Стільки ж за здачу екзаменів...

Такси різні, враховано багато факторів.

Деруть не тільки зі студентів, а й з викладачів та співробітників, але там розцінки значно вищі. Наприклад, за працевлаштування до навчального закладу, за вступ до аспірантури, докторантури, за присвоєння вчених звань.

Або, наприклад, за поселення в гуртожиток, у нормальну кімнату з тими, з ким хочеш жити, У гуртожитках, взагалі, постійно збирають гроші на ремонти, що невідомо куди діваються. Студентів примушують купувати якусь не дуже потрібну їм дорогу літературу тільки в тих місцях, на які вкаже викладач.

Крім студентів у гуртожитках академії проживає купа невідомих і незрозумілих людей, з сім’ями та дітьми. Комендант гуртожитку тільки встигає таємно відносити в адміністрацію оплати «нелегалів» за проживання.

І постійно потихеньку зростають розміри хабарів та поборів, значна частина яких направляється до деканатів, а потім і в ректорат!

Багатьох студентів така ситуація влаштовує, навіть, раді, що так легко, нічого майже не знаючи, на відмінні та добрі відмітки складати іспити та переходити з одного семестру на інший. Це стає звичкою й остаточно відбиває потяг учитися. Особливо, коли батьки дають достатньо грошей на хабарі та на проживання.

Чимало студентів вивчають тільки ті предмети та теми, що їм цікаві та, як вважають, можуть знадобитися в майбутньому. Всі інші лекції та іспити вважають зайвим тягарем, не бажають витрачати час на їх вивчення і намагаються вирішити питання з їх задачею загально прийнятими способами.

Виправдання:

Вигідно та зручно!

Прекрасний спосіб вирішити будь – які

проблеми в академії!

Повсюди так роблять!

Одні відкрито вихваляються таким станом справ, де за гроші вирішуються питання з навчанням, а іншим на це наплювати, бо вчаться добре і, в основному, викладачі ніяких хабарів з них майже не вимагають.

Здається, що студенти й викладачі однаково винні у корупції. Хоч все таки більша вина лежить на старших, найчастіше саме викладачі створюють умови для корупції та вимагають хабарі. Хоча нерідко й молодь шукає шляхи віддячити викладачам. Чимало студентів уже навіть не вважають порушенням збір грошей на подарунок педагогам до свят чи перед здачею екзаменів та заліків.

Особливо збільшується кількість розмов на тему підкупу викладачів перед сесією. Це стає ледь не основною темою багатьох розмов. Ті, хто навчаються на старших курсах, охоче пояснюють студентам, які ще не мали справи з чимось подібним, про розцінки та способи ведення перемовин щодо успішної здачі іспитів. Про те, як відкупитися від екзаменаторів, йде жваве обговорення під час спілкування в Інтернеті чи повідомленнями на телефони.

Коли всіх все влаштовує, то навіщо боротися з корупціє у вишах?

Чимало молоді думає тільки про те, як швидше отримати диплом та звалити жити й працювати за кордон, подалі від брехливої злодійкуватої влади з її нескінченними корупційними схемами, суцільними заборонами та наглядом і вимаганнями хабарів.

Щоб отримати заповітний папірець про освіту, ніхто не хоче качати права, згодні терпіти низький рівень викладачів, ледь не відкрите розкрадання адміністрацією бюджетних коштів, недостатнє забезпечення студентів усім необхідним та гідними умовами для навчання і проживання у гуртожитках.

Особливо процвітає хабарництво серед тих, хто здобуває освіту в академії заочно. Цим студентам, в основному, потрібен тільки диплом. Нерідко через щоденну роботу у них не вистачає часу на навчання. Викладачі все це знають і користуються на повну, беруть із заочників максимальні хабарі.

Як наслідок участі студентів у корупції – їхня слабка підготовка. Отримують диплом, але, як спеціалісти, низько кваліфіковані. Часом, не мають поняття про ті фундаментальні знання, що можуть здобути в академії. І тоді куплені тут оцінки нічого не варті.

Іноді керівник не бачить особливої різниці між своїми співробітниками, один з яких навчався у виші, а інший – ні. Але, згідно загально прийнятих правил, вимагає диплому від тих, кого бере на роботу.

Просто даремно витратили кілька років свого життя на слухання лекцій, з яких нічого не пам’ятають, чи іспитів, після яких не порозумнішали та не збільшили свої знання. Повелися на загально прийняту думку:

Ти не можеш прожити в цьому житті

без вищої освіти! Та з тебе сміятимуться, коли не матимеш диплому, і не візьмуть на нормальну роботу! Без вишу ніколи не станеш начальником!

І, дійсно, майже всі ровесники, кого знає молода людина, отримують диплом, а потім нерідко не знають, що з ним робити. Та і як бути, коли після закінчення вишу, знань в голові не прибавилося, а тільки маєш диплом на руках? Поруч з тобою на заняттях та лекція є й такі, яких, взагалі, не можна нічому навчити через їх низький шкільний підготовчий рівень чи розумовий розвиток.

Чи всі поступають у виш для того, щоб вчитися? Відчислити нездатних навчатися вишу не вигідно, бо скорочення студентів веде до зменшення державного фінансування.

У виші майже остаточно формується світогляд молоді, який після такої маси зловживань в академії переконає в ефективності та зробить звичним використання корупції, як невід’ємної частини нашого життя.

Чимало зусиль докладає адміністрація академії, щоб серед студентів знайти побільше добровільних донощиків. Студентське самоврядування лякає адміністрацію. Призначені деканатами активісти дивляться в рота керівництву, готові виконати всі розпорядження. Молоді ніяк не вдається хоч організувати видання якоїсь студентської газети. Бо все це може призвести до відкритості, прозорості того, що тут відбувається. І може з’явитися страх брати хабарі чи розкрадати бюджетні кошти!

Повсюди працюють колишні студенти академії. Добре відносяться до свого колишнього Ректора. Завжди з радістю спілкуються з академіком. Охоче відгукуються на прохання Папи вирішити якесь питання для себе, для академії чи для знайомих.

Викладачі люблять подарунки! Особливо грошима! А хто їх не любить?

Як одна з причин корупції серед викладачів – невисока заробітна плата, найнижча в Європі. І викладачі в державних вишах змушені дивитися на своїх вихованців, як на чи не єдине додаткове джерело ще одного заробітку, щоб утримати на плаву себе та свою родину.

Але тоді викладачу стає невигідно чомусь навчити, бо, коли студент усе знатиме, то не дасть на лапу. Тому серед студентів популярне списування на екзаменах, купівля чи скачування з Інтернету готових курсових і дипломних робіт. З неуків, дурнів та лінивих завжди легше здерти хабара!

До чого тільки наші керманичі довели країну та нормальних інтелігентних людей!

Зазвичай, коли студент все знає, то ніхто ніяких хабарів з нього не вимагає. А за що? Хоч трапляються й такі викладачі, які не звертають ніякої уваги на знання і без «подяки» у нього не проскочить жоден студент. Найчастіше, староста групи збирає з усіх певну суму і тільки після того отримують потрібні оцінки.

А деякі взагалі ледь не ненавидять студентів, які не хочуть чи не мають змоги дати хабар і намагаються вивчити весь матеріал. Таким нічим не допомагають, тільки вказують на їх помилки, щоб знизити оцінку чи й завалити.

Хитріші нечесні викладачі беруть хабарі зі студентів через старост, методистів деканатів, або спеціальних рішал, котрі навчаються разом з тими, з кого збирають гроші. Зібрані кошти, з яких, звісно, знімають свій відсоток, рішали перераховують на номери вказаних викладачами банківських карток, що оформлені на сторонніх людей, які навіть не підозрюють, що мають такі статки.

Розміри хабарів весь час потихеньку зростають. І не лише через знецінення гривни, а й через страх бути спійманим на хабарі.

В академії є крамниця, де продається література, яку примушують купувати студентів. Ціни на, так звані, методичні матеріали завищені, але без них тобі не поставлять оцінки чи заліку. Але тут же можна купити і шпаргалки для відповіді на екзаменах, що пишуть самі викладачі академії. Щоб купити шпаргалку потрібно правильно попросили продавця:

Будь ласка, мені додаткові методичні

матеріали.

У декого з викладачів – хабарників конспірація доходить занадто далеко і перетворюється на анекдот.

Так трапилося з одним з найбільших хабарників академії, деканом, який безбожно дере гроші за гарні оцінки на екзаменах.

Одягається, як у минулому столітті. Ходить у старому потертому одязі з портфелем часів комунізму. Можливо, завтра цьому портфелю виповниться півстоліття.

Так трапилося, що чомусь прийшов зарано на роботу. Двірники прибирали подвір’я і поставили на лавочку біля входу до навчального корпусу порожні пляшки, що приготували для здачі до приймального пункту, аби було за що випити сто грамів та перекурити.

Один з прибиральників сприйняв професора за безхатька, котрий хоче вкрасти порожні пляшки. І двірник мітлою почав бити можливого злодія та виганяти з подвір’я академії.

Двірник лише сміявся та не зважав на крики нещасного:

Я – професор!

Хоча користь від цієї пригоди була.

Викладач – хабарник нарешті почав ходити на роботу у більш пристойному одязі.

Крім звичайних кримінальників (які навіть і не можуть уявити, хто саме так їх хтось назве за те, що беруть хабарі зі студентів!), в академії працюють і викладачі, які ні за що не порушать закон. Але з ними тільки одні проблеми та постійна морока для керівництва вишу. Можуть поставити не ту оцінку якійсь дитині з впливової родини, що слідкує за результатами навчання свого чада, і потім співробітницям деканатів думати, як її виправити.

Відсоток чесних викладачів різко зменшився, коли з життя пішли люди старої закваски. Якось довго й трималися на цьому світі! Їх не чіпав Ректор, бо багато з них його добре знали та підтримували і якось відразу змирилися з тим, що колишнього їхнього студента корупція полонила відразу, тільки зайняв найвище крісло в академії.

Був час, коли влада в країні, підозрюю, збожеволіла. Щось найшло на високопосадовців, можливо, черговий напад клептоманії з бажанням щось захапати та відволікти увагу від масштабних розкрадань. Але день і ніч звідусіль, звідки можна, всі почали безперестанку теревенити та вдовбувати в мізки іншим, що кругом все погано, краще не буде, і натякати, що пора всім повзти на кладовище.

От тоді академію і прорвало! Смерть з косою стала на порозі! Почався суцільний мор найстаріших викладачів.

Ховали померлих за рахунок академії. У фойє центрального корпусу довгий час висіти, змінюючи один одного, в траурних рамках портрети померлих та розповіді про життєвий і трудовий шлях покійних, а ще вази квітів.

Через закордонні відрядження та гульки Ректор рідко попадав на ті похорони.

Після того, як пішли в небуття ті співробітники академії, котрі вчили Ректора та пам’ятали його ще студентом, очільник вишу, як сказився. Через своїх наймитів обіклав усіх, кого зміг, щомісячною даниною. На місця, що звільнялися, приймав на роботу лише за хабар. Безпосередньо гроші не брав, усе робили його довірені співробітники. Від поборів звільнив тільки чесних викладачі, але їх обмаль і для бізнесу на державному виші не завада.

Звісно це все було трохи ризиковано.

Але поки що Ректору щастило.

В інших академіях та університетах керівники чи їх довірені особи, траплялося, попадалися на хабарах, але через довгу судову тяганину корупціонерів виправдовують та поновлюють на посадах, заминають скандали.

У цьому Ректору допомагає ще й те, що понабирає до себе на роботу в академію купу родичів впливових людей не тільки з профільного Міністерства, а й багатьох високопосадовців, які тільки й чекають моменту, щоб Папа попросив їх допомогти вирішити якусь проблему починаючи від правоохоронців і закінчуючи медиками чи комунальниками.

Набраний непотріб нічого не робить.

Після отримання тепленьких містечок в академії, б’є байдики, отримує задоволення від того, що, здається, навіть бродячі собаки та коти з птахами, а не те, що багато студентів і співробітники, - знають чиї вони рідні та друзі.


Розділ 14.

ОДИН ПРОТИ ВСІХ

КОРУПЦІОНЕРІВ!

І ВСІ КОРУПЦІОНЕРИ

ПРОТИ ОДНОГО!


Є в академії громадські активісти, а є й активісти адміністрації. За це отримують винагороди! Але різні! Громадських - цькують, віджимають у них, що можуть, а захисникам адміністрації – дають заробити на махінаціях, наприклад, кинуть їм кілька ставок, оформлених на підставних, чи якісь премії, пільги.

Один з активістів академії вирішив заступитися за чорноробів, але ті моментально стали на бік адміністрації, якій допомагали цькувати, відбирати все й виганяли бунтівника з роботи та ще ледь і не посадили.

Цікаво що той, хто до цього найбільше проклинав адміністрацію академії, той і організував розправу над активістом!

…Під час окупації до загарбників, згадують історики, були цілі черги з бажаючих стати зрадниками та вірно служити ворогу. А в цей час їхні брати і сестри гинули в нерівній боротьбі з тими, хто напав на рідну землю.

Аби не підкорилися ворогу, - виправ-

довує дехто колабораціоністів, - то загинули, як чимало народів та племен по всьому світі!

Та ні! Українці вижили і ще тримаються тільки завдяки своєму спротиву! А хижаки добре знають: опір і їхня смерть тут неминуча!

І так завжди було в історії нашої держави, країни мужніх героїв і підлих зрадників.

А від яких фекалій більше смердить? –

Запитують у гнаного та переслідуваного активіста. – З ким боретеся чи кого захищаєте?

Даремно ви так! Як тільки можете так

називати чорноробів? – Обурюється бунтівник. – Чого можна вимагати від пенсіонерів, змушених не насолоджуватися заслуженим через втрачене здоров’ям відпочинком, а продовжувати себе гробити, щоб вижити в цьому пеклі, створеному брехливими злодійкуватими можновладцями? Їх перетворили на рабів, а у рабів своя психологія, рабська. Рядові співробітники академії ні в чому не винні. Бояться втратити останній кусок хліба. Он, як їх держава прижала цінами на все! Нещасний обслуговуючий персонал, якого ніхто в академії не вважає навіть за людей, до того забитий життям і малочисельний, посварений один з одним, перетворений на донощиків та лизоблюдів, і не становить ніякої загрози для корупціонерів. Єдиних, кого бояться казнокради та хабарники вишу, - студенти, які можуть організувати страйк, вимести нечисть з академії!

Нині єдиний із працівників вишу, хто не бреше, місцевий Борець з корупцією. Його називаю ще Антикорупціонер, або скорочено - АК. Хлопцеві має сподобатися, бо це, наче назва найпоширенішої, найдоступнішої стрілецької зброї в світі – Автомата Калашникова.

Усі колеги Борця обманюють, замовчують правду і так потурають брехні, мовчанням чи базіканням активно живлять корупцію.

А мерзотникам час від часу потрібно говорити хто вони насправді!

Найкраща роль для цього у клоуна!

У давні часи, хоч і у найдурнішого правителя, серед челяді підлабузників завжди були такі блазні, які тільки й наважувалися скористатися своїм правом безкарно говорити правду у вічі повелителю.

Нерідко цим паяцом був митець, як то поет, актор, художник, винахідник, співак.

І краплина правди робила суцільну брехню та лицемірство не таким смертельно небезпечним для правителя. Бо, коли помилки царя, от хоч і у вигляді розлюченого натовпу, увірвуться до палацу й потягнуть колишнього ледве не бога на плаху відрубувати голову, то хай не розраховує на брехунів та підлабузників!

Тож місцевий кривляка зробив сайт в Інтернеті й отримує не лише з України, а й усього світу сотні повідомлень про підтримку та співчуття його викривальній боротьбі з корупцією. Тільки реакції місцевої влади немає!

Сайт фіґляра періодично закривають та стирають з не дуже зрозумілих причин, судових рішень та різних хитромудрих скарг. Але щоразу Борець робить новий сайт, ще цікавіший, куди заходить ще більше відвідувачів.

Завдяки сайту на кількох мовах чимало людей по всьому світу надає спонсорську допомогу Борцеві, щоб випускав літературу та газету, де публікує надіслані йому повідомлення про зловживання та корупцію не лише в академії, звідки комедіанта от – от звільнять, а й з інших навчальних закладів.

Найбільше місця на сайті займають туманні фрази, натяки та розповіді про факти корупції в академії та шляхи подолання цього ганебного явища в усіх вишах країни.

АК пише на своєму сайті:


Те, що нині держава дозволяє корупціонерам витворяти з такими вишами, як академія, чимось нагадує давні часи, коли завойовники мали право дві доби грабувати захоплене місто. «І грабували вони два дні весь город…», - пише давній літопис про розорення Києва.

Але жахіття корупції та хабарництва в академії продовжується третє десятиліття?

Може вже час втрутитися?


У відео, розміщених на сайті, Актикорупціонер пропонує:

Потрібне якісне навчання, що заціка-

влює у здобутку знань. Необхідно змінити байдужість і вигідність корупції для студентів та викладачів на несприйняття порушень закону. Посилити відповідальність за такі дії.

Весь викладацький та студентський колективи вишу слідкують за протистоянням Борця та місцевих корупціонерів.

Робляться ставки, дехто б’ється об заклад. Але пляшки з пивом чи спиртним, пачки сигарет та якийсь грошовий дріб’язок ставлять не на перемогу сторін протистояння. Та ніхто не має сумніву, що бунтар програє! Гадають коли корупціонери звільнять, як саме підставлять, нашкодять та скалічать кар’єру, життя протестувальника. Навіть коли з ним станеться нещасний випадок чи його нахабно вб’ють!

Коли Борець з корупцією в академії проводив акції протесту біля навчальних корпусів, то до АК стояли черги з пенсіонерів – співробітників академії, які горою стоять за Папу, готові вибачити Ректору що завгодно.

Старі просять припинити пікетування, щоб не розстроювати дорогого і такого любимого керівника вишу. Бо коли виженуть за зловживання їхнього злодійкуватого благодійника, або з ним через хвилювання щось станеться, то міністерство на його місце може призначити нового злодія, який увесь цей будинок пристарілих відправить на заслужений відпочинок та набере на їхні місця молодих нових негідників, що житимуть і крастимуть по – новому! Бо мають сучасні знання, навіть іноді закордонну освіту, йдуть в ногу з нинішнім віком. Чутки, що виш закриють чи перенесуть в інше місце розпускає сама адміністрація.

Переважна більшість викладачів вже знаходяться на пенсії, але продовжують працювати. Перетворені недолугим керівництвом держави ледь не на скотину, бабусі й дідусі, усміхнені та привітні, з останніх сил повзуть хоч на кілька годин на роботу до академії.

Згодні активно підтримати, взяти участь і захистити будь – яку дурню, злодійство чи брехні керівництва академії. Та у старих ніколи і в думках не було, щоб об’єднатися та вимести корупційну нечисть з навчального закладу.

Вірний оплот корупції в академії. Завжди на боці адміністрації. День і ніч переживають, аби через вік їх не попросили написати заяву на звільнення. Щасливі, що отримують у виші хоч якийсь додатковий заробіток до пенсії і сподіваються, що, можливо, вдасться звести кінці з кінцями, заплатити завищену через махінації уряду комуналку, купити за божевільними цінами продукти та ліки.

Те, що корупціонери зробили з Україною, те Ректор зробив і з академією!

Невдовзі молодих і розумних працівників днем з вогнем не знайдеш в країні. Вся молодь лише й думає про роботу та проживання за кордоном, і як отримає диплом чи атестат, то тільки її й бачили!

Залишаються забиті, затуркані, замучені життям, що не мають сил не те, що на спротив зловживанням, а навіть на повагу до себе. Ті, хто залишилися, бояться хитрої знаючої правильні слова влади і свого маленького начальничка, який найстрашніший, та й далі гнобитиме, обкрадатиме, обдурюватиме.

Активіст тільки заявив про свій протест і миттю опинився в знайомій усім бунтівникам ситуації:

Один проти всіх! І всі проти одного!

Співробітники вишу миттю відсахнулися

від протестувальника. Деякі перестали вітатися, при зустрічі роблять вигляд, що зайняті своїми справами та намагаються не дивитися на нього, або навіть переходять на інший бік вулиці, щоб не стикатися з тим, хто захищає і їхні права перед казнокрадами та хабарниками.

Підтримують борця тільки студенти.

АК пише і постійно говорить про корупцію, бере участь у різних заходах, де йде мова про шляхи боротьби з ганебним явищем. Але далі балаканини на різних конференціях, зустрічах справа не просувається. Ні влада, ні хтось інший не збирається займатися цією проблемою. Тільки інколи говорять:

Хай студенти вчаться, як слід, і ніхто

не вимагатиме з них хабарів!

Під час проведення акцій протесту АК писав на своїх транспарантах вимоги до Ректора покінчити зі зловживаннями. Тоді адміністрація через довірених осіб передавала прохання замість очільника вишу написати на транспарантах прізвище когось із його заступників.

АК навіть і не зрозумів цього приколу. Пояснили, що таким чином намагаються захистити Ректора, з яким Борець може ще помириться.

АК, звісно, лизоблюдів послав подалі.

Таємно від адміністрації, що вважає, ніби все бачить та за всім слідкує й тримає під контролем, чимало людей допомагали протестувальнику, яким той дуже вдячний і згадує їх з хвилюванням і вірою в людей. Столяр виготовив йому три надійні підставки під величезні триметрові транспаранти, які важко тримати в руках, а тим більше кілька годин. Студенти гарними великими літерами самі запропонували написати його вимоги. Працівники, що мають доступ до оргтехніки, надрукували та розмножили листівки й їх активіст роздавав під час пікетування академії.

Тоді знову почали направляти до АК людей з різними оригінальними порадами. Найбільш прикольне:

Це твоє пікетування біля воріт академії

нічого не дасть. Зроби краще от що. Купи каністру з пальним. Вилий бензин собі на голову і підпали. І тоді твої вимоги почують!

До переслідувань Проректор підключив співробітника спецслужби, що курує виш.

Невідомо що наговорив, але за активістом почали слідкувати, майже відкрито, певне, з метою його залякування. АК разом з комендантом виганяли з подвір’я академії співробітників спецслужби, які включали дурника і розповідали про те, що випадково зайшли на територію навчального закладу, бо заморилися і хотіли посидіти серед дерев та набратися сил.

Усюди, куди тільки можливо, місцеві громадські активісти пишуть скарги про зловживання в академії, але згідно якоїсь хитрої статті закону всі ці крики про допомогу повертаються до адміністрації вишу, на них ніхто не реагує та все закінчується відписками.

Під час пікетування академії Борець збирав підписи під листами, покликами про допомогу, до керівників держави та столиці. Студенти та перехожі не проти були підписати листи, але іноді боялися вказували свої прізвища та писали вигадані. Але результату ніякого. Кругова порука! Усі листи згідно хитрого закону повертаються назад до тих, на кого скаржишся чи від кого просиш захисту.

Це чимось схоже на ситуацію, коли тебе пограбували чи зґвалтували і ти скаржишся на зловмисника, але твою заяву відправляють твоєму кривднику, який пише відписку, що тебе й пальцем не чіпав і ви, мовляв, взагалі ніколи не бачили одне одного.

Сміх та й годі з тих народних депутатів, що, намагаючись покращити важку роботу чиновникам, що мають працювати зі скаргами, і таким простим, але ефективним способом тільки доводять скарги народу до абсурду.

А щоб менше скаржилися та розуміли всю безперспективність виступати проти корупціонерів та тих, хто зловживає владою!

Пишуть борці з корупцією і до міністерства, але там всі листи перехоплює заступник міністра, родичку якого взяв під своє крильце Ректор та влаштував на тиху й дохідну посаду в академії, тож через ці скаргами теж ніяких проблем не виникає.

Та наші іроди Бога не бояться! – Хрес-

тяться прибиральниці вишу. – Плювали бандити - академіки на Президента та всю владу. У мафії академії своя держава. Що хочуть, те й роблять!

Кілька разів Борця навіть били, схоже, на замовлення адміністрації. За активістом таємно продовжує наглядати спецслужба, контролює його листування та комп’ютер. Слідкує, як за таким, що схильний до радикальних дій, щоб не натворив якихось порушень закону, наприклад, хуліганства,зриву навчальному процесу в академії, не баламутив студентів, які в усьому світі легко ведуться на заклики до протестів.

Борець продовжує постійно отримувати погрози, за ним ганяються якісь невідомі, що хочуть його відлупцювати, з активістом перестало вітатися колеги. Співробітники академії бояться адміністрацію, думають, коли у Борця місцеві корупціонери відібрали все, що тільки могли, зокрема, місце в гуртожитку, приміщення для семінарських занять, а невдовзі ще й роботу, то що зроблять зі мною, пенсіонером, коли хоч рипнуся!

Але частина студентів від нього в захваті, готові йти за ним куди завгодно і підтримувати всі його ідеї. Цілими днями згодні малювати плакати для акцій протесту та всіляко хочуть бути поруч та підтримати.

АК змушений бути готовим до всього.

Згадує тих, хто раніше намагався протистояти адміністрації академії.

Проти одного з активістів настроїли колектив підрозділу, де працював. Довірена особа адміністрації підговорила спеціально тимчасово прийнятого на роботу божевільного, щоб влаштував бійку з тим, кого треба звільнити.

Викликали поліцію, заздалегідь навчені свідки готові підтвердити неправоту активіста в цьому конфлікті. Усе це почало перетворюватися на майбутню судову тяганину, яка невідомо чим закінчиться.

Активіст написав заяву на звільнення.

Добре, хоч наркотики чи патрона не

підкинули, - так коментували співробітники академії ту хитру операцію Проректора.

До речі, коли АК згідно закону повідомив міську владу і проводив акції протесту в формі пікету біля воріт академії, то адміністрація тричі викликала поліцію. Щоразу виклики мотивувала тим, що, начебто, протестувальник псує пам’ятки історії тим, що притуляє свої численні транспаранти до огорожі та маленької сторожки. Але поліцейські приїхали, перевірили довідку, що повідомив владу про свою акцію, попросили бунтівника надалі тримати транспаранти в руках і поїхали.

Один час на Борця навіть напав страх, що ніяк не покидав хлопця. Тоді у голові мелькала одна й та ж картина.

… АК іде на роботу.

Біля нього зупиняється авто і привітний ввічливий чоловік приємним голосом називає його ім’я та прізвище й запитує:

Це ви?

Коли Борець гордо киває й випинає гру-

ди, то милий водій стріляє АК в голову…

Знайомі Борця пропонують чоловіку просити політичного притулку в Європі, як це зробили кілька студентів академії, які виступили з критикою не лише свого корупційного вишу, а й української корумпованої влади.

Активіст не хоче стати причиною виключення з академії тих, які його підтримують. Студент вилітає з академії відразу, тільки його запідозрять у спротиві. Способів безліч!

АК вирішив, що обмежиться тільки боротьбою сам на сам з корупційною гідрою. А студенти хай тільки обурюються в колі тих, кому довіряють!

Ви, студенти, повинні краще вчитися,

щоб не доводилося давати хабарів викладачам, - пояснює активіст. - Займайтеся здобуванням знань,заради чого ви сюди й прийшли.

Але ж керівництво краде безбожно на-

дані їм державою гроші! – Обурюються хлопці та дівчата.

А цим вже буду займатися я сам на-

скільки зможу, - заспокоює студентів Борець. – Поки що дуже важко припинити розкрадання адміністрацією державного фінансування академії, коли всі необхідні товари для функціонування вишу чи ремонти навчальних приміщень і гуртожитків проводиться по фантастично завищених цінах. Трапляється, закуповують товари чи оплачують ремонти за цінами навіть не в кілька разів, а в сто, а то й у тисячу… Влада прийняли закони, що дозволяють платити за товари і послуги по яких завгодно цінах. На скільки вистачить совісті…

А коли совісті немає взагалі? – Запи-

тують студенти.

Борець розуміє, що всі його молоді співбесідники засуджують те, що відбувається за лаштунками, за гарним та добре розрекламованим фасадом академії, але чи перейде до активних дій у формі протестів значна кількість студентів, більшість яких змирилася та їх повністю влаштовує корупція у виші?

На жаль, Борець не має таких організаторських талантів, щоб підняти проти місцевих корупціонерів більшість навчального та викладацького колективу академії. Тож , злодії у виші всерйоз і не сприймають АК.

Бо коли разом з Антикорупціонером протестуватимуть лише кілька, то користі від акцій не буде, а тільки постраждалі. Протестувальникам помстяться, поставлять погані оцінки і заради уроку іншим відрахують з академії.

Тож хай краще продовжують платити,

- ділиться своїми думками з черговою коханкою Антикорупціонер. - А я щось придумаю, щоб дати раду корупціонерам.

Говорить і щиро вірить у те, що каже.

Вірить і коханка, бо після такої революційної романтики обов’язково на неї чекає палкий незабутній секс з новими вигадками.

АК – гуляка, любитель застіль.

Після таємних бесід з кухарками їдальні про корупцію та зловживання в академії й країні Борець любив зрадити дружині з трудівницями місцевого громадського харчування, - справжніми секс – моделями різних розмірів, від яких у захваті активіст.

Пиятика і секс, то незабутні моменти політінформацій та роз’яснювальної роботи серед незацікавлених політикою, забитих безпросвітними буднями пухкеньких працівниць вишу.

А спритні дівчата використовували солодкомовного та дужого парубка не лише для чесання язиком чи сексу, а й для фізичних робіт.

Одна з пишних красунь навіть таємно зняла на свій мобільний фірмовий трюк активіста на розвантаженні продуктів, коли крім кухарок у їдальні нікого немає…

Високий стрункий кавалер широко розставив ноги та плечі, дуже дивно вигнув спину назад і повільно, як у цирку, несе попереду себе на грудях і животі дві картонні коробки по двадцять кілограм від входу на склад їдальні.

Тільки от не тримає вантаж руками, а намагається балансувати ними.

Але чому ж тоді не падають коробки?...

І хоч такі фокуси свого коханця кухарки бачили не раз, та все одно завжди хвилювались і переживали і за Борця з корупцією, і за його головне багатство, іноді так потрібне і їм, і дружині запального громадського активіста .

Усе життя пам’ятатимуть й іншим буде що розповісти! Знай наших революціонерів!

Аби ще барабанний бій і звук фанфар!

А в цей час для більшого ефекту хлопець ще хлопає в долоні над головою та вигукує, враженим глядачам і коханкам:

Оп – па!

Знайомі студенти швидко скинули

сенсаційне відео в Інтернет і хоч на запису знищили обличчя парубка та вся академія впізнала свою головну скалку в … одному місці.


Розділ 15.

ЗАБИРАЄМО ЖИТТЯ

НЕ ПРОСТО ТАК,

А ЗА ІДЕЮ.

ГРУПИ ГЕРОСТРАТА ДІЮТЬ…


Ліквідатор отримав обіцяні гроші…

А ми нині одночасно ведемо суцільне стеження за обома групами, на які вивів.

Герострат через бригадирів готує обидва осередки по кілька хлопців до замахів на керівників держави та зрідка використовує для вбивств окремих корупціонерів, щоб підтримувати бойовий дух у своїх бійців.

Групою, про яку дізналися від наркоманки з поліцейського відділку, керує найманець з однієї з далеких неспокійних країн,під зав’язку набитій терористами. Ми з Оксано кличемо східного красеня Шахерезада. Як і героїня збірника арабських казок, розповідає всякі вигадки задурманеним наївним простакам, що в глибині душі когось хочуть убити, щоб показати свою значимість, дурість чи випустити пар.

Революціонери, займіться краще руко- блудством!

Але мені чомусь здається, що головна небезпека від учнів другого бригадира - Безвухого. Схоже, саме він і готуватиме вбивцю для когось з найвищих керівників.

Через записи на плівках з торгового центру та відслідковування по них Ліквідатором потрібної нам людини ми швидко виходимо на цього керівника групи молодих телепнів і через стеження виявляємо всіх членів групи.

Непомітні…

Так ми з Оксано вирішили їх називати.

Банди юних простаків, якій морочать голову розмовами про політику та корупцію.

Та Герострата ми ще не виявили. Поступово нам доходить: можливо, і не знайдемо.

Негідник керує підлеглими на відстані через бригадирів. Один має лише половину вуха. Тож відразу почали з Оксаною називати його Безвухим чи Ван Гогом.

Юні терористи – ідейні ідіоти, яким шпигуни повністю забили баки різною дурнею.

Для молоді їх вождь, як Бог.

Це вже у них, як таємна секта. Граються у конспіраторів. Усі в захваті.

Герострат через свої таємні послання, які дурникам читають бригадири, зображує з себе мудреця, месію, ледве не посланця Всевишнього. Шпигун для них як проповідник, глава підпільної секти. Зачаровано слухають дурниці.

Але сам гад завітати до них не хоче?

А Безвухий, як і Шехерезада, корчать люблячих татусів, лагідних, надзвичайно уважних оптимістів, від яких хлопці заряджаються енергією, бажанням когось шльопнути.

На вбивства, як, до речі, і на всі злочини найкраще йти у доброму гуморі та з веселим настроєм! Щоб розвеселити та потішити вдачу!

Але тут не потрібні ніякі стимулятори, ні горілка, ні наркотики. Безвухий, природжена душа будь – якої компанії, миттю створює потрібний настрій, що допомагає стати вбивцею.

Президент очолює корупцію в Україні, -

через Безвухого та Шахерезаду вдовбує Герострат у голови простаків, які глибоко не знають причин важкої економічної ситуації в країні. – Коли відрубаємо голову корупції, то знищимо. Тоді жити нашому народу стане краще.

Аби ж то причина було тільки в одній людині! А коли з корупції живуть, захищають її та лише для видимості борються з нею тисячі, то злочинці підшукають іншого вожака!

Керівники груп вихваляють силу, через яку можна позбавитися всіх проблем. Мовляв, вирішення всіх проблем зводиться до насилля. Аби ж то так! У середині минулого століття за зловживання, корупцію настріляли купу чиновників, але нині грабунки повернувся, тільки в ще страшнішому та небезпечному вигляді.

Вбивства корупціонерів, вдовбують

дітям, - то місія їхньої групи. Бригадири розмовляють тільки крилатими фразами про користь вбивств. Ну, не ідіот? Чи прикидається?

Серед студентів немає тих, хто розбирається в економіці, в суспільних, історичних процесах. Навчаються не в гуманітарних вузах і практично не мають ніякого уявлення про те, що відбувається в країні за лаштунками. Не знають, що зміни починаються зовсім з іншого.

Вірять своєму вождю.

А місто радіє сонцю та життю…

Усі вже давно звикли до негараздів.

Коли дивишся на перехожих, то в голову не лізе, що серед них є такі, що когось уб’ють!

Малі навигадували, що знаходяться на війні. Граються у розвідників, як у дитячу гру.

Силует у місячному сяйві, тіні на стіні…

Романтика?

Повнолітні можуть вестися на таке!

Нам лишається тішитися спостереженням за цими дурниками в надії, що колись до них завітає Герострат.

А якщо не завітає?

Усе коту під хвіст? Здати цю дітвору владі? Але чи багато дадуть винагороди за таких недалеких та убогих?

Можливо це не основні групи...

А коли у Герострата кілька таких, що, зазвичай, і практикують терористи!

Хоча і з цими дурниками, такою відданою командою (у розмовах терористи вважають свого тільки кілька разів баченого керівника ледве не за Бога!) Герострат може спробувати перетворити Київ на місто страху, щоб мешканці почували себе, наче в облозі чи в очікуванні бомбардувань.

Але тоді до Президента підбиратися стане набагато складніше!

Навіщо Герострат ускладнює здійснення замаху на когось із перших осіб держави? Така робота вимагає тиші; страждає, а то й гине від зайвого шуму. Навіщо вбивати нещасних старих, у минулому злодіїв на державній службі?

Повстання Непомітних...

Наразі молоді дурники, за якими день і ніч стежимо, вважають саме повстанням свою незаконну діяльність, за яку впаяють довгі строки ув’язнення.

Непомітні вирішили почати з вбивства тихих пенсіонерів, які не мали охорони та тратили накрадені у держави гроші, розповідаючи про тяжку старість, хвороби, похилий вік.

Герострат брав до увагу слабку психіку своїх підлеглих. Молоді ще могли вбити якогось немічного діда, та від убивства дитини чи жінки ризикували втратити розум. А майже біля кожного колишнього корупціонера, а нині старого та часто хворого, знаходиться купа внуків, їхніх доньок, знайомих. Дуже важко вибрати час, коли можна викрасти діда для страти і при цьому не зіткнутися з дітьми чи жінками та такими ж невинними бабусями і випадковими свідками.

Герострату з бригадирами доводиться прикладати максимум зусиль, щоб вирахувати ту мить, коли можна здійснювати викрадення без убивств свідків. Але, коли не здійснити таких заходів попередження випадкових жертв, то легко втратити всю групу диваків.

Схоже, як не шукали, але шпигуни не знайшли справжніх відморожених, які могли не тільки вбивати всіх підряд, а ще й повірити у маячню про єдиний, насильницький, спосіб боротьби з корупцією, якою обидва набивали голови молодим. Довелося Герострату користуватися тим матеріалом, що попався під руку! Слабким, сповненим емоцій, які невідомо куди ще заведуть щойно спечених убивць. Найшвидше до переляку влади, викриття та арешту.

Якось Безвухий у розмові з юнаками обмовився, що керівники непомітних обговорювали вихід на справжніх терористів та відправку членів групи на війну в Азію, де молоді стануть справжніми вірними машинами для убивств, але з цим було занадто багато мороки, а часу до здійснення намічених шпигунами планів лишалося обмаль.

Основним завданням стало перетворити молодь на смертників. Щоб мріяли про загибель, коли на той світ забирають разом з собою тих, хто завинив перед їх божевільною ідеєю.

Щодо розстрілу депутата біля Верховної Ради, то Герострат убив двох зайців. Проде-

монстрував силу публічної страти терористам і всій країні та ще й звів рахунки з давнім ворогом, про що зрозуміли з розмов бригадирів.

В усьому робили винними нечистих на руку чиновників. Натякали на вбивство корупціонерів, як на найпростіший та найшвидший вихід України з кризи. Хто вівся на ці дурниці, з тим розмовляли окремо та невдовзі долучали дурненького до осередку, пов’язували кров’ю.

А от з конспірацією в підлеглих все на відмінно. Хлопцям з ще дитячими мізками подобалося гратися у розвідників чи у жмурки, як у шкільні роки. Ніхто ніколи не бачив членів групи разом, бо такого і не траплялося. З кожним Безвухий і Шехерезада зустрічалися тільки поодинці з дотриманням правил конспірації.

Основна небезпека була від людей з оточення членів групи, рідних, близьких, знайомих. Тож шпигуни намагалися максимально віддалити від них усіх, кого тільки могли. Щоб поведінкою чи зайвим словом себе не викрили.

Убивство ще не стало для хлопців чимось звичним і нудним, коли, взагалі, думаєш про інші свої справи і тільки на мить відволікаєшся, щоб відправити когось на той світ.

З таємно підслуханих розповідей та обговорень маємо картину одного з убивств.

Тоді молоді терористи отримали наказ викрасти та стратити якогось колишнього.

Викрадачі зосередились тільки на виконанні вироку нещасному, який навіть не розумів за що заслужив смерті. Із закритим кляпом ротом намагався пояснити, що нападники помилилися і сплутали його з кимось іншим.

Та казнокрад ніколи по - іншому і не уявляв державної служби, як тільки з крадіжками та іншими зловживаннями! Корупціонер, як і всі, кого знав, пішли у владу тільки тому, щоб заробляти великі гроші. На його думку, тільки дурні та відчайдухи ризикували кидалися в бізнес, де вже їх натовпами чекали хабарники, які день і ніч вимагали свою долю. Добре знав, щоб заплатити всім бажаючим, підприємцю потрібно щохвилини порушувати закон та жити в очікуванні нових неприємностей.

Певне, для того, щоб зробити викрадення та страту простішими, Ван Гог наказав відразу, коли схоплять чиновника, запхнути йому в рот кляп, щоб не збивав молодих своїми побрехеньками, вигадками та закликами до милосердя.

Безвухий ще й зламав пістолет, яким збиралися вбити викраденого. Хотів перевірити, що робитимуть, коли виконання смертного вироку викраденому виникнуть нові, не передбачувані планом обставини. Щоб на майбутнє у відповідальний момент не схибили.

Та й пов’язати кров’ю не завадить!

У приміщенні залишив повно інших предметів для багатьох способів убивств. Мотузкою можна задушити чи повісити. Під рукою опинився ніж, сокира і навіть лом, каменюка, величезна бочка з водою. Негідник залишив море варіантів для відправлення корупціонера на той світ. На скільки вистачить фантазії!

Карателі по черзі намагаються натиснути на спусковий гачок. Та все марно!

Заради конспірації телефони не взяли.

Розгублюються:

Давайте кинемо жереб, кому вбивати...

Як і хто убивав, навіть, не хочу знати.

Убивство перетворилося на якусь гру!

Молоді нормальні люди заради дурної

ідеї, якій служать, перетворюються на тварин!

Не обійшлося без помилок, плутанини…

Бідолашному заткнули рот і бранець не зміг пояснити, що помилилися і викрали дуже схожого брата - близнюка корупціонера. Нещасний не має ніякого відношення до розкрадань державних грошей, убитий ні за що.


Розділ 16.

СТРАТИ КОРУПЦІОНЕРІВ

ПРОДОВЖУЮТЬСЯ…

СЕКС - ПЕРЕГОНИ

З ЧЕ ГЕВАРОЮ.


А от ще одне вбивство терористів Герострата, за яким сама вже стежила та контролювала і знаходилася поруч.

На вулиці все схоплено камерами спостереження, підключеними до світової системи, яка відразу ідентифікує злочинця по обличчю та ході й жестах. Зовнішність для камер, то, як відбитки пальців, по них і знаходять тих, хто в розшуку. Терористам щоразу потрібно змінювати обличчя та дбати про іншу ходу і жести.

…В авто, перед тим, як вийти на вулицю, терорист одягає на себе маску, яка нічим не відрізняється від звичайного обличчя перехожих. Такі маски всі бажаючі можуть замовити собі в Інтернеті, хоч це і заборонено, але існує маса способів обійти закон. Пристрій, що змінює ходу, у вигляді устілок засовує до взуття.

Охоронці розслаблюються в натовпі, впевнені, напад неможливий, бо стільки людей довкола! Захист не має досвіду нападів.

Відразу розгадую план нападника.

Уб’є ще одного виродка, що грабував народ, і тікатиме через підворіття у двір, де на нього вже чекає напарник в авто.

Тому і чатую на вилупка у цій підворітні, де кидається у вічі вхід до якогось офісу. Мій мініатюрний пристрій квартирного злодія показав, що поблизу немає ні камер спостереження, ні сигналізації в приміщенні за тільки що відчиненими мною з допомогою універсальної відмички дверима. Включаю світло в кімнатах. Готуюся до прийому гостя, якого з хвилини замаху шукатиме вся країна.

Виходжу з підворітні на площу та намагаюся спостерігати за вбивцею.

Жертву не шкода.

Криси нищать одна одну!

Кому від цього погано?

Тільки ще один привід для базікання та відволікання народу від становища, в яке країну загнали ті, одного з яких зараз намагатимуться відправити на побачення з чортами.

Нарешті молодий гарненький вбивця наважується і, як робот, крокує в бік жертви.

Особливо не заморочується!

Підходить і швидко стріляє в голови двом охоронцям, а потім і великому цабе. Ховає пістолет за пояс на спині і тікає.

Помічники Герострата вміють тренувати!

Біжить у мій бік, на тротуарі троє трупів.

У серці чомусь немає жалю й до щойно

застреленої охорони. Коли не вмієте виконувати свою роботу, як слід, не можете захистити господаря, то підмітайте вулиці! У Києві більше половина ставок двірників порожні!

А мене в ці секунди охоплює азарт мисливця, на якого біжить загнана дичина!

Вбивця не встиг нічого зрозуміти, навіть

побачити мене, перехоплюю його на льоту та вкидаю в офіс!

***

Чомусь під час небезпеки у мене думки завжди про секс! Якось запитаю у психолога!

У мізках за секунду проноситься одне приємне та незабутнє спілкування теж з молодим, як називав себе, революціонером.

До речі, нападаю не тільки підозрюваних, яких розшукую, а й на бажаних мені сексуальних партнерів. Раптовий полон та перехоплення можливого коханця, то один з моїх найулюбленіших способів знайомства.

Коли, наприклад, за моїми майбутніми коханцями слідкують їхні дружини, близькі чи ще хтось, то що маю робити?

Якщо хочеться?

Хочеться, то ще гірше, ніж болить!

Коли дуже хочеться, то можна!

Якщо при першій зустрічі поглядами між нами мелькнула іскра хіті, то не до скрупульозного дотримання правил пристойності!

Через суцільне стеження такі подружні зради мого партнера по інтиму стають тільки гострішими та цікавішими для нас обох!

Згадую, як одного разу заглянула до ресторану одного з найдорожчих готелів у центрі Києва і зустрілася поглядом з ним…

Чим не кандидат у коханці?

Відбір,співбесіду очима, пройшов умить!

Молодий. Піднесений. Окрилений.

Ми зустрілися поглядами на кілька се-

кунд і обоє зрозуміли, що буде далі. Вогнем в очах дійшли згоди не лише на знайомство, а й на невідворотній секс. Перші кілька секунд, як і завжди, вирішують все між людьми надалі…

Мій погляд, як ласо, спіймав норовливого

породистого жеребчика для кінних перегонів першого класу, що, от – от, розпочнуться.

Оксана через відеокамеру на мені відразу все зрозуміла і вже через кілька хвилин почала повідомляти про мій вибір.

Гіршого варіанту тут ти, взагалі, не могла

знайти! – Здивовано кричить. - Хоч, зізнаюся, і красивішого та привабливішого теж не має! Іншого від тебе і не чекала! І як тобі вдалося вибрати самого проблемного на цьому

аукціоні красунчиків, де от стільки пупсиків!

Уміє інтригувати. То хто ж цей напівбог?

А гарненьких дівчаток ще більше, - чую,

як замріяно додає Оксана.

Нарешті народжує:

Красень з тимчасово непідконтрольної

уряду України території . Зі списку твого агента, що працює біля Лисички. Це її людина! Та біля нього знаходитися страшно, не те, що тягти в ліжко. Мутний тип! Такі й кроку не можуть ступити без стеження. За ним стовідсотково спостерігає АНБУ. Для такого гостя навіть супутників не пошкодують, аби тільки дізнатися що захоче робити в Києві! На трясся сюди приперся? Не розумію, чому його до цього часу не хапають! Мої хакери з тієї території починають пробивати хлопця по тамтешніх базах даних. Розгулює та стріляє очима по дівчатах! Вдома дружина. Дітей немає...

Від слів подруги у мене аж горлі пере-

сохло від збудження. Знає чого хочу!

Не має дітей! Так будуть!

Не слухаю перелякану та наказую:

Бігом сюди Роберта з психологом, меди-

ками та охоронцями. Хай готуються до того, що й завжди!

Ледь перевожу дух після сказаного…

Чи витримає моя команда такий темп?

У сум’ятті й Оксана від такої швидкості на старті, яку задаю вкрай небезпечній своїй витівці. Подруга каже, що ще й озброєний!

Чи зможемо при такому розгоні не зіскочити з траси на крутих поворотах?

Відчуваючи, що мені від чергового кохання геть дах зірвало, подруга не наважується сказати і слова.

Усі вже сидять в авто біля входу, - зітхає

передбачлива Оксана, яка ще в офісі зрозуміла за чим я йду до готелю, де колись проводила скільки часу з одним з найдорожчих моєму серцю коханців, Олігархом.

Хоча й сама це знаю, але роблю вигляд, що мені нічого не відомо, аби секретарка не здогадалася, що на моє замовлення спеціалісти непомітно встановили диктофони у наручні годинники Оксани й Жанни. І тепер комп’ютер видавав мені всі розмови про мене цих двох дурочок, які пішли перекурити після того, як я поїхала до готелю, та й базікають:

На час відпустки Наді потрібно лягати на

лікування до психіатричної клініки та лікуватися від німфоманії, а не роз’їздити найкращими курортами світу, - жартома каже Жанна.

Будь певна, зараз спіймає в готелі яко-

гось чергового нещасного красеня з найвродливішим тілом, зачарує так, що той від неї розум втратить, затягне кудись і користуватиметься бідолашним, як захоче.

Хоча б не помер нещасний!

Але не звертаю уваги на заздрісних…

Де краще перехопити? – Сичу подрузі.

Біля комори з білизною на поверсі, де

оселився бандит, - белькоче Оксана. – Ми ввійшли до системи готелю, відчиню двері тільки дійдеш до них. Схему поверху скидаю на телефон. Схоже, красень невдовзі...

Іду, - кажу. – Вирубай камери скрізь!

До речі, - не вгамовується секретарка, -

виявили стеження спецслужби і за тобою, а ще якихось дивних супчиків, можливо, з мафії чи людей Герострата! І за красенем теж стежить кілька аенбеушників! Наші вже в холі. Ідуть!

Потрібно, щоб охоронці якось їх відво-

лікли, - прошу.- Аби без них ішов повз комору!

Хакери із-за лінії розмежування повідом-

ляють, що красунчик не брав участі в бойових діях, не був помічений ні в чому протизаконному, - торохкотить Оксана. - Активно контактує з тамтешніми місцевими чиновниками. Але й тільки. Та це ж не злочин! Але, думаю, тобі не варто з ним зв’язуватися. Б’юсь об заклад, це не тільки шпигун, а й терорист! Під час допиту назве себе ще й революціонером! Це не твій клієнт! Надю, швидше вали звідти! У тебе повно роботи в офісі! На нас чекає купа бабла, яке ще маємо заробити!

Не слухаю дурненьку.

Як гонча, чую запах інтимної пригоди.

Йду переймати здобич.

На своєму телефоні бачу дві цяточки – символи чоловічої та жіночої статей. Кружальцем з хрестиком бісова гумористка позначила мене, а зі стрілочкою – об’єкт моїх сексуальних бажань. Обидва кружальця стрімко наближаються один до одного.

Доля несе нас назустріч бажанням.

Аж в повітрі з’являється хіть!

Ось уже і вхід до комори. Двері прочиняються відразу тільки підхожу.

Ось уже в засідці чекаю на мого майбутнього самця й більш за все хочу, щоб не підвів.

Тільки щоб нікого не було в коридорі!

Чую кроки жертви…

Коли проходить повз двері, на мить вискакую в коридор (на диво довкола крім хлопця ні душі!), хапаю і вкидаю в кімнату.

Летить на стелажі з постільною білизною.

Щось реакція у нього не дуже!

А як з усім іншим?

Вся білизна сиплеться на красеня і от вже не бачу обличчя своєї мрії. Простирадла прикидають хлопця. Кілька секунд не може оговтатися та розгребти білизну. Нарешті висунув голову та пістолет в руці.

Схоплюється і наставляє на мене зброю.

Хоч би не вистрелив!

Впізнав!

Таку, як я, коли раз побачив, не забудеш!

Ви з контррозвідки?

Колись працювала. Але не у вашій?

Чого кинули?

Вигнали за корупцію.

Ненавиджу корупціонерів!

Я теж! – В тон йому кажу і одним рухом

скидаю з себе весь одяг і опиняюся перед ним тільки з годинником та ланцюжком на шиї, де вмонтовано відеокамеру, щоб Оксана фіксувала мої сексуальні подвиги, а потім з психологами робила розбір еротичних польотів та давали інструкції щодо наступних вильотів на території моїх сексуальних побоїщ.

Від такої моєї небаченої краси та миттє-

вого здійснення того, про що тільки кілька хвилин подумав, аж рота розкрив та ціпеніє.

Так з ним ще ніхто не знайомився!

Атакую:

Навіщо ви мене переслідуєте?

      Здивовано ляпає:

Я?.. Я одружений!

Завжди одне і те з цими ідейними!

Думають, що не цікавлюсь їхнім сімей-

ним станом перед тим, як затягувати на себе?

Ми не в пісочниці, дурню! – Подумки

кричу та щосили, але тільки в думках, гукаю до красеня з моїх еротичних мрій та фантазій:

А, ну, швидше скидай штани, революціо-

нере! Знайомитися будемо!

Але замість того, щоб схопити прекрасне

чоловіче тіло та кинути на купу білизни і покористуватися ним досхочу, починаю поводити себе, як скромниця чи якась невинна та дурненька, щоб збити самця з пантелику та підкрастися до жертви поближче.

Сказав «у мене», а не «у нас». Обмовився! Але ніхто ніколи не обмовляється просто так. Виходить з дружиною не має справжньої близькості, тільки обов’язок. Заради репутації! Усе робить згідно правил. То для таких найвища насолода - порушувати свої дурні правила та зобов’язання!

Мій контингент! Нікуди не втече. Слова вже нічого не варті. Мої чари, особливо, спокусливе тіло туманять голову розгубленому.

Я теж заміжня! – Брешу відразу, тільки

закінчив фразу, щоб виглядало якомога правдивіше і невинно. – І у мене двійня!

Хоча, як насправді, вже й сама збилася з ліку скільки в мене тих дітей! Оксана знає!

Спокусливо дивлюся йому прямо у вічі так, що весь червоніє та у нього на лобі виступає піт. Повільно насуваюся на нього і притискаюся своїми палаючими грудьми, а потім і всім тілом до молодика.

У червоного хлопця пересихає в горлі.

Що ж це за революціонер такий? Що так

легко капітулює перед дівчиною, котру знає всього хвилину.

За мною слідкують, - ковтає слину і ла-

мається, як незаймана.

Підхожу, починаю роздягати.

За мною теж! За тобою тільки АНБУ, а за

мною крім своїх ще двоє груп спостереження.

Це правда. Теж помітив. Тільки думав,

можливо, твоя охорона на відстані, а ти велике цабе. А як втікаєш від стеження?

Маю двійника, що й зараз мене підміняє.

Хто ти?

Рідна сестра… - і називаю країну та по-

саду Лисички, його таємної начальниці.

В очах у шпигуна ще більше не розуміння того, що з ним відбувається, і страх чи знаю, що працює на мою сестру. І звідки?

Та прикушую язика, щоб не шокувати та не збити збудження самця, яке вже починаю відчувати. Переспати з сестрою такої могутньої людини та ще й свого шефа? Хто від такого відмовиться! Для початку досить з хлопця!

Круто! І чого тобі від мене треба?

Сам знаєш.

І все? Більше нічого?

Аби ж то! Ще більше, ніж можеш уявити,

- шепчу йому на вухо і ми вже голяка повністю готові робити те заради чого зустрілися…

Ти знаєш хто я і що тут роблю?

Ти один з ватажків бандитів і тебе скоро

шльопнуть, як не наші, то свої.

Навіщо ти мене ображаєш? Я –бізнесмен!

– Викрикнув мій без хвилини коханець і впирається руками в мої груди, намагаючись відсторонити мене від себе.

Але обоє розуміємо, що таке вже нам не

під силу. Природа повністю владарює нашими тілами і наказує, що робити. От – от, зіллємося і перетворимося на якийсь час на одне ціле.

Останнє запитання, - благає готовий до

любовного двобою. – Скажи! Знаєш мене?

Ти кур’єр між зрадниками – корупціо-

нерами, київськими та з тимчасово непідконтрольних моєму уряду територій, - повторюю здогадку, висловлену Оксаною, яка щойно це прошепотіла через мікрофон у моєму вусі.

І бачу, що… подруга не помилилася.

Ще хтось знає, крім тебе?

Ні, коханий! Тільки я!

Це тобі сестра сказала? – Не може відійти

від здивування, бо вважав цю інформацію дуже таємною, навіть цілі спектаклі тут розігрував, щоб прикрити таємні переговори з тими, хто використовує зовнішність вродливого ідеаліста - красеня для послаблення України.

Ні! – Заспокоюю милого хлопчика і бре-

шу перше, що в голову прийшло. - Давно за тобою слідкую, встановила у всіх твоїх натільних предметах диктофони. У наручному годиннику та ґудзиках.

Ах, ти, сука! – Виривається в хлопця.

І в нього аж сльози на очах від безсилля мені відмовити!

Ще й яка! – Сміюся. - Ти хочеш влашту-

вати проблеми у моїй країні, а я зараз організую кінські скачки у тебе в штанах…

І ми починаємо найважливіше змагання в житті мого щойно спійманого мустанга.

Як відьма на мітлі, лечу на довгу дистанцію, тримаю коника в жорстких вудилах.

Розвага не з легких з таким жокеєм, як я!

Ти на заїзді першого класу з найбільшими призовими. Це не договірні скачки! Я не початківець - жокей! Сачкувати не дам ні тобі, ні собі! Усе по справжньому! Не підведи!

Риссю!

То уповільнюю, то прискорюю біг коня.

Роблю з дикуна фаворита!

Вперед до насолоди!

Готова управляти бранцем не лише солодкими обіцянками, а й батогом. І ось нарешті мій призер проходить останній поворот!

До кінця заїзду потрапляємо одночасно.

Блаженство! Торжество! Злиття окремих насолод в одну грандіозну та величну!

Коли лежимо, знесилені, то починаю гру, в яку на початку бавлюся з багатьма.

Чекаю доки полюбовник скаже:

Мене звати…

Та знаю я, як тебе звати,- перебиваю

розгубленого милого. - мені навіть відомо таке, що ти й сам не знаєш. Але то не гріє. Люблю давати псевдо. Як хочеш, щоб називала?

Ернесто Че Гевара,* - жартує.

Дійсно, зовні ви дуже схожі. З таким

обличчям і в святі отці візьмуть! Але твоє хитре підле нутро… А можна, називати тебе Чмом? Або просто – Ленін!

Насуплений мовчить.

Надю, я в бойових діяв участі не брав!-

Каже Че. - Нікого не вбивав!

Та це знаю і без нього.

Аби було інакше, то за себе не ручаюся!

Оксана пробила хлопця по можливих базах даних влади по обидві лінії розмежування.

Потім починаю залазити в душу милому:

А як вийшло, що ти в що прекрасне та

світле не віриш і займаєшся гидотою?

Таким народився!- Віджартовується.

А у кохання віриш?

-------------------------------------------------------

*знаменитий латиноамериканський революціонер

Раніше не вірив, а от зустрів тебе і мо-

жу сказати, що так. Хочеш, одружимося. Я тебе вже кохаю. Вийдеш за мене?

Вислуховую найбажаніші для кожної одинокої дівчини слова і, щаслива, мило посміхаюся та довго цілуюся з хлопцем, а про себе думаю, що нічого у нас не вийде. Ми з ним занадто схожі. А, хто в парі, мають бути різними, тоді втримаються. Закон фізики: однойменні заряди відштовхуються!

Коханий, дай строк сором’язливій

дівчинці подумати до наступного побачення.

Бачу збирається наполягати на відповіді, тому вирішую ще прогнати одну дистанцію з моїм можливим майбутнім чоловіком.

Перегони на іподромі кохання почалися!

… У кінці скачок, вкрай знесилений, хлопець нарешті відключається, заплющує очі.

Мені час отримувати нагороду на цих бігах! Зробила ставку на секс – тоталізаторі і сподіваюся забрати весь призовий фонд!

Не тільки отримати для моїх майбутніх можливих заробітків усю інформацію з чистокровного верхового коника, а й його сім'я для нашої спільної дитини. От, аби вийшов хлопчик, такий гарненький, як ми з його татусем! Тільки хай займається чимось порядним!

Впускаю до комори Роберта з психологом, який подає мені запитання для допиту, та медиком, що відразу акуратно знімає повний презерватив з Че. Бідні мої помічники вже замучилися чекати кінця нашим любовним перегонам і раді, що процес зрушився, мають чим зайнятися, а не тинятися коридорами, де Оксана відімкнула всі камери спостереження.

Витягаю зі своєї сумочки снодійне. Тільки не в пігулках, а у вигляді газу, обережно засовую дві трубочки у ніздрі коханцю, газ враз заповнює організм хлопця, а прилад на балончику показує: мета досягнута, жертва спить.

Розпочинаю своє друге улюблене заняття з коханцями - гіпнотичний допит.

В основному , на диктофон розпитую у бранця все, що відомо про корупційні схеми, які обслуговує. Кожне слово підпадає під статтю кримінального кодексу про державну зраду.

Хлопець підставляє чимало впливових людей з обох сторін військового конфлікту і не впевнена, що ми з ним ще побачимо. Забагато знає! Такі живими нікому непотрібні!

Але тепер знаю чиїми грошиками можемо поживитися! Ох, і багато ж дізналася цікавого та корисного для моїх майбутніх заробітків! До біса наговорив про корупціонерів з обох сторін розмежування. Тепер можу добряче подоїти грошовитих тузів, які поза законом і в Києві, і на неконтрольованій території. Це їх бізнес на крові, працюють тільки від себе та на власний карман, тож бояться начальників і поділяться зі мною накраденим, щоб їх не видала.

Згадую те, що раніше знала про витівки названих коханцем київських корупціонерів з військового відомства, які тепер вже знахабніли вкрай і таємно від свого керівництва прокручують незаконні оборудки з тими, кого не визнає офіційний Київ.

Казнокради вигадали безліч схем після початку військового конфлікту, наживаються на смертях, горі тисяч людей, контрабанді…

Раніше ледь не найбільше корупційних грошей злодії мали з газової сфери, а тепер всерйоз переключилися на військову, на яку в кілька разів збільшилися витрати держави. Казнокрадам відразу дійшло, що масштаби та перспективи немалі.

Запах легких грошей зачаровує!

І, головне, майже всі дії корупціонерів засекречені, є військовою таємницею.

Гроші в кармани нечистих на руку чиновників ллються рікою. Заробляють на всьому. Біля військових стоїть черга з бізнесменів, готових платити будь – які відсотки за державні замовлення та закупівлі. Та допускають тільки перевірених та своїх. Завищують ціни в кілька разів і різницю кладуть до кишень. Електронні закупівлі і волонтери нічого не можуть вдіяти з корупціонерами, яких ніяк не відігнати від бюджетних грошей на оборонку. То невже хтось з казнокрадів зацікавлений у припиненні військового конфлікту?

…Через пару годин коханець трохи при

ходить до тями. Скаковий день закінчується.

Прощаємося.

Можна тобі зателефонувати, коли при-

їду, - трохи заїкаючись, запитує.

Сподобалося?

Але з таким багажем знань небезпечних секретів і так дивно, що ще живим розгулює по столичному розкішному готелі. Маю великий сумнів, що його сюди хтось ще раз відпустить!

Звісно, коханий, - говорю звабливим

тоном, на який тільки здатна. – З нетерпінням чекатиму мого витривалого й такого гарячого!

І як тільки таке може запитувати, коли кожен його і мій крок контролюється та під суцільним стеженням?

Геть голову від мене втратив!

Як і досі не спалився, коли збирається телефонувати? Адже всі голоси моментально ідентифікує комп’ютер, який показує спецслужбі, де саме в Києві знаходиться той, хто раніше говорив по телефону на території, тимчасово непідконтрольній уряду України. Машина відразу видає всю можливо інформацію про цю особу.

Тож, починаю пояснювати дурнику, як триматимемо зв'язок, щоб ніхто не дізнався.

Щоправда, у мене з ним ще будуть скачки, але про те якось іншим разом.

***

Та повернемося до наших баранів.

Точніше, до терористів Герострата.

Згадка про Че тільки на мить промайнула в моїй голові.

… Захлопую двері, витягаю пістолет з – за пояса та всім тілом навалююся на терориста, який тільки що застрелив на площі корупціонера та трьох його охоронців, котрого впіймала у підворітті та кинула до порожнього офісу.

Притискую до підлоги та починаю сичати на вухо симпатичному молодому вбивці:

Зроби правильний вибір! Маєш ще кілька

секунд, щоб добігти до авто зі своїм спільником і втекти! Скажи де зараз ваш довбаний керівник і відпущу, а не продам владі! Говори!

Відчуваю, як починаю збуджуватися,

лежачи на гарячому пахучому юначому тілі самця, міцно притискаючи хижака до підлоги.

Раптом доходить, що у моєї здобичі є ще один пістолет! Мініатюрний, що притиснена мною жертва намагається прикрити долонею, але їй не вдається повністю приховати зброю.

Від здогадки розслаблюю тиск на пійманого гарного гада. Той повертає голову, зустрічається поглядом зі мною та відразу скрикує:

Та я тебе знаю! Ти скандальний детектив!

Тебе то хвалять, то лають по телику!

Напарник уже звалив! Допоможу тобі

вибратися звідси, коли скажеш де головний!

Так я тобі й повірив! Дурнішого нічого не

придумала? Уже все оточено поліцією! Як ми звідси виберемося? У цій норі є підземний хід?

Намагається відволікти базіканням, щоб вистрілити в мене. Різко ламаю вилупку мізинець на руці. Хлопець аж виє від болю. Забираю з – під його долоні маленьку зброю.

Дійсно, небезпечний тип!

Миттєва реакція! Металеві нерви!

Напевне, має ще якийсь сюрприз на випадок, коли затримуватимуть!

Заламую обидві руки за спину, одягаю наручники та лагідно запитую:

А ти готовий витримати катування? Піс-

ля того, що зараз робитиму ти, звісно, розповіси все, що знаєш, але вже не зможу показати тебе людям… Мені твої свідчення про катування ні до чого. Вибач! Доведеться вбити. Бачиш нічого від тебе не приховую. Коли ти не проти, то почну з твоїх чоловічих причандалів! Але потім стечеш кров’ю!

Обоє відчуваємо: зараз не жартую…

Жертва відразу називає адресу, де може переховуватися Герострат.

Коли там нікого не має, то здам тебе вла-

ді, - попереджую хлопця. – Без образ!

З Робертом відводимо затриманого в авто та їдемо до вказаного ним будинку.

Але безрезультатно…

Тоді відвозимо терориста Генералу.

***

До речі, у моєму під’їзді мешкає відомий вчений – економіст, який полюбляє перекинутися кількома фразами з такими гарними дівчатками, як я. Коли потрібно нагнітати ситуацію перед якимись важливими подіями, як, наприклад, вибори, то противники діючої влади навіть запрошують вченого на телебачення давати свої завжди песимістичні прогнози.

Оптимізму чи хоч якогось позитиву від веселого дідуся не дочекаєшся!

Завжди говорить шокуючі речі про рівень корупції в Україні, який, за його словами, тільки постійно підвищується.

Вибрав оригінальний спосіб справити на мене враження, привернути увагу. Хоч як не чоловічими якостями, бо ні сексуальної колишньої зовнішності, ні молодості вже давно не має, так вирішив взяти мене розумом, щирістю та добротою!

Може таки приголубити дідуся?

Самолюбство відомого вченого дуже тішить моє очікування його шокуючих заяв про те, що все довкола погано і корупціонери підштовхують країну до катастрофи.

По – моєму, веселун з чорним гумором спеціально очікує мене в різних місцях на моєму шляху від дверей квартири до авто, щоб тільки сказати своє чергове відкриття щодо хабарництва та казнокрадства в Україні. Його заяви не вилазять з голови по кілька днів, старий заміняє та вдало доповнює політичну тріскотню по ящику, яку намагаюся не слухати.

От і зараз повідомляє мені чергове своє геніальне спостереження:

Перший Президент полюбляв захищати

корупціонерів, які з першого дня отримання Україною незалежності почали красти по чорному. Мовляв, що ви хочете, нам же тільки один рочок, ми, чиновники, як немовлята; чого можна вимагати від однорічного малюка? Але нині дитинці вже третє десятиліття, то чому робить те саме, що і в однорічному віці, лише вередує, галасує та пакостить де тільки може?

За природніми ресурсами Україна – найбагатша держави Європи, але корупціонери довели до того, що нині в українців найнижчий дохід серед усіх громадян Європи. Та й за рівнем життя ми тут на останньому місці. А владі хоч би що! Знай, шукає винних та причини, далі бреше та щось обіцяє.

Коли ви не вмієте водити автомобіль, а тільки хочете розікрасти запчастини та здати на металолом, то вилазьте з кабіни, хлопці!

Думаю, хто ефективно протистоїть корупціонерам? Невже тільки терористи Герострата, що набагато гірші за тих, кого знищують? А з корупцією мусить боротися громадськість!


Розділ 17.

ДИВНИЙ СОН

ПРОРЕКТОРА – ЛИЗОБЛЮДА.

ВІЧНЕ СВЯТО ЗЛОДІЙСТВА


Мій батько, царство йому небесне,

великого розуму людина, …

завжди мені казав… не будь холопом,

стань порядною людиною, усе роби,

обдурюй, обманюй, хватай,

тільки стань порядною людиною..

(кінофільм «Трембіта», 1968 рік)


Проректор часто баче один і той же сон…

Якась Велика людина, можливо, навіть не Ректор, а ще хтось більш могутніший, наприклад, Президент чи Міністр, розстібає штани і просить задовольнити його оральним сексом…

Дивно? Чи не так?

І що може означати такий чудовий для нашого корупціонера сон?

Оце питання так питання!

Стати коханцем Великого начальника та всіляко дарувати йому насолоду й отримувати за це доступ до грошових потоків – то заповітна мрія стількох чиновників і чиновниць!

Проректор біжить до ванної чистити зуби. А коли повертається… вже нікого немає…

І тоді, розстроєний, прокидається…

І запитати соромно, і в Інтернеті відповіді про сон не може знайти, бідолашний!

От проблема, так проблема!

Ректор рідко з’являється на роботі всього на якусь годину – півгодини, а потім місяцями роз’їздить по світу, бере участь у різних міжнародних заходах, відпочиває та лікується, проводить час з дітьми та внуками, що проживають і працюють за кордоном.

За це Ректора й називають Туристом, але, щоправда, теж поза очі. Усі знають, колись один з великих начальників саме так жартома звернувся до Ректора й академіку стало зле.

Турист об’їздив ледве не півсвіту або за державний кошт або, наче, на перший погляд, і за власний, а, насправді, за накрадені в багатої для корупціонерів і злиденної для простих громадян України гроші, яка всі роки незалежності терпить та утримує таких паразитів.

За закордонними поїздками та биттям байдиків Ректор особливо не має часу вникати у всі справи академії. Розділив повноваження між підрозділами й хай працюють! А те, що завжди вирішують усі питання на свою користь та власну кишеню, то нормально! Корупційна система в Україні тільки так і працює!

Наближені до Ректора так самовіддано лижуть йому сідниці, що начальник перестав їх вважати людьми. Дивився на них тільки, як на інструмент для вирішення багатьох питань.

А у підлеглих радості повні штани!

Для попередніх Проректорів, що працювали при нинішньому керівнику вишу, крім злодійства, на яке отримували згоду Ректора, головним було ще й похвастатися, потішити марнославство; або напитися до поросячого вереску чи влаштовувати постійні розбірки польотів з підлеглим. А хто ще мав чоловічу силу, то заводив інтрижки з молодицями.

Заступники від неробства та незнання куди дівати енергію дуріли та гасали без діла.

Усе знай курять через кожні півгодини біля входу до центрального корпусу вишу!

Один з минулих проректорів полюбляв проводити майже щоденні «п’ятихвилинки», що нерідко затягувалися на годину, а той дві. Збирали на них ледь не всіх співробітників адміністративно – господарської частини.

Одного разу наказали з’явитися на ті вранішні посиденьки і двірнику, в якого обличчя людини, що десь літає у хмарах та про щось мріє. Глянув на нього бос і сказав, щоб більше тут не бачив підмітайла.

Бо у всіх інших – на пиках тільки бажання догодити і вислужитися перед начальником, щоб отримати моментальну копійчану винагороду, а цього, ти диви, щось своє на умі!

Це, як у цирку, дресирувальник стимулює цукерками тварин. Доведені державою до скотинячого стану через смішні мінімальні дріб’язкові зарплати та вічне безгрошів’я, бідні чорнороби при зустрічі з тим проректором увесь час зиркали на його знамениту кишеню, де тримав дрібні купюри, що роздавав кожному за правильну відповідь чи вчинок.

Чорнороби за копійки виконують роботи, що по документах оформляються як грандіозні, на них виділяються величезні кошти, які потім через фірмочки осідали в кишені начальникам.

Кілька попередніх проректорів померли не своєю смертю, а під час дивних нещасних випадків. Ректор не довіряв їм та найняв людей, щоб відправили в кращий світ? Раніше таке було душе поширене біля великих грошей, особливо державних, власниками яких стають ті, хто їх розподіляє та використовує!

Один з колишніх проректорів не вмів їздити на авто, не мав прав на водіння, то як міг взяти чужий автомобіль, виїхати на переповнене транспортом шосе і розбитися на смерть?

Коли його хотіли вбити та все влаштувати у вигляді нещасного випадку, то чому не збили машиною чи не втопили? Хоча плавати покійний теж не вмів… Ну, тоді, взагалі, чому не одягли на пяного парашут та не викинули з літака, а все не подали, як те, що парашут не розкрився? Або не отруїли такими препаратами, що жодна експертиза не знайде їх слідів, і які вже є й у продажу навіть в Інтернеті? Щось незрозуміле… Схоже, у найнятих вбивць чи мафії, з якою Ректор має якісь тісні зв’язки, забагато фантазії. Потрібно якось простіше!

Нинішнього Проректора, довірену найближчу особу старого в академії, крім обікрасти виш, більше нічого не цікавить. За бажання догодити хазяїну кличуть Комсомолець*. Але це на совісті тих, хто не любить Проректора.

Коли раніше через кожні два - три роки академік міняв проректорів, то від нинішньої команди заступників вже багато часу в захваті і чудові виконавці забаганок хазяїна повністю влаштовують Ректора. Більшість питань, зокрема, щодо корупції вирішує Комсомолець.

Рідкісна погань! – Коли немає нікого по

руч, лаються колеги. - Негідник ще той!

Але в такому виші тільки такому й місце.

Інший не потрібен!

Але спершу, коли почуєте таке, то не повірити, що йдеться саме про цього милого та вихованого стрункого красеня.

---------------------------------------

*За часів Радянського Союзу юний комуніст, майбутній керівник, вірний помічник комуняк

Привітний і лагідний не тільки до підлеглих, а й до білочок та їжачків, що, трапляється, бігають на академії, що нагадує величезний міський парк. Щось находить на Проректора, трапляється, обніме якесь одне з сотень дерев, що осінню, як снігом, густо засипають подвір’я вишу листям і двірники ледь встигають вивозити вагони опалих дарунків природи. Ніжно притулиться до стовбура, мріє, шепоче губами.

Можна подумати, що так любить довкілля! Насправді у такий спосіб кровопивець набирається енергії, щоб зробити чергову гидоту, молить небо, щоб допомогло зайняти довгоочікуване місце Папи, коли той стане Міністром.

В Інтернеті виставили це миле зворушливе спілкування з неповторною природою вишу. Щоправда, обличчя цієї скотини не видно.

Хтось зі студентів не лише вміло зняв пестощі Проректором древнього величезного дерева, а й підібрав дуже ліричну музику та пісню і багато глядачів думають, що переглядають кліп невідомого скромного співака.

Гюльчатай, відкрий личико!*

------------------------------------------------

*Легендарна фраза з кінофільму «Біле сонце пустелі» 1969 року, звернена до жертви організованої сто років тому ідейними шизофрениками багатомільйонної бійні між доведеними до ручки бідними, що від злиднів та війни мерли, як мухи, й багатими, які бісилися з жиру.

Щирий, товариський, солідний, скромний. Знає своє місце у службовій ієрархії!

Але тільки не серед ночі у спальні співробітників академії, які добре знають мерзотника і можуть сприйняти Проректора за чорта!

Сторонні відвідувачі такого неповторного перегляду обнімання з деревами вишу переконані, що у виші трудяться тільки високодуховні співробітники з тонкими, високими душами, що й потрібно для виховання студентів.

От, артист!

Так відразу й не зрозумієш, що кар’єрист та злодій до мозку кісток, здатен на будь – яку підлоту заради найменшої наживи чи балу для службового зростання, хоч в очах начальства.

Ті, хто розбирається в людях, відразу вираховують гада і ледве не бачать на лобі у цього біса тільки одне вічне гамлетівське питання.

Ні! Не те, що ви подумали:

Бути чи не бути?

І навіть не :

Красти чи не красти?

Трохи інакше й більш сучасніше:

Що ще можна поцупити в академії? І

що в кого віджати?

І це не смішно!

Насправді, через масштабні розкрадання,

у чуттєвого Проректора - порушення психіки.

Йому не варто було ниряти з головою у вигрібну яму корупції та плескатися й тішитися від найбільшої вдачі в житті, а займатися чимось іншим, де є більше шансів залишитися людиною. Тепер через кожні кілька хвилин згадує про крадіжки, минулі й майбутні, про те, як не попастися та не бути крайнім. Це, як у юності молодь майже весь час думає і не може відігнати від себе думки про секс.

Звісно, такої нечисті, як Проректор академії, вистачає в навчальних закладах країни, але цьому вишу пощастило (в переносному смислі, звісно!) ледь не найбільше!

Дурня виганяли звідусіль, де тільки працював, бо намагався робити кар’єру за рахунок когось. Але з гидким типом намагаються не псувати відносини, а постійно переводять виродка на підвищення з однієї установи до іншої завдяки його зв’язкам та знайомствам, а також секретній співпраці зі спецслужбою. У душі телепень завжди хотів стати великим начальником. Охоче клює на примарні перспективи, що йому малюють, аби лише позбавив свого товариства, не дихати одним смердючим повітрям і не хихикати з цією фекалією.

На перехід до академії погодився, бо йому по великому секрету розповіли про величезні можливості для крадіжок на посаді Проректора і солодку перспективу посісти місце нинішнього Ректора, коли, наприклад,буде прийнято рішення про перенесення академії в інше місце й знадобиться керівник, хай навіть і без відповідної освіти, що зможе добити навчальний заклад до ручки, як це зробили з майже усіма заводами та фабриками, та порозганяти різними підлими способами колектив. Звісно, лише такий недолугий і міг повестися на примітивний обман. Але хитрість попереднього керівництва спрацювала і позбулися тягаря.

Ректора про перевід мерзотника до нього заступником попросив один з формальних начальників, добрий товариш. Ідіот дістав тодішніх керівників вище стоячої державної установи тим, що виступив на зборах колективу та почав ляпати язиком таке, що ті второпали, що мітить на їхнє місце і швиденько прибрали вискочку та перевели до академії на тепленьке містечко для крадіжок, до чого має схильність.

Ректор пробив усе про цю наволоч і зрозумів, що саме такого й не вистачає у вибудованій ним машині корупції в академії.

І, як майже й завжди, не помилився!

А навіщо казнокраду потрібні чесні?

Смішно! Порядні тільки заважатимуть!

Щоб красти, як цього вимагає Ректор та Міністерство, у сфері впливу якого знаходиться академія, потрібні ті, хто зробить усе якнайкраще, залишить якийсь дріб’язок з поцупленого собі, а майже всі гроші передасть шефу, а той щось своїм благодійникам та подільникам.

Коли зранку Ректор приїздить на роботу, то часто першим у його кабінеті Комсомолець.

Розповідає, нашіптує начальнику як усе добре в академії, все під контролем, потрібні суми переведені на особисті рахунки Хазяїна.

Ректор не забирає всі накрадені гроші собі. Частину недоїдків кидає з барського столу шавкам, помічникам по злодійству, які б’ються за кожну копійку. Йде напружена боротьба між кількома проректорами, що мають окремі банди. Потрібно ще заслужити, відстояти свою частку здобичі при крадіжці державних грошей!

Розділяй і владарюй!

Без цього принципу взагалі неможливо корупційне керівництво, особливо кримінальниками, у країні нахабних без гальм казнокрадів та хабарників і нещасного народу, в основному, пенсіонерів та дітей, для яких це норма.

Машина корупції в академії запрацю-

вала з перших днів отримання Україною незалежності й продовжує та має працювати за будь – яких обставин! – Переконані чиновники від освіти. - На тому стоїть, тримається система держави! Хіба не так? Тож, не збавляй оборотів! Вперед у світле майбутнє!

Серед головних завдань Проректора: надходжень потоків від хабарів за вступ на навчання, захист дипломів та дисертацій; частки винагород, отриманих викладачами, та різних поборів; шахрайство з державним фінансуванням академії, зокрема, матеріально – технічного забезпечення, та фальсифікація вчених ступенів. Тісно співпрацює по цих напрямках з довіреною особою в бухгалтерії, рідкою геніальною шахрайкою, однім зі стовпів злодійства в академії, та ще одним проректором. Хоч періодично і гризуться між собою, як пси, за те, хто більше грошей отримає для крадіжок.

Гроші розкрадають через довірені фірми, з якими працюють десятиліттями. Комерсанти повертають перераховані їм гроші готівкою або на банківські картки підставних осіб.

На початку своєї трудової діяльності в академії Комсомолець весь час бігав до банківських автоматів, втикав чужі картки, на які мали надійти хабарі від постачальників. Але потім звик, заспокоївся і отримує гроші з банкоматів десь в інших місцях, не на очах у колег.

Про те, щоб згідно закладеного в державне фінансування академії виділяти студентам потрібні для роботи якісь матеріали чи створювати необхідні умови для навчання та проживання в гуртожитках не може бути й мови. Проректор разом з аферисткою з бухгалтерії вигадує різні схеми і, часом, ні копійки з цих коштів не витрачаються за призначенням. Як майже і на всі нагальні потреби, що потребує функціонування вишу. Часом, самі злодії дивуються як при мовчазному потуранні колективу академії їм вдається так легко розкрадати бюджетні кошти і при цьому виш продовжує більш - менш нормально функціонувати, робити видимість навчального процесу.

Роботи у злодіїв академії вистачає!

Із заохоченнями у злодіїв теж усе просто!

Ректор собі, коханому, й заступникам за найменшої можливості виписує фантастичні премії, що, часом, у сто разів перевищує розмір мінімального посадового окладу, який має обслуговуючий персонал академії.

І не подумайте, ніяких порушень, тут немає! Все згідно закону: керівники навчального закладу можуть отримувати винагороду за уміле керівництво вишем і суми не обмежені. Усе по справедливості! Без порушень! Корупціонери приймають закони, що їм потрібні! Скільки, вважай, заслужив, стільки сам собі й виписуй!

Як завжди, ще радянських часів, наша країна в багато якій дурні попереду планети!

І не від того, що ми дурні, а тому, що ті, хто прикидаються недалекими, можуть у такий спосіб більше та ще й безкарно вкрасти!

По документах не забувають виписувати премії і рядовим співробітникам, хоча на руках у підлеглих від таких щедрих подачок залишається зовсім мало. Ті, кому адміністрація дає винагороду, отримують лише десять відсотків на руки, усе інше мусять віддати керівництву.

Щоправда, потім дехто з тих, хто погодилися на такі примітивні махінації адміністрації, втратили субсидії, іншу допомогу від держави, яку отримували до цих афер, бо згідно закону через липові величезні премії вже не мали права вимагати фінансової підтримки влади.

У бухгалтерії вигадали і більш оригінальні способи нагріти державу. Наче випадково, перераховують у кілька разів більші, ніж потрібно, кошти на банківські картки працівників, які лишають собі тільки зарплату, а все отримане зверху готівкою повертають аферисткам.

Особливо пам’ятають злодії академії чудові часи царювання, коли Президентом став дивакуватий бухгалтер.

Низький уклін до землі!

Дай Бог йому здоров’я!

Так кажуть мудрі та хитрі працюючі пенсіонери академії, які найкращими у своєму довгому житті вважають саме ті п’ять років незалежності. Щоправда, разом з вісімнадцяти роками проживання в найбільшій у світі імперії, коли її вождем був теж приємний політик українського походження, який на початку свого трудового шляху працював землевпорядником. Ну, то вже на їх совісті!

Обидва керівники державами, кажуть, жити, як хотіли, і народ не дуже притискали.

Хоч і на короткий час, але тодішній керманич України, - поки що єдиний серед своїх колег, - зумів зробити так, що в країні взагалі майже ніхто не знав куди гроші дівати, що купувати і в що їх вкладати.

Чарівник якийсь!

Та ще родом і з місць, де неподалік проживала легендарна Конотопська відьма.

При Бухгалтеру, здавалося, так буде завжди! Народ покликав месію, той сам все зробить, як слід! А ми й робимо те, що й раніше.

Нагорі продовжували безбожно красти, але завдяки безперебійному державному фінансуванню кількість не вкраденого не зменшувалася.

Бюджетні організації, такі, як академія, взагалі, не знали, куди гроші дівати!

Ректор виручав тоді бізнесменів, як міг, а комерсанти тільки встигали заносити хабарі!

Одного ранку приходять двірники до десятка кубових сміттєвих баків, а ті вщент заповнені вітамінами, які тільки вчора отримала академія, щоб регулярно роздавати студентам.

Виручив академік фармацевтичну компанію і відкат наперед вже отримав. Правда, термін придатності вітамінів скінчився…

А так усе клас!

Певне, було б краще аби від постачальників відвезли вітаміни не до академії, а прямо на смітник, але чого вже жалкувати! Іноді розумна думка приходить запізно! Наступного разу, то вже точно, так і зроблять!

Усі задоволені! Отримали, що хотіли.

Звісно, крім студентів.

Як майже завжди, діти не мають нічого!

Тільки хіба добрі слова та підбадьорливі усмішки від злодіїв вишу, можуть ще по плечу похлопати молодих або й по голівці погладити підростаюче покоління, коли в черговий раз щось не додають студентам.

Скільки мороки з цією молоддю!

Завжди доводиться про них думати.

Весь час під ногами плутаються!

Адміністрація побоюється, що можуть почати чогось вимагати, а то і страйкувати.

Дуже гарне місце академія! – Щиро

колись за столом після добряче випитого вирвалося у Проректора. – От аби тільки студентів тут ще не було!

Поділився мрією нескінченних крадіжок!

Море грошей і один він - претендент!

А хабарі з кого ми братимемо? - Ледь

не сказали начальнику його помічники.

Та і сам це зрозумів, коли бовкнув зайве. Як же без грошиків милих довірливих діток?

***

Крадуть на всьому, що можуть!

Нічого не пропускають!

Використовують усі можливості.

Двірник, якого десятиліттями примушують виконувати не тільки свою роботу, а й безкоштовно працювати за садівника, ставку якого весь цей час отримують наближені до Ректора лизоблюди, скаржиться, що у нього погано працює бензинова коса.

Але цей пристрій по документах вже

п’ятнадцять разів щороку проходив технічний огляд та ремонт, - сміється завідуюча коморою. - Вартість за ремонти вже в кілька разів перевищили ціну, за якою академія купила чудовий пристрій. Згідно документів днями коса в черговий раз відремонтована та готова до роботи.

Що лишається робити двірнику?

      Розуміє виснажений тяжкою працею дід, безсилий проти місцевих шайок розкрадачів державних грошей зі своїми правильно написаними липовими паперами, від яких у захваті підгодовані хабарами різні перевіряльники.

Кругова порука!

Нагорі всі в долі!

Іти проти начальства, як проти вітру…

Плюється підмітайло, клепає звичайну ручну косу, що якимось чином вціліла ще з радянських часів, тільки сточена та вироблена так, що нагадує вже не шаблю, а шпагу. Бо метал у погані часи робили таким, як слід.

І процес пішов! Коси коса, доки роса! І здоров’я міцніше буде!

Мовчки косить старий кілька гектарів подвір’я академії. Про себе матюкається, коли мимохідь згадує, з ким доводиться кантуватися заради житла та з яким брудом зв’язався.

Але хіба є гарантія, що в іншому місці роботи не зустріне таких самих керівників.

Ех, чи все кинути й гайнути на заробітки по світу? Та вік не дуже підходящий! За плечима сорок років трудового стажу чорноробом, коли щодня заходить до хати мокрим від поту!

Викликати техніку для розчищення снігу на величезній території академії коштуватиме академії кілька тисяч гривен, які простіше вкрасти, а двірника примусити за власний кошт прибрати все, як слід. Тож все з четвертої години ранку двірник по морозі бігає за першими тракторами та просить допомоги.

Просто адміністрація раніше вирішувала і проблеми з вагонами опалого листям. По документам витрачалися величезні кошти на вивезення листя з території вишу, а насправді все листя вночі просто спалювалося. Хто серед ночі попадав на територію вишу, тожахався, що все довкола палає і в диму. Але студенти це вважали навіть якоюсь романтикою та загадковістю! Так і досі ще палять по селах. А в багатьох старих кінофільмах про любов у великому місті так радянські режисери милуються таким загадковим і, ніби, пахучим (а насправді їдким та смердючим!) димом від спалюваного листя!

Ех, у кожного покоління своє уявлення про романтику! Кілька десятиліть тому, коли ти спортсмен, не вживаєш спиртного та п’єш кефір, то до тебе черга з наречених!

А зараз твої кубики на животі та біцепси за три копійки дівкам не потрібні! Іноді при знайомстві по - діловому запитують скільки зможеш заробляти і чи вдвох валитимемо на фіг за кордон від цих ідіотів – корупціонерів!

Але в академії спалювання листя припинили мешканці оточуючих будинків:

Купила поруч квартиру і маю терпіти?

На них спочатку не звертали увагу, доки

ті не викликали пожежників. Переляканий двірник цілу ніч з ліхтариком вигрібав попіл та закопував неподалік. З першими променями сонця прибіг начальник, а потім й інспектор пожежної охорони, але слідів пожежі ніде не було. За хабар Проректор умовив інспектора написати, що це був помилковий виклик, щоб не платити величезний штраф.

Тоді адміністрація знайшла поруч провалля, де за довгі роки двірника наваляв цілі рукотворні гори з листя, на вивезення якого за місто, начебто, витрачені величезні гроші.

Одному проректору, якого не сприйняв ні колектив, ні Ректор, навіть довелося піти з роботи через пожежу. Тоді поруч з академією безхатьки розвели багаття, а ображені пожежники, яких дурили тут раніше, винними зробили виш та виписали великий штраф. Пожежу можна було зупинити, про що наївний двірник, не розуміючи усіх тонкощів інтриг довкола майбутнього звільнення проректора, каже своїм керівникам, але ті махнули рукою:

Можеш уже йти додому!

Та головний заробіток начальників на

двірнику у ті далекі часи робили не на тому, що примушували його безкоштовно виконувати роботу по двох ставках, замовляти снігоприбиральну техніку чи ховати листя, а на щоденному нічному спалюванні сміття.

Смітник двірник називав вічним вогнем.

У ті часи адміністрація, щоб більше вкрасти грошей, знахабніла все до того, що примушувала палити не тільки сміття, серед якого надзвичайно багато паперів, та листя, а й порубані за відкати гілки дерев величезного парку.

Тоді у проректора налагодилися прекрасні відносини з гарною вогонь - молодицею з великими грудьми, яка працювала в комунальній службі, що опікується доглядом за деревами. Напиляли на подвір’ї гілок та дерев стільки, що ні пройти, ні проїхати.

Величезні виділені гроші на всі ці роботи вкрали, тільки дали на бензин для авто з підйомним механізмом та пилки, щоб робітник пиляв дерева й гілки. А двірнику, якого поселили та прописали в службову кімнату в академії, наказали весь цей жах якось прибрати:

Не поспішай. Не гарячкуй. Без фанати-

зму. Хай гілки підсохнуть, щоб краще горіли. А величезні колоди ми розпиляли так, що зможеш їх відкотити у проваллі заповідної зони. Зранку чи вночі, щоб ніхто не бачив, допоможи бідній академії. Повір, любий, немає грошей на вивезення дерева. Самі оце без премій сидимо.

Це, як у казці. Цар дає доброму молодцю якесь таке завдання, що якихось чарівників треба долучати! Двірник миттю побіг до газет безкоштовних оголошень і невдовзі всі, хто читав ці видання, знали, що в центрі Києва повно дармового дерева. Ех, лаяла дружина дурня – двірника, що не взяв хоч якусь копійку з любителів дармовщини, які злетілися, як круки, та ледь не билися за прекрасні колоди!

А от на вигадки що робити з суцільним килимом гілок на кількох гектарах подвір’я академії у двірника фантазії не вистачило! Довелося діяти роками перевіреним способом: тихенько непомітно цілу ніч спалювати.

І все потрібно було робити таємно, вночі, у наче спеціально для такого створеному місці, на невеличкому найдальшому п’ятачку біля огорожі, за якою легендарна столична заповідна зона, де колись відьми ночами влаштовували свої шабаші. Клаптик землі для багаття (за ним часом потрібно було слідкувати іноді й цілу ніч, щоб вогонь не перекинувся на густі зарослі заповідника!), прихований від сторонніх очей довгими гаражами академії та будиночком міської енергетичної компанії, де знаходяться щити з розподілом електроенергії по довколишніх будинках.

Цілими літніми ночами палив чорнороб ті гілки і одного разу вже в самому кінці кинув забагато сухого гілля до свого таємного багаття. Від несподіваного пориву вітру довгі язики полум’я почали облизувати будинок з електророзподільними щитами і сталося коротке замикання, чи ще щось, і двірник зрозумів, що вогонь перетворив будиночок енергетиків на піч, топку, від чого зникла електроенергія в усьому довколишньому районі.

Невдовзі приїдуть ремонтники, доходить сонному та вимученому від нічного таскання та пиляння гілля. Добре, хоч не покинув вогонь та не пішов спати! Швидко знищує всі сліди вічного вогню та з-за рогу гаражів спостерігає за аварійкою, що вже під’їхала до будиночку з електрощитами, молиться, щоб пронесло.

У ті чудові часи часто водій сміттєвої вантажівки приїжджає тільки привітатися і вимагає, щоб у приготовлених йому баках було лише спалене. Одного разу після того, як водій щойно висипав з баку свіжий попіл в сміттєвоз, непотріб загорівся. Удвох ледь загасили, заприятелювали, у ті часи найулюбленіша тема розмов чоловіків – жінки, особливо чужі, звабливі та сексуальні, аби ще й тілисті та гулящі!

Відвертий водій розповів: коли не забирає сміття, то все одно згідно паперів, начебто, об’єм вивезеного не зменшується, і начальник водія передає готівкою половину від вкрадених таким чином грошей. А коли все ж сміття забирають, то начальник має давати академії п’ять відсотків відкату від суми вивезеного.

Які то були ще терпимі для бізнесу часи!

П’ять відсотків!

Лише п’ять!

І це правда!

Клянусь!

Хоч ніхто з нинішніх у таке не повірить!

Тоді навіть українського главу уряду, як і його колегу з ще більш корумпованої сусідньої країни, називали поза очі чи в опозиційній пресі не по імені, а «П’ять відсотків». Щоб казнокради не вимагали більше з підприємців!

Пізніше один з прем’єр – міністрів нашої держави, якому потім довелося тікати з країни, обурювався тим, що при ньому корупціонери в середньому вимагали двадцять відсотків винагороди від перерахованих бізнесменам державних грошей, а при уряді, через який діду довелося стати емігрантом, нечисті на руки чинуші вже вигають не менше, ніж на сорока.

А нині весь чуєш про сімдесят!

Страшно уявити яку якість мають товари та послуги, що надані за третину вартості!

І дійсно, при перших двох Президентах бізнес у середньому мав платити п’ять відсотків винагороди державним підприємствам, організація, установам, вишам. Уже за Бухгалтера – сорок. А при Шоколадному – суми відкатів догнали до сімдесяти відсотків!

***

А водій, якого дружина зрідка затягувала до церкви, не зміг працювати в середовищі клептоманів академії та тих, хто робить вигляд, що не бачать злодійства. За виробленою довгими роками звичкою, від безкарності бухгалтерія та банда очільників вишу списують на ремонт та закупівлю запасних частин і пального до службових авто фантастичні суми.

Згідно списаного пального авто Ректора намотує кола по земному екватору не менше від космічні супутники!

За кошти, витрачені протягом тридцяти років на ремонт автор Ректора, можна купити ще кілька машин.

Тільки встигай підписувати папери та намотуй можливий тюремний строк! А винагорода водієві за такі крадіжки – три копійки премії! Та водій же пенсіонер!

А пенсіонерів, а це майже сто відсотків співробітників академії, – не садять! Умовне покарання хіба отримає!

Та хто ж його посадить? Він же пам’ятник!*

Пенсіонер, не бійся!

Твори, що хочеш!

Та й тюрма все ж ліпше за кладовище!

Коли водія за одне місце візьмуть ті, хто давно мав зупинити все це неподобство у виші, то відповідати доведеться тільки бідолашному, бо лише його підписи стоять на всіх паперах.

Але той водій – боягуз ще не досяг пенсійного віку! Швиденько звільнився, переляканий, утік і навіть більше ніколи не заходить у гості до академії.

До тих, хто сіє розумне, добре, вічне!

Не кожен витримає роботу панського кучера у хазяїв, що звихнулися на крадіжках!

--------------------------------------------------------

*фраза з кінофільму «Джентельмени удачі», 1971 року, про улюблених народом веселих симпатичних злодіїв, які обкрадають державу та людей

У гаражах академії знаходяться власні авто потрібних Ректору людей, як то Голови спілки правників чи Комсомольця, а деякі службові автомобілі цілий рік стоять на вулиці під дощем і снігом. Тож окремі наближені до керівника вишу люди мають по два гаражі – один вдома, інший в академії.

Господарська служба, якій підпорядкована закупівля товарів і послуг десятиліттями має справу з якимись підозрілими постачальниками. Хитрі лисині пики лисих пройдисвітів від бізнесу не мають не те, що ніяких товарів чи співробітників, а навіть офісу й зареєстровані вдома у власника, та ще і не в Києві.

Для видимості навіть можуть провести конкурс, на якому академія, начебто, чесно відбере тих, постачальників, у котрих ціни найдешевші та умови найкращі. Але все це тільки для видимості, димової завіси, що прикриває розкрадання та суцільну змову. Бо всі учасники, представлені на конкурсі, - підставні, заздалегідь спеціально подали свої пропозиції по таких завищених цінах, щоб переможцем визнали тих, кого потрібно.

Красти прозоро!

Тож академія продовжує перераховує кошти довіреним постачальникам - шахраям, купуючи все по фантастично завищених цінах. Коли потрібно щось відремонтувати, то шукають людей, згодних виконати роботу, хай і аби як, але за найменшу платню. Таких нещасних шабаїв повно на столичному, так званому, «ринку рабів» біля Центрального залізничного вокзалу. Постачальники добре знають оптові компанії, де замовлені вишем товари можна купити якомога дешевше, бо близько половини, а то, часом (в залежності від того, за який саме товар чи послугу платить академія!) ще й набагато більше половини від суми отриманих грошей доведеться відразу віддати готівкою чи перерахувати на банківські картки, по яких кошти отримуватиме Проректор.

Скільки радості мав Проректор, коли нарешті дорвався до бажаного крісла злодія!

Життя вдалося!

Мрії здійснюються!

Лишилося лише кілька кроків до Олімпу!

Від насолоди здійснення мрій хочеться літати. Марив великими хабарами все доросле життя. Схеми прості, зрозумілі, однакові.

Наприклад, вибивати гроші з бізнесменів, які орендують приміщення в академії під офіси, кафе, магазини, майстерні. Ні одна високорозвинена держава не може дозволити своїм державним організаціям та установам здавати в оренду майно по таких дешевих цінах! А на Україні запросто! Але тільки за документами! Завжди орендонаймачам доводиться різницю щодо рівня ринкових цін доплачувати хабарами керівникам – власникам майна. Запросто розірвуть договір оренди, коли вчасно не підмажеш. Державним майном розпоряджаються, як власним. Щомісячна винагорода від орендаторів вже закладена в зарплату керівника.

Особливо не париться Проректор і зі способами відволікти увагу від масштабних крадіжок в академії. Веселий і товариський Комсомолець діє за древнім принципом: коли хочеш бути в центрі уваги начальника, сам створи проблему, а потім разом з усіма своїми помічниками героїчно борися над її вирішенням. І, що найголовніше, є про що інформувати вічно закрученого різним справами Ректора.

Провокує співробітників на конфлікти один з одним, або з академією. Оскільки, все одно, в кінці переможе адміністрація чи наближені до керівництва вишем люди. Спочатку через когось із довірених осіб нацьковує слабких, імпульсивних, агресивних та дурних один на одного, а потім сам мирить їх на зборах, в індивідуальних бесідах чи в судах.

Через постійні суди, сварки, конфлікти Проректор в центрі уваги та виступає миротворцем. Через це його охоче приймає в будь – який час Ректор та вислуховує його запевнення, що академія переможе в судах та поставить на місце тих, хто насмілився підняти голову проти керівництва вишу та щось вимагати.

Знущається над підлеглими, гнобить, через постійну суєту робить видимість кипучої діяльності й за це отримує від Ректора певну суму грошей на розкрадання.

Цікаво послухати записи прихованими мікрофонами, що вдома говорять про керівників академії рядові співробітники, зокрема, чорнороби, які між собою своїх керівників називають віслюками, ідіотами, ну, ви розумієте...

Чорнороби бояться навіть вдома сварити Ректора, але охоче клянуть Проректора та його команду пенсіонерів, що залюбки зроблять гидоту заради шефа, вишу, країни, планети, неба.

Рідкісна гидота! Бісові шизофреники!

Та це ж якісь чорти з рогами!

І такої наволочі за нескінченні десяти-

ліття корупції розвелося в нашій державі, як екскрементів у стічних водах.

Нічим не злякаєш тварин! Ні Прези-

дентом! Ні законом! Міністри самі бояться нашого Ректора, бо поняття не мають, як дати раду таким великим та непростим навчальним закладам з претензіями та закидонами.

Ці вилупки подібні до нас, людей.

Мають по дві руки та ноги, ходять, як ми, говорять не гірше, а то й краще за нас. А на обличчі, то ще й вродливіші та солідніші…

Як і будь – який український злодій від

освіти та культури, Ректор любить потриндіти про духовність, яку потрібно виховувати у студентах, про Україну, яку грабує. І як тільки його самого не знудить від такого лицемірства? Чому не піти й не повіситися після того, що натворив, або хоча б дати дуба? Може хоч тоді порозганяють ту наволоч, що зібрав біля себе, а сам нічого не робить, тільки мандрує світом!

Іноді здається, що серед очільників академії не серйозні дорослі нормальні люди, а якісь гопники чи клоуни з добрими обличчями з фільмів жахів, що дивакують та шокують оточуючих, ледь не сходять з розуму від абсурдного життя, що створили корупцією.

Скотобаза якась! – Діляться найпо-

таємними думками чорнороби. - Як тільки земля носить таких виродків? Усе життя роблять різну гидоту, переслідують та псують нерви нам, дідусям та бабусям, котрі через мізерні пенсії змушені товктися тут, заробляти на кусок хліба та терпіти цю погань!

Будьте ви прокляті! – Такий таємний

вирок чорноробів академії своєму керівництву, тим, хто їх гнобить та зводить зі світу.

Хай відгукнуться вам, начальники,

наші болі, сльози та страждання!

Хай вам руки повсихають, якими кра-

дете! Щоб ви виздихали!

Злодії академії добре знають про ці прокльони та не раз вже їх чули в обличчя від тих, кого несправедливо через різні інтриги та махінації виганяли з роботи.

Та нас же ненавидять усі підлеглі, -

дивується щойно прийнятий до команди керівників академії, який купив своє місце за величезний хабар і тепер сподівається через корупцію у виші швидко повернути витрачені на вихідну покупку гроші.

То й добре! – Заспокоюють новенького

досвідчені корупціонери - кровопивці й сміються. - Таким чином ми отримуємо від цих дурників їхню енергію.

Новенькі не розуміють, куди попали. Чи хоч Дракули* тут не має?

А місцеві казнокради дійсно переконані, що, коли їх проклинають, то передають їм свою енергію. А тому, хто отримує, до лампочки, позитивну чи негативну, дають простаки.

Згадайте, скільки прокльонів висловили на адресу керівників комуністичних чи фашистських режимів, але від тої ненависті ті стали почуватися ще краще, зло тільки посилилося.

Їм хоч би що! Навіть не уявляють, що державна служба може бути інакшою. Жартую, курять, чешуть українською та роблять те, що й завжди робили з телятами колгоспними.

------------------------------------------------

*Вампір

За ті мільйони накрадених державних грошей в академії за три десятиліття, можна витерпіти й не тільки прокльони нікчем!

Вуха не відсохнуть!

Певне, з чортами борються інакше!

Це доля всіх виконавців.

Особливо чомусь це не доходить людям у погонах, тим, хто мав стати таким, але Доля захотіла, щоб вислужувалися перед цивільним.

Під час другої світової війни фашисти обурювалися перед тим, як їх вішали за скоєння військових злочинів. Нацисти не розуміли, як їх можна страчувати за виконання наказу.

Коли на тебе нацькували злого пса, то маєш захищатися та битися з невинною твариною. Часто всю злість до останку тратиш на виконавця, і вже не лишається сили на хазяїна пса, що віддав команду:

Фас!

І коли на адресу Проректора та його помічників звучать прокльони та лайки, то про Ректора повторювали чутки, що в основному сам і розпускав про те, що гроші краде для Міністра, за його наказом.

Комсомолець виконує розпорядження та ініціює те, що хоче начальник. За це його не люблять підлеглі. Звичайна ситуація.

Між собою Проректора - наполовину божевільного злодія, у якого мізки вже їдуть від стількох років заняття корупцією, - чорнороби ще називають Ректоровим Презервативом. Батько Корупції з допомогою цих презервативів

кохає й академію, а - через вкрадені величезні гроші - й столицю, й усю любиму ним країну, народ якої невідомо з якого дива скільки часу терпить ракову пухлину корупції у своєму тілі.

І таких начальників – корупціонерів вистачає на нашій багатостраждальній землі.

Співробітники та студенти тільки мовчки з осудом дивляться на знущання Проректора над своїми підлеглими. В академії залишилися найбільш терплячі оптимісти, які ще вірять, що все налагодиться і Доля їх захистить.

І даремно тут так гноблять обслуговуючий персонал, найкращий, найтерплячіший, ще з залишками оптимісту та гумору.

Столяра всі в академії називають по прізвищу, добавляючи завжди слово «академік».

Любитель випити пішов у найближчий генделик по сто грамів і у розмові з місцевими пияками зайшла мова про його місце роботи:

А де працюєш?

В академії.

А ким?

Що за дурне запитання? Ким можна пра-

цювати в академії? Звичайно, академіком!

Чорнороби весь день трудяться, надриваються, доглядаючи за величезними господарством та приміщеннями й територією академії, а їх безпосередні начальники в цей час тільки й думають, як у них щось відібрати, судитися з ними та в кінці кінців порозганяти, щоб замість пенсіонерів на їх місце прийшла якась компанія, яка щомісяця даватиме величезний хабар за те, що виконуватиме роботу за весь нинішній обслуговуючий персонал.

Особливо Проректору до душі припало кілька клінінгових компаній, що займаються прибиранням, і пропонували послуги замість бабульок з відрами та ганчірками, рекламували спокусливе майбутнє співробітництво.

Звісно, найбільше Проректору до душі припала обіцянка, як і прийнято нині, віддавати готівкою до сімдесяти відсотків оплати.

А, за чутками, шляхові служби України повертають ще більший відсоток! Тільки диву дивуєшся, як можна їздити дорогами, збудованими за третю чи п’яту, а то й меншу частку виділених на їх прокладку коштів! Але ж якось пересувається державою транспорт, навіть транзитний. Хоча в недалекому майбутньому авто літатимуть на висоті близько метра чи кількох над землею, то тоді й дороги особливо не потрібні. А може в Україні вже почали підготовку до запуску літаючих авто майбутнього, тому й на дороги наплювали?

Тож уже якось майбутні компанії і приміщення академії приберуть за невелику частку від перерахованих їм сум!

Головне, щоб з відкатом не підвели!

Щоб чорнороби швидше звільнили місце для компанії по прибиранню та обслуговуванню приміщень і подвір’я академії Проректор весь час створює якісь штучні конфлікти серед своїх підлеглих. Нацьковує чорноробів один на одного, які поступово звільняються з роботи.

Проректор спеціально створює таку не-

стерпну обстановку в колективі, аби обслуговуючий персонал посилав академію подалі та швидше писав заяви на звільнення. А таке тільки й потрібно адміністрації.

Це, мабуть, єдина адміністративно – господарська частина навчального вищу країни, де постійно роками йдуть якісь не дуже зрозумілі суди академії з своїми чорноробами. Під час яких Проректор не лише виганяє чорноробів з роботи, а й віджимає у них службові квартири та місця в гуртожитках, позбавляє їх зароблених в обмін на своє здоров’я різних доплат та перспектив, гробить трударям здоров’я.

Коли в інших навчальних закладах країни адміністрація дорожить чорноробами, яких катастрофічно не вистачає, бо майже всі або чкурнули від такого життя з України, або виснажені пішли на пенсію, то в академії щодня гноблять та знущаються над тими, хто ще має сили трудитися, десятиліття віддав роботі у виші й сподівається хоч на якусь подяку.

Витісненню з робочих місць Проректор надає видимість якоїсь боротьби не всім до кінця зрозуміло за що. Певне, це єдиний в країні шизофреник на такій посаді, котрий замість того, щоб захищати своїх підлеглих, весь час разом зі своїми бандитами подає на них до суду та вигадує нові способи, щоб вони порозбігалися хто куди, а, краще, повмирали!

Один з найближчих друзів і помічників Ректора – Голова спілки правників та економістів. Через приховані мікрофони вислуховуємо думки колег про ще одного паразита.

За їх словами, рідкісний мерзотник з великим досвідом робити всяку гидоту, типовий злодій, паразитує на своїх товаришах по професійному цеху. Спілка має якесь майно, що за хабарі здає в оренду та заробляє гроші, в основному, в карман своєму очільнику, але на фінансування об’єднання через плаксиві листи просить кошти у керівників держави.

Ректор ввів його до якоїсь ради в академії, дав йому можливість викладати та на халяву стругати гроші у виші. Коли з якогось приводу голосують за Батька Корупції, то цей вилупок має право та піднімає руку за Папу і тепер ця нечисть щодня бігає по академії, де вже має офіс, квартиру та гараж, та, зокрема, весь час намагається навчати Проректора як гнобити підлеглих. Наче той і сам не знає! Обидва вилупки вартують один одного! Ще та сволота!

Звісно, про цих корупціонерів говорять ще й гірше, але про те іншим разом!

Особливо вигідною справою вважаються в академії махінації зі ставками. За гарних часів академія до неможливості роздула штати і тепер посилають гінця на ринок, де всі продавці не платять внески до пенсійного фонду зі своїх зарплат, що отримують від господарів у конвертах, а отже і не матимуть трудового стажу та пенсій на старості. Співробітника академії ледь не на руках носять від щастя за його пропозицію заробити їм грошей від держави на старість.

Далі все просто.

Трудова книжка продавця на ринку лежить у відділі кадрів вишу, зарплата перераховується на банківську картку і у відомості, як раніше, підписів ставити не треба. По всіх картках гроші отримує довірена особа проректора, яка залишає собі маленький відсоток за працю, а все інші кошти передає шефу.

Зручно й вигідно!

Всі задоволені.

Хіба що крім чорноробів, у яких роботи не зменшилося, зате їх тримають не більше десяти відсотків від потрібної кількості працівників. Одна з прибиральниць, найбільша та витриваліша, геть розум втратила від чужої роботи, яку її весь час просять виконати, каже:

Оце вимила весь новий кількаповерховий

корпус академії! А коли потрібно для України та для академії, то я й стару багатоповерхівку зроблю чистою! І вночі працюватиму!

Стара гвардія!

Нам сонця не треба! Роботу давай!

Нічого! Ці дурники якось справляться!

Коли Комсомолець розмовляє з Ректором чи наближеними до нього, наприклад, навіть і з нікчемним гидким Головою тієї ж нікому непотрібної в такому корупційному вигляді спілки правників, то єдиний зі всіх лизоблюдів академії, завжди стоїть по стійці «струнко». Аби мав хвоста, то крутив би ним від щастя, як песик. Можливо, Проректор взагалі все давно забув про людську гідність?

Відчуває, шельма, що від собачої догідливості навіть у жестах та рухах перед вище стоячими залежить розмір того пирога, що йому можуть дати на розкрадання. Як Президенти України основним важелем керівництва державою завжди вбачали корупцію, так і в багатьох навчальних закладах не знайшли ніякого іншого, ніж такого ефективного способу управління колективом!

Проректор постійно підтримує добрі зв’язки з перевіряючими державними органами. За всі роки роботи Ректора перевіряльники не виявили майже жодного порушення у виші.

Про те, скільки це коштувало академії хабарів контролерам, краще й не згадувати!

Подарунки контролерам носять з академії при кожному зручному випадку.

А потім Проректор приходить втомлений додому і потрапляє зовсім в інший світ…

***

У нещасного в сім’є всі інваліди.

Дружина та дві доньки постраждали в аварії, коли, напідпитку, не справився з управлінням авто. Усі троє не ходять, за ними доглядають найняті люди.

Аби не Проректор, то могли померти ще відразу після нещастя. Тоді відразу підняли з Ректором на ноги кращих лікарів!

Грошей догляд потребує чимало. Та поки що фінансові труднощі ще не починалися.

***

Отже, через інвалідність членів сім’ї Проректор вважає свої крадіжки виправданими і з чистою совістю далі грабує студентів, державу та й усіх, кого може.

Кат і його жертви...

Якось напідпитку один зі співробітників академії розповідав про історію свого роду і згадав родича, який під час другої світової війн та окупації столиці вірно служив ворогам, допомагав виловлювати та розстрілювати євреїв, а коли фашистів прогнали, то через кілька років його впізнали і привезли до Києва.

Знайшли і багатьох свідків, незнайомих між собою, але які добре знали розстріляних виродком та й самого негідника. Так, що підозрювати, що справа якось сфальсифікована підстав не було.

Почалися судові слухання.

І ось що всіх здивувало.

У жертв до моменту смерті все прекрасно! Так і не знайшли якихось особливих проблем чи труднощів.

А от у вбивці все життя негараздів, хвороб, горя, випробувань, втрат усіх близьких, поранень, каліцтв і ще безліч різного негативу скільки, що в голові не поміщається, як таке могло випасти на долю однієї людини, і як це все зміг перенести...

То що? Мали відпустити та не карати, бо й так покараний?


Розділ 18.

СМЕРТЬ КОХАНОГО

ТЕРОРИСТА


Якимось чином аналітикам і слідчим АНБУ та їх комп’ютеру вдається вірно опрацювати свідчення затриманого мною терориста і спецслужба вираховує місце знаходження кількох членів групи Герострата.

Про перехоплення підслуханих розмов спецслужби мені в кабінет схвильовано прибігла прошепотіти на вухо Оксана, люди якої начепила мікрофони на переданого мною хлопця, на самого Генерала і ще може й не пам’ятає на кого зі співробітників спецслужби.

У кінці подруга додає:

Спецназ Генерала виїхав по групу Геро-

страта. Серед терористів і твій Леонардо. Тримай адресу, де переховуються! А я зараз зателефоную Роберту, щоб теж їхав туди.

Виявляється мого коханця Герострат теж втягнув у свої смертельно небезпечні ігри!

Десь у глибині душі такого й боялася!

Кидаю все й біжу до авто, заводжу з

півоберту, розганяю з місця, скриплю та палю шини об асфальт.

Аж дим іде від гуми на колесах!

Головне, попередити про небезпеку!

Якось висмикну Леонардо з будинку, попереджу всю групу, що за ними вже виїхали!

Оксана намагається пробити телефони Леонардо та його товаришів. Але всі залишили апарати вдома. Через суцільну конспірацію стаціонарного телефону, якихось комп’ютерів чи іншої апаратури в будинку, де зараз знаходяться, не має.

Попередити про небезпеку можна тільки таким способом, як і тисячоліття тому!

Я, мов гонець у давні часи!

Тільки тепер у мене не кінь, а авто.

У давнину часто гінці заганяли тварин до смерті, брали нових і скакали заради звістки.

Відтоді нічого і не змінилося?

А коли приїду одночасно зі спецназом?

Стрілятиму по бійцях заради Леонардо!

Кохання понад усе!

Можливо у будинку є якийсь запасний вихід. Встигнуть втекти! Як Ліквідатор!

Оксана з командою швидко знаходять креслення будинку в базах даних комунальників, але там ніяких інших виходів не вказано.

То хлопці в пастці! У них повно зброї. Ідейні не здаватимуться! Чинитимуть опір!

Встигну чи спізнюся?

Врятую чи ні?

Лік пішов на хвилини.

Сьогодні ж переправлю коханого за кордон до моїх співробітників. Там зіпсують його вродливе обличчя, але дадуть нове життя та документи і врятують від довічного.

Жену авто, як можу!

Уже порушила правила дорожнього руху скільки разів, що аби не була в чужому авто, то мене автоматично через Інтернет мали позбавити прав на водіння.

Черговий раз їду на червоне світло.

Ще не вистачало вбити роззяву!...

До будинку з Робертом під’їжджаємо одночасно. Тільки з різних боків.

Але вже все скінчено!

Відмовляюся вірити в те, що бачу.

З будинку виходять спецназівці та знімають шоломи, розминаються…

І всі чомусь дивляться на небо…

Дякують Богу, що залишилися живими після сутички з фанатиками!

До швидкої медики на носилках заносять поранених людей Генерала.

Усе відбулося дуже швидко, - розповідає

Ілліч. – Злочинці зчинили шалену стрілянину. Мої теж у відповідь почали стріляти і закидали будинок гранатами. Всі бандити мертві.

Спецслужбі не потрібні живі терористи?

Ні до чого морочитися зі змовниками!

Крізь туман у голові чую голос Ілліча:

Терористична група знищена. Керівник,

певне, втік за кордон…

Може так і є?

Прошу дозволу зайти в будинок, щоб во-

станнє побачити коханого.

Мій Вчитель здивовано:

Навіщо? Хоча, звісно, заходь…

Старий з цікавістю заходить за мною.

Собакам собача смерть, - кажу Генералу з

Обуренням, зневагою, як і має реагувати на ворогів така справжня патріотка, як я.

Надю, як ти можеш таке казати? – Щиро

виривається у Мого Вчителя, а, може, щось підозрює та хоче спровокувати мене й викликати на зізнання у пособництві юним терористам. – Це тільки діти. Помилилися… Смертельно…

Спльовую на підлогу, по якій тонесенькими струмочками тече кров мого коханого.

Так природно, не повірити неможливо.

Роздратовано махаю рукою.

Мельком зиркаю на закривавлене від куль таке кохане тіло Леонардо. Назавжди поглядом фотографую його неземне одухотворене обличчя. Чомусь коханий один без маски. Інші терористи чомусь приховували свої обличчя навіть під час бою. Дотримувалися своїх правил до кінця, навіть, помираючи…

Дорогий серцю мрець наче каже мені:

Вибач!

Або:

Вибач! Іноді таке трапляється!

Як мені подобається його дитяча іронія!

Ні! Відтепер потрібно говорити:

Подобалася…

Ховаю очі від Ілліча.

Роблю вигляд, що мені тут ні до чого немає

ніякої справи. Але сльози, от – от, мають вирватися на волю і змажуть мені все обличчя. Боюсь розплакатися, щоб не запідозрили мене в спектаклі, який показую всім охочим.

Потрібно встигнути дійти до авто, та вже виплакатися в салоні, щоб ніхто не помітив.

Пізніше в новинах повідомляють:

Втрат серед спецназу немає…

Не встигла на якихось кілька хвилин.

І це забрало життя у коханого. Але вартувало життя мені, бо,аби вступила в перестрілку з спецназом, то вже теж була мертва!

Без вагань, обміняю своє життя на його…

Я не винна, що Леонардо так і не захо-

пився мною. Так, дуже хотіла, щоб відкрив мені своє серце! Як і кожна, хто хоче бути коханою! Отримати хоч ще трішечки цього світлого почуття, заради якого і живеш!

Мимохідь зрадила!

Іронія долі...

А, можливо, якби врятувала Леонардо, то нічого у нас би з ним і не вийшло! Адже чомусь майже всі, кого встигла вивести з – під удару, стали якимись невдахами. Та їхнє мирне життя і не могло скластися, як слід…

Герострат з бригадирами своїми довбаними психологічними технологіями впливу та зомбування порушили психіку Леонардо. Скалічили життя хлопцеві божевільним заскоком.

Навіщо думаю за вбитих?

Та мені наплювати на них!

Лише хотіла врятувати своє кохання.

Чому всі мої кохані гинуть?

Що за прокляття?

А влада вже по всіх телевізійних каналах рапортує про знешкодження стрільців біля Верховної Ради.

Демонструють фото убитих терористів. Студентів та молодих безробітних опізнають та розповідають про падіння юних душ.

Справу розкрито! Всі покарані!

Живіть! Забудьте про терористів!

Відразу після загибелі Леонардо через низку посередницьких фірм заснувала міжнародний благодійний фонд , що має поки що тільки одну клієнтку – наречену мого загиблого коханого. Фонд опікується ще ненародженими дітьми, життя яких під загрозою через можливе штучне переривання вагітності.

Невдовзі після похорону Леонардо щойно призначений керуючий фондом зустрівся з Лілею і запропонував їй підписати угоду.

Ледь пояснив розгубленій та вбитій горем дівчині, що коли збереже життя своєму ще ненародженому дитя, то матиме суттєву матеріальну допомогу до досягнення дитиною повноліття. За кошти фонду найматимуть нянь і слуг, а також буде повністю оплачено навчання хлопчика чи дівчинки у коледжі, а потім і в будь – якому виші світу.

Крім того, після народження дитини Лілея може виїхати до обраної нею країни, де їй у власність буде придбано гідне житло, де захоче. Квартира утримуватиметься фондом.

Коли Лілея вийде заміж і зможе знайти батька, який усиновить дитину, то відповідно матеріальне утримання подвоюється.

Усі кошти на всі ці приблизні витрати на майбутні двадцять років надійдуть на спеціальний рахунок в одному з найнадійніших швейцарських банків відразу, як тільки Лілея поставить свій підпис під угодою і відразу отримує доступ до ще одного рахунку, на який щомісяця надходитимуть значні суми грошей.

Лілея погодилася і нині ми вдвох з нею чекаємо народження своєї дитини…


Розділ 19.

ЯК ТЕБЕ НЕ ПОГРАБУВАТИ,

ЛЮБИЙ КИЄВЕ МІЙ!

ОХОРОНЦІ ПАМЯТНИКІВ

КРАДУТЬ НА ІСТОРІЇ,

НА СВЯТОМУ


У справі Ректора привертає увага якісь дивні проколи його рідних. Сина затримали за вбивство коханця своєї дружини, а невістку спіймали на великому хабарі, щоб дала дозвіл на забудову в історичному місці Києва. І ці дві страшні для родини події чомусь відбулися майже одночасно. Такого збігу, взагалі, навіть важко вигадати!

Не дуже розумію, чому відразу не вдалося зам’яти розслідування цих справ, якимось дивним чином все це в дні затримання сина й невістки майже онлайн потрапило на телебачення, до газет й Інтернету...

Хто стоїть за крахами прекрасних кар’єр рідних Ректора?

Хоч сина Ректора затримали на місці злочину, але відпустили під чималеньку заставу.

Докази знищили, справу розвалили.

Скільки всі ці юридичні витівки коштували, можна лише здогадуватися!

Через роздутий журналістами скандал та підступи конкурентів, чоловіку довелося звільнитися з посади заступника голови столичної державної адміністрації, через яку йдуть величезні фінансові потоки, на яких добре наживався. І це, коли не враховувати хабарів, з яких стояла постійна черга до нього.

Навіть довелося поспіхом виїхати з країни та поселитися на постійне місце проживання за кордоном, доки про все забудуть.

Ми прослуховуємо всі телефони рідних Ректора, маємо записи всіх розмов батька й сина за останній час. Часто чуємо натяки на хабарі, на чудові часи, коли синок працював заступником мера. Корупційні оборудки - основний вид діяльності. У його відомстві знаходяться питання будівництва та реконструкції комунальних будівель і споруд. Золоте дно!

Приємно корупціонеру згадати свою славну бойову юність!

Столична адміністрація декому нагадує команду вмільців розтягувати по кишенях гроші киян і дерти хабарі з кого тільки можна.

Багатомільярдні схеми з розкрадання бюджетних коштів. Зловживання службовим становищем. Незаконне виділення землі. Вирішення питань через договорняки і маніпуляції. Чимало рішень з корупційною складовою.

Чиновників все влаштовує і ніякі волонтери чи активісти не можуть нічого змінити.

Синочок Ректора зі сміхом розповідав батьку про те, як проштовхували до корита з грішми потрібних бізнесменів, що ті потім давали подяку вкраденими в міста грішми.

Спочатку проводять конкурс і в ньому виграє потрібна корупціонерам компанія, бо у неї дійсно пропозиція найдешевша за вартістю та найбільш якісна згідно усіх попередніх експертиз. Але потім, коли починається будівництво, у нього бухкають все нові й нові додаткові суми грошей, оформлені допоміжними чи паралельними роботами, а про початкову заявлену вартість вже ніхто й не згадує. Качають з бюджету міста скільки зможуть!

Сторонній компанії стати учасником таких конкурсів неможливо. Допускають тільки своїх, а всіх інших відганяють категоричними заявами про невідповідність поданих ними документів правилам і нормам проведення таких конкурсів. Або й, як у старі добрі часи рекету та бандитів, перестрінуть десь у темному провулку та добре відгамселять, щоб більше не плутався під ногами.

Оскільки з перерахованих містом коштів компаніям доведеться значну частину повертати корупціонерам мерії, то про якусь особливу якість, європейські стандарти зведених об’єктів чи суворе дотримання будівельних вимог говорити не доводиться.

Чимало товарів і послуг комунальні організації закуповують по фантастично завищених цінах у фіктивних постачальників, багато власників яких давно померло.

Зрідка солідні іноземні компанії пробують зайти на ринок столиці, щось збудувати чи організувати продаж товарів чи послуг за власний кошт. Відразу їм починають натякати на розміри хабарів. У Києві, як і по всій Україні, працюють тільки ті, що згодні давати подяки. Порядні міжнародні компанії такими дурницями не забруднюються.

Колектив співробітників розділений на окремі частини, які день і ніч воюють між собою за все: за розподіл коштів, посад, вплив на керівництво та ще багато за що. Співробітники відстоює інтереси тих, хто призначив чи купив йому місце в мерії чи адміністрації.

Як тільки Ректор стійко переносить випробування, що все життя сиплються на нього?

Та тільки за одне це його варто поважати!

Раніше Ректора називали ще й Кращим Другом Забудовників Києва. Особливо тим, хто хоче щось збудувати в історичних місцях.

До скандалів та звільнень сина й невістки, яка очолювала місцеву організацію, що опікується охороною старовинних будівель, та її підпис був обов’язковий, коли щось хочеш збудувати в тих місцях, за якими наглядає.

Хапай хабара і біжи до Ректора! –

Жартували директори будівельних компаній.

А Ректор відправить тебе до довіреної людини своїх двох впливових членів родини, що зробить все, як слід.

А до цього скандалу Ректор тісно співпрацює зі своєю невісткою, точніше з її організацією охорони столичних пам’яток, теж звичайною бандою хабарників та розкрадачів грошей киян та держави.

Академії належить чимало приміщень, які вважаються пам’ятками історії та архітектури, і на ремонт та утримання яких держава і столиця виділяють необхідні кошти.

Фірми, проводять ремонтні та реставраційні роботи, більшу частину від перерахованих їм сум повертають замовникам уже в вигляді хабарів, готівкою чи перераховують на вказані банківські рахунки.

Наприклад, виділені мільйони на утримання старовинних корпусів академії. Гроші десь блукають по якихось банківських рахунках фірм, доки не опиняться у карманах тих, хто їх виділяє та по документах освоює. А всі роботи проводять штатні будівельники академії згідно своїх посадових ставок. Ну, іноді можуть кинути премію з барського плеча, якихось пару сотень гривень.

От так і робляться статки корупціонерів!

Гарна це справа доглядати за історією!

Добрячі хабарі = отримують за дозволи зводити новобудови в історичних частинах.

Уже майже три десятиліття мерія водить за носа киян і не може виготовити Генеральний план забудови столиці. В історичному центрі Києва, матері міст Русі, понатикали багатоповерхівок, де тільки могли і скільки можна. І перспективи ще серйозніші.

Чим швидше заваляться історичні, тим швидше на їх місці за хабарі виростуть нові!

Згідно документів наче й виділяються кошти на ремонт та догляд цих будівель, але, насправді, все розкрадаються, а те, за чим доглядають, валиться. Іноді майбутні забудовники, що хочуть звести тут висотку, ще й підпалюють старе приміщення, щоб процес знесення став швидшим. І ось приймається рішення, що це вже не історична пам’ятка і видається довгоочікуваний та вже проплачений дозвіл на спорудження на цьому місці новобудови.

Уже ми і до вбивств твого любимого

ректора добралися, - виривається в Оксани, яка тільки перехрестилася, коли почитала висновок нашого Секретного комп’ютера, що син та невістка діда разом з ним мають відношення до вбивства дивакуватої громадської активістки, яку всі вважали ледве не божевільною.

Хвора, інтелігентна, говорила добре поставленим чітким і зрозумілим дикторським голосом чарівною українською мовою, малювала та розвішувала плакати на історичних будинках з вимогами не руйнувати національну спадщину, не зводити на цих місцях багатоповерхівки та офісні центри.

Могла цілими днями під дощем і снігом мовчки стояти під мерією та будинком охоронців пам’яток і тримати в руках транспаранти з протестом проти руйнування руїн.

Та на дивакувату ніхто не зважав!

Навіть найняті забудовниками бандити добре відносилися, ніхто її ніколи не бив.

Коли з нею починали говорити, то активістка навіть забувала проти чого протестувала і її відвозили на додому і просили рідних не випускати з квартири завжди сумну, а то й заплакану через те, що на неї ніхто не зважає, але приємну, дуже виховану та чемну жіночку.

Комп’ютер навіть показав нам фото будинку, через який за однією з його версій, загинула протестувальник.

Невже причина вбивства у цій напівзруйнованій халупі, що невдовзі й сама завалиться?

Та ця руїна не коштує життя бродячої собаки!

А клята Оксана далі довбе мені мізки:

Оскільки боролася майже з усіма

забудовниками і, незважаючи на своє божевілля, якось ухитрялася фактично координувала боротьбу всіх громадських активістів Києва з питань захисту історичної спадщини, то не потрібно вибудовувати версії і так ясно, що її замовив хтось із керівників будівельної компанії. Нам потрібно просто знайти негідника!

Як і майже весь крупний бізнес в Україні,

- кажу задля того, щоб щось сказати, - великі забудовники не можуть обійтися без хабарів для влади. А там, де корупція, то поруч кримінал і можливі вбивства противників. Забудовники змушені наймати спортивних молодиків для сутичок з тими, хто виступає проти забудов найкращих місць столиці, та підключати корумпованих поліцейських.

Не лише поліція чи бригади спортсменів

для бійок з активістами, а й наймані вбивці їдять з рук крупних бізнесменів.

Слухай, - наказую Оксані, - геть не копай

далі по цій активістці. Давай заморозимо розслідування по її смерті. Рухайтесь далі.

До нових убивств?

Яких убивств?

Наш комп’ютер показує, що на твоєму

ректору ще будуть убивства.

От клята машина!

***

Сьогодні у мене день хабарів.

Починаю з впливового депутата.

Тут потрібно підмазати, щоб допомогли

брату Роберта пролізти в переможці державних тендерів на будівництві одного секретного державного об’єкту. Гроші передаю не готівкою, а банківською пластиковою карткою, на якій необхідна сума.

Та народний обранець ніяк не натішиться моєю вродою й не хоче відпускати. А я теж не можу послати бовдура подалі, змушена всіляко підтримувати розмови біс його знає про що.

Відкрию вам таємницю, Надю, - прити-

шує свій акторський голос лагідний мерзотник, за якого на виборах у захваті голосує, здається, нескінченна кількість простаків.

Особливу прихильність мій гарний, як з обкладинки глянцевого журналу, співрозмовник – казнокрад, має у жінок - виборців.

Ой, як у своїх мріях дехто з одиноких жінок тужить за любовними пестощами таких політиків – акторів!

Здається, не тільки з приреченістю віддають свої зароблені важким потом ледве не останні гроші до податкових установ, майже приватизованих симпатичними злодіями в законі, а й великою радістю самі готові віддатися от такому, як цей, приємному дияволу.

А чудовий на вигляд сатана весь час під захистом дебелих охоронців та підлабузників добре чеше язиком де тільки може!

А ще безперервно, та на таких законних підставах, що й не підкопаєшся, через нескінченні десятиліттями перевірені та накатані його попередниками – високопосадовцями корупційні схеми розсовує по своїх закордонних рахунках отримані від громадян кошти.

Бере мене під руку і, певне, думає, що стиха розкриває мені свою велику душу, яку давно продав нечистій силі:

Щоб легше було йти в Європу та пере-

могти всіх наших ворогів, державі потрібно виключно дурні громадяни, бажано, ще й з хоч якимись хай навіть і дрібними, порушеннями закону. Ми, як можемо, допомагаємо стати нашим людям саме такими. Так легше і швидше добитися високих цілей і побудувати високорозвинену країну! Це добре розуміли мої попередники в цьому будинку, де до здобуття незалежності Україною ходили боси комуністичного режиму.

Повністю з вами згодна, - з усією щиріс-

тю, на яку тільки здатна намагаюся догодити вилупку, захист якого може ще й прикрити мої темненькі незаконні витівки. – Наче у мене з язика зняли. Все життя теж так думала…

***

Потім везу хабар у мерію.

Одному з помічників очільника столиці.

Наш Мер - музикант!

Всесвітньо відомий!

Переможець усіх можливих світових та міжнародних конкурсів по грі на флейті.

За це й обрали його Мером… а тепер не знають, що з ним робити.

Багато його речей вдома, у робочому кабінеті та й ті, що носить з собою, - нагадують чимось флейту. На цьому духовому музичному інструменті навіть почали вчитися грати чимало чиновників. Записи з мелодіями флейти на багатьох телефонах тих, хто по роботі зустрічається чи хоче зустрітися з Мером.

Браслети, сережки, медальйони у вигляді флейти стали надзвичайно популярними. Кияни навіть почали ходити в одязі, пошитому з тканин, на яких її зображено.

До речі, флейта дуже еротична. На неї добре ведуться сексуально стурбовані дівчата!

Мер усім розповідає про свою мрію.

Збудуємо найвищий на Україні

пам’ятник у вигляді флейти!

Поза очі це дивацтво Мера називають «Мрією Імпотента».

В академії Ректор першим у Києві навіть поставив невисокий скромний пам’ятник флейті, виготовлений згідно ескізів майбутньої грандіозної споруди.

Як в такій людині, митцеві, духовному символі нації, уживається музика й корупція?

Не розумію…

Мер - гордість, через музичні перемоги вже став історією країни; тим, ким можна пишатися; талантом та наполегливістю, каторжними тренуваннями зробив себе одним з кращих музикантів світу.

Аж голова відразу болить, коли уявляю скільки йому довелося передути у ту кляту флейту, щоб стати першим серед флейтистів!

Навіщо забруднився хабарами, зруйнував добре ім’я і тішиться накраденим.

Гроші перемогли гордість та гідність!

Як і у долі багатьох знаменитостей!

Хабарі напряму не бере. Наприклад, отримує свій відсоток від тих посередників, смотрящих, без кого в Києві нічого не збудуєш, не вирішиш, та навіть у деякі департаменти на роботу рядовим не влаштуєшся.

Тому іноді про Мера говорять, як про весільного генерала.

У серйозних важливих питаннях бізнесмену чи будь – кому з кияни не допоможе.

За вирішенням своїх питань потрібно з хабарами йти до зовсім інших людей, які іноді навіть не займають ніяких посад у мерії.

Рішал, їх розцінки всі знають!

Яка гидота!

І цю схему вигадав не Музикант.

Такий спосіб отримання винагороди за потрібне тобі рішення столичної влади застосовували всі попередні мери, про більшість яких згадують як про прикольних та оригінальних злодіїв.

Був один дуже приємний. Бувало вийде на ганок мерії і співає:

Любимая моя…

Доки кияни тішилися з його співу, такого

ж, як і в будь кого, кому ведмідь на вухо наступив, хитрий співучий мер зі своєю бандою молодих перспективних помічників більшість стратегічно важливих та з найбільшими грошима комунальних об’єктів намагався приватизувати та відняти у місцевих жителів.

Давньогрецькі міфи теж розповідають про таких співучих звабливих підступних смертельно небезпечних істот з божественними голосами, сирен, якими моряки спочатку зачаровувалися, а потім гинули на гострих скелях.      Коли кияни згадують співучого мера, то часто плюються чи сміються…

А от двірники за нього готові свічку ставити! Дякують Співаку не передякують!

Бо під час свого правління Києвом взимку під час ожеледиці мер майже не чистив та не посипав лід піском чи сіллю. Привчив ходити по льоду без ковзанів не гірше за фігуристів.

От молодець! Може це якось по генах передалось і дітям столичних мешканців?

І досі, коли двірники не встигають посипати лід сумішами, а довбати слизькі місця немає охоти, то тільки диву даються, як ніхто не падає на льоду. Киян привчили ходити, як моряків на палубі під час качки, з широко розставленими ногами, тримаючи рівновагу.

Та такого ніде в світі не побачиш!

Хоч якась користь від мера – співака!

Хай хоч і недобросовісним двірникам!

Годинами можна розповідати про мерів, з бігаючими від страху за скоєне очима та бажанням обкрадати найбагатше місто країни до останнього дня, щоб і правнукам вистачило. Траплялися й такі, що швиденько поцарювали, поцупили, що встигли, і десь зникли. Про них ні слуху, ні духу! Очільники столиці завжди знали, де і скільки можна прихопити так, щоб не дуже було помітно.

Приємні симпатичні дядьки, от тільки толку від них небагато!

І ще чомусь майже всі хотіли з крісла мера перескочити у кабінет Президента.

Це якась хвороба у них через безкарність та те, що все сходить з рук, чи що?

Дехто з мерів не може дати раду столиці, а відкрито заявляє про президентські амбіції!

А у нас такий народ, що запросто може дозволити злодійкуватому політику чи бізнесмену красти по – новому, на вищому рівні:

Хай спробує! Бери та тримай кермо!

Щоб було простіше зрозуміти в якому світі через корупцію опинилися кияни, то просто можна уявити мерію та комунальні організації столиці звичайними організованими злочинними групами, прикритими наданням послуг місцевим жителям та вирішення питань найбільшого міста в країні. Як і чимало державних та міських структур країни.

Протягом багатьох років та владарювання мерів усі комунальні організації – збиткові!

Це ще потрібно знайти таких бухгалтерів, щоб зуміли так підігнати цифри та навчити своїх начальників як ухитритися показати таку неправду у звітах!

І це при бюджеті Києва у шістдесят мільярдів! Найбільшому в Україні!

Непогано для власних кишень тих, кому довірили управляти столицею!

Є чиновникам за що любити не тільки Україну, а стародавній Київ, який грабують тисячоліття, ще з часів монголо – татарських набігів, а то й нападів древніших кочівників!

Чи хабарники обдирали киян ще раніше?

У одного з заступників мера журналісти розшукали біля двох сотень квартир по всьому Києву. Ото у власника мороки з такою кількістю нерухомості! Де взяв, пояснити не може. Житло оформлене на всіх, кого тільки можна.

І це у найбіднішій країні Європи!

Невирішених питань у столиці море, але

через постійну завантаженість вирішенням питань корупції та власного збагачення у керівників міста не доходять до цього руки.

Наприклад, серйозна ситуація з розповсюдженням наркотиків та проституції. Чи, можливо, влада сподівається легалізувати легкі наркотики та працю повій? Уже лунають жартівливі пропозиції замість одного з символів Києва,- листка каштану, - використовувати листок коноплі чи червоний ліхтар!


Розділ 20.

СЕКС З ПРЕЗИДЕНТОМ.

НІЧОГО ОСОБИСТОГО!

ТІЛЬКИ РОБОТА!


На людях, як майже і всі, висловлюю претензії та критикую Президента.

Чого ти причепилася до нього, - сміється

Оксана. – Це найкращий з усіх і доброго для країни зробив більше за попередників.

Але й краде не менше, ніж ті, хто займав

це крісло до нього, - заперечую.

Та у нас це звична справа, - пояснює по

друга. – Давно звикли, що у нас не буває іншої влади, крім злодійської. І це ніскілечки не шкодить розвитку країни, а таким, як ми з тобою, тільки користь від корупціонерів. Надю, ти така сама, як і вони! Аби тебе наш довірливий народ вибрав, то ти теж крала так само! Бо ми всі в душі трохи корупціонери! Кожен по своєму не проти обійти закон, дати на лапу, щось не доплатити державі, або питання вирішити не по справедливості, а як нам хочеться. Влада нас, кого більше, кого менше, інфікувала. Годуємо та леліємо, догоджаємо та лижемо сідниці казнокрадам та хабарникам.

Повністю згодна з подругою, але для видимості сварю:

Я тебе зараз таки стукну, щоб мізки пра-

вильно стали…

Але ось у цю хвилину якнайкраще, як тільки можу та вмію намагаюся якнайдовше пестити та давати насолоду Великому Політику, так потрібному для вирішення моїх питань.

Колись рідкий розбишака та недотепа, що не пропускав жодної спіднички та бігав за всіма гарними дівочими ніжками, волею Долі та могутніх людей світу опинився на самій горі!

Пещу тіло одного з найвпливовіших та найавторитетніших політиків, але на якусь хвильку, все одно, ні - ні, та й подумаю про розслідування цієї заплутаної справи…

Нарешті роблю виробничу перерву.

Коли помру від твоїх любощів, то не

відкрутишся, - чомусь саме сьогодні перед нашим інтимом попередив мене. – Дивись, посадять! Ніхто не повірить, що це нещасний випадок чи смерть справжнього чоловіка! Звісно, хочу, щоб ти продовжувала до нескінченності, але не вбий мене, бо з тобою в ліжку втрачаю розум і зовсім забуваю про голову!

А потім підстаркуватий шукач пригод умовляє мене відмовитися від презервативів.

І даремно ти примушуєш мене корис-

туватися ними! За моїм здоров’ям слідкує купа медиків, весь час здаю якісь аналізи. Мені крім тебе ніхто не потрібен! А з дружиною забув, коли цим займався! Чесне слово! Віриш? Можеш запитати в охоронців. Покликати? Вони ж стоять біля дверей твоєї квартири…

Доходить до того, що пропонує викупити в мене всі презервативи і вимагає ціну.

Не задумуючись пишу фантастичну цифру й подаю коханцеві.

Ти серйозно? – Вихоплюється у сексу-

ально стурбованого, але відразу починає торохкотіти, щоб не передумала. – Звісно! Згоден! Дай мені номер своєї картки і я своїм телефоном переведу тобі ще й більшу суму!

А ти не знаєш номеру моєї картки?

Вибач! - Боїться зіпсувати мені на-

стрій перед сексом, який тепер, на жаль, через вік у нього буває дуже рідко і, схоже, тільки зі мною. - Звісно, знаю. Просто з тобою, єдиною, про все на світі забуваю! Вона ж у мене в пам’яті телефону… Ось дивись… Вже перевів.

І дійсно бачу повідомлення на своєму телефоні, що на мій рахунок впала в півтори рази більша сума, ніж просила.

А чому не у два рази?

Сердито зиркаю на коханця.

Той розгублено:

Мало? Ще перевести? Скільки?

Та, відчуваю, дурістю й покірністю та

твердим переконанням, що все на світі купується й продається, бовдур геть мене розвеселив. І гарний настрій до мене повертається...

Сміємося, обнімаємося, цілуємося, роздягаємося та разом йдемо приймати душ.

Ну, і чим я тепер в очах нормальних людей відрізняюся від елітних повій, що обслуговують великих людей?

Хоча… А, ну, їх тих нормальних…

Як і завжди, Оксана сидить у моєму вусі і допомагає мені розібратися з оточуючим. Я не відключала її навіть під час сексу, бо іноді секретарка допомагала мені навіть в інтимі. Біля неї сидять психолог та сексопатолог і радять, як краще догодити партнеру по ліжку і чого хоче найбільше в кожну секунду. Психолог та Оксана знають про мене більше, ніж сама.

Чоловіки хочуть одного, але дуже різні.

За моїм проханням моя секретарка знімає наші сексуальні втіхи на камери. На секретному файлі з записами наших розваг написала: «Секс - марафон з дядьком, або як загнаного жеребчика нескінченно пускати по новому колу й залишати живим».

З потрібним мені політиком стаю таким самим еротоманом, як і колись був він…

Якнайкраще намагаюся дати довгоочікувану насолоду та вміло пестити мого давнього періодичного коханця, коли потрібен для вирішення виробничих завдань, підкинув грошей.

Даю корупціонеру таке неповторне задоволення, що боюся аби не помер від щастя!

Викладаюся на всі сто відсотків та демонструю випещеному і ще сильному самцю все що тільки вмію у тому найпростішому, загальновідомому та найбільш розповсюдженому способі, який так полюбляє та про який так мріє та бажає майже будь – хто з чоловіків…

Не припиняю сипати компліменти про його тіло, як мені приємно давати йому тілесні радощі та гарно й комфортно з ним.

Тож весь час під час нашої довгої подорожі по вершині насолоди не припиняю весь час розповідаю про свої відчуття.

Ми з ним, як дві стихії.

Жаданий партнер в моїх руках, як океан!

А я, наче буря та ураган, що здіймає височенні хвилі! Ледь не цунамі!

Спадаємо з висоти спокоєм і піднімаємося ледь не до найвищого штормового балу…

Умію вчасно зупинити вогонь тілесного безумства, не дати насолоді виплеснутися.

Роблю невеличкі перерви та приводжу партнера до тями і повернення в реальний світ. Вичікую, забалакую ніжними щирими словами про його вроду та чоловічу силу.

Хочу, щоб не підірвав своє здоров’я, намагаюся допомогти йому включити мізки та хоч на мить став людиною. Щоб від пестощів остаточно не став похітливою твариною.

А, коли пульс і удари серця милого хоч трохи приходять до норми, то знову беруся за старе і знову починаємо все спочатку.

І ось ми вже,як і раніше, повільно, але впевнено, здіймаємо з ним такий шторм здійснення наших еротичними фантазій та бажань, що починаю вірити запевнення коханця, що йому не шкода й померти, аби лишень ще раз зводила на вершину блаженства.

Але, мов дитина, благає, щоб зупинилася перед самим піком, де за неперевершену мить найприємнішої насолоди доведеться розплатитися закінчення незабутньої подорожі…

Усе на світі віддасть, аби лишень своєю майстерністю розтягла його блукання по вершині солодкого безумства якнайдовше…

Тож зупиняюся за секунду перед самісіньким кінцем, щоб повністю до останку вибрав усе задоволення від мого з ним чергового альпіністського підйому …

Надю, давай розтягнемо задоволення

якнайдовше! – через солодкий аж до болі стогін коханець кричать милий. – Зроблю все, що попросиш!

Але ти мусиш мені допомогти, скотиняко, а не втрачати свідомість від насолоди! На цьому іподромі ми скачемо в одній упряжці, ніздря в ніздрю, й коли ти впадеш, то й мене потягнеш за собою!

Та організму милого наші експерименти по видобуванню нескінченної безперервної насолоди вже добряче набридли. Уся фізіологічна система колишнього ловеласа вимагає закінчити тягучу, виснажливу, аж ледве не на грані смерті, погоню за чуттєвими радощами двох збожеволілих від тілесного щастя еротоманів. Кожна клітина сподівається нарешті на шалену та таку жадану вибухову остаточну найвищу насолоду, після якої нарешті наступить сексуальна розрядка і спокій.

Від трансу та блаженства партнер геть відключається…

У чоловіка спрацьовує інстинкт самозбереження та бажання вижити і вже готовий капітулювати та підкоритися вимогам і бажанням свого знесиленого організму…

Дає добро нервовій системі, щоб доведений до найвищої точки кипіння котел шаленої пристрасті нарешті вибухнув.

Та не на ту напав!

Що? Я даремно скільки часу та грошей витратила на навчання як правильно поводити себе в ліжку з набагато старшими та слабшими чоловіками?

Я ще не здалася!

Наступальний бій за подовження насолоди продовжується!

Потрібен тільки тимчасовий відступ, щоб зберегти залишки сил для продовження війни, не спалити все у вибуху на мінному полі попереду, а зайти до бажаного піку екстазу іншою стежкою по іншому підйомі на другій скелі цієї гори насолоди.

З усіх сил зупиняю своє військо!

Потрібним словами та вмілим натиснення потрібних точок на тілі коханця не даю милому втратити свідомість від задоволення та капітулювати перед природою.

Потрібна надзвичайна обережність та винахідливість!

Хоча й без ризику ніяк не обійтися!

А от, до речі, з жінками все, зазвичай, набагато простіше! Відразу відчуваю хто з моєї статі може до нескінченності по - новому раз за разом годинами отримувати оргазми!

Згадую все, чого мене вчили багато спеціалістів по цьому найвідповідальнішому моменту в інтимному спілкуванні з представниками чоловічої статті вже без молодечої сили.

А, в основному, саме такі майже всі чоловіки, що потрібні мені для вирішення моїх виробничих питань та життєвих проблем! Трапляються навіть і надзвичайно впливові та могутні, які давно забули про свою зброю.

Бо тільки у мене є перепустка, карта зі всіма мало кому відомими стежинами і я єдиний відомий йому альпініст – провідник до окутаних солодкими туманами вершин задоволення. Тільки моїм хитрощам та підступності покоряється його примхливий, розпещений організм. Лише мені під силу нескінченно розтягувати з невеличкими перервами подорож по країні тілесного щастя, раз за разом робити вдалі повільні спуски та підйоми по тій горі, без якої наше життя багато втратить.

Президент задля вирішення різних питань об’їздив ледве не весь світ. У різних кінцях планети інструктував вмілих та досвідчених в інтимі дівчат, хотів, щоб з ними йому було краще, ніж зі мною, але то була тільки даремна трата грошей та часу, а ще виставляння себе якимось ненормальним дурником, сам не знає чого хоче від найкращих повій.

Насолоду, яку намагається знайти по світу, має під боком, аби тільки час та бажання…

І щоб від нього мені було щось потрібно.

Ніякі наркотики та спиртне з курінням не дасть подібних відчуттів!...

На черговій вершині блаженства розумію, що сил у коханця вже не залишилося!

Відчуваю його межу.

Спливають солодкі секунди, коли той, кого веду стежками насолоди, ще може спробувати зупинитися, щоб зберегти себе для нового спуску та ще одного походу за щастям.

Перетинати межу чи ні?

Коли спробуємо ще, то, напевне, матиму в себе в ліжку не чоловіка на сьомому небі від щастя, як зараз, а звичайний труп.

Тож наважуюсь вести коханця далі, щоб пройти точку неповернення!

Здається, що в ці миті від небачених досі радості й блаженства, душа милого опиняється десь в іншому вимірі, на далеких світах.

Так йому приємно в ці найбажаніші за все лише кілька секунд, доки віддає мені всього себе до останку!

Тільки кілька мить стоїть на піці щастя!

Та то того варте!..

Мацаю пульс у свого напарника…

Дякувати Долі, клієнт живий!

І поки що мене не посадять за політичне вбивство!

Тепер спатиме годин десять. Не менше.

Що? Сопе, муркоче, як березневий кіт?

Може поспішила закінчити побачення?

Схоже, зарано записала Ходячий Гама-

нець та Того, Хто Вирішить Що Завгодно до загону дідусів. Завжди з сюрпризом!

Молодець! Коли так веде себе уві сні, то здатен ще на один підйом до піку щастя!

За це й люблю Великого Корупціонера!

Одягаюся, нашвидкуруч приводжу себе до ладу перед дзеркалом, і виходжу з квартири на сходову площадку. Прошу вогню запальнички, починаю курити й жартувати з трьома хлопцями та киваю головою і даю знак одному з них, щоб зайшов до квартири та перевірив стан здоров’я боса.

Цей охоронець одночасно й чудовий лікар. Усі думають, що тільки носить портфель Великого, а то аптечка з усім необхідним на випадок якихось проблем зі здоров’ям шефа.

Тільки доктор заходить до квартири, підморгую бовдурам і задаю просте запитання:

Допоможете гарячій цнотливій дів-

чинці отримати те, чого не дав мені ваш бос?

Швидко кивають головами.

Відкриваю сусідню квартиру і кажу:

Тут дві ванни. Щоб через секунду були

під душем та гарно вимилися!

Невдовзі виходить та дає знак, що з шефом усе в порядку.

Побудеш за вартового ще й для нас

трьох, - кажу лікареві, який відразу червоніє, бо шустрий хлопчик миттю второпав, що у мене на умі. – А мені потрібно в оцій квартирі зняти покази з двох твоїх колег у справі можливого замаху на вашого шефа.

Так я можу розповісти ще більше, ніж

вони обидва, - пробує не випустити свій останній шанс на секс зі мною доктор з не менш накачаною мускулатурою та тренованим тілом.

Ось моя візитка, - заспокоюю вже

збудженого самця. – І ми щось придумаємо. А зараз тренуй волю та не відходь від шефа!

Віддаю йому ключі від квартири та кажу, що може брати з холодильника, що захоче:

Моя домогосподарка добре готує! Ні в

чому собі не відмовляй! Па - па!

Передала тіло Великого Політика з рук в руки. Живе й неушкоджене!

Готові до жорсткого сексу? – Весело

по черзі висмикую простаків з – під душу та кидаю обох на моє величезне ліжко, де зрідка займаюсь відразу з кількома учнями й учителями практичними заняттями з найприємнішої науки в світі!

Один з найкращих способів зняти стрес!

Сексом по стресу!

Допит у в ліжку триває довго…

Любителів дармового сексу зламую відразу і далі слухаються мене, як милі, а в кінці трясуться від страху та благають закінчення!

Давненько так не відтягувалася!

Одночасно граю і доброго ніжного та лагідного слідчого, і злого, такого, що б’є ремінякою, лається, погрожує та примушує робити те, що ніколи в житті добровільно рідко захочуть чоловіки.

Е, так не піде, дорогенькі! – Жартів-

ливо примушую викладатися на повну. – Доведеться повторити! Але вже без браку!

Своїми нескінченними командами та викриками таки в кінці кінців навчила здібних самців робити все так, як хочу!

Надю, тільки не розповідай нікому ,

що примушувала нас робити! – Перелякані благали і дивилися на мене, як на божевільну.

Та я вже нічого не пам’ятаю, - заспо-

коюю двох ідіотів з пустими головами та геть випорожненими мною запасами чоловічої сили. – У мене ж дівоча пам’ять! А хіба між нами щось було? Я ж просто допитувала вас у справі можливої підготовки замаху…

Як би нам було легше, аби наш шеф

був значно молодшим та не всю роботу залишав нам, - тільки й змогли зіронізувати знесилені вкрай дотепники з острахом зиркаючи у мій бій, щоб не захотіла продовження свята.

Такої небезпечної та вимогливої сучки у них ніколи не було й не буде!

Схоже, дякували своїм якимось заступникам, що лишилися живі!

Зітхають бідолашні на прощання, коли після душу, одягаюся чепурюся та виходжу з квартири. А хлопці ще ніяк навіть не можуть встати з мого величезного аеродрому із зім’ятими простирадлами.

Махаю дурникам на прощання та біжу у справах.

Може секрет того, що ще не у в’язниці чи на кладовищі в сексі з сильними світу цього?...


Розділ 21.

ЗРАДИ.

САМОГУБСТВА.

ВБИВСТВА.

ОСЬ ЯКІ НАСЛІДКИ КОРУПЦІЇ!


Щодня дізнаємося чимало цікавого про Ректора. Від діда можна з глузду з’їхати!

Ще на початку незалежності організував з товаришем торгову фірму, через яку закуповували все необхідне для академії. Справи пішли непогано, але не поділили гроші. Друг усе покинув, нічого собі не взяв, виїхав до Америки і там веде успішний бізнес. Не спілкуються.

Скільки грошей перекрав Ректор разом з одним зі своїх колишніх Проректорів. Усі мали їх за чудових друзів. Медовий місяць між ними тривав не один рік.

Веселий дотепний помічник допоміг Папі розвинути свої здібності по вигадуванню різних корупційних схем, поборів та хабарів не тільки в академії, а й в економіці держави. І до Ректора приїздили його вихованці, котрі сиділи на державних грошових потоках і радилися, як краще вкрасти бюджетні кошти.

Чудові були часи!

Але в кінці, як це часто трапляється, Ректор теж не поділив і з цим своїм помічником гроші. Заступнику довелося звільнитися та перейти на нижчу посаду.

Ходив бідний по академії і запитував:

За що мене так Бог покарав?

Під Всевишнім мав на увазі Ректора?

А потім трапилася якась дивна історія: його збив автомобіль, водія якого так і не знайшли. А на помічника повісили кілька мільйонів зниклих грошей.

Давай, і в цей бруд, геть, не лізьте, -

зупиняю Жанну з Оксаною. – Копайте по інших епізодах зі славного життя академіка.

Та ні! – Протестує секретарка. – Давай

я вже розберуся до кінця зі смертю Проректора, щоб ти зрозуміла з яким гадом ми маємо справу! І на що Ректор перетворив виш!

Тільки спробуй! – І сама не розумію

чому кричу на Оксану.

Перелякана Жанна тільки й встигає нахи-

лити голову. Весь час боїться, що обох огрію першим, що під руку попадеться.

А Оксана тільки махає рукою…

Ми проаналізували всіх, кого зрадив

та відштовхнув від себе Ректор, - каже наступного дня Оксана та кладе переді мною фото і аркуш на кожного колись такого близького Папі, а нині наскільки далеких, що вже частина на кладовищі, а з іншими не спілкується.

Світлин колишніх друзів, приятелів, колег Ректора чимало.

Це якась патологія у Папи, - вислов-

лює припущення секретарка. – Усіх цих людей образив і порвав з ними відносини через помилкові підозри та претензії. У Папи, схоже, якась підвищена нічим не виправдана підозрілість до всіх, хто стає йому занадто близьким.

А, можливо, звели на них наклеп, -

роздумую вголос. – Зустріньтеся з кимось…

Уже! Мої помічники перевірили кож-

ного з ображених. І всі були несправедливо віддалені Ректором від себе. Усі чутки про цих нещасних, які вірою і правдою служили своєму божеству, яке потім викинуло їх на смітник, виявилися неправдивими. Ніби між іншим заводили розмови про їх відносини з академіком. Самі до пуття нічого не розуміють! Більше схоже на якісь інтриги та наклепи. Відкинуті намагалися говорити з Ректором після розриву, той відмовлявся, нічого не пояснював.

А встановили хто зводив ці наклепи чи

надавав неправдиву інформацію?

Щоразу це були різні люди, або Папа

сам вигадував якісь страшні підозри.

- Ректор не схожий на хворого чи дурня,

- не знаю що й сказати в цій ситуації.

Теж нічого не розумію, - розводить

руками Оксана…

Наказую перевірити всі смерті, що відбувалися навколо Ректора. Навіть від віку, природні. Прошу звернути увагу на нещасні випадки, які, можливо, сфальсифіковані.

Нашу увагу привертає недавній нещасний випадок з аспіранткою.

Починаємо аналізувати листування в Інтернеті та обговорення студентами і співробітниками академії її смерті на своїх форумах і маємо підозру, що це було самогубство.

Деякі з тих, хто її добре знав, пишуть, що можливо дівчина навіть залишила якусь передсмертну записку, що приховали, аби видати все за нещасний випадок.

Наївно думати, що без хабарів чи блату можна потрапити до аспірантури, докторантури, або отримати вчене звання.

Від дівчини вимагали хабара.

Схоже, помічник Ректора довів до самогубства аспірантку, яка не мала грошей на подяку, щоб захистити дисертацію. А конкурент аспірантки заплатив і захистився.

А тут її ще й коханий кинув.

Біда одна не ходить!

Депресія.

На камерах спостереження чітко видно, що кинулася з мосту. Певне, через команду згори поліція написала про смерть, як про нещасний випадок, щоб не кидати тінь на виш.

Мої дівчата починають копатися у цьому бруді далі. Та ще страшніше!

Виявляється замість хабара дівчині запропонували розрахуватися сексом.

Бідолашна погодилася піти з дітьми своїх керівників та синами їх друзів до лазні, де п’яні молоді бугаї оцінили красуню та пустили по кругу науковця, яка хотіла внести свій гідний вклад у розвиток юридичної науки.

Слухаю записи бесід моїх людей зі студентами:

Та будь – хто в академії, коли захоче з

вами бути відвертим, розповість про те, що зрідка, але все ж трапляється, що студентки та студенти, коли не мають грошей на хабарі, то змушені розраховуватися сексуальними послугами, які надають тим, від кого залежать. Теж саме роблять і деякі аспіранти, співробітники.

Як тільки ці нещасні від безгрошів’я дівчата переконали себе в тому, що кожна може бути повією та, мовляв, нічого складного в такому заробітку немає?

Щось подібне можна було спостерігати, коли під час страшної кризи після отримання Україною незалежності поширювалася думка, наче всі без винятку можуть займатися підприємництвом, що привело багатьох до ще більших проблем, бо займалися тим, про що не лише поняття не мають, а й ніяких здібностей!

Чомусь уявляю останні думки переляканої збезчещеної красуні:

Як могла на таке погодитися?... Немає

смислу жити. Заради кого? Заради чого?... Потрібно зробити те, що спланувала. Годі страждати!...

***


Але це ще не кінець низки смертей!

Як член Міжнародної Комісії, маю наглядати за розслідуванням гучних справ.

Читаю поліцейські звіти про злочини за минулу добу і бачу прізвище свого коханця, коли ще була студенткою.

Вбитого викладача добре знаю: декілька разів переспала з красенем. Ловелас викладав в університеті Шевченка, де навчалася, але потім героя – коханця через зам’яті скандали його любовних походеньок попросили перейти до Міжнародної академії економіки і права, де, чула, продовжував гуляти.

Як члену Комісії, мені надсилають ще й паролі доступу до електронної бази поліції. Тож, переглядаю зібрані слідством по цій справі попередні матеріали.

Серед слідчих, що розслідують справу, бачу свого коханця за викликом. Хоча останнім часом зустрічаємося дуже рідко.

Зі зброєю не розлучається ніколи, завжди тягає пістолет з собою.

Кличу дивака – Другий Ствол.

Бо є за що!

Мій коханець для душі!

Коли зовсім кепсько одній!

У захваті від його таємної другої зброї!

Дурний, чесний, надзвичайно витривалий. Ми б з ним перемогли на марафонах інтиму чи поцілунків; прихований романтик. Ще вірить у правосуддя й у те, що зробить кар’єру в середовищі поголовних поліцейських – корупціонерів. Свій похід за справедливістю розпочав зі зрад зі мною дружині та порушень закону під час розслідувань.

Я включила Ствола до своєї програми щодо покращення демографічної ситуації серед українців.

Маємо з ним спільного сина.

Щоправда, Другий Ствол про дитину нічого не знає.

А нехай про всяк випадок буде й такий татко, коли з підставними батьками щось трапиться!

Ця моя дитина росте в одній багатій, але безплідній сім’ї , яка навіть не підозрює, що виховує не своє дитя.

Навіть не хочу згадувало, як довелося моїм людям погрожувати та натиснути на їх лікарів, щоб переконали простакуватих та добрих людей в одній з країн Європи, що трапилося диво велике і дружина багатія завагітніла!

Скільки грошей пішло на ті спектаклі!

А бачу свою малесеньку кровиночку тільки на фото та на зйомках прихованими камерами, що мені таємно зробили найняті приватні детективи.

Гарячому та дурнуватому слідчому краще не знати про те, що цей бовдур вже став батьком! А то ще такою новиною зіпсую його вдачу та ще дещо.

Ну, перемахнулися, поіржали, як коні, покурили трави. Давай і далі гасай по чужих жіночих ліжках! Свято продовжується, чувак!

Я сама за все заплачу, коли раптом погіршиться матеріальний стан сім’ї, де виховується дитина. Вже перевела необхідну суму до європейської компанії, що непомітно слідкуватиме за тим, як виховується синочок. Дирекція наплела батькам про якийсь виграш, гранти та інші нісенітниці, в які ті охоче повірили. Тільки давай періодично гроші для дитини!

Ствол працює в парі зі своїм старшим

напарником – Побарабану. І старого є за що так називати! Бо все у цьому житті до лампочки. Коли через його дане мною прізвисько вважаєте, що молдавани, то, ні. Хоча полюбляє побрехати про свою південну кров.

А ще любить з своїми друзями пожахати бізнесменів, щось зідрати з підприємців.

З перших років незалежності правоохоронці прилипли до бізнесменів, наче до казкового солом’яного бичка, змазаного смолою…

Нічим ніяк не можуть відтоді відірватися. Грабують, доять! Що хочуть, те й витворяють з бізнесом – тиснуть, пресують, віджимають.

Ось де цвіте буйним цвітом корупція!

І протистоянню не видно кінця! Прокуратуру, поліцію,спецслужби керівництво держави нерідко використовує, як найманих убивць бізнесу своїх політичних противників. Активно залучаються правоохоронці з політичних міркувань чи й просто за гроші до розправ з чиїмись конкурентами…

Ці два бовдури, Побарабану і Ствол, наламають дров! Ще й яких!

За їхніми категоричними висновками, нібито, вбито Ловеласа через ревнощі. Злочинця затримали – наречений дівчини, з якою добу провів у ліжку викладач.

Сусіди бачили дівчину, викладача, а потім і кавказця – нареченого коханки.

Розуміли, що відбувається. Камер спостереження у дачному селищі немає, але один з дітей сусідів усіх трьох таємно зняв на свій мобільний. Особи дівчини і її нареченого встановили відразу.

Їхні зустрічі і на зйомказ з супутників.

Але коханку вбитого й наречену вбивці знайшли мертвою в гуртожитку.

У коридорі не працювали камери спостереження, є тільки записи, як дівчина заходить до гуртожитку. Причина смерті –прийняла пігулку з отрутою, яку було замасковано під ліки, що постійно приймала Зірка, як віднині називатимемо отруєну.

Не мають сумніву у винуватості Князя.

Зізнався у тому, що побив коханця нареченої, але стверджує: не хотів убивати! І, коли йшов від нього, той був ще живий.

Слідчі Побарабану та Другий Ствол намагаються, заодно, повісити на Князя і вбивство його нареченої.

Зірка викликала Князя у дачне селище і той відвіз її в гуртожиток, бо сам мав у справах виїжджати в Європу, але його затримали на кордоні за підозрою у вбивстві.

Одна з версій убивства: коли віз дівчину до міста, то непомітно підмінив ліки на отруту.

Таку ж саму отруту було знайдено вдома у Князя на вікні.

Кавказець стверджує, що отруту йому підкинули через незакриту кватирку.

Не такий я дурний, щоб тримати такий

доказ у всіх на виду прямо на підвіконні, - заперечує своє відношення до доказу хлопець.

Один мій коханець розслідує вбивство іншого. Добре хоч не шиє вбивство моєму третьому партнеру по ліжку! От би було весело!

Встанови камери спостереження та

диктофони в усіх знайомих Зірки, - наказую.

Через кілька годин секретарка вже доповідає:

Зірка підроблялала у Фонді, який очо-

лює твій Ректор, була однією з його помічниць. Схоже, підкладав під потрібних людей. Весь час тягав по закордонах у відрядженні. На заняття майже не ходила. Усі оцінки відмінні.

Щось дізналася? Засунула но-

са куди не слід…

Гірше. За тиждень перед смертю дів-

чину звільнили з Фонду. Хоч виплатили велику суму вихідної допомоги. Можливо, прихопила з собою компромат на Фонд?

А що це взагалі за Фонд?

Мої помічники все більше доходять

висновку, що це якась величезна схема по розкраданню держаних коштів та пожертвувань потужних зарубіжних інвесторів. Хоч Фонд багато й робить, але вже виявили чимало й не дуже зрозумілого.

І ці всі гроші краде Ректор?

Так! Але не для себе. Для свого шефа -

Міністра. Ходять імовірні чутки, що на наступних виборах Міністр збирається висунути свою кандидатуру на пост Президента. А це змагання не з дешевих. Переможе той, хто матиме достатньо грошей. До речі, мої хакери аналізують розкрадання державних коштів в академії Ректора. Там, дякуючи Міністру, теж отримують аж занадто високе державне фінансування,. І той, хто вибиває кошти для академії, має свою чималу винагороду.

Встановлюйте цілодобове спостере-

ження за Ректором і тими, хто робить для нього брудну роботу.

Та ми вже, нібито, вирахували такого

молодця й ведемо, - загадково інтригує мене Оксана і тримає театральну паузу…

Роблю вигляд, що мені це нецікаво і схиляюся над паперами.

Ображена подруга хлопає дверима…

Слово «Коханка» то сильно звучить, коли дівчина заради кар’єри має догоджати імпотенту та пробуджувати в ньому спогади про колишні подвиги в ліжку. А саме цим, найімовірніше, і займалася Зірка з Ректором та його ще набагато старшими партнерами по корупції.

Уже наступної ночі підозрюваний у вбивстві дівчини зізнався мені у всьому на моєму гіпнотичному допиті уві сні.

Це – племінник Комсомольця, Проректора академії, довіреної особи Ректора. Усі знають цього товариського привітного милого товариша як рішалу, що виступає посередником у хабарах між студентами та викладачами.

Сама до кінця не вірила в те, що почула!

Раніше у вбивці навіть була коротка любовна інтрижка з Зіркою.

Ще, коли зустрічалися, виготовив дублікат ключів від її кімнати.

Тихенько відімкнув та прочинив двері.

Сон господарює в кімнаті…

А тепер сюди завітала смерть.

Рівне дихання дівчини й еротичний запах гарного тіла…

Рішала з жалем думає:

Ех, гарна дівка! Аби наприкінці можна

було ще раз з нею розважитися!...

Вузесенька смужка світла від ліхтарика. Світло та все, що освітлює, видно тільки

тій людині, хто тримає ліхтарик в руці. Усім довкола не видно ніякого променя.

Біля ліжка лежать ліки Зірки.

Дуже просто вбити…

Але потім не відмотати назад!

Негідник витягає пластинку з таблетками.

Пару хвилин тримає. Підмінює на отруту.

Перше вбивство пам’ятатиме все життя!

Хоч, до речі, я вже й забула кого першого відправила з цього світу!

Махає про себе рукою:

Прощай, жадана…


Розділ 22.

БУНТ ЖАННИ.

ВБИВСТВО ПРЕЗИДЕНТА?


От і настав день «Х».

Сьогодні вирішиться багато чого.

До кінця не знаю чи правильні рішення

прийняла щодо близьких подій…

Починаю шкодувати, що приїхала в офіс.

У голові каша. Ніяк не зосереджуся.

Сьогодні має померти небайдужа мені людина, яку ще можу врятувати...

Аби без дурниць, не виявити себе!

Відразу до мого кабінету заходять Жанна та Оксана, а потім і Роберт.

У всіх якісь дріб’язкові проблеми розслідувань, які мені і за три копійки непотрібні.

Оксана весело щебече.

Роберт весь час сміється.

Тільки Жанна, коли зайшла першою, тихенько поклала мені на стіл звіт про якісь дрібні крадіжки у багатів, що ними опікується один із детективів мого другого офісу, взяла глянцевий журнал зі столу та підійшла до вікна, роздивляючись по подвір’ю та мимохіть перегортаючи кольорове видання.

Жанна чекає доки підпишу відрядження та премії і додаткові гонорари її підлеглим.

Оксана теж принесла мені купу паперів на підпис і ми мимохідь починаємо обговорювати останні політичні події в країні та світі.

Усе, як і майже завжди.

І тут краєм ока помічаю, що Жанна читає скріплені документи, що я необачно залишила в тому бісовому глянці.

Шокована Жанна пробігає очима по копіях моїх детальних звітах до спецслужби про стеження за її коханкою та за нею.

Вмить, розумію, що зараз дівчина з моїм звітом кинеться до дверей, повідомить владу, швидше за все, свого дядька, керівника поліцейського спецназу (а згідно нових законів приватний детектив першого рангу, такий, як Жанна, може викликати державне озброєне підкріплення для затримання особливо небезпечних злочинців!) і через якусь годину я сидітиму в кайданках у службовому мікроавтобусі і мене везтимуть до слідчого ізолятора…

Раптом Жанна, ледь не майстер спорту по

киданню ножа та університетська чемпіонка по

метанню гранати, з усього розмаху хапає вазу з квітами та відсилає її в мою голову.

За якусь долю секунди встигаю на кілька сантиметрів відхилити голову від точної траєкторії вази, що просвистіла, наче куля.

Добре, що в рукопашних сутичках мені мало рівних, і я весь час готова до нападів!

Але втрачаю рівновагу і починаю падати разом з кріслом, намагаючись не грохнутися потилицею, та з усієї сили кричу:

Затримати!

Два моїх вірних пси реагують вмить!

Роберт хапає найближчий стілець та ще з більшою силою, ніж Жанна вазу, кидає під ноги втікачці, яка перечіпається через несподівану перепону та на весь зріст гепається на товсте килимове покриття, але намагається піднятися та бігти до дверей.

А Оксана кидається до мене через стіл

та встигає під час стрибку дотягнутися та натиснути на моєму столі біля крісла кнопку блокування вихідних дверей. А потім усією своєю вагою падає прямо на мене

Дякувати Долі, встигаю повернутися боком та ледь відхилитися й автоматично смикаюсь, рятуючи свій ніс від перелому. Щоправда, Оксана все ж умудряється ненароком вдарити мене своїм тілом в обличчя.

З розбитим носом, з якого вже тече кров, зіскакую та кидаю вихоплені з шухляди кайданки Роберту, котрий вже добігає до Жанни та ловить мої наручники на льоту.

Швидко та професійно перевертає дівчину та заламує їй руки за спину.

Заткни їй рота! – Кричу Роберту.

І бойовик миттєво повністю рве леге-

сеньке непрозоре плаття на тілі лежачої, яка опиняється в одних трусиках, та починає запихати їй до рота кляп.

Однією рукою тримає руки Жанни на спині, а іншою запихає тканину між губ.

Мов спіймана пташка, дівчина намагається вислизнути з-під нападника та вкусити його за пальці, але Роб уже таке бачив сотні разів.

Давить коліном голу спину спійманій та ледь заламує вивернуті руки дівчини і та від нестерпного болю якомога ширше розкриває рота, щоб схопити повітря та закричати, але це тільки ще більше дає змогу майже повністю засунути саморобний кляп бунтарці.

Нарешті заколотниця, здається, перестає чинити спротив та починає плакати.

Ми всі троє ледь не зачаровано бачимо через повністю розірване на шматки плаття та відкинутий убік бюстгальтер яке привабливе тіло у Жанни, шкіра й звабливі вигини фігури, що так і кличуть кохатися.

Чому приховувала свої дівочі принади?

Через суворість, діловитість, а ще якусь офіційність ми ніколи не сприймали її за надзвичайно сексуальний об’єкт.

Ой! Про що це я?

Що ж тепер робити?

Бунт!

Знову бунт!

Чого мені вартує не дати копняка повсталій, краще не згадувати!

Дуже хочеться добряче віддубасити заступницю. У цьому я дещо старомодна. Але тут особливий випадок.

Роберт теж боїться її бити.

Як на зло, під рукою не виявляється ні снодійного, ні заспокійливого. Ми не знаходимо ніяких сильнодіючих препаратів.

Тільки й можемо, що з ліками з офісної аптечки обробити Роберту рану на пальці.

Жанна таки, як скажена собака, встигнула вкусити мисливця.

Дівчина має високий авторитет серед

співробітників мого першого офісу. З усіма налагодила добрі відносини. Часто до неї звертаються за порадою, як до юриста, просять роз’яснити чимало правових питань.

Тож можуть втрутитися та забити на сполох, коли бачитимуть, як ми тягнемо секретарку у підвал до нашої приватної в’язниці.

Але і в моєму кабінеті її залишати не можна.

Думаю недовго.

Увага! Надійшов анонімний дзвінок, що

наш офіс заміновано, - роблю оголошення в мікрофон для всіх, хто знаходиться в будинку. - Будь ласка, без паніки, організовано, вийдіть всі на вулицю і відійдіть на кілька метрів від будівлі. Зараз приїдуть кінологи та спеціалісти по розмінуванню.

Через кілька хвилин запитую:

Усі вийшли?

Роберт перевіряє через систему

відеоспостереження, що автоматично обліковує всіх, хто виходить, заходить та знаходиться у нашому будинку. Датчики показують, що у приміщеннях залишилися тільки четверо: ми з Оксаною та Роберт із Жанною.

Роберт підмінює зображення на камерах і ми вдвох тягнемо скуту кайданками з кляпом у роті Жанну до кімнати для допитів.

По дорозі згадую, де тримаю ампули та шприц з заспокійливим. Робимо Жанні укол.

У дівчини відразу стають скляні очі. Коли нарешті затягуємо її до камери нашої приватної в’язниці, то Жанна нічого не намагається сказати, не кричить, не чинить спротиву і стає аж занадто слухняною.

Чи я не переборщила з дозою?

Хоч би дівчина не стала ідіотом!

Я без цієї дурочки, як без рук!

Потрібно, щоб у майбутньому зробити

ще один вхід до кімнати для допитів, - даю команду Роберту. - З мого кабінету.

У кімнаті для допитів Роберт сажає Жанну, як собаку, на ланцюг.

Ставимо їй їжу, даємо пульти.

Крім телика увімкнули ще й Інтернет з трансляціями зустрічей Президента зі своїми прихильниками. Тут чудова вентиляція, чиста білизна, унітаз з мийкою, а через стіни та двері ніколи не проникне звук з кімнати.

Чим не зразкова комфортна в’язниця?

Коли повертаюсь в кабінет, то зустрічаю викликаних Оксаною знайомих клоунів, які видають себе за поліцейських та мінерів. Справжніх до нашого офісу пускати не можна, бо ще щось знайдуть заборонене або встановлять апаратуру для підслуховування!

До спектаклю з мінування ми завжди готові. Гарний спосіб очистити приміщення.

Переодягнені співробітники охоронної фірми, які мали автобус з відповідними написами та поліцейське авто, влаштовують цілу виставу, за півгодини роблять вигляд, що все обстежили, отримують від мене винагороду, а мої працівники повертаються на робочі місця.

Ми всі троє заходимо до мене в кабінет і

обговорюємо дивну поведінку Жанни.

Не потрібно на мене так дивитися, - за-

спокоюю Оксану та Роберта. – Усього на всього маленький виробничий конфлікт. Дізналася те, що їй не треба знати. Хай до кінця перегорить. Пізніше переговорю і все буде, як і раніше. Нікому нічого не розповідайте.

Дивимося по телевізору пряму трансля-

цію зустрічі Президента з народом.

Раптом трансляція припиняється.

Починають демонструватися попередні кадри. Схвильовані, розуміємо, стався вибух.

З різних камер по телевізору демонструють момент вибуху, що розкидав усіх довкола.

Хто вижили навіть не зрозуміли нічого.

Свідки мало про що могли сказати.

Ми з Оксаною майже були впевнені, що, коли й трапиться замах то через снайперів.

Про пояс смертника якось і не думали.

Хоч це розповсюджений спосіб масового вбивства, особливо в Азії та Європі. Камікадзе можна зупинити тільки кулею в голову, коли не тримає палець на спусковій кнопці.

Смертники в Україні ще не підривали у натовпі свої пояси з вибухівкою.

Ми теж виявилися не готовими до такого можливого способу замаху на Президента.

Дивимося повторні кадри трагедії.

Президент іде до доньки Ректора, яку добре знає як Міс Україна, радісно обнімається з нею, після чого зображення зникає.

Корупція, донька Ректора, підірвала

Президента! – Скрикує Роберт.

Та ти що? Янгол? – Дивується Оксана.

Невже? – Теж подаю голос.


Розділ 23.

В АКАДЕМІЇ ЗОЛОТИЙ ВІК

ЛЕГКИХ ГРОШЕЙ,

РОЗПУСТИ ТА НАРКОТИКІВ.

РЕКТОР ХОЧЕ РОЗБИТИСЯ

ПОКІНЧИТИ З ЖИТТЯМ


За кілька тижнів до замаху на Президента ми з Оксаною все ще копалися у брудній білизні академіка.

Потрібно визначити людей з оточення

Ректора, які можуть щось знати про свого начальника, - наче вгадує мої думки Оксана.

Почни з особистого лікаря, - раджу.

Один час Ректор захопився гульками і попустив віжки у виші.

І тоді почався Золотий Вік розпусників і наркоманів академії.

Той час студенти згадуватимуть до самої смерті. Для багатьох став найяскравішими днями їхнього життя.

Сатана оселився в стінах Альма – Матер!

У більшості аудиторій переховували матраци, шприци та наркотики. Ночували прямо в академії після сексу чи прийому дурману. Деякі студенти починали гульки в аудиторіях з п’ятниці після занять і закінчували зранку в понеділок перед лекціями.

Академія стрімко вийшла на перше місце по венеричних захворюваннях та наркозалежних серед київських вишів.

На повну відтягувалися і викладачі!

Поруч знаходиться купа генделиків – наливайок, деякі з яких носять такі ж імена, як і окремі співробітники академії, шанувальники Зеленого Змія. Можливо названі на їхню честь, бо під час Золотого Віку залишали у цих кафе майже всю зарплатню та отримували спиртне і закуску в кредит.

Двірники від пияків у захваті.

Тільки встигай нести до приймального пункту та отримуй за склотару гроші.

Мати абітурієнта якось зранку заглянула до академії та побачила ряди вишикуваних пляшок з-під пива та спиртного і мало не зрозуміла нарешті, чим тут займається її улюблений синочок. Добре, що підозри розвіяв двірник брехнею заради материнського спокою:

Ці пляшки назбирав у парку поруч! У

нас скляну тару днем з вогнем не знайдеш!

Чудовий був час!

Весело! Важко забути!

Але, як нерідко трапляється, все це призвело до трагедій, після яких Ректор зумів зберегти посаду, але швидко прикрутив гайки.

Кілька студентів дістали травми та померли, бо були напідпитку чи під дією наркоти.

Кілька дітей поплатилися життям через обстановку вседозволеності в академії.

П’яну студентку друзі забули в аудиторії.

Бідолашна порядна дівчина прокинулася серед ночі і на автопілоті спробувала дістатися додому. Завжди ночувала вдома і перелякалася, що мати хвилюватиметься.

Двері відкрити не змогла.

Кричала, гукала, стукала, але ніхто не відгукнувся і не прийшов на допомогу.

Вирішила вилазити через вікно з верхнього поверху. З якихось ганчірок зробила щось схоже на мотузку, якої вистачило тільки до початку наступного нижнього поверху.

Ризикнула.

Вибралася з вікна і повисла.

Назад залізти не має сил.

Висіти теж сили скінчилися.

Довелося стрибати прямо на тротуар…

Тоді якимось чином зам’яли ці історії.

Батьки добре знали ректора, який пообіцяв вирішити багато їх питань, слова дотримав.

Ніхто не вказав на основного винуватця смерті студентів – Ректора, який створив в академії таку обстановки розпусти, пияцтва та розгулу наркоманії, що й призвело до загибелі.

Друзі Ректора в міністерстві навіть догани йому не винесли, у думках не мали навіть натяку, щоб вигнати з роботи.

Це навіть в голову нікому не прийшло.

Через високих покровителів вже тоді в міністерстві Папу боялися більше, ніж він їх.

Отакий сильний авторитет та повага Ректора серед співробітників та студентів.

Це, як у якійсь банді чи шайці!

Такого розгулу розпусту та вживання наркотиків серед викладачів та студентів, як під час Золотого Віку, ні до, ні після вже не було.

Шоковані прибиральниці знаходили більше шприців і презервативів, ніж порожніх пляшок та стаканчиків для кофе! Двірник боявся вибирати сміття. Загляне до урн, а там, як у їжака, стирчить безліч вимазаних кров’ю голок зі шприців.

Але пізніше наркомани почали користуватися «бульбуляторами», які й досі щодня доводиться прибирати з різних закутків подвір’я академії, де усамітнюються купки любителів покурити заборонене зілля.

Хакери Оксани разом з нашим Секретним комп’ютером почали зламувати та читати електронні пошти колишніх студентів, які навчалися в академії у Золотий Вік. Відразу комп’ютер виявив натяк в кількох листах на те, що у той легендарний час Ректор мав якісь проблеми зі здоров’ям.

Оскільки про все це говорилося у дещо гумористичному ключі, то ми дійшли висновку, що швидше за все, це було венеричне захворювання.

З’ясували, що крім картки в поліклініці, де проходить медогляди, Ректор має ще й приватного лікаря, якого ніхто не знає.

Проведіть обшук в ескулапа, та

проаналізуйте електронні бази даних, що має, - наказую Оксані. – знайдіть все що тільки можливо про здоров’я дідуся. Чи ми встигнемо

відшукати та поживитися його грошиками? Дід хоч не гигне раніше? Не приховує стану свого здоров’я, про що натякав комп’ютер?

Як тільки добре, що лікарі так люблять все записувати та зберігати, сподіваючись, що через пароль ніхто не добереться до файлів.

Люблю довірливих!

А ще більше за мене наївних простаків, користувачів Інтернету, любить Оксана!

У ту ж ніч мали електронні записи за всі роки, що зробив таємний лікар Ректора.

Щодо веселої хвороби Папи…

Про те, що академія впевнено тримає перше місце       по венеричних захворюваннях серед столичних вишів, Ректор дізнався вже, коли заразив дружину сифілісом.

А Батька Корупції нагородила хворобою одна життєрадісна аспірантка. Хотіла швидше захистити дисертацію.

Чи знала аспірантка про свою хворобу?

Спеціально заразила Ректора?

Навіщо? Який від цього зиск?

Адже після того, що трапилося, дівчині довелося звільнитися і попрощатися з науковою кар’єрою та виїхати за кордон.

Крім дружини встиг ще заразити і одну з випускниць. Та спробувала влаштувати скандал, який залишився в пам’яті охоронців та двірників.

Він мене сифілісом заразив! – Кричала

зранку.

Довелося академіку давати їй гроші, щоб поїхала з Києва на тепле містечко до Одеси…

***


- Може спробуєш провести свої допити з кимось з оточення Ректора, - починає Оксана.

- А з ким? – Дивуюся. – Його сини з дружинами за кордоном. Корупція нічого не знає.

- За усі роки ректорства мав тільки двох водіїв, які виконували ще й обов’язки охоронців, - знову здалеку заходить подруга. – Попередній панський кучер пропрацював у Ректора двадцять п’ять років. Живе один. Ректор якось зумів оформити йому гарну пенсію, як працівнику поліції. Має знати таємниці хазяїна.

- Підготуй список питань.

- Уже, - секретарка подає кілька аркушів.

Через пару днів уночі з Робертом та Психологом проникаємо до помешкання пенсіонера. Вводжу сплячого бика у гіпнотичний транс, задаю питання, підготовлені Оксаною.

Шеф намагався покінчити з життям, бо

вбив власного сина, - ошелешує мене здоровань. – Той заліз до нього в квартиру, щоб пограбувати. Ні грабіжник, ні господар не знали, що вони батько й син. Про це шефу написав листа якийсь невідомий. Мені випадково вдалося прочитати одним оком того листа. Дуже дивна історія. Я возив шефа до матері вбитого, з якою в молодості у хазяїна був роман. Тоді, в молодості, та не сказала йому про свою вагітність та позашлюбних дітей - двійнят.

… Повною несподіванкою стало для Ректора, коли, в будинок посеред ночі заліз озброєний грабіжник, обкурений і неадекватний.

Дружина відразу втратила свідомість.

Ректор подумав, що померла з переляку.

Усе життя Батько спав і тримав біля себе у тумбочці бойовий пістолет, начебто, подарований йому під час служби в армії за мужність і героїзм під час виконання інтернаціонального обов’язку в одній далекій жахливій країні, охопленій громадянською війною. Насправді, дозвіл на зброю заднім числом оформила держбезпека, коли почав з нею активно співробітничати. Щодня і щоночі остерігався помсти від тих, кого він видав КДБ.

Коли побачив пістолет в руках наполовину божевільного нападника, то вихопив з тумбочки зброю і першою кулею вбив незваного.

Справа не набула широкого розголосу.

Дії Ректора визнали правомірними.

Слідство не насторожило те, що чомусь виявилися холостими набої у зброї нападника.

А ще водій розповів мені про Принцесу.

Від тої розповіді нам ледь не стало зле.

З Принцесою Ректора познайомив Міністр, який і рекомендував молоду красуню:

Приїздить з – за кордону з цілою ко-

мандою,- шептав другу. – спробуй її послугами. Не пошкодуєш! Не забудь відвідати і масажний салон витівниці - чарівниці.

Проститутка розкрила Батьку всі незвідані досі таємниці сексу.

Щоб не боявся, що інтимні втіхи знімають з метою подальшого шантажу чи компромату, перед тим, як почати виставу, де в головній ролі клієнт, відвідувачеві одягають спеціальну зручну маску та деякий одяг.

Принцеса зробила Ректора наприкінці його сексуального життя повним збоченцем, мисливцем за незвіданими досі насолодами.

До їхнього інтиму під час театралізованого дійства задіяла наркотики, купу різних пристроїв та інтимних виробів.

Крім найрізноманітніших іграшок також підключала для сексу професійних неповнолітніх проституток обох статей не дуже зрозуміло яких національностей та навіть домашніх і свійських тварин, музику й відео.

Ото вже точно був Содом і Гоморра!

Насолода для обраних дияволом!

Певне, чимось подібним і заманюють сексуально стурбованих набитих під зав’язку грошима простаків до пекла!

І як тільки не збожеволів від тих успішних експериментів?

Ніколи навіть на думку не спадало, що так довго можна отримувати задоволення від полового акту, який, зазвичай, до цього у нього тривав завжди лише хвилину чи дві.

Принцеса народилася і все дитинство прожила в Києві, а до Європи виїхала на заробітки і трудиться повією в елітному борделі.

Через посередницьку фірму по наданню інтимних послуг її за потрійну оплату літаком возять займатися сексом з Ректором, який оплачує всі витрати.

Академік прив’язався до проститутки.

Подовгу говорили.

Дівчина теж добре відносилася до клієнта. Через добрі гроші за секс, а, можливо, через щось інше, чого й сама не могла пояснити.

А потім, після спроби пограбування і

вбивства грабіжника, Ректор отримав листа, після якого став імпотентом і весь посивів до останку й втратив останній блиск в колись, ще за часів спілкування з любою Ладою, сяючих безмежним щастям закоханих очах.

Невідомий написав, що Ректор убив не грабіжника, а власного сина, а зраджує дружині не з повією, а зі своєю донькою. До листа були додані аналізи ДНК академіка та застреленого хлопця і збезчещеної дівчини. Підтверджувалося: усі троє рідня- батько, син і донька.

Мати цих дітей, покинута коханка Ректора, чомусь не повідомила про них колишньому, а все життя виховувала їх сама.

Ректор завжди намагався розділяти роботу з її щоденною корупцією та сім’ю, де відновлював сили й бачив хоч якийсь сенс у злочинах. Намагався залишити дім святинею, не спаплюженою злодійством.

Вдома категорично заборонив говорити про академію, щоб хоч трохи відійти від круговерті на роботі.

Хоч це й було надзвичайно важко.

Його діти навчилися спочатку в академії, а потім за кордоном.

Дружина працювала поруч і була в курсі більшості справ чоловіка.

Мав комусь розповісти про все це.

Хоче хоч частково скинути тягар з душі.

Летить у глибинку однієї заможної тихої країни до сільської маленької церкви, яку побачив на світлині в Інтернеті. Разом з водієм – охоронцем беруть на прокат потужний всюдихід та й гайнули по навігатору в гори.

Іноземну мову знає краще за тутешніх жителів та й пише ліпше й грамотніше. По мові та манерах іноземця в ньому ніхто з місцевих навіть і не запідозрить.

Просто завітав столичний житель!

Думав, що заради власної насолоди

паплюжу чужу доньку і вбиваю чужого сина, а виявилося своїх, - сказав Ректор на сповіді.

І запала тиша.

Молодий недосвідчений святий отець ніколи подібного не чув і розгубився.

А Ректор зрозумів, що даремно сюди приїхав і ніщо після сповіді не змінилося.

Попросив дозволу у водія повести машину в горах.

Рішення покінчити з життям одним махом прийшло раптово.

Розігнав авто і випустив з рук кермо та закрив руками очі від страху.

Навіть забув, що поруч на сусідньому сидінні знаходиться водій, який теж помре.

Хлопець, колишній спецназівець та гонщик, зреагував мить у мить.

За секунду плавно вивернув кермо.

Аж іскри посипалися від удару та ковзання по огорожі.

Добряче подряпав один бік автомобіля.

Аби водій вчасно не перехопив кермо, то автомобіль на такій швидкості міг легко пробити огорожу чи перескочити її, перевернутись і скотитися з гори далеко вниз.

Та хлопець втримав авто на дорозі понад прірвою і нарешті зупинив джип.

Кілька хвилин обоє сидять бліді, як смерть.

Оніміли від того, що мало статися, аби…

Гірські дороги - смерть завжди поруч!

Про все, що трапилося на тій альпійській трасі, водій повідомив Міністру, який для того й прилаштував хлопця до Ректора, щоб той слідкував за керівником вишу.

Про той випадок ніхто ніколи більше не сказав ні слова. Обидва, Ректор та водій робили вигляд, наче нічого не сталося.

Коли повернулися до Києва, то з Ректором почали працювати психологи, психіатри.

Міністр сприйняв цей зрив свого друга, як стрес через завеликі суми вкраденого.

Дружина Ректора навіть привозила до себе додому екстрасенсів, відьом, щоб вплинули на чоловіка, поліпшити психологічний стан.

Міністр наказав оточити Ректора особливою увагою і Батько якось викреслив зі свого життя усе, що зробив зі своїми двома позашлюбними дітьми.

З донькою – коханкою так більше ніколи і не спілкувався. Ухитрявся і не згадувати про неї, бо відразу хапало серце при одній тільки думці про секс з донькою та вбивство сина.

***


Отже, у персонального лікаря Ректора дізнаємося про сифіліс та те, що заразив дружину цією хворобою, а від колишнього водія – про вбивство сина та секс протягом майже року з власною донькою, яка після цього назавжди виїхала до Європи.

У мене довгий список тих, хто ще, напевне, знає страшні таємниці Батька Корупції.

Та з мене досить!

А чого ще чекала від корупціонера?

Що Доля його не покарає?

І навіщо тільки мені знати весь цей бруд?

Обібрати діда і ніяких докорів сумління! А то корчу тут невідомо що з себе! Затіяла ціле розслідування, дізналася таке, що ні в одні ворота не лізе!

Годі!

Найцікавіше в цій справі, це перед -

виборчий фонд Міністра, - шепоче Оксана, розуміючи, що Ректор вже ніякий не авторитет для мене, згадки про вилупка: голова болить.

Теж весь час думаю про ці скарби, -

підтримую подругу.

Оксана аж стрепенулася від мого потурання її постійних намагань когось пограбувати для мене, щоб мати свої комісійні.

Коли не вдасться забрати гроші

передвиборчого фонду Міністра, тоді роздмухаємо цю справу та перетворимо її на грандіозний скандал, - додаю про всяк випадок.

Хочеться щось ще зробити.

Може комусь помститися? Щоб не було так нудно та гидко від цієї історії.

Племінник Проректор убив мого

колишнього, - починаю роздумувати вголос та мене відразу перебиває подруга:

Але ж ти спала з ним тільки заради

спортивного інтересу! Тобі було цікаво на що саме ведуться інші дівчата, його попередні пасії. А потім переконалася, що нічого особливого. Сама ж мені розповідала. Я не забула…

І що? Замість справжнього вбивці хай

сидить ревнивець? – не можу заспокоїтися.

А Князь хіба не вбивця? – Загорають-

ся очі в Оксани. – Звичайний ватажок бандитів. Можеш подивитися його особисту справу. На ньому точно висить кілька мерців, про яких так і не змогли довести, що убив саме він, бо добре заплатив поліцейським. Яка різниця за яке вбивство сидітиме Князь? Коли не перебуватиме у в’язниці, то продовжуватиме вбивати разом зі своєю бандою.

То ми ніяк не каратимемо ні Ректора,

ні Проректора, ні Рішалу? – Дивуюся.

А навіщо? Щоб привернути до себе

увагу? Гроші Ректора та виборчого фонду Міністра ми вже можемо свиснули будь - коли. Нам потрібно вибрати тільки слушний момент. А до цього маємо сидіти тихо, не бовтати ці нечистоти розкрадань та хабарів зайвими тривогами чи підозрами у мізках корупціонерів. Навіть коли у Міністра і без вкрадених нами у нього грошей все вийде - стане Президентом, Ректора призначить на своє попереднє місце, а Проректора його замісником, - то матимемо на них усіх компромат. Спробуємо використати для вирішення власних питань.

Погоджуюся з залізною логікою Оксани...

Секретарка вже йти до себе, але сідає на стілець і тупо дивиться на мене.

Знаю, цей її погляд…

Спеціально так робить, щоб я нічого не змогла прочитати по її очах та не розуміла, що від мене потрібно подрузі.

Коли в такій ситуації, штучно створеній клятою лесбіянкою, починаю питати чого їй від мене треба, то виглядаю повною дурочкою!

Аби на таких спектаклях були сторонні, то тільки диву могли даватися, як можу керувати такою бандою та розслідувати надзвичайно серйозні справи, коли не здатна зрозуміти примітивних натяків підлеглих!

Але ніяк не здогадаюся, до чого тут ця популярна сцена, фірмовий трюк Оксани, що хоче виставити мене недалекою та тупою.

А! Звісно!

Полегшено зітхаю.

Відкриваю на своєму комп’ютері файли й заповнюю накази про нагородження щедрими преміями Оксану, Жанну та Роберта.

Роздруковую накази, підписую та подаю секретарці, котра єхидно сміється й промовляє:

Надю! Ти найкраща начальниця на

світі! Ми заради тебе гори звернемо та здійснимо всі твої мрії й бажання!

А би ж то дійсно сталося так…


Розділ 24.

ЯНГОЛ УКРАЇНА

З ПОЯСОМ СМЕРТНИКА

«КОРУПЦІЯ»


Коли щось і знищить

Україну, то це корупція?


Звісно, я брехала, коли робила великі очі та мала вигляд, що участь Янгола у замаху на Президента для мене повна несподіванка.

Але ставки занадто високі, щоб посвячувати співробітників у державні таємниці. Не варто ризикувати ще й їх життям!

Ви навіть не уявляєте, як легко провалити добре засекречену та продуману до найменших дрібниць справу!

Не те, що одним необережним словом чи звуком, а, трапляється, навіть поглядом!

Так сталося з Леонардо та Корупцією…

Обоє відкрилися та видали себе переді мною, але навіть не зрозуміли та не відчули.

Все вийшло мимохідь, за якусь хвилину.

З Леонардо сиділи в кафе один проти одного і переглядали повідомлення на телефонах.

Позаду коханця на дзеркальній стіні видно, що відбувається за вікнами на площі.

А я взагалі сиджу спиною до вікон кафе й роблю вигляд, що або дивлюся на милого, або переглядаю щось у телефоні, та, начебто, більше нічого й не бачу. Мене ніщо не цікавить.

Дуже люблю водити у це кафе знайомих, бо добре знаю, які саме місця потрібно займати, звідки добре видно все, що відбувається не лише в кафе, а й на вулиці довкола.

Непомітно тримаю під контролем усіх, хто тут вештається, бо ще зранку помітила за собою щось схоже на стеження. Не хотіла, щоб мене бачили разом з коханцем.

І раптом поруч з кафе з’являється Янгол.

Ще більше сутулюся та нахиляюся над телефоном, непомітно слідкуючи за дівчиною через величезні дзеркала на стінах кафе.

І тут раптом Корупція махає рукою до Леонардо, який не реагує жодним порухом найменшого м’язу, а тільки сердито блискає очима та робить вигляд, що дивиться телефон.

Збентежена такою реакцією дівчина швидко зникає в невідомому напрямку.

Після такого провалу скласти докупи два плюс два може й найдурніший сищик!

Отак просто й ненароком мені стало відомо про ще одну людину Герострата!

Хоча це, звісно, мені дійшло тільки після того, як побачила труп Леонардо і зрозуміла, що коханий працює на того, кого шукаю. Ще, коли дивилася на мертвого батька моєї майбутньої дитини, яку виховуватимуть якісь багатії за кордоном (в Україні, жодної моєї дитини немає, як і в будь-яких батьків, що бачать чим усе тут скінчиться, коли й далі так продовжуватиметься!), раптово зрозуміла, що донька Ректора теж працює на Герострата і Корупції найлегше підібратися до Президента.

Відразу зметикувала, що, найімовірніше, Янгол і є основним виконавцем замаху.

Адже знайомі, знають один одного. Без проблем дочка Ректора може підійти до Президента, її пропустить охорона.

Незрозуміло тільки, в який спосіб дівчина збирається вбити Гаранта.

Де? Коли? Як?

Справу такого рівня не можу довірити Оксані та Роберту з Жанною.

Доводиться таємно підключати до стеження за Корупцією закордонні компанії.

Того ж вечора до Києва прилітають мої кращі європейські спеціалісти з найсучаснішою технікою та знанням останніх новинок та методик у цій справі.

Закордонні аналітики відразу роблять висновок, що Янгол не та, за кого себе видає. Щось приховує. Живе подвійним життям. Для досвідчених професіоналів це видно навіть з її рухів, жестів, обмовок, манери говорити та навіть обличчя. Аналізують кожен крок та слово гарненької божевільної білявки.

Але як закордонні хвалені – перехвалені спеціалісти не могли виявити Герострата?

Переконана, виродок теж якось стежив та контролював Янгола аж до самого вибуху!

Весь час з дівчиною працював кавказький бойовик, інструктор з вибухової справи.

З їхніх розмов стало зрозуміло, що на завершальному етапі підготовки замаху Герострат вже не зустрічатиметься з Янголом.

З самого початку створював терористичний осередок як таємну духовну секту, наділену якимись вигаданими знаннями і до якої можуть потрапити тільки обрані. Навигадував також різної іншої дурні. Свій талант психолога негідник використав на повну!

Так і не взнала де, коли і як Герострат завербував Янгола.

Психічно хвора легко повелася на його маячню. Живе в якомусь своєму вигаданому світі з казок та фантазій. Чекає чогось незвичайного. Коли правильно забити баки, може повірити у що завгодно.

Просто бракує і розуму, і здорового глузду, який компенсує врода! Що взяти з хворої?

Як могло дійти до такого? Не розумію.

Як можна, навіть божевільній, власну смерть вважати честю та гордитися тим, що збираєшся вбити купу невинного народу?

Може бути тільки одна причина!

Схоже, негідник знав про божевільну матір, що утримується у психіатричній лікарні, хоч частково якось розказав дівчині про трагічну історію зруйнованого життя матері Лади.

Це й стало вирішальним у прийнятті дівчиною рішення скоїти терористичний акт!

Але звідки мерзотнику відома та давня історія, яку всі посвячені в трагедію приховують, як можуть?

Не схоже, щоб мерзотник щось погане повідомив Янголу про страшну роль батька у божевіллі Лади. Певне, Ректора, як і його кохану, виставив, як жертву. Щоб Янгол під час нападів безумства нічого не розповіла рідним, не видала себе і свого керівника, не розповіла про майбутній замах на главу держави,що мусить відповідати за всю цивілізацію,за те, що сталося три десятиліття тому в цьому місті і в цій країні.

Настроїв дівчину проти всієї членів еліти України, яких показав тільки корупціонерами. Винним зробив Президента.

Але Корупція сама була часточкою еліти!

Не розумію, як від страшних розповідей про страждання матері Янгол, по суті, з мізками дитини, не втратила останній розум.

Певне, розповів не всю трагедію Лади?

Адже, аби сказав, що мати утримується в закордонній клініці й батько двічі на рік їздить до неї, то дівчина захотіла поїхати до найріднішої людини, котра дала їй життя.

Певне, Герострат сказав, що мати померла ще в ті далекі роки, або була страчена.

Які докази навів шпигун, щоб переконати Корупцію, що мову йде саме про її матір. Чому хвора так беззаперечно довірилася негіднику і поклала своє життя на плаху помсти?

Цього мої люди, що вели безперервне стеження за Корупцією, аналізували кожне її слово та жест, так і не дізналися…

Вимальовується приблизно така картина вирішальної розмови з Геростратом, який запитує у дівчини:

А ти зможеш принести себе в жертву за -

ради високої мети?

Я про це мрію весь час! Зробити щось

особливе, щоб не даремно прожити життя…

Ми повинні діяти інакше, ніж нам розпо -

відають по телевізору. Рішучіше. Кардинально, як це роблять у мусульманському світі.

Жертовність – це основне в тій справі,

якою займатимуся разом з вами, - пафосно говорить дівчина.

Коли ти готова пожертвувати собою,

то, значить, ти нарешті остаточно і безповоротно стала однією з нас! - І Герострат розкриває руки для обіймів з Янголом. – Вітаю!

Обійми господаря її душі відкрили Янголу двері до інших, останніх у земному житті…

Янгол робить заяву на відеокамеру.

Набалакує різних дурниць про корупцію, які вже оскомину набили, переказує журналістські та базарні плітки про керівників України, що користуються своїми посадами для набивання кишень грошима.

Таке враження, що говорить щиро, від усього серця, проклинає корупціонерів та керівника держави за те, що, начебто, очолює зграю нечистих на руку чиновників. Але насправді читає текст, написаний навіть не нею, а Геростратом і прикріплений зверху камери, як це роблять тележурналісти для політиків.

Чим же нинішнє керівництво не догодило дівчині – доньці одного з корупціонерів, який гроші в цій державі завжди гріб лопатою?

Одне слово, божевільна!

Як могла Янгол повестися на все це?

Мої філери навіть зуміли встановити приховані камери та записати як зранку перед зустріччю з Президентом збирали дівчину для здійснення того, чого хотіла.

Безвухий та інструктор зібрали їй пояс з вибухівкою. На поясі великими літерами дівчина попросила написати «КОРУПЦІЯ».

На прохання смертниці підривну кнопку вмонтував у мобільний. Дали їй ще й пульт на випадок відключення мобільних у зоні, де проходитиме зустріч прихильників Президента.

Ця вибухівка – новинка.

Її неможливо виявити ні металошукачами, ні спеціально навченими собаками. Вибухівку не придумали, як виявити, навіть ті, хто її винайшли. Знайти таку смерть можна тільки обшуком того, хто має це зло.

Палець весь час тримай на кнопці для ви-

буху, - ще раз повторює останні інструкції. – Не випускай телефон з рук.

На відео бачу спокій у Янгола.

Як не дивно самій терористці, але хвилювання не було. Прийшов повний спокій і радість та захоплення від того, що має здійснити. Не тряслося, не пітніло тіло, не тіпалися м’язи.

Мала, як вважала, здійснити те, заради чого народилася, чого не дали зробити її мамі.

Аж сама дивувалася собі!

Це неприродно.

Жінка повинна давати життя, а не відбирати його! Таке чула не раз. Але це на Янгола ніколи не справляло ніякого враження. Вважала, що особлива і створена для незвичайного.

Як тільки Герострат зумів серед маси гарних дівчат знайти божевільну, та ще й красуню? Як можна так не помилитися з вибором серед сучасної молоді?

Янгольська врода та особисте давнє знайомство з Президентом допоможе терористці здійснити те, що багатьом нізащо не вдасться!

Уміє Герострат, бісів вилупок, підбирати виконавців, що гадки не мають на що здатні.

І ось уже Янгол, донька Ректора, на зустрічі Президента з народом.

Корупція розкриває обійми…

Президент виділяє красуню у натовпі.

Відразу згадує, чия вона дитина, скільки разів розмовляв разом з нею та її батьком.

Не встояв перед чарівністю молодості та

натхненністю ідеєю. Подумав, що гарненька дівчина обожнює його гасла, які ніс у маси.

А любить наш Президент, мов своїх дітей, похлопати по щоці, погладити по голівці своїх прихильників, а особливо обніматися.

Навіть гадки не має, що білявку надихає ідея знищення його, як головного корупціонера, котрий переконаний, що через правильні слова та дії на дипломатичному і військовому напрямках йому зійдуть зловживання владою.

Приємний та такий радісний Президент підходить до юної красуні і теж розкриває руки для обіймів, як робив уже сотні разів до цього.

Такі обійми Президента з представниками простого народу стали одним з фірмових знаків керманича.

Починає обіймати та відразу лякається твердих предметів біля юного тіла, яке вже намертво обхопило і стискає Президента...

У тебе непропорційно довгі міцні руки,

– якось сказав дівчині Герострат. – Ти створена, щоб таке зробити…

Президент миттю відчуває небезпеку, починає вириватися, але вже пізно…


Розділ 25.

АЛЕ ПІД ЧАС СВОЄЇ СМЕРТІ

ПРЕЗИДЕНТ СПАВ БЕЗ ЗАДНІХ

У МОЄМУ ЛІЖКУ


Чимало громадян чекала, що телебачення повідомить щось типу:

«Сьогодні Україна знову в центрі уваги світу… Терористка – смертниця з допомогою, так званого «поясу шахіда», набитого вибухівкою, зірвала в своїх обіймах… »

Але всі журналісти з радістю говорили про те, що Президент – корупціонер живий.

Це я, знаючи про час замаху, врятувала життя Президенту, коли наполягла, щоб приїхав до мене саме тоді, коли у нього мала бути зустріч з молоддю під час якогось святкування.

Бідному моєму коханцю, зачарованому обіцянками неземного сексу, довелося замість себе на ту зустріч послати свого двійника, якого ні по голосу ні по пластичній операції на зовнішності навіть камери спостереження не відрізнять від справжнього!

А може даремно врятувала коханця?

Кожен політик вважає себе унікальним,

якого ніким замінити. Це природно та правильно! Так і має бути!

Але народу такими дурницями стражда-

ти не треба, наділяючи усіх пройдисвітів підряд статусами месій! Завжди потрібно мати запасний варіант! Та зобов’язувати ключових політиків, щоб леліяли собі заміну!

Та ні! Правильно зробила!

Де ще я знайду собі такий дах!

Після цієї моєї витівки відразу застрелився директор АНБУ.

Можливо, навіть йому допомогли…

Офіційна версія: як справжній офіцер, чесний та порядний, не зміг простити собі такої помилки, що прогледів терористів.

Сам влаштував собі суд честі!

Тепер на його місце поставлять Генерала, Мого Вчителя? Іллічу таке й не снилося! Коли й дізнається, що це я врятувала Президента, то тільки дякуватиме, що завдяки мені зайняв місце шефа, про що стільки мріяв, але вже не сподівався на здійснення найзаповітнішого…

Усі задоволені! Отримали, що хотіли!

Коли тільки дізналася, що хочуть утнути Герострат з Корупцією, то не сподівалася, що все так скінчиться для мене й Генерала.

Тоді мені тільки й лишалося, що якомога дорожче продати Янгола владі.

Усі зібрані матеріали стеження та детальний інструктаж бойовика як користуватися поясом з вибухівкою таємно передаю Генералу.

Зустрічаємося без зайвих очей.

Надю, ви виконали багато делікатних за-

вдань уряду, - здалеку починає Генерал і в мені все холодіє, бо здогадуюся до чого хилить.

Ви ж казали, щоб швиденько попередила

замах. Знайшла і зупинила небезпеку для керівників країни.

Надю, ситуація змінилася, – Генерал

намагається підібрати правильні слова, щоб не викликати мого обурення та не отримати додаткових проблем з необхідністю моєї ліквідації. – Трапляються таке, що не потрібно втручатися у процеси. Хай ідуть, як ідуть, і все буде, як буде.

Ви хочете, щоб…, - я навіть не насміли-

лася вголос сказати те, що й так зрозуміло.

Виникає тиша, та я не втримуюсь:

Але брат Роберта отримає свій міст?

Звісно! Про все вже домовлено.

Але ж зашкоджу сестрі, - не втримуюсь.

Та нічого з нею не станеться, - відмаху-

ється Ілліч. – По – перше, не забувай, що твою Лесю деякі журналісти називають «Ворогом номер один України». А, по – друге, виплутається, як сто разів до цього. Нашій державі стане тільки краще, коли раптово зруйнуємо піраміду корупції, що її вибудував Президент!

Боюсь сказати Генералу про мої сумніви щодо Жанни, бо цим можу підписати їй моментальний смертний вирок.

Занадто високі ставки у грі!

Мою заступницю ненароком швидко приберуть. Через мою сестру заколотники ще зважають на мене, а на Жанну Генералу й іншим зрадникам начхати. Тому в звіті Іллічу ні словом не згадала про свою підлеглу.

І, схоже, Жанна не підозрює в своїй коханій терористку – смертницю! Її засліпили ще не бачені досі почуття!

Дякую Генералу та його бісовій компанії виродків, що хоч мене залишать живою!

Ми починаємо впливати на історію? –

Підморгую Генералу і той відводить погляд, бо точно не знає чим усе може скінчитися для нас. – Наносимо смертельний удар по корупції! До закінчення цієї справи доведеться відправити у відпустку свою честь і совість…

Микола Ілліч хотів відповісти на мій плакатний пафос і теж показати свою дотепність чи продемонструвати єхидство щодо моїх моральних якостей, але не насмілюється.

А про себе думаю, що на початку справи про замах на Президента хотіла відвести удар від сестри, а тепер сама його направляю на рідну кровиночку.

Якась дивна у мене любов до Лисички. Хочу якось налагодити відносини, а весь час тільки шкоджу їй, як можу!

Нічого! Сестричка дійсно викрутиться!

А так хотілося зробити щось велике!

Щоб пам’ятали мене і сама мала чим гордитися! Врятувати першу особу держави. Ввійти в історію. Романтики! Слави!

Але усе так і лишається тільки мріями!

Як міг Президент прогледіти заколот у спецслужбі, безпосередньо йому підпорядкованій? Сам призначає керівника АНБУ, вибиває для неї величезні кошти з державного бюджету на її утримання.

Чи передбачає корупція вірність?...

Директор АНБУ тільки дізнався від мене про Герострата, то не був упевнений, що у шпигуна все гладко вийде з замахом, і хотів йому допомогти вбити Президента. Для страхування ситуації підключили мене. Знала, що знайду людину Герострата, виконавця замаху, і продам спецслужбі.

А за ще одну збільшену винагороду погоджусь закрити очі на і на замах.

Директор АНБУ грає свою гру, приховує від керівництва держави інформацію про групи Герострата, всіляко сприяє терористам у замаху. Щоб сприяти приходу в крісло Президента когось іншого, який обіцяє залишити Директора АНБУ на посаді та не переслідувати за корупцію чи дати вищу посаду?

Щось не дуже мені віриться у божевілля Герострата. Не все якось гладко і з повідомленням мого агента біля сестри, що ніби він хоче помститися своєму колишньому керівництву та заради цього хоче убити Президента.

Професіонали такого рівня та спеціалізації не ведуться на помсту. А тим більше на політику чи якусь ідеологічну абракадабру!

Швидше за все працює, як найманець. Виконує замовлення і просто заробляє гроші.

Але чиє замовлення?

А якщо Герострат, наприклад, працює на Генерала з самого початку?

Чи це тільки додатковий підробіток?

А коли і так, то який ідіот показуватиме такого цінного агента в своїх базах даних?

Герострат ніде не числиться, не світиться.

І все це тільки для того, щоб до влади прийшов потрібний спецслужбі новий Президент, який зробить Генерала Директором АНБУ? А Директор, згідно домовленостей заколотників, отримає вищу посаду!

Зазвичай, царя ще не скинули чи не вбили, а портфелі всі вже поділені!

А мене використовують всліпу!

Як і всіх задіяних в пошуках шпигунів та диверсантів! І всі ми блискуче граємо відведені нам ролі виставі під назвою терористичний акт та загибель глави держави від рук ворогів…

Ніхто не бачив обличчя Герострата. Навіть зі своїми розмовляв у масці. Любить погратися у конспірацію.

Як можу зупинити замах?

Убити Генерала та його начальника?

Але Ілліч, як, певне, і директор АНБУ, у цій великій грі тільки пішака. За ним стоять могутні сили, українські олігархи. Або, можливо, іноземна держава.

Що після того, як зламаю плани заколотників, зі мною буде?

Отож!

Краще не лізти в цей гадючник!

Звісно мені наплювати на Президента!

Але ж це мій коханець!

Дід втратив останній розум від мене!

Ще ніколи не мала такого Покровителя!

Де знайду заміну?

Та ніде!

Ризикну!

У заколотників одна гра! А у мене інша!

Нам не по дорозі!

Знаю дату і час замаху.

Є одна думка лишити зрадників з носом!

Спробувати чи ні?

А пішли вони всі…


***

Після перших результатів щільного стеження за Янголом для мене не меншою сенсацією, ніж та, що Корупція вбиватиме Президента, стає інформація моїх філерів, що Янгол таємно від усіх спить з Жанною!

От від кого не чекала!

Отака скромниця!

Спить з дочкою нашого підозрюваного у вбивствах та розкраданні державних коштів у величезних масштабах.

Ще й лесбіянка!

Чому дивуюся її сексуальній орієнтації?

Коли перестанемо на це звертати увагу?

Банальні дикі забобони щодо одностатевого кохання протягом тисячоліть знищили, або не дали змоги навіть народитися мільярдам романів на планеті. До кінця навіть не можна зрозуміти таку упередженість, якою наче штучно переривають вагітність, зародження почуттів один до одного людей одної статі.

Не дамо відсталій моралі зіпсувати наше можливе щастя та задоволення!

Будемо самі без держави та оточуючих розпоряджатися своїми половими органами!...

Виявляється, моя співробітниця закоха-

лася в доньку Ректора, коли збирала в академії інформацію про її батька – злочинця та побачила дівчину разом з татусем і між обома мелькнула іскра майбутніх почуттів, а потім моя співробітниця ночами вистежувала об’єкт своїх бажань біля її будинку.

Обидві відтоді, коли у Янгола не було нападів безумства, таємно зустрічалися та займалися сексом у квартирі, знятій поруч з будинком, де проживає Корупція.

Через те, що від пристрасті стогнуть і кричать так, що в кімнаті все аж трясеться, дівчатам довелося добряче витратитися, щоб зробити звукоізоляцію не лише на вікнах та дверях, а й на стінах всередині однієї з кімнат, і також встановити кондиціонер, щоб надходило повітря та охолоджувало розпечені коханням дівочі тіла.

Тепер теж хочу спробувати зайнятися сексом з божевільними!

Але як при цьому залишитися живою?

Жанна розповіла хворій про те, що ми розслідуємо злочини та крадіжки її батька.

Моя співробітниця не знала, що це ми робимо виключно, щоб виправдати своє майбутнє пограбування очільника вишу. Тому пояснила Корупції, що проводимо розслідування на замовлення влади, про що я змушена була брехати своєму заступнику.

Жанна підозрювала, що я підключила своїх зарубіжних детективів до стеження за всіма членами родини Ректора, в тому числі, й за Янголом.

Моя заступниця пройшла курси в поліцейській академії, де вчили стежити та втікати від філерів. Стала там кращою, бо вигадувала безліч способів як найкраще виконати обидва завдання. Їй і досі пропонують хай і у вільний час викладати на цих курсах та навчати поліцейських і детективів цим непростим наукам.

Тож, Жанна без проблем пояснила Янголу що і як потрібно робити, щоб не засвітити їхнього гніздечка для побачень.

Щоночі мої професійні філери знали, що дівча під час нічних прогулянок спробує втекти від них. А потім не могли зрозуміти, як вдається хворій на голову обдурити їх, колишніх високо професійних співробітників іноземних спецслужб та поліції.

Багато ровесниць доньки Ректора, доки не знають, що у неї проблеми з психікою, охоче в думках згодні були проміняти все, що мають, на таку чарівну красу.

Здавалося, дівчина не з цього світу.

І говорить, і веде себе, і ходить якось трішечки по – іншому, ніж усі довкола. І це сприймають не як відхилення, а як чарівність, привабливість. Тільки за це в неї можна закохатися до безтями, що і трапилося з Жанною.

Втратити голову від якоїсь дивної казки чи захоплюючого кінофільму!

Приваблива доросла жінка, але з розумом та світосприйняттям дитини!

Коли навчалася в школі та академії, то завжди опинялася в центрі уваги. Від зовнішності та ходи дівчини всі у захваті, а від бажаючих стати кавалером красуні не має відбою! Але велику мрійницю ніколи не приваблювали хлопці. Завжди трималась осторонь, відчуває себе незручно поруч з ними.

Найпрекрасніші та найбільш рухливі частини її обличчя – очі та губи. Збуджують чоловіків і жінок. Я теж не стала виключенням.

А Жанна взагалі розум втратила!

Як я її розумію!

Своєю вродою та чистотою Янгол вцілила прямо в серце моїй подрузі.

Жанна навіть не здогадувалася, що може так сильно закохатися! Здатна на таке почуття!

У мене аж ревнощі з’являються!

Адже теж могла закохатися в це створіння, наче не з цього світу!...

Після розмови з Іллічем найперше подумала про журналіста, який нам міг все зіпсувати, спровокувати у Янгола психічні напад. Тоді замах на Президента опиниться під загрозою.

Справа в тому, що мої закордонні співробітники, які спостерігають за Янголом, доповіли: дівчину разом з Жанною, коли вони пристрасно цілувалися, сфотографував невідомий.

Фотографа моментально встановили. Звичайний пияк, підробляє для жовтої преси, робить різні сенсаційні скандальні знімки.

Улюблена приказка:

Тут копієчка, там копієчка і є на пляшеч-

ку та закусочку…

Коли фото коханок з’явиться в якійсь газеті чи в Інтернеті, то про це відразу стане відомо в академії і в сім’ї Корупції.

У дочки Ректора можуть виникнути якісь додаткові проблеми з психічним станом.

Батько Корупції теж буде шокований.

Можливо ці знімки і використаю, щоб зупинити вбивство Президента, але ще не вирішила чи варто мені рятувати Мій Найбільший Дах у цій нещасній країні.

Наказую:

Його потрібно ізолювати і негайно! Тіль-

ки без крові та насильства! За негативи головою відповідаєте! Знімки поцілунків мені можуть ще стати в пригоді.

Він же запійний, - швидко реагують фі-

лери, що вже знайшли стільки інформації про журналіста – самородка, що частину з неї він певне вже й сам не пам’ятає. – Пропонуємо викрасти і в бордель до дівчат! Хай ґвалтують та поють його, доки все не скінчиться! Ніхто особливо не здивується. Проживає сам й офіційно ніде не працює. Тільки іноді фотографує для газет, коли тверезий. А потім випустимо, коли скажете. Тільки потрібно оплатити його перебування в борделі!

Без проблем! Так і зробіть!

Коли фотографа виперли з борделю, то

подумав, що повії його з кимось переплутали та задарма годували, поїли і сексуально обслуговували. Тому не насмілився повернутися і вимагати, як подумав, що десь там серед застіль і оргій втрачені відзняті плівки.

Швиденько втік, щоб не вимагали сплати за надані послуги!


***

Заходжу в камеру до нашої полонянки.

Не перегнула палку, коли дозволила їй дивитися в прямому ефірі смерть коханої?

А як інакше?

Має змиритися з втратою свого Янгола та шукати іншої…

Чомусь жартома думаю, а як моя заступниця називатиме свою партнерку по ліжку.

Може:

Моє гарненьке камікадзе!

Та що це зі мною?

Дівчині від мене потрібні не насмішки, а

співчуття та підтримка!

Мені з нею або миритися, або її вбивати. А то Жанна мене миттю шльопне, як вбивцю депутата біля Парламенту!

Ви все знали! Чому не зупинили? – За-

питує та знову хоче плакати.

Ти ж бачила дату і кому я направила

звіт про неї. Це зупинити все було неможливо. Аби спробувала, то мене обов’язково вбили... Краще не лізь у ці справи. Довше проживемо. Коли хочеш, щоб ми з тобою вціліли, то забудь про все, що з нею пов’язано.

Я її дійсно люблю!

Янгол загинула під час вибуху. Ти са-

ма бачила все по телебаченню. Говори про неї у минулому часі і потроху забувай та нарешті влаштовуй своє життя без покійниці.

Я не можу без неї!

Аби ти тільки знала скількох коханих

втратила я!

Як же нам бути?

Єдиний вихід, зробимо вигляд, що ні

чого не сталося… Ні між вами, ні між нами… Тільки, пам’ятай, якщо ти провалиш мені голову, то де ще знайдеш таку дурну начальницю?

Вибачте мені, Надіє Вікторівно!

Пусте! Проїхали! Забули! Давай жити,

як і раніше.

Але як же я після такого працюватиму

у вас далі?

Про те, що зробила, ніхто не знає.

Дякую вам, - і дівча знімає зі своєї шиї

амулет та вішає його на мою.

Пояснює:

Цей оберіг мені на зберігання залиши-

ла Янгол за день перед тим, як… Але не можу тримати його, бо помру від туги за коханою. Хай буде вам, щоб я швидше все це забула…

А потім починає плакати, кладе голову

мені на плече і ми обнімаємося.

Починаю гладити її по спині, відчуваю пахуче дівоче голе гаряче тіло…

Збуджуюся…

Цього ще не вистачало!

Схоже, щось подібне відчуває й Жанна.

Тому схоплюється і не знає, що казати.

Говорить перше, що прийшло в голову:

Вам боляче?

Та ні! Мене постійно хтось б’є по го-

лові! Можливо, з завтрашнього дня ходитиму у солдатській броньованій касці!

І ми обоє весело та безтурботно сміємося, перегортаючи ще одну сторінку свого життя та чекаючи чогось нового від Долі…

Але перед тим, як попрощатися та йди з офісу, Жанна якось скоса зиркає на мене та відразу поспіхом відводить погляд.

Певне, не знає чи виконуватиму свою обіцянку подарувати їй квартиру.

Справа в тому, що після того, як Жанна вступила в перестрілку з людьми Герострата біля Верховної Ради, ми теж почали з’ясовувати все про вбивство депутата, яке могло привести нас до терористів. І в усіх, хто вів розслідування цього злочину, відразу виникло одне й теж запитання:

Чому не стріляв охоронець вбитого?

Спецслужба перевірила його зброю.

Усе у нормі. Пістолет готовий до стрільби! Ніяких ознак збоїв у роботі чи підготовці.

Отже, причина не у пістолеті.

У власнику зброї!

Але на відео видно, що хлопець намагається захистити від наступних пострілів свого лежачого начальника. Цілиться у нападників, намагається натиснути спусковий гачок, але пістолет не працює!

У чому справа?...

Влада затримує охоронця.

За те, що не стріляв, хлопцю світить кілька років ув’язнення, а коли пришиють ще й співпрацю з терористами, то, взагалі, може запросто отримати й довічний тюремний строк.

Тоді дала завдання Жанні пробити всю можливу інформацію про охоронця, а сама уважно вивчаю зйомки камер спостереження біля Парламенту в день убивства народного обранця. Знаходжу дещо цікаве, що дає надію довести невинуватість затриманого охоронця.

І от уже тоді, пам’ятаю, до мене прийшла Жанна і розповідає все про підозрюваного.

Сам по собі дуже слизький тип виконував різну брудну роботу для хазяїна, ще й був його коханцем, хоч і ніякий не гомосексуаліст.

Погань можна використати для делікатних справ. Або підзаробити на негіднику!

Грошей не має, - доповідає Жанна. –

Але у його власності знаходиться кілька квартир, як спадок від померлих родичів...

А тобі одна з його квартира не потріб-

на? – Хитро підморгую заступниці.

Знаєте, як зняти з хлопця підозри та

витягти з халепи? – Дівчина відразу розуміє до чого хилю. – Як оплату заберете в нього хату, яку віддасте мені. Хочете, щоб я з вами спала?

Хто тобі розповів таку дурню? – Ди-

вуюся. - Я не сплю з дівчатами! Чому мені постійно таке пропонують? Я схожа на лесбіянку?

Вибачте, - червоніє Жанна, ковтає

слину в своєму горлі, що раптово пересохло, і переводить на інше. – А як ви збираєтеся…

Є у мене одна ідея, - кажу загадково. -

Поки що йди до затриманого, у тебе ж ще не відібрали ліцензію адвоката, підпиши з ним угоду, що коли знімеш з хлопця всі підозри та витягнеш з в’язниці, то стаєш власницею однієї з його квартир, що найбільше тобі подобається.

А як маю віддячити вам за житло?

Це тобі, як премія наперед.

Мій агент біля сестри в одному з повідомлень написав про те, що Лисичка найбільш цінним агентам видає мініатюрні пристрої, що на відстані кілька метрів можуть на кілька годин виводити з ладу будь – яку ручну зброю. Прилад діє за принципом магніту, що хвилями блокує всі деталі зброї, які стають, наче привареними, і ніщо не може зрушити їх з місця.

Найімовірніше, щоб не виплила версія з пристроєм, який на кілька годин блокує зброю, терористи мали застрелити охоронця відразу після того, як нападник покінчив з депутатом. Друга куля у терориста була для захисника жертви. Але Жанна пострілом в голову негіднику сплутала всі плани мерзотникам.

Врятувала, щоб здерти з нього собі хату!

Під час стеження за Безвухим ми виявили схованку, де терористи тримали зброю та різну допоміжну дрібну техніку. Серед шпигунських штучок мої люди виявили і пристрій для блокування ручної зброї, яким було виведено з ладу пістолет охоронця вбитого депутата.

На суді Жанна продемонструвала роботу пристрою і зйомки з камер спостереження біля Верховної Ради.

На плівці вдалося побачити частинку пристрою в руці одного з терористів у натовці.

Комп’ютер звірив зображення пристрою, наданому, як доказ на суді, з картинкою на плівці. Посібник нападників, певне, у масці, бо його так і не вдалося знайти, стискає цю штуку в руці й непомітно направляє на охоронця, котрий проводив до входу, а пізніше, перед замахом, ще й зустрічав свого хазяїна біля дверей Парламенту. Машина робить висновок, що на плівці той же самий пристрій, що й у суді.

Тож ніякої вини охоронця доведено не було. Діяв згідно інструкцій і закону. Звільнили з-під варти прямо в залі суду. А щаслива Жанна невдовзі отримала його квартиру.

***

Під час медичного огляду вагітної Лілеї лікарі з’ясували, що у нас з нею буде дівчинка.

Фонд купив житло нареченій мого покійного коханого в ситій європейській країні, найняв слуг, оформляє їй місцеве громадянство.

Нізащо не погоджусь, щоб моя донька жила в Україні, де правлять корупціонери!

Тепер з Оксаною вигадуємо, що наплести, аби Лілея назвала дівчинку моїм ім’ям.

Та заплати їй скільки захоче!

Але Леонардо точно нічого їй не ви-

бовкав про мене? – Не полишає мене підозра. - Бо Лілея відразу здогадається хто стоїть за усім багатством що падає на неї! Так, певне, думає, що це гроші терористів! Компенсація за загиблого нареченого!

Даремно я тоді тебе послухала, не

взяла хлопця під суцільне стеження, - виривається в Оксани, але враз затискає рот рукою.

І чому тоді дала команду відбій на пропозицію взяти хлопця під контроль? Можливо і залишився живим! Аби вели стеження за Леонардо, то вийшли на терористів. Як не відчула, що слабенький наївний дурник веде подвійну гру?

У мене виступають сльози на очах…

Біжу на ліжко в сусідню кімнату і через

хвилину реву, як корова.

Оксана тільки тихенько прикриває двері...

Певне, Леонардо розповів про дивну гвалтівницю Лілеї, щоб попередити кохану про можливу небезпеку від мене. Хлопець тоді раптово зник, бо якось дізнався, хто я насправді. Побоявся розповідати про мене Герострату чи комусь з його помічників, бо ті відразу мусили його вбити, аби обірвати через хлопця ниточку до себе.

Маю купу синів і дочок, але ніколи не хотіла давати їм імена. Усе вирішували їх фіктивні обдурені мною батьки. Вважала, що, коли лохи називатимуть моїх дітей, як хочуть, то це тільки зміцнить їх любов до малих.

А ось вперше так дуже захотілося, щоб

дівчинку, коли народиться, назвали Надею.

Чому?

Бо, можливо, у моєї доньки Наді станеться таке ж величне та вірне кохання, довжиною в ціле життя, як у Ректора до Лади. Тільки щасливе та безхмарне!


Розділ 26.

НЕ ЖИВ, ЯК МАВ,

ТО ХОЧ ГАРНО ПОМЕР


Від першої кулі вас не захистить ніхто…

Майже одночасно зі спробою вбити Президента з різницею в кілька хвилин відбувається і замах на Батька Корупції.

Ректор тільки що під’їхав до центрального корпусу академії та щойно вийшов зі свого авто разом з водієм.

Брат Князя, учасник кавказьких воєн, майже не цілився зі снайперської гвинтівки.

Не було ще таких, щоб залишилися живим після того, як у них стріляв цей горець, природжений вбивця, потомок воїнів навіть невідомо в якому коліні.

Смерть увійшла в тіло Ректора біля самого серця і його відвинуло на тротуар біля авто.

Другою кулею рознесло голову водієві.

Якого біса пристрелив ще й цього нещасного нікчему, кучера - охоронця? Стрілець і сам, певне, не знає! Та просто так! Згадав будні на війні. Увійшов в азарт. Дякувати Долі, що не почав розстрілювати всіх довкола!

Молодь з криками та в паніці починає

розбігатися хто куди.

Проте кілька студенток не лякаються нових пострілів, підбігають до пораненого.

Гарні дівчата з чесними відкритими обличчями тримають голову Ректора. Просять академіка триматися та викликають швидку.

І раптом обличчя керівника змінюється.

Солідність та велич зникає.

Діти бачать перед собою мудрого та доброго сільського дідуся, що на смертному ложі прощається з онуками і зважує своє життя.

Хоч заслужив померти, як слід, - шеп-

че авторитетний серед молоді академік, маючи на увазі співчуття та любов і переживання його студентів за помираючого.

Але молодь не розуміє до чого ці слова…

У того, хто йде з цього світу, є думка.

Невже прожив не своє, а чуже життя?...

Навіщо? За що? Це такий жарт долі?

Не живіть так, як я, дітки, - промовляє

минуле покоління до нинішнього і щиро тішиться зі світлих сяючих співчуттям та любов’ю облич першокурсників.

Самобутній потужний талант, вічний оптиміст і вигадник продовжує радіти останнім секундам не туди витраченого, даремно розтриньканого на злочини життя.

Останнє, що бачить, це обличчя сімнадцятилітньої першокурсниці, як і тоді, три десятиліття тому, майже на цьому самому місці біля навчальних корпусів, коли їх обох ударила в серце блискавка кохання.

Помирає зі словами:

Прощай, Ладо… Я кохаю тебе…

Посмішка сяє на обличчі, хоч і сприймає сирену карети швидкої як гуркіт і скрегіт дверей пекла, що починають прочинятися для ще одного корупціонера…

***


Тільки Оксана дізналася про вбивство Ректора, то відразу навіть без моєї команди разом зі своїми хакерами по всьому світу познімала всі гроші з таємних закордонних банківських рахунків академіка – корупціонера та передвиборного фонду Міністра.

То чи варто було скільки років красти, щоб твої гроші поцупили невідомі?

… Вранці виходжу з будинку.

Троє бойовиків професійно хватають мене за руки, тягнуть за ріг, тиснуть до стіни.

Довкола повно людей, але все так зроблено так швидко, природно та мимохідь, що ніхто на нас не звертає ніякої уваги.

Подумаєш, про щось говорить трохи дивна компанія.

Розумію, що це люди Герострата.

Нападники в масках, дуже схожих на справжні обличчя.

Відбирають зброю.

Усе відбувається так швидко, що не встигаю навіть зреагувати. Обшукують і знаходять другий пістолет.

Агресії чи хвилювання противників не відчувається. Роблять свою роботу і все!

У мене немає передчуття смерті.

Нам навіть ні про що говорити.

Я просто залізла туди, куди не слід!

І як же тепер за це доведеться заплатити?

Один з нападників впирає дуло свого пістолета у мою щоку.

Давить так, що ще мить і череп трісне!

Коли не вб’є, то ще довго ходитиму з цим колом від стволу на щоці. Тупий погляд свердлить мені голову, вперту в стіну. Немає сил щось придумати чи вирватися з міцних лап тварин.

Коли не вб’ють, то візьму відпустку та махну на найкращий курорт! Бо так недовго й померти від виснаження…

Ой, лишенько, що ж це робить другий?

Пітним руками залазить до мене під сорочку в бюстгальтер та мне мої груди.

Мене що? Гвалтуватимуть?

Доведеться догоджати якнайкраще, щоб бойовикам сподобалося, та у кінці не вбили?

Але щось все це не дуже схоже на збезчещення!

Поступово мені доходить, що негідник розстібає та знімає амулет, який мені дала Жанна, а тискав мене, щоб відволікти увагу.

Ой, як же боляче давить пістолетом у голову!

Щоб не спровокувати тварину на постріл, відвожу очі вбік.

Бачу чоловіка, теж у масці…

Уважно дивиться на мене.

Розумію хто це!

Так ось як ми зустрілися!

Герострат підморгує мені…

Десь уже зустрічала ці очі.

Точно!

Але де?

І негідник, бачу, теж пізнає мене.

Світ затісний для таких активних, як ми, котрі весь час стикаються один з одним!

Наша зустріч і прощання одночасно?

Чи може ще зведена нас Доля?...

Отже, ціллю Герострата був не Президент!

Інакше за двійника та те, що відвела смерть від Президента, виродок убив би мене прямо тут!

І навіщо йому цяцька Янгола? Амулет нікому не

приніс щастя й не зберіг від втрат. Коли Жанна мені дала цей оберіг, то я хотіла віддати його Батьку Корупції, але спізнилася…

Щось не так у Датському королівстві…

Корупція завжди закінчується вбивст-

вом, - Підводить риску Жанна, слухаючи по телевізору розповідь про вбивство Ректора. – Коли не вбиваєш когось, то нищиш себе! Або казнокрадством створюєш умови для загибелі інших! Хоча корупціонери вбивають лише у крайньому випадку…

Через кілька хвилин Оксана знову заходить до мого кабінету й поспіхом прикладає палець до своїх губ, прохаючи мене помовчати.

Кладе мені на стіл наказ Міністра про призначення Проректора Ректором Міжнародної академії економіки та права.

О, тепер корупція в академії помолодшає! Вийде на новий рівень!

Жити і красти по - новому!

А поруч виписку з поліцейських зведень про застреленого під час затримання стрільця, вбивці Ректора, якого правоохоронці вирахували по камерах спостереження.

Весь час, коли вивчала життя Ректора, то відчувала руку Долі, що подає сигнали безумцю кинути корупцію, навіть виїхати з корупційної України як авторитетному знаному навіть серед закордонних науковців спеціалісту з права та економіки з вільним володінням кількома іноземними мовами і повністю зайнятися наукою чи сім’єю, а не крадіжками, як протягом трьох останніх десятиліть.

Той злочинний шлях, яким ще з радянських часів ішов одержимий корупцією упертюх, міг привести лише до погибелі, моральної, а то й фізичної, що зрештою й трапилося.

Хоча, можливо, смерть для Ректора стала найкращим виходом зі становища, в яке потрапив після того, як донька скоїла замах на Президента.

Після такої витівки своєї кровиночки Ректор вже не зміг би ні працювати, ні підтримувати спілкування зі своїм кругом таких же злодіїв, як сам, втомлений корупцією та життям,..

Є якась поблажка Долі в тому, що Ректора вбили майже одночасно з загибеллю божевільної доньки. Так і не дізнався, що накоїла найулюбленіша та наймиліша дитина, як підставила та зганьбила, а ще, фактично, поставила хрест на кар’єрі та житті батька…

Я відразу запідозрила, що це Оксана повідомила Брата Князя про Ректора, який дав команду вбити Ловеласа та Зірку й підставити Князя, котрого невідомі днями задушили у в’язниці за якісь його попередні темні справи.

Можливо, навіть, академік знав і про Брата Князя, котрий має лише одну звивину в мізках і проблеми, в основному, вирішує одним пострілом!

Оксана всерйоз сприйняла моє рішення про те, що збираюся повернути вкрадені у Батька Корупії гроші, коли дізналася, що дід розважався в ліжку з власною донькою та вбив свого третього сина.

Секретарка принесла Ректора в жертву, щоб не втратити свій відсоток від вкраденого.

І таке трапляється!

Ринкова економіка!

Розумію, що й цього разу Оксані зійдуть з рук її витівки…

На багато речей своїх підлеглих не впливаю. Найкраще, робити вигляд, що нічого не бачу й не розумію. Коли хочу залишитися живою в своєму звіринці… Моя банда вважає мене левом, царем звірів, але запросто знайде собі нового вожака, а мене розірве на шматки, коли помилюся щодо своїх подільників…

Пізніше, якось обкурена Оксана почала хвастатися, що повідомила про Ректора, винного в арешті Князя, не тільки його Брату, професійному найманому вбивці, а й, коли гарячий кавказький воїн не вбив би підступного академіка - нелюда, то збиралася розповісти трагедію Лади її батькам - кримінальникам.

Подруга ще й сміється:

Так, що у твого любимого дідуся не

було жодного шансу! Хтось з них все одно відправив би виродка на той світ!..

А потім ні з того, ні з цього заіржала під кайфом і весело додала:

Тільки не приймай на свій рахунок.

Ми не говоримо про присутніх! Тебе таке не стосується!

Тоді від такої несподіваної погрози в мене всередині все похололо.

На мить уявила скільком моїм ворогам стукне про мене подруга, коли надумає зі мною розправитися чужими руками! І скільки хвилин проживу після такого конику Оксани!

Та й, імовірно, подруга підстрахувалася на випадок своєї смерті. Тільки вб’ю кляту, то хтось із її друзяк повідомить про мої грішки тим, кого пограбувала, підставила чи використала по повній та чиїх близьких вбила! Так, що, швидше за все, нас з Оксаною ховатимуть разом в один день.

І вбити шкода секретарку, бо іншої такої не знайти, але й залишати живою небезпечно!

Смерть завжди поруч!

Отак і живемо!...

Читаю підготовлений мій звіт про все, що трапилося, до Міжнародної Комісії.

Це якась трагедія, а не звіт сищика! Але так більше сподобається моєму закордонному начальству, що полюбляє різні шоу. Довкола нас не керівники, а суцільні шоу – мени!

Єдине, що не вказано в звіті, так це те, що ми таки пограбували нещасного покійного Ректора і забрали всі гроші ще й з виборчого фонду Міністра. Давненько ми не отримували стільки бабла! Але читачам документу такого знати й не потрібно! Хоча не такі вже й тупі мої закордонні господарі, щоб не здогадуватися, що я свого не пропущу!

Головне, щоб цього ніхто ніколи й не дізнався, що малоймовірно, бо пограбований і нацькований на нього вбивця вже в іншому світі.

А давай когось ще нацькую й на Мі-

ністра, - пропонує подруга, якій зійшло з рук вже не одне вбивство чужими руками. – Щоб ми не хвилювалися, що шукатиме вкрадені гроші з його передвиборчого фонду та вийде на нас! І твоєму Президенту допоможемо, приберемо конкурента, оберуть на другий строк.

Але Міністр, кажуть, бичок ще той, -

намагаюся притишити запал подруги, щоб не перетворилася на маніяка, бо тоді й до мене рано чи пізно дійде черга, тож забиваю баки Оксані. – Може мені буде приємно та корисно зробити заміну моїх Покровителів? Хочу спробувати з набагато молодшим від нинішнього!

Думаєш, вийде?

А що? У мене колись не виходило?

…Нахабна секретарка відчуває куди вітер дме і миттю підсовує мені наказ про виплату їй та Жанні й Роберту чималенької премії.

Мовчки підписую поданий папірець, віддаю милим догідливим подругам та дістаю з шухляди папку з черговою справою і ми починаємо говорити зовсім про інших виродків.

Одні злочинці викривають або покривають інших…

Так і працює правоохоронна корумпована система!

Чому ми часто платимо таку високу ціну за успіх?

Розплачуємося коханими?

***

… Уже з самого ранку сиджу в офісі та дудлю горілку.

Намагаюсь, як і чимала частина населення зайнятися улюбленою справою, - ламати голову та базікати про тяжку політичну й економічну ситуацію в Україні.

Переживаю після чергової любовної невдачі та намагаюся втішитися купою вкрадених грошей.

Від цих моїх високих думок про наших злодійкуватих властителів та тяжку долю рідного народу мене відволікає надзвичайно приємний, аж магічний, голос секретарки, яка намагається провокаціями та підколюванням вивітрити легкий алкогольний туман з моїх мізків та припинити мою пиятику, щоб могла гідно прийняти гонорар від можливого сьогоднішнього клієнта:

Надю, а кого більше на твоєму рахун-

ку? Сексуальних партнерів чи мертвяків?

Запитання чомусь сприймаю всерйоз. Намагаюся порахувати тих та інших…

Але так відразу і не відповім!

Та й навіщо?

І я під наш спільний сміх запускаю стаканом з горілкою в дотепницю, бо знаю, що секретарка, як і завжди, ухилиться, та ненароком перекидаю останню пляшку в офісі, яку так і не змогла знайти секретарка, щоб я не кинулися в обійми Зеленого Змія.

Тупо дивлюсь як виливається бажаний напій по підлозі, як Оксана спеціально бере пляшку за дно вниз горлом, щоб вилилися останні каплі та кидає до сміттєвої корзини …

Отак виливається і моя пам’ять про вбитих мною чи через мене, а також тих, кого кохала і втратила.

Погляд падає на два фото в центрі моєї дошки з світлинами тих, хто втягнутий у розслідування мого агентства.

Замість фотографій мертвих керівників академії з їх улюбленими дітьми потрібно вішати інші фото.

Але чи все до кінця ми зрозуміли у справі про Ректора – батька Корупції?

А яка різниця?...

Чи винна у смерті академіка?

Ще одна зарубка на моєму серці…

Можливо стара з косою не чіпає мене, а бавиться зі мною тільки тому, що постійно підкидаю їй клієнтів і карзі не потрібно зайвий раз ламати голову, як отримати в своє царство чергового мерця.

Відчуваю, невдовзі ми отримаємо якесь нове цікаве замовлення…

Я знову у грі.

Що роблю і навіщо?

О! Через вікно бачу, як на стоянку мого офісу охоронець запускає чергового замовника. Добре знаю це авто помічника одного з моїх найкращих клієнтів – казнокрадів.

Нарешті й сам Великий Злодій, розгублений та переляканий, вилізає з броньовика.

Бачу, привіз мені купу роботи та бабла!

Уже відчуваю запах грошей та пригод.

А може бути інша робота в таких, як я!

Вперед за орденами! Завісу піднято!

Чергова вистава розпочинається!

Божевілля корупції продовжується…


Епілог .

МЕСНИК

ТА ЙОГО ЖЕРТВА


Помста має бути

не тільки холодною,

а й якомога довшою


Пише Вам син ректора, місце якого зайняв Папа, за що я мстився йому відтоді і аж до смерті.

Не можу Вам не написати.

Бо ми обоє у цій справі з Вами навічно.

Уже нічого не боюся, бо невдовзі і так помру.

Зробив головну справу свого життя і виявилося, що немає смислу далі мучитися на цьому світі.

Лікарі кажуть, що давно мав померти, але щось мене стримувало, а тепер хвороба йде, як і має, і невдовзі мені кінець.

Можливо, навіть, коли закінчу та відправлю цього листа…

Відразу виявив Ваш інтерес до Папи. Дізнався все, що про Вас писали.

Чекав коли вийдете на мене.

Навіть не думав, що не помітите мене за кожною значною невдачею Папи.

Я після смерті батька разом з дружиною та матір’ю виїхав за океан і розпочав дуже прибутковий та вдалий бізнес. Створив філіал своєї компанії і в Києві. Але в Україні використовував бізнес тільки для того, щоб фінансувати та організовувати псування життя Папі.

Гроші, коли витрачав їх на нескінченні помсти, лилися у мій бізнес рікою.

Певне, усі ці роки моїх переслідувань Папи я отримував допомогу від самого Сатани!

Бо помста, точно, не від Всевишнього.

Бог пропонує тільки ПРОЩЕННЯ!

Те, що ми з Папою зробили з Ладою, глибоко чуттєвою та емоційною дівчиною, стало найбільшою й нашою трагедією.

Як і розум дівчини, наші серця та душі згасли одночасно з її свідомістю.

Я і Папа перетворилися на якихось роботів, що автоматично роблять усе згідно колись закладеної в них програми.

Ладу підтримують на цьому світі тільки для того, щоб отримувати щедру оплату за її догляд. Папа вносив гроші за її утримування в елітній європейській психіатричній клініці щороку і з його смертю фінансування могло припинитися, але я вже перевів кошти в один з державних фондів, яких вистачить на утримання Лади, хай проживе ще хоч і сотню років.

Фактично, це і є основна причина написання цього листа, бо в клініці, де перебуває Лада, я дізнався, що невідомі ведуть перемовини з дирекцією про довічне утримання бабусі.

Відразу зрозумів, що це Ви.

І був дуже радий, що не помилився у Вас, хоч і знаю якими справами Ви займаєтеся, та навіщо виявляли такий інтерес до Папи.

Але хай Бог буде Вам суддею!

А я щиро вдячний Вам за намагання допомогти Ладі і тому розкажу все, як відбувалося насправді у долі Папи, про що покійний так і не дізнався. А Ви злякалися розслідувати злочини Папи далі та кинули цю справу.

Раптове божевілля красуні стало початком нашого кінця. Дівчина з розумом ще дитини чекала від Папи уваги, любові і розуміння, а з моєю допомогою отримала тільки зраду.

За своєю вдачею Лада сприймала життя, особливо кохання до Папи лише у двох кольорах, чорному і білому. Коли закохалася, то на все життя, віддавала коханому себе до останку.

Зрада Папи її знищила.

Це я підштовхнув і через знайомих попросив колишніх колег звернути увагу тільки що призначеного на посаду ректора Папу з Ладою. План був простий. Сам не знаю чому, але відчував, що між ними міг виникнути роман. Знав, що Лада разом зі своїми трохи ненормальними новими друзями - студентами заради приколу бавляться у революціонерів – підпільників. І першокурсників легко можна було здати владі, а замішаному в їхніх справах ректора мали вигнати з роботи.

І, дійсно, ректор та студентка до безтями закохалися один в одного.

Ніколи б не вірив, що Папа здатен на такі сильні почуття!

Сподівався тільки на легку інтрижку, та й то з великим сумнівом.

Як їм заздрив!

Бо на таке не здатен.

Як можна інакше, крім допомоги Диявола, пояснити те, що я зумів сфотографувати та надіслати аж занадто обережному Папі світлини їх гарячих поцілунків, а потім ще й наче від імені одного з юних підпільників зателефонувати Ректору і сказати, що, хай просто зараз попередить співробітника КДБ, що контролює академію, і здасть владі всіх терористів у своєму виші. А ще назвав прізвища студентів академії, які завтра, під час святкувань, збираються вбити керівників держави.

Того вечора Папа добре напився після урочистих передсвяткових зборів колективу і погано себе почував, а після мого шокуючого дзвінка Папа запанікував, не розумів, що робить. Певне, кинувся попередити кохану про небезпеку, але послизнувся, вдарився головою і знепритомнів.

Як на зло, нікого вдома не було. Дружина з дітьми поїхала на чергове весіллі до якихось родичів у далеке гірське село.

Ректор прийшов до тями під ранок, від звуку телефону. Телефонували з таємної поліції і дякували, що допоміг знешкодити небезпечних ворогів держави, які вже в усьому зізналися.

Хоч і не подав виду, та ледь не дістав тоді інфаркт.

Не помер тільки тому, що в той момент сподівався, що Ладу не заарештували.

Оскільки нічого толком не пам’ятав, тільки уривки з мого дзвінка, то чомусь відразу повірив, що дійсно сам, п’яний, зателефонував до КДБ та доніс на кохану і її друзів – ідіотів.

Через ту помилкову віру в те, чого не робив, і зіпсував все своє подальше життя.

Намагався хоч якось виправдатися перед хворою.

Так і не пробачив себе ніколи за те, чого не робив!

Насправді то не Папа, а я його голосом зателефонував до КДБ та повідомив про терористів.

І через якусь годину, серед ночі, всіх студентів заарештували.

Підробляти голоси інших, коли чув людину хоч раз у житті, - то мій талант.

У школі навіть виступав у художній самодіяльності і всі бурхливо хлопали, коли копіював голос кого завгодно з присутніх. Ми обидва з тим, чий голос імітую ховалися на сцені за завісою і глядачі не могли відрізнити коли говорю я, а коли той, чий голос імітую.

Часто думаю, як міг Папа так легко повірити в те, що хай навіть і п’яний та напівсвідомий, міг донести на найдорожчу на світі людину, яку любив більше від рідної матері та своїх дітей!

Усе життя Папа картав себе за гріх, що не скоював!

Без допомоги Люцифера сам я не міг додуматися до такої кари довжиною у тридцять років. Це чимось нагадує довічне тюремне покарання.

Папа після зради коханої будь – який свій злочин вважав дрібницею порівняно з виною перед Ладою. Не мав ніяких стримувань, коли активно займався корупцією та творив, що тільки в голову приходило.

Звісно, на цьому мені варто було зупинитися в своїй помсті Папі. Від тої моєї витівки Папа так і не зміг відійти все своє подальше життя!

Але помста виявилася сильнішою за мене і я надалі продовжував жити тільки заради того, щоб псувати життя своєму ворогу.

Моя підстава зламала не тільки Ладу, яка збожеволіла від того, що дізналася хто їх, начебто, видав, а й самого Папу, який вважав себе донощиком на кохану і далі просто плив за течією, остаточно втратив усе людське всередині себе.

А я тільки хотів помститися за батька, якого вигнав з роботи Папа!

Але я так захопився помстою, що не міг зупинитися!

Не побачив, як і минуло життя.

Навіть не буду детально розписувати, як усі ці роки псував життя своєму ворогу.

Достатньо тільки перелічити хоч частину з того, що, дякуючи моїм витраченим на помсту величезним грошам, інтригам, комбінаціям та підставам, зробив Папа:

Зрадив найкращого друга, з яким вів

бізнес, а через посіяні мною між ними підозри не поділили гроші, посварилися і напарник виїхав за кордон та більше не спілкуються.

Повірив у зраду та крадіжку свого

найбільш відданого та найрозумнішого помічника, з яким були гарними друзями та напарниками по розкраданню грошей та вигадуванню різних корупційних схем; найняті мною розіграли цілий спектакль, щоб Папа не мав сумніву в обмані та зраді, найняв вбивць, які організували нещасний випадок оббреханому.

Зрадив усіх своїх друзів, товаришів,

студентів. Скільки грошей мною витрачено на те, щоб примусити Папу зраджувати та відштовхувати від себе найвідданіших та люблячих його людей. Папа був надзвичайно харизматичним, притягував до себе інших, як магніт, робив бранцями своєї чарівності назавжди. І Ви, Надю, опинилися в полоні його чар! Зізнайтесь! Скільки найнятих мною за великі гроші мерзотників вигадували різні інтриги та комбінації, щоб викликати підозру, розбудити страх у душі Папи, аби переляк та паніка в черговий раз затьмарила йому розум і відштовхнув від себе тих, з ким міг знайти радість і спокій.

Зробив нещасними своїх рідних та

близьких; через розпущені мною чутки, підозрює їх у різних висмоктаних з пальця підступах та зрадах, намагається розлучити своїх синів з дружинами, перестає з ними спілкуватися та підтримувати нормальні стосунки.

Убив небезпечних свідків – викладача

та його студентку – коханку, яка просто фізично не могла скопіювати компромат на Папу та Міністра. Для того, щоб студентка отримала флешку мені довелося добре заплатити шпигуну – найманцю, щоб особисто зібрав увесь необхідний компроматі підсунув ображеній дівчині, котра намагалася через старого імпотента зробити кар’єру в академії.

Заразив сифілісом свою дружину, бо

дістав це венеричне захворювання в подарунок від підісланої мною до нього, п’яного, хворої вродливої проститутки.

Не дізнався від коханки, що та наро -

дила від нього двійню. Про дітей йому повідомив я в анонімному посланні. Це я добре витратив грошей, щоб підіслати своїх співробітниць, милих жіночок, до нещасної, звабленої одруженим Папою. Мої співробітниці насилу переконали недалеку, бідну, вагітну від Папи розгублену дівчину нічого йому не розповідати, а отримувати від вигаданого мною зарубіжного благодійного фонду щомісячну щедру винагороду. Я також взяв на себе повне утримання її двох діток, потім з моєю допомогою дочка Ректора стала повією, а його син – квартирним злодієм. Їхня матуся навіть ні про що не здогадувалася, була переконана, що діти знаходяться на заробітках за кордоном і працюють в сфері обслуговування. Хоча, частково, жінка була права!

Займався сексом з рідною дочкою, бо

думав, що це елітна проститутка, а та теж дізнається про батька занадто пізно та кінчає життя самогубством. Аби Ви тільки знали, скільки грошей мені коштувала ця підстава! Але я гордився такою вишуканою й оригінальною помстою. Це одне з найвизначніших досягнень у моєму житті! І ніколи не шкодував потрачених на неї коштів. Недаремно, після такого Папа навіть хотів покінчити з собою, як його донька, про що я написав йому в анонімному листі. Мені довелося за свій кошт наймати кращих психологів та присилати до нього, начебто, від імені авторитетних для нього людей, щоб врятували мою жертву, на яку попереду чекали нові мої витівки. Без помсти Папі я вже теж не уявляв свого життя. Його смерть могла покласти край і моєму нікчемному існуванню, слугуванню Гаспиду.

Вбивав рідного сина, бо приймає його

за грабіжника. Аби Ви тільки знали скільки часу, а ще більше грошей довелося витратити на цих нікчем і паразитів, двох позашлюбних близнят Папи, про яких той ніколи не здогадувався, доки я не надіслав йому детального листа з фото та всіма документами й аналізами та експертизами. Я дуже боявся, що не переживе таку трагедію. На нещасних сина й дочку Папи, а також на різні помсти Папі я витратив грошей більше, ніж на свою власну сім’ю! І, певне, я, хай і підсвідомо, любив повію та квартирного злодія не менше,ніж своїх дітей, бо думав про них щодня, вигадував різні способи, як їх і підтримати, але й одночасно зробити з них закінчених мерзотників, що в кінці кінців інцестом та грабунками доконають свого невідомого батька. Обоє вважали себе злочинцями, грабували клієнтів, але жертви були найнятими мною, бо я боявся, що цих наркоманів дійсно заарештують за справжні злочини і весь мій план полетить шкереберть.

Став імпотентом після того, як дізнав-

ся, що довгий час спав зі своєю дочкою та вбив сина.

І це ще не все.

Адже я зіпсував життя не тільки Папі, а й його дітям.

Через мене син та невістка Папи кілька разів попадалися на хабарах і щоразу їх ледве вдавалося рятувати від в’язниці.

А те, як найнятий мною вбивця, колишній співробітник розвідки, яку очолює Ваша сестра, підставив заступника мера столиці, і ні в кого й досі немає сумніву, що це саме син ректора вбив коханця своєї дружини, але відкупився та виплутався завдяки величезним зв’язкам Папи! То вищий пілотаж! Я платив шпигуну гроші, але до останнього не вірив,що все вийде!

Обом його дітям довелося піти з займаних тепленьких посад на державній службі та виїхати з сім’ями за кордон, щоб стих шум, все забулося й закрилися кримінальні провадження проти них, хабарників і вбивць.

Після того, як Папа дізнався про інцест з рідною дочкою та про те, що ненароком пристрелив сина, я повністю переключився на хвору дочку Лади. Переключив на малу шпигуна – найманця, який і зробив усе блискуче, організував цілу масштабну терористичну змову та замах на Президента.

Та це просто цирк якийсь!

Довкола скільки охочих зробити будь – що за гроші! Іноді аж самому дивно!

А те, кого підірвала дівчина, справжнього першого чиновника країни чи його двійника, для мене вже немає значення, бо все одно ректор нічого не дізнався. І я не тримаю на Вас зла, що захистили від смерті коханця, найвпливовішу людину та свого головного захисника.

Доля вберегла і так вбитого горем ректора від ще й такої новини!

Це я зробив з його доньки терористку. Не тільки найманець, а й якісь потойбічні сили допомагали мені в цьому!

Як тільки Папу призначили ректором, відтоді я за гарні гроші наймав колишніх правоохоронців, щоб вели за ним постійне стеження. У мене безліч фотографій, що підтверджують роман Папи та Лади. Спочатку хотів світлини передати його дружині та тещі, але зрозумів, що це мало що дасть, і аж через стільки років ці фото мій найманець показав доньці Лади та переконав помститися владі за зруйноване кохання батька й матері.

Вирішив не повідомляти дівчині про те, що, мовляв, її батько видав матір КДБ. Це могло тільки все зіпсувати! Донька найбільше за все на світі любила свого батька і помстилася також не тільки за матір, а й за нього!

Побачила дівчина і фотографії зустрічей Папи з Ладою у лікарні протягом кількох років. А потім я зробив фотомонтаж і показав дівчині, начебто, могилу її померлої матері на кладовищі в далекій європейській країні.

Та дівчина не мала ніяких сумніву у щирості й правдивості розповіді, бо мені вдалося знайти фото матері Лади, з якою та дуже схожа. Бабуся й онука мали одне обличчя! Тут уже більше ніяких і доказів не потрібно. Тільки поглянь на себе в дзеркало!

Найманець насилу переконав Ладу нічого не говорити і не розпитувати батька про її справжню матір. Дружина Ректора прекрасно відносилася до дівчини і ні в кого навіть сумніву ніколи не виникало, що це не її донька. Та жінка так полюбила хвору малу, що в кінці кінців і сама забула, що це не її дитина!

Аби дочка Лади дізналася, що її матір жива, але продовжує знаходитися в клініці, то могла відмовитися скоювати теракт. Бо тоді винними у трагедії з Ладою став би Папа, а не Україна, яку уособлював Президент, на якого ми з найманцем і скеровували помсту хворої дівчини.

Міс Україну я нацьковував на Україну!

Хіба це не божевілля!

Але ж спрацювало!

Чому українців так легко настроїти один проти одного та проти власної країни? Здається, що тільки ми так можемо не любити державу! То що хочемо жити плем’ям, як у сиву давнину та все вирішувати на раді старійшин, мов у дикунів?

Я вже нічого не розумію.

Апогеєм, найвищою точкою, піком моєї помсти Папі мало стати вбивство його донькою найбільшого чиновника, який займає найвищу посаду в державі.

Грошей у цей проект вбухав стільки, що й сам збився з ліку! Найманець викачував з мене кошти день і ніч. Розумію, що негідник просто їх тупо краде, але процес уже пішов, як лавина, і мені самому цікаво було спостерігати, що з усього цього вийде.

Але Всевишній вирішив, що це вже занадто!

Кожному з нас посилають випробувань рівно стільки, скільки заслужили ми чи наші предки, за борги яких розраховуємося!

Ніхто ніколи не отримає зайвого ні на грам, а тим більше не свого!

Я прекрасно розумів, що Папа просто помре після того, як дізнається, що його улюблена донька вбила Президента, або навіть підірвала стількох невинних людей та вбила двійника. А причиною усіх його нещасть є тільки я, син попереднього керівника вишу, якого Папа підставив та вигнав з роботи, щоб зайняти омріяне крісло ректора.

Але все склалося так, що під час замаху Папа їхав на авто в академію.

Я почав телефонувати ворогу відразу, тільки його дочка підірвала себе в натовпі.

Думав, нарешті моя мрія здійсниться!

Вийду з тіні і відкрито переговорю зі своїм ворогом. Хотів особисто пояснити Папі, що сталося хвилину тому під час зустрічі Президента з народом, і що я робив з його життям протягом останніх тридцяти років.

Переконати, що за всіма його жахіттями протягом усього часу стояв тільки я! І більше ніхто не винен у всіх його нещастях та горі.

Чи можна вигадати гірше покарання тому, хто своїми інтригами довів до смерті мого батька?

До речі, я так і не вирішив чи розповісти йому правду, що це не він, а я його голосом повідомив КДБ про Ладу та її побратимів.

Хоч так і не знаю, сказав би чи ні…

Я все телефонував Папі знову і знову, але той не брав телефон. Я розгубився і почав з іншого телефону набирати номер водія – охоронця, що сидів поруч в авто. Але теж марно. Я поставив обидва телефони на автоматичне телефонування увесь час, доки їхали Папа та його водій і доки їх не пристрелили.

Так і не можу зрозуміти чому ніхто з них не відповів на дзвінки!

Мого тріумфу не відбулося.

Так за все життя я жодного разу й не переговорив з Папою, хоч ворог і став для мене ледве не найближчою людиною на землі.

Іронія долі…

Іноді дивувався, як тільки Папа та його донька можуть так легко вестися на мої іноді дешеві провокації та обмани.

Можна ще зрозуміти хвору занадто довірливу дівчину, але Папа дійсно розумний та талановитий. А, можливо, й геніальний. Просто направляв свої здібності не туди.

А я проти нього повний нікчема!

Після трагедії з Ладою Папа перестав вірити в себе.

А потім втратив і віру в людей.

Почав усіх підозрювати в різних дурницях, які я йому вміло підкидав зі своєю командою психологів та детективів.

Мушу також зізнатися у тому, що це я

заплатив, щоб убили фотографа, що зробив ті скандальні світлини мого голого батька зі студентами, з яких і почалася ця історія помсти довжиною в тридцять років.

Клятий фотограф був сином друга мого батька, який зрадив усіх нас та зробив ті бісові фотографії, через публікацію яких за кордоном Папа й став ректором.

За замовника та виконавців вбивства фотографа міжнародна журналістська організація призначила небачену до цього часу винагороду, тому, як подарунок, направляю Вам незаперечні докази проти себе та імена всіх найнятих мною вбивць, причетних до смерті талановитого журналіста.

Скандальні на весь світ світлини генія - фотохудожника з моїм батьком та повіями, розвернули моє життя в напрямку, по якому йду вже стільки років і з глибокої колії якого не можу вибратися.

Чи й не хочу?

Бо що тоді робитиму?

Вибачте, Надю, але це я наказав найманцю забрати у Вас амулет доньки Ректора, хоча і не знаю навіщо мені цей оберіг.

Адже амулет так нікого і не врятував.

Завдяки мені зіпсовано все, що тільки було хорошого в життя Папи. Його життя перетворено на безрадісне нещире існування якоїсь машини.

Але я сам не помітив, що й моє життя стало нічим не відрізняється від життя від мого ворога.

Мої помсти, а завдяки мені і його зради знищили в нас обох майже все людське!

Хотів покарати кривдника, а себе покарав не менше.

Зациклився на різних способах помсти. Але чи те того варте?

Чи мені потрібно було витрачати своє життя на помсту?

Я проробив величезну роботу, витратив на помсту найкращі роки життя.

Чи то було того варте?

Так і не можу точно визначити, хто з нас покараний більше.

Я ось подумав, а може я, коли так псував життя своєму ворогу, був тільки пішаком в руках Диявола, якому служив Папа та продав йому душу, як і я?

Можливо, це не я карав Папу, а те, чим він займався, коли керував академією?

А ви як думаєте?

Прощавайте.

Побачимося там, де нам і місце.


P.S.

Надсилаю Вам детальні звіти про все, що я зробив заради помсти ворогу нашої сім’ї у вигляді фотографій, аудіо та відео записів і фінансових документів, щоб у Вас не було ні найменшого сумніву, що пишу правду.


Епілог - 2 .

СЕКС НА ЕШАФОТІ*.

АПОЛЛОН


Мій сон:

Про те,

що кохання

понад усе?


Не можу зрозуміти це сон чи все наяву?

Я не з’їхала з глузду?

Я в психіатричній лікарні?

Це марення?

…Стою, підпираю стіну, обкурена, п’яна.

З ганку дивлюся на двох бійців і не можу зрозуміти де я. Хто я? Що тут роблю?

Чорт! Божеволію чи сплю? Спокійно…

Звісно! Воюю…

Адже поруч зі мною до стінки приставлено автомат та кулемет.

Швидше не воюю, служу за спеціальністю, у контррозвідці! Цього тільки бракує! Не мала баба клопоту, пішла служити у контру…

На чиєму ж боці воюю?

За рідну сестру чи за рідну землю?

У чиїй контррозвідці служу?

---------------------------------------------------------

*споруда для проведення страт

Кому підпорядкована моя контора?

Генералу – корупціонеру, Моєму Вчителю, під керівництвом якого працювала, чи

моїй рідній сестрі, теж корупціонеру, тільки з тимчасово недружньої до України держави?

Співробітники сестрички активно інструктують та навчають спецслужби на непідконтрольній Україні території.

Ну, то й за кого я?

І по однострою, зброї, військових авто теж нічого не можу зрозуміти!

В обох сторін конфлікту все однакове!

Бісові корупціонери з обох боків військового протистояння замовляють однаковий однострій в одних і тих же бізнесменів, за один і той же відсоток винагород. А пройдисвіти – комерсанти шиють все необхідне для військових з обох боків та з однієї і тієї тканини.

Що це за бісів хутір?

Тільки два будинки, а довкола безкрайній степ з лісосмугами. Чому нікого, крім кількох військових? Де я в трясся?

А хто тут головний?

По тому, як дивиться солдат, що проходять повз мене, то головна тут я!

Чорт!

Але ще більш перелякано бовдур зиркає на офіцера, що говорить по мобільному.

Це ще хто такий?

Виходить нас, офіцерів, тут двоє.

Але, схоже, є й третій.

Сидить спиною до мене на колоді посеред двору. Гарна фігура! Тримається рівно.

Відчуває погляд, повільно повертається…

Дивиться мені прямо в очі.

Мов током ударило!

Аполлон!* Мороз по шкірі.

Який красень! Шедевр природи!

Усе життя про такого мріяла!

Блискавка! Почуття народжується вмить!

Обоє аж рота повідкривали.

Нарешті й до мене прийшло довгоочікуване кохання!

Платонічне? Уявне? Вигадане?

Та яке це має значення!

Хай серед війни і цієї літньої багнюки.

Тепер матиму те, заради чого варто жити! Певне, й на війну попросилася, щоб мене тут убили! Бо не можу жити, коли не кохаю! Думала, не полюблю вже ніколи!

Секс одними тільки поглядами без слів – то ще те кохання!

Тут нерідко все, як і у справжньому житті. Знайомство, залицяння, злиття воєдино у стрімкому багатті до небес, падіння на грішну землю, палахкотіння, попіл та іскри від колишнього вогню, розлучення і прощання…

--------------------------------------------------

*давньогрецький бог, ідеал чоловічої вроди

Усе, як і у всіх, у звичайному житті.

Це кохання без слів!

Але таке ж як і зі словами, криками, сміхом, плачем, зізнаннями, клятвами, сварками.

Тільки час від часу при випадкових зустрічах дивитися у вічі один одному. Так закохані знайомляться, спілкуються, сваряться, миряться, переживають бурхливі емоції, а потім, часом, навіть зі скандалом розлучаються.

Не прозвучить жодного звуку.

Тільки німі погляди!

Закохані не сказали жодного слова.

Навіть не доторкнулися до коханого!

Потім до смерті шкодують, що не перевели почуття з вигаданого світу до реального…

Та на планеті мільярди романів та сексу одними тільки поглядами без слів і дотиків!

Кохання вимірюється не тривалістю, не словами, дотиками, а силою почуттів! Тими висотами, до яких підняла нас любов!

Хай це навіть тільки мить!

Так! Це може бути і секунда, яку не забудеш навіть, коли помиратимеш у глибокій старості та маразмі!

Секретний наказ згори, - як з рівним

офіцером говорить зі мною старий. - Розстріляти! Тіло спалити й розвіяти по вітру!

Ми що? В Індії? – Посміхаюся. – Це

там спалюють тіла померлих, а прах розпускають по річці.

Справа на контролі у самого! – Підні-

має догори палець офіцер. – Аби нас хоч зі супутників не бачили.

А зараз нас не видно? – Запитую, аби

хоч що не будь ляпнути.

Ніхто не знає, що капітан у нас, -

заспокоює мене. – Мені наказано проконтролювати. Я вже таке робив. Відведу в сарай і за півгодини від нього нічого не залишиться. Мені потрібно тільки два відра води. Он, наберу з діжки, та розведу порошок кислоти, що привіз з собою. Як раз на одну люди, вагою ще більшою, ніж цей. Ніякого ДНК не залишиться. А через годину і всі залишки кислоти випаруються. Ні одна експертиза нічого не знайде...

Старий стоїть до спиною до бранця.

Дивлюсь на Аполлона…

Зливаємося з ним поглядом.

Скільки в очах милого почуттів, страхів та благання! Такого ще не бачила ні в одного з коханців. Хоч не раз відводила їх на вірну смерть і зіштовхувала в пекло!

Розуміє, що говоримо про його вбивство!

Ех, аби зустрілася з хлопцем у кафе чи на вулиці. Свого не випустила! Позалицялася до вродливого самця, нахабно почіплялася.

Потрібно поспішати, - торохтить

. – Його повсюди шукають, через супутники і телефони. Коли зрозуміють, що з ним зробили, то шансів врятуватися в нас ніяких!...

Моєму коханому жити лишається всього кілька хвилин.

А скільки дано прожити мені? І що буде зі мною далі серед цього божевілля невідомо?

Так! Ми не знаємо імен один одного. Не дотримуємося невідомо ким вигаданих правил кохання з прелюдіями для пристойності та пустопорожнім базіканням.

Та до біса етикет сексу, такий великий та громіздкий, що доки вивчиш його, то й за коханням бігати ніколи! По цьому етикету кохання якийсь шустрий пройдисвіт навіть спромігся захистити дисертацію!

Мене вдарила блискавка кохання!

І ніякі вигадані бісовими пристаркуватими імпотентами пристойності, не завадять віддатися цьому найкращому почутті на землі!

Надю, благаю! Не роби цього! – Кричить

у вухо подруга.

Як Оксана зрозуміла, що зараз утну?

Сама ще ж до кінця не вирішила!

Незважаючи на купу радників і вигада-

них ними різних варіантів детальних планів, часто й сама не знаю, що зроблю наступної хвилини. Нерідко своїм черговим дурним вчинком ставлю все з ніг на голову, безліч розроблених цілою командою співробітників варіантів летять шкереберть.

Бо я – не біоробот, дурні!

Я не існую і не виживаю, а живу повноцінним життям!

Так, як хочу!

Це вже нікого не дивує з моїх підлеглих, бо більшість з них вважає мене звичайною божевільною з купою грошей. А ще розуміють, що тільки така несповна розуму може платити таким, як вони, шалені гроші. Тварини визнали вожаком одну серед своїх і радо служать повелительці! До зміни планів і завдань звикли, навіть не розводять руками та не лаються. Б’ються на мене об заклад. Іноді спостерігати за моїми походеньками цікавіше, ніж дивитися кіно чи грати у гру на комп’ютері!

Те, що зараз відбувається зі мною, може бути тільки раз у житті! Чи віддавати на розтерзання цьому виродку мого коханого? Невже через бісові ідейні інтереси не займуся сексом, з тим, з ким хочу? Невже заб’ю собі баки нісенітницями про мораль та правила життя?

Якийсь дивний цей майор… Навіщо тут? Щоб убити мене та конвоїрів? Хто кого!

Яка кислота? У нас не можна вбивати людей! В Європі немає смертної кари! Чи я де? На цій землі полонених не можна позбавляти життя! Я у банді? Я не вбиваю на замовлення!

То в чому проблема, - посміхаюся стур-

бованому нервуючому співрозмовнику. - Я не проти! Тягніть його в сарай і кінчайте!

Полегшено зітхає, а я, наче мимохідь, запитую:

А, гляньте! Наші всі на подвір’ї?

Так! - Здивовано промовляє. - Двоє бій-

ців з полоненим і я.

От, і добре! – Сміюся. – А, головне, зруч-

но! Усі на лінії вогню!

Роби, що підказує серце!

Тож вибачте, дорогенькі!

Хватаю кулемет і натискаю на гашетку.

Палець заціпило і весь магазин повністю розряджаю в тих, хто опинився не там і не в тому місці.

Усе тривало кілька митей, а, наче, вічно.

Кулемет трясеться, несамовито пручається та хоче вирватися. Але моя дика магія предків міцно тримає у руках смерть, яка послідовно вбиває. Тільки встигаю переводити приціл з одного невинного на іншого.

Горіти мені в пеклі!

То вбиваю їх не я, а хтось інший.

Не знаю хто! Може кулі чи моя хіть!

Час єдиної кулеметної черги тягнеться нескінченно довго. Наче працюю з пилососом чи фарбую розпилювачем.

Тільки відчуваю, як вилетіла остання куля, кидаю розпечену зброю та хапаю автомат і готова добити, хто спробує хоч сіпнутися…

Але здоровий глузд підказує, що після такого і сам чорт не виживе. Це швидше спрацьовує рефлекс тренувань, які стали інстинктом і їх не потрібно повторювати. Вміння вже у моїй крові. Житиму з набутими навиками і не втрачу до смерті. Так мене вчили у спецслужбі. Передасться з генами нащадкам!

Мертва тиша навкруги…

Як у могилі.

Скільки вже довелося відправити на той світ, та ніяк не можу звикнути. Така моя брудна робота! Можна знайти іншу. Але таку роблю найкраще, то чого міняти?

Ти що наробила через чергового іді-

ота? – Несамовито кричить Оксана в моєму навушнику, яка все бачила через відеокамеру. – Клята вбивця!

Спочатку у подруги відібрало мову від того, що бачить на екрані через камери на моєму одязі, а, коли секретарку нарешті прорвало, то справу зроблено. Сльози не допоможуть!

Ось, що може трапитися після німого кілька секундного шаленого уявного роману з незнайомцем!

Це не я винна, а чоловіча краса, створена природою! Не в силах встояти перед неземною вродою, подарунком Вищих Сил!

Хапаю погляд бранця, що стоїть на колінах з застебнутими кайданками на руках за спиною. Не дозволяю йому моргати і в красеня аж сльози на очах та починає мружитися, але боїться ворухнути повіками. Щоб не спровокувати мене пристрелити його.

Підхожу до красеня…

Не відпускаю поглядом. Помацки знаходжу в кишені мертвого конвоїра ключ від наручників хлопця і, однією рукою тримаючи їх перед обличчям Аполлона, а іншою закриваючи рота красеню кажу:

Якщо без мого дозволу бовкнеш хоч

слово, пристрелю!..

В очах у красеня переляк.

Але швидко метикує, що це я просто бо-

юся зіпсувати враження про його вроду.

Не хочу чути голосу Аполлона. А раптом мені не сподобається і базікання цього шедевру природи зіпсує мій майбутній секс із ним?

До жертви доходить, що тепер має справу з ще більш безпечним звіром, ніж ті, що хотіли його вбити кілька хвилин тому, але померли від руки його нової хазяйки.

Відчуття, мов кохатимуся з напівбогом…

Але презерватива ніде немає! Згідно наказу міністра солдати мають мати презервативи завжди з собою!

А може мені вже самій час народити?

Нарешті хоч одне нормальне бажання за все життя!

Ми кохаємося під теплим літнім дощем. Це як у себе вдома під душем. Як тисячу років тому наші предки.

Головне, не втратити гостроти відчуття. Дуже рідко таке зі мною! Хоч своїм сексуальним партнерам давно втратила лік, та такі зустрічі тіл, як ось мають статися зараз, можна перерахувати на пальцях однієї руки!

Щоб думав не про своє задоволення, а про те, щоб краще догодити мені кажу, тримаючи його за чуба:

Твій смертний вирок не скасовано…

Тільки відстрочено… Тепер від тебе буде залежати, де поставлю кому у фразі «Стратити неможливо помилувати»…

Мов в уповільненому кіно, кладу ключ від наручників собі до рота і ми зливаємося в довгому поцілунку.

Непогано!

О! Дуже добре!

О! Навіть відмінно з плюсом!

Хоч би через задоволення ключ від наручників не проковтнути!

Сміття та пилюка в роті і бруд коханця тільки підсилює збудження, додає пікантності.

Немає де відмити цю красу та прибрати зловонний запах від красеня.

Роздягаю, ріжу на шмаття одяг бранця.

Ось уже обоє, як нас створила природа.

Тільки камери та диктофони на мені в годиннику та медальйоні. Для дорогої Оксани.

Наручники з бранця не знімаю. Хай не думає, що справу про його страту закрито!

Ключ від кайданків кладу до сумочки, звідки виймаю флакон парфумів. Збиваю ножем кришку та повністю виливаю все на мого коханця. Ледь очі не випікаю хлопцю!

Голос і перший поцілунок обраного мною – то дуже важливо для мене!

Від скількох хлопців відмовилася тільки тому, що мали некрасивий голос чи не вміли і не могли навчитися цілуватися!

Відтягую свою здобич на густу м’яку траву і ми довго кохаємося…

Красень намагається мені догодити, як може! Та коли збирається закінчувати, я тільки посміхаюся, дістаю з сумочки мотузку та перев’язую йому всі можливості зіскочити з мого потягу задоволення. Секс перетворюється на банальне зґвалтування. Але мені від такого ще й кримінального злочину гірше не стане…

Ой, яка ж я тільки розбещена сучка!

Де тільки моя громадянська позиція!?

Партнер змиряється, що перетворюю його на садомазохіста. На живого збоченця, а не мертвого коханця, який зганьбив себе перед палкою ненаситною дівчиною.

Розуміє, котяра, що на кону його життя!

Нас хоч з супутників не бачать?

Не пам’ятаю стільки разів закінчувала і починала все спочатку, розганяла коней так, що хлопцю ввижалося що хіть несе нас до солодкої довгожданої… смерті.

Увесь час кричу від задоволення і віддаю команди своєму жеребцеві, що робити, аби найкраще мені догодити.

Якщо й помре, то, як справжній дикий самець, а не жінкоподібне ніжне, як дитя, створіння з чоловічим ім’ям!

Небачені досі пестощі отримую поруч з купою трупів, імена та прізвища яких мені зачитуватимуть ангели та чорти перед тим, як тягти до пекла..

Та зараз ці мертвяки мені і на фіг не потрібні!

Бо іноді кохання вище за закон, за спра-

ведливість, за все на світі! Та людство просто могло вимерти, коли завжди і в усьому

дотримувалося не законів природи, а своїх вигаданих правил, які безперервно змінюються!

В черговий раз все скінчилося і я починаю приходити до тями, щоб продовжити цей божевільний марафон задоволення, та розумію, що мій партнер не рухається…

Помер?

Закохала до смерті!

Ще один мертвяк за сьогодні?

Але намацую слабкий пульс.

Цього разу я не вбивця!

Розв’язую мотузку та відкидаю геть!

Потрібно звалювати звідси.

Зараз вкину напівмертве тіло своєї здобичі в джип. Зберу все необхідне в дорогу і швиденько натисну на газ та втечу з такого страшного та приємного місця.

Думаю, як краще мені використати Аполлона. І кидати напризволяще не хочеться, бо давненько не мала такої приємної ляльки, тренажера кохання. Але і роботи ще багато…

Не хочеш дізнатися як його звати та

хто він? - Кричить у вухо клята секретарка. - Маю сказати, дуже небезпечний… Даремно ти його врятувала! Може стати свідком проти тебе через вбивство! Намагатиметься використати, як крутить усіма довкола через свою неземну красу… Ліпше такий скарб залишити там, де знайшла, а, краще, вбити! Буде гарантія відсутності проблем через нього в майбутньому. Це така ходяча небезпека, як і ти…

Ой, даремно повернулася до коханого!

Та вже пізно!

Куля вдарила, як і Ректору, біля серця.

Від поштовху падаю прямо в бруд.

Тільки бризки у всі боки!

Але падаю вдало!

У будь – чому поганому, шукай хоч щось добре! Та тішся! Доки живий!

Маю змогу дихати. Аби впала носом і ротом в багнюку чи калюжу, то задихнулася. Бо не можу поворухнутися навіть найменшим м'язом. А щоб щось сказати, то не може бути й мови! Це параліч? Чи смерть?

Чого так не люблю свій бронежилет? Дуже зручний! Чудово в ньому почуваюся У наступному житті такого не зроблю!

Цікаво, добиватиме мене коханий чи ні?

Невже кінець?

Чи ще трохи поживу?

Чую у вусі:

Хто долетить до неї першим, тому мі-

льйон баксів! Іншим половину! Гроші відразу. Номери ваших банківських карток та рахунків я вже знаю й без вас! Даю точні координати тяжко пораненої… Операційні розвертайте прямо з гвинтокрилу. Там, де знаходиться поранена, іде дощ! Потрібні навіси! Скидаю вам на телефон зйомки із супутника про поранену і орієнтовний аналіз ушкоджень, нанесених кулею. В операційній працюватимуть монітори, де кращі хірурги світу даватимуть вам поради. Через якусь годину підлетять і ще хірурги.

Чую, як полюбовник шльопає чоботами повз мене, сідає в авто, заводить і їде.

Не попрощається?

Не скаже ні слова?

Дарма! Значить, заслужила!

Мій полюбовник швидко завів металевого звіра, ударив на газ, щоб мати максимальну швидкість та враз накивати звідси п’ятами. Але джип розвертає по слизькій мокрій землі і заносить прямо на мене. Потужне авто зупинилося за якихось кілька метрів від мене.

І ось уже по моєму обличчю, наче з від-

ра, б’є бруд, що вилітає з - під коліс.

Не переїхав!

Уже дякую.

Хоч і не бачу, та спиною відчуваю, що

коханий за кермом навіть і не глянув на мене. Прощально реве військового джипу.

Сам помчав у світлу далину.

Один!

Без мене!

Так трапляється…

Весь у роботі! Дуже зайнятий!

Тільки у мене вже немає ніяких справ.

Прощай, милий!

--------------------------------------------

*давньогрецька богиня вроди й кохання

Зла не тримаю.

Заради тебе убила трьох, а сатана лю-

бить цифру «чотири». Потрібно чотири мерці! Треба було після сексу вбити коханого, принести в жертву дияволу, що все одно своє отримає, тільки замість Аполлона мене, Афродіту*?

Коли смерть поруч, згадую дитинство…

Щось подібне зі мною трапилося ще в початкових класах у літньому таборі відпочинку. Зі старшими дітьми поверталася з прогулянки

до лісу. Втомленим та спраглим запропонувала непомітно зайти до свого хрещеного батька, з яким ніколи не спілкувалася, бо батьки обрали його моїм хрещеним тільки заради кар’єри, а потім став їм непотрібен. На мить опинилася в центрі уваги, бо стала всім у пригоді: напоїла старших спраглих дітей водою з крану для поливу городу. Діти щасливі. А я на хвилинку – герой. Діти були старші за мене і на мить я стала рівною серед них…

Але ось усі пішли далі, а я залишилася біля зламаного дітьми крану, який ніяк не могла закрутити. Вода вилітала з нього з найбільшою силою, на яку тільки була здатна…

До господаря звернутися не наважилася. Ніколи не виявляв до мене ніяких почуттів, вважав мене за дурочку, в глибині душі мав якісь претензії до моїх батьків і тільки без душі був ввічливим та прикидався перед оточуючими, що виконує обов’язки хрещеного.

Зробити добру справу, а потім усі, для кого старалася та з душі лізла, мене кинули і самій доводиться ліквідовувати наслідки та виплутуватися з халепи.

Тож причиною ламання крану стала саме я. Почала плакати і чіплятися до перехожих, щоб допомогли полагодити кран. Нарешті знайшовся один і припинив потік води.

Але ніхто з дітей не сказав мені навіть «спасибі»…

Може вже годі рятувати простаків та ідіотів?

В Оксани істерика!

Хоч би голос не зірвала, бідна!

У вусі голосить та лається:

Ідіотка! Авантюристка! Божевільна

німфоманка! Тепер через тебе мене точно вб’ють! Зроблять крайньою! Їм завжди потрібен козел відпущення! Я не хочу помирати! Не знаю навіть, хто прибіжать першим! Від влади чи від твоєї довбаної сестрички! Потім прилетять від тих, кого ти дістала! Та до мене буде ціла черга охочих добратися до твоїх величезних грошей! Помститися! Доведеться встановлювати чергу згідно попереднього запису!...

Вибач, подруго!

Я отримала, що заслужила!

Відмучилася…

Хоча не проти ще сто років помучитися!

Надю, тримайся! – Кричить Оксана. –

Пілот першого гвинтокрилу вже бачить тебе! Через кілька хвилин медики почнуть операцію по твоєму порятунку. Тримайся! Не помирай! Заради мене! Навіть не знаю, що зі мною зроблять, коли помреш! Твоя сестра телефонувала і сказала, що головою за тебе відповідаю і помру через кілька хвилин після тебе! Коли я досі жива, то, значить, і ти ще не померла! Чого ти після пострілу не кажеш ні слова та не рухаєшся? Хоч трохи поворухнись! Я бачу тебе з супутника!

Просто хотіла в любощах та пестощах гарно провести час і відволіктися від вражень про роботу. А після знайомства з красенем опинилася на дорозі до пекла.

Мене б’є хвиля повітря від гвинтокрила,

Бачу медиків біля себе…

То це сон чи не сон?

Що за дурня?

Доле, давай! Або сюди! Або туди!

Не спи!

Мене роздягають та кладуть на операційний стіл, витирають спиртом.

А всередину не можна мені залити?

Чи відбувається все насправді чи це сон?

І коли пам’ятатиму скільки маю дітей?

Про дітей знає Оксана. Точно! Якось запитаю. А то все соромлюсь. А що тут такого? Мама хоче знати скільки у неї дітей. Це ж мої діти. Маю право.

Починаю молитися.

Вибачаюся за все, що натворила та збиралася натворити…

Очі злипаються.

А може все це моя хвороблива фантазія обкуреної наркотиками?

Бачу пору з собою двох страховиськ.

Ангелів. Війни та Смерті.

Говорять своєю мовою, щоб не розуміла про що . Але, коли вчилася в університеті на факультеті перекладачів, то мала найбільші здібності. Викладачі від мене в захваті! В іноземних мовах почуваюся легко, інтуїція працює, як у природженого хакера чи гравця казино. Більше вгадую, навіть, не можу пояснити, чому роблю саме такий переклад. Це від батьків, шпигунів та провокаторів. Але зараз ніяк не можу зрозуміти про що ж говорять мої криваві ангели, що повсюди супроводжують мене. Нарешті починає потроху доходити. Але тільки окремі фрази. Та й то не впевнена чи вірно розумію…

То мені прокидатися чи можна ще поспати? Сьогодні робочий день чи вихідний?

Чую голоси чорних ангелів:

Тут нам не нудно… Багато роботи…

Гарно розважаємося...

Яку тільки чудову країну наші любі си

ночки - корупціонери зробили для війни та нещасть!


Київ, січень 2017 року


ЗМІСТ


Дійові особи………………………………...….5

Розділ 1. Вибираємо жертву для пограбуван-ня. Перестрілка біля Верховної Ради. ……..7

Розділ 2. Ректор святкує тридцятиліття заняття корупцією…………………………..….21

Розділ 3. Перше кохання – дарунок небес!.28

Розділ 4. Мене хочуть зупинити пострілом у серце...................................................................38

Розділ 5. Добридень, рідне село! І навіщо тільки я подався до тієї столиці?..................50

Розділ 6. Терористів в обмін на крадіжки...56

Розділ 7. Спогади біля божевільні про кадебешне минуле…………………………...….…64

Розділ 8. Як можу, покращую демографічну ситуацію в країні. Кохання з Леонардо….79

Розділ 9. Янгол – улюблена дитина Ректора. Журналісти довго не живуть…………….....98

Розділ 10. Найманий убивця нам поможе..117

Розділ 11. Парад в академії керівників української корупції …………………………….129

Розділ 12. Напад на поліцейську дільницю. Купую собі життя………………………...…142

Розділ 13. Як крадуть гроші та беруть хабарі в академії……………………………..……...162

Розділ 14. Один проти всіх корупціонерів! І всі корупціонери проти одного! …………177

Розділ 15. Забираємо життя не просто так, а за ідею. Групи Герострата діють……..…..193

Розділ 16. Страти корупціонерів продов-жуються…Секс - перегони з Че Геварою 202

Розділ 17. Дивний сон проректора – лизоблюда. Вічне свято злодійства……………225

Розділ 18. Смерть коханого терориста…..264

Розділ 19. Як тебе не пограбувати, любий Києве мій! Охоронці пам’ятників крадуть на святому …………………………………. 271

Розділ 20. Секс з Президентом. Нічого особистого! Тільки робота!....................................287

Розділ 21. Зради. Самогубства. Вбивства. Ось які наслідки корупції!...........................301

Розділ 22. Бунт Жанни. Вбивство Президента?.....................................................................314

Розділ 23. В академії Золотий Вік легких грошей, розпусти та наркотиків. Ректор хоче покінчити з життям……………….……322

Розділ 24. Янгол Україна з поясом смертника «КОРУПЦІЯ»….………………………...338

Розділ 25. Але під час своєї смерті Прези-дент спав без задніх у моєму ліжку!...........348

Розділ 26. Не жив, як мав, то хоч гарно помер………………...…………….……………369

Епілог . Месник та його жертва ……….…382

Епілог - 2. Секс на ешафоті. Аполлон .…...401


Л І Т Е Р А Т У Р Н О – Х У Д О Ж Н Є

В И Д А Н Н Я


ЛЕЩЕНКО Григорій Іванович


РЕКТОР – БАТЬКО КОРУПЦІЇ


Книгу видано

в авторській редакції


Комп’ютерна верстка


Формат 60х84/16. Наклад 100 прим.

Ум.-друк. Арк.. 25,6

Друк цифровий. Папір офсетний.

Підписано до друку 27.08.2019

Замовлення № 14873


Надруковано з макету замовника

Друкарня ФОП Гуляєва В.М.

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК №6205

Київська обл., м. Обухів,

вул. Малишка,5

044 495 0279, 050 496 0279

drukaryk.com


home | my bookshelf | | Ректор-батько корупції |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения



Оцените эту книгу