Книга: Православний етикет. Правила спілкування з духовенством... та інші теми
В даній книзі-брошурі даються загальні відомості про так званий православний етикет, або основні правила спілкування православних християн в церковному середовищі один з одним, та з представниками священства...
Правила спілкування з духовенством
Як правильно звертатися до духовної особи
В історії православної церкви відомі випадки, коли порушувались традиції церковного благочестя. Так Преподобний Серафим Саровський вітав усіх, без винятку, приходящих до нього будь то селянин, губернатор чи архієрей словами:"Радість моя, Христос воскрес!".
Для нас, звичайних людей, які не досягли тих духовних висот, яких досяг преподобний, норми церковного етикету є обов'язковими.
До диякона (архідиякона, протодиякона) слід звертатися - «батюшка» (архі -, прото-) диякон» або просто «отець (ім'я)»;
до ієрея і ієромонаха - «Ваше Преподобіє» або «отець (ім'я)»;
до протоієрея, ігумена і архімандрита - «Ваше Високопреподобіє»;
до ченця, який не має духовного сану - «чесний брат», «отець».
В жіночих монастирях до послушниць і черниць слід звертатися - «сестра». А звернення «матушка (ім'я)», або«Високоповажна матушка (ім'я)» правильно адресувати тільки ігумені жіночої обителі.
Допустимою церковною традицією є неофіційне звернення до священика - «батюшка».
До єпископа варто звертатися - «Ваше Преосвященство», «Преосвященніший Владика», або просто «Владика» чи «Владико»;
до архієпископа і митрополита - «Ваше Високопреосвящество» або «Високопреосвященніший Владика».
В силу високого статусу Української православної церкви, як виняток, титул "Блаженство" присвоєний митрополиту Київському. Тому до митрополита Київського Онуфрія слід звертатися "Ваше Блаженство", а в третій особі про нього можна говорити - "Блаженніший Владика".
До Патріарха, іменованого в титулі «Святішим», потрібно звертатися - «Ваша Святосте».
Самі священнослужителі не іменують себе отцями. Вони називають свої сан і ім'я, наприклад: «диякон Іоанн, ієрей Андрій, протоієрей Олександр, єпископ Антоній».
При зверненні до священнослужителів, послушниць і черниць ім'я слід промовляти церковнослов'янською мовою: «отець Іоанн», а не "отець Іван», «сестра Ксенія», а не «сестра Оксана». Фамільярно і непристойно буде звучати звернення до священика - «отець», без вживання імені.
Якщо хочуть дізнатися ім'я священнослужителя, то його запитують: «Скажіть будь ласка, яке Ваше святе ім'я?». У такий спосіб можна з'ясувати ім'я будь-якої православної людини.
В молитві до Господа, його Пречистої Матері і святих ми звертаємося "Господи, помилуй!", «Пресвятая Богородице, спаси нас!», «Святителю отче Миколає, моли Бога за нас!», тобто на «ти». І немислимо уявити, молитву до святих на» ви».
Подібно, звернення в давнину до церковнослужителів, навіть до царя і до Патріарха, на «ти» не було порушенням церковного етикету, а навпаки являлось нормою хорошого тону і ввічливості.
Але починаючи з XVIII століття, за часів Петра Великого, вплив західноєвропейської культури і світського етикету на території Русі трансформувало і церковний етикет. Тому з деяких часів звернення мирян до священнослужителів в церковному середовищі на "ви" стало обов'язковою нормою.
І лише при близьких стосунках спілкування можливо переходити на «ти«, хоча прояв в храмі близьких стосунків при сторонніх сприймається як порушення норми. Як приклад, дружина священика або диякона в домашніх умовах розмовляє з чоловіком на «ти», без додавання «отче» чи “батюшка”, але в церковному середовищі подібне її звернення підриває вкорінені традиції церкви і звучатиме дисонансно.
Вітанням простих мирян священика буде не «Здрастуйте» чи «Добрий день», а «Благословіть».
Поведінка мирян при спілкуванні зі священнослужителем
При зовнішньому виконанні всіх норм етикету у спілкуванні зі священиком, віруюча людина повинна усвідомлювати, що через священика, як «носія благодаті, отриманої у Таїнстві Священства, і поставленого священоначалієм пасти стадо словесних овець», може часто говорити Сам Господь. Тому до слів духовного наставника слід ставитися уважно, шанобливо і з повагою.
При спілкуванні пристало дотримуватися певної дистанції. Не можна доторкатися до священика і фамільярничати при розмові. Не прийнято сидіти, без запрошення, якщо священик стоїть.
Погляд має бути лагідним, смиренним, потупленим, а мова, жести, міміка, поза - шанобливими і благопристойними. Розмову годиться вести скромно, небагатослівно, без експресії, брутальності і жаргонів.
Верхом непристойності є розв'язна і ексцентрична поведінка, що виражає прагнення співрозмовника спровокувати священика.
Таких же норм поведінки, що є ознакою вихованості та толерантності, повинні дотримуватися миряни не тільки у спілкуванні із священнослужителями, але і у взаємовідносинах між собою та у світському житті.
Недотримання як церковних правил моральної поведінки, так і мирського етикету, в окремих випадках, може призвести до ускладнення стосунків між людьми, а рівнозначно і до гріховного стану душі.
Як ви переконалися із останніх двох статей по темі, поведінка і мова православної людини у церковному середовищі суттєво відрізняються від мови і поведінки невоцерковлених людей.
А це тому, що в основі життя віруючої людини лежить релігійний досвід, який, при правильному його сприйнятті, відображається на мові і поведінці та успішно може протистояти негативним поведінковим нашаруванням.
Це значить, що у віруючої людини інший спосіб мислення, інше бачення світу і місця людини в ньому. А мова, як засіб спілкування з Богом і поведінки в церковному середовищі, - це як еталонна висота звуку, психологічний і лексичний камертон.
Ось чому несприйнятливим і дратівливим здається поведінка віруючих для тих, хто вперше приходить до храму, або ще гірше обходить його стороною.
Дуже легко розрізнити людину воцерковлену від тієї, яка не маючи адекватного духовного досвіду, висловлює свою релігійну позицію, грунтуючись лише на своїх власних амбіційних переконаннях.
Підбиваючи підсумок викладеного, коротко можна відзначити, що мова і поведінка релігійної людини - це смирення і любов до Господа.
Якщо ви, дорогий читачу, є тією самою людиною, що не розуміє церковних правил, - не впадайте у відчай. У Господа завжди відкриті обійми для тих, хто приходить до нього з вірою і смиренням.
Продовження теми читайте у наступній статті.
Благочестя і церковна ввічливість
Благочестя - це стосунки між людиною і Богом, шлях сходження до Христа, християнська праведність, істинне шанування Бога через виконання Його заповідей.
А церковний етикет – це стосунки між людьми, які грунтуються на системі благочестивих правил, канонів, традицій православної Церкви.
Ці два поняття нерозривно пов'язані між собою і становлять основний зміст релігійного життя віруючої людини.
Обдарована свободою волі людина орієнтована: на власне буття, на етичне ставлення до навколишнього світу, на релігійне ставлення до Бога.
Основною догмою власного буття людини є честь, що пов'язана з оцінкою таких якостей особистості як вірність, справедливість, правдивість, благородство, гідність.
Визначальним принципом у відносинах людини з ближнім є чесність, моральна якість якої виражається в сумлінності, прямодушії і правдивості.
Для того, щоб честь і чесність давали нам право з дерзновенням звертатися до Бога, усвідомлюючи свою власну гідність, бачачи в іншій людині супутника до Бога, нам необхідно дотримуватися церковної ввічливості і церковного етикету, як одних із передумов релігійного благочестя.
Церковна ввічливість і православний етикет
Церква - це особливий світ зі своїми правилами і нормою поведінки. Піклуючись про внутрішній благоустрій своєї душі, кожна віруюча людина повинна дбати про дотримання моральних приписів благочестя і православного етикету.
Ввічливість безумовна складова етикету і в устах духовної людини може стяжати благодать Божу.
Під ввічливістю слід розуміти не тільки здатність проявляти зовнішніми манерами внутрішнє почуття шанобливого ставлення до людини, яку ми поважаємо, а й вміння бути привітним з людьми, до яких не маємо прихильності.
І не буде це вважатися фарисейством і показною набожністю для людини духовної. Навпаки така ввічливість може стати засобом для здобуття смирення, і придбання навиків лагідності, терпимості і поблажливості до немощів інших.
За покірливе і терпляче виконання заповіді Божої про смирення, проявами любові без відповідних почуттів любові, на людину сходить благодать Святого Духа і вона винагороджується виливом на неї небесної любові, що пом'якшує її серце і дає можливість відчувати в оточуючих рідних у Христі і доброзичливу до них приязнь.
Про це писав єпископ Феофан Затворник: «Діючий за церковним, як слід, безперервно проходить науку благоговіння перед Богом, з присвятою Йому всього…».
Православному християнину слід завжди осмислювати, що поганий тон і грубі манери у храмі можуть стати перешкодою мало церковної людини на її шляху до Бога і що боротися потрібно не проти грішника, який може бути вже помилуваний Богом, а проти гріха.
Як прийнято у православних вітати один одного
Мова православного християнина це сакральна мова, яка стикається з Божественним і відмінна від буденних понять.
Оскільки православні віруючі люди єдині у Христі, то у відносинах між собою називають один одного «брат» або «сестра», а при зверненні до громади - «брати і сестри».
Ці чудові слова виражають грунтовне єднання віруючих, про яке сказано в молитві: «Нас же всех от единаго Хлеба и Чаши причащающихся соедини друг ко другу во Единаго Духа Святаго Причастие».
У церковному середовищі не прийнято називати людей по батькові. Навіть до літньої людини звертаються тільки по імені, з яким вона підходить до Причастя.
Чоловіки при зустрічі вітаються рукостисканням і одночасно цілують один одного в щоку. Жінки обмежуються тільки поцілунком, без рукостискання. Привітання між чоловіком і жінкою має бути стриманим – на словах і нахилом голови.
Між віруючими не личать вітання та побажання, що вживаються в миру: «Вітаю!», «Привіт!», «Смачного!».
Сам Ісус вітав словами «Мир вам!», та повчав своїх учнів: «У який дім увійдете, то найперше кажіть: «Мир дому цьому!»(Євангеліє від Луки, 10,5). І при народженні Ісуса ангели на небі проголошували: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Євангеліє від Луки, 2.14).
У православному середовищі характерні небагатослівні діалоги, наповнені простотою, щирістю і смиренною готовністю при неправоті негайно просити пробачення, наприклад.
При зустрічі: «Зі святом!», «Зі святим вечором», «Христос народився!» - «Славимо Його!», «Христос воскрес!» - «Воістину воскрес! », "Мир вашому дому!" - «З миром приймаємо!».
При розставанні: «Бережи тебе Господь!», «Бог у поміч!» «З Богом!», «Допомоги Божої!», «Прошу твоїх святих молитов».
При вибаченні: «Пробач, брат (сестра)!» - «Бог простить, ти мене прости!».
При відмові у виконанні того чи іншого прохання: «Вибачте, я не можу на це погодитися, тому що це гріх» або «Вибачте, але на це немає благословення мого духівника».
В інших ситуаціях: «Спаси Господи!», «Врятуй Христос!», «Спаси тебе Бог!», «Во славу Божу!», «Ангела за трапезою!» тощо.
Безумовно, що за блискучими манерами можуть ховатися погані наміри. Тому потрібно усвідомлювати, що Бог завжди дивиться на серце і лише Він знає наш істинний стан та бажання.
Таким чином, на відміну від світського етикету, правила поведінки в церковному середовищі безпосередньо пов'язані з благочестям і ведуть до очищення і преображення серця Божою благодаттю. Тому годиться дотримуватися церковного етикету не тільки як зводу правил поведінки з метою збереження церковного організму, але і як засобу сходження до Христа.
«Як правильно звертатися до духовної особи в усній і письмовій формі», «Поведінка православної людини за столом в приходській трапезній, … в дні скорботи, ... на кладовищі», ці та інші теми церковного етикету, з Божої милості, будуть викладені у наступних повідомленнях.
Слідкуйте за публікацією на сайті.
Бережи вас Господь!
У протокольній практиці Православної Церкви передбачена організація урочистих прийомів з трапезами - фуршетами, званими сніданками, обідами і вечерями. Як правило, такі прийоми влаштовуються в дні великих церковних свят, ювілеїв та пам'ятних дат, а також з нагоди прибуття гостей з інших Помісних Православних Церков.
Першими на прийом повинні приходити особи, які мають нижчі ієрархічні ступені. Запізнення без поважної причини на прийом є порушенням етикету, та може бути розцінене іншими присутніми як знак неповаги. Вони ж зобов'язані останніми залишати зал, де відбувалася трапеза, не затримуючись надмірно на прийомі.
Для вітання із священнослужителями, прибуваючі на прийом гості підходять під благословення духовних осіб в порядку старшинства за чином.
На відміну від монастирських, в трапезних парафії відсутній чіткий поділ столів на (перший стіл, другий, третій і т.д.). Столи в парафіяльній трапезній можуть стояти довільно як в один ряд, так і перпендикулярно.
Першими за трапезний стіл повинні сідати особи, які мають вищі ієрархічні ступені. Сідати за стіл під час відсутності головного гостя неприпустимо.
На найпочеснішому місці повинен сидіти найстаріший за хіротонією архієрей. Найбільш почесні місця, по праву і по ліву руку від нього, також призначені вищим ієрархам Української Православної Церкви. Відповідно, подальше розсадження проводиться по низхідному принципу: члени Священного Синоду, митрополити, архієпископи, єпископи, архімандрити, ігумени, протоієреї, ієреї, диякони.
Якщо на прийом запрошені представники світської влади, найбільш значимому з них надається місце по праву руку від найстарішого за хіротонією архієрея. В цьому випадку духовенство за столом чергується зі світськими особами в ієрархічному порядку.
В разі коли розсадження здійснюється за столом П-подібної форми, то почесним місцем вважається стіл, який утворює верхню перекладину літери «П». В цьому випадку гості розсаджуються тільки по зовнішній стороні столу, оскільки саджати кого б то не було напроти найстарішого за хіротонією архієрея не прийнято.
Якщо гості розсаджуються за декількома окремо стоячими столами, то ті, що сидять за головним столом, повинні бути звернені обличчям до всіх інших. При розміщенні запрошених також повинен дотримуватися ієрархічний принцип: за одним столом не можуть виявитися, як приклад, єпископ і ієрей.
Решту вільних місць займають інші запрошені гості. При запізненні до трапези гостю слід вибачитись, побажати усім«Ангела за трапезою!» та сісти на незайняте місце, або на місце, яке благословив настоятель.
Храмові трапези завжди починаються зі спільної молитви. У випадку, якщо серед учасників трапези є гості інославної віри або атеїсти, вони зобов'язані в цей момент з поваги до решти присутніх зберігати шанобливу тишу.
Вживання їжі та міцних напоїв повинно бути помірним, «Памятуя смерть, не будем объядением и пиянством мех сей телесный обременять, но столько пищи и пития будем принимать, чтобы не ослабеть, и трудиться можно было, надеясь сами быти снедию червей (1:79)».
Недоречно говорити з набитим ротом, їсти під час виголошення тостів. Непристойно класти лікті на край столу, накладати на тарілку одночасно багато їжі і поглинати її великими порціями, пити напої залпом, а на фуршеті ходити з тарілкою і одночасно їсти з неї.
Правила ввічливості вимагають надавати увагу сусіду, а тим більше сусідці по столу, однак знайомитися за столом не прийнято.
Недопустимою за трапезою є голосна розмова, неналежна поведінка. Жінкам, як і на Богослужінні, слід уникати брючних костюмів та надмірно коротких спідниць. Не прийнято завчасно до закінчення трапези вставати і виходити з-за столу.
На церковних прийомах дозволяється вимовляти тости протягом всієї трапези. При виголошенні тосту гостем на адресу будь-кого з присутніх, прийнято завершувати побажання словами«Многая літа!» або оплесками. Вслід за цим «Многая літа!»триразово проспівується усіма присутніми на трапезі гостями.
Якщо це трапеза на честь іменинника, то гості висловлюють на його адресу духовні побажання, тости, вручають йому подарунки у вигляді ікон, духовних книг, предметів церковного начиння, солодощів, квітів.
Останній тост на прийомі зазвичай вимовляється старшим за чином священнослужителем, який дякує гостям за їх участь в церковному торжестві, організаторам обіду та тим, хто потрудився на кухні. Цей тост є свого роду сигналом до завершення трапези.
Завершується трапеза загальною подячною молитвою Богу!
Організаторам прийомів і запрошеним гостям на трапезу слід керуватися посланням святого апостола Павла до Римлян, зміст якого полягає в тому, що Царство Боже не їжа і питво, але праведність, мир і радість у Святому Дусі - «Несть царство Божие брашно и питие, но правда и мир и радость о Дусе Святе» (Рим. 14:17) (3:243).
Більше про православний етикет - у наступних публікаціях.
Правила поведінки у православному храмі
Православний храм - це Дім Божий, Дім молитви, місце, освячене особливою присутністю Божественної благодаті, яка так необхідна кожній людині для духовного вдосконалення. Тому, якщо ви вирішили відвідати Дім Божий, придержуйтесь певних правил, щоб не осквернити Святе місце та не образити почуття людей, які дотримуються всіх канонів православ'я.
Слід заздалегідь ще дома приготувати поминальні записки та необхідні кошти на свічки, проскури і церковні збори.
Одягніться охайно і скромно в одежу, яка відповідає вашій статі. Жінкам не варто зловживати прикрасами і косметикою. Перевагу слід віддати не занадто відкритим і коротким сукням або спідницям. Недопустимо йти до храму в шортах і в одязі з коротким рукавом вище ліктя, пляжних костюмах і майках.
Категорично забороняється відвідувати храм у нетверезому стані, курити, приводити або приносити з собою тварин. Не бажано використовувати парфуми, навіть із слабким запахом.
Перед виходом із дому прочитайте з хресним знаменням молитву: «Отрицають тебе сатана, гордыни твоей, служению твоему и сочетаюсь Тебе, Христе Боже наш, во имя Отца и Сына и Святаго Духа. Аминь».
Ще по дорозі до храму налаштуйте себе на спокій і умиротворення, відкиньте всяку дратівливість. Ідіть, не поспішаючи, з почуттям гріховності.
Чоловікам, при вході до храму, слід знімати головний убір, а жінкам - покривати голову хусткою чи шарфом.
При вході до храму, попередньо перехрестившись, тричі поклоніться у напрямку до вівтаря з молитвами: "Боже милостив буди мне, грешному", "Боже, очисти мя, грешного и помилуй мя", "Создавый мя, Господи, прости мя!".
Не спізнюйтеся на Богослужіння, завжди приходьте завчасно, щоб прикластися до Святинь, подати поминальні записки та придбати свічки ще до його початку.
Церква - це небо на землі. Тому молячись своєму Творцю не помишляйте нічого суєтного і земного, намагайтеся бути спокійними, забудьте про суперечки і дріб'язковості, уважно слухайте молитви.
Недопустимо в період Богослужіння розглядати ікони, священнослужителів, прихожан. В період молитви стояти потрібно благоговійно з почуттям покаяння та з чуть упущеною головою.
Не слід стояти спиною до вівтаря. Прикладатися до Святинь і ставити свічки потрібно так, щоб не заважати іншим молитися. Якщо в храмі багато людей – краще передати свічки, ніж розштовхувати всіх і ставити самим на підсвічник.
Християнин повинен усвідомлювати свою гріховність та виховувати в собі смиренність і шанобливе ставлення до святинь. Тому, кланяючись перед святими іконами, ми не можемо цілувати лики святих, а лише прикладатись до зображень рук, ніг та одягу.
Розмови необхідно обмежити до мінімуму, знайомих вітати поклоном, відклавши всі бесіди на інший час. Не прийнято вітатися за руку, робити зауваження тим, хто знаходиться поруч з вами (тільки в крайніх випадках). Можна підспівувати хору, але дуже тихо, щоб не заважати оточуючим слухати молитву. Забороняється категорично розмовляти і ходити під час співу Херувимської пісні, євхаристичного канону і під час читання Євангелія.
Чоловіки повинні знаходитися в правій частині храму, а жінки - у лівій. У давнину церква була розділена спеціальною перегородкою, і служителі храму не допускали, щоб чоловіки і жінки знаходилися спільно в одній частині. До причастя і помазання було прийнято підходити окремо: спочатку допускалися чоловіки, а потім жінки. В даний час цього звичаю дотримуються лише в монастирях і деяких храмах.
Сидіти під час Богослужіння можна лише важко хворим або сильно втомленим людям. Святитель Філарет Московський з цього приводу так висловлював свою думку: «Краще сидячи думати про Бога, ніж стоячи - про ноги".
Дітям не варто дозволяти пустувати, бігати і голосно сміятися. Якщо малюк плаче, краще виведіть його з храму і заспокойте.
У храмі категорично не можна: смітити, палити, сміятися і голосно розмовляти, тримати руки за спиною, або в кишенях.
Кіно-, фото-, аудіо запис і відео зйомку можна робити тільки з благословення настоятеля.
Стільникові телефони слід відключати ( Храм - місце для молитви і спілкування з Богом, а не місце для світських бесід, та мирських розмов (!) ).
Якщо ви прийшли в храм вперше, то необхідно звернути увагу, як ведуть себе більш досвідчені прихожани, в яких місцях Богослужіння і яким чином вони накладають на себе хресне знамення і здійснюють поклони. Хресні знамення і поклони старайтесь здійснювати з усіма одночасно.
Стояти на молитві потрібно до кінця Богослужіння, залишати його до закінчення без поважних причин недопустимо.Повертайтесь із храму з почуттям вдячності Богу за все, тричі перехрестившись і вклонившись в сторону вівтаря при виході.
Більше про православний етикет - в наступних публікаціях.
Спілкування в православній сім’ї
Сімейне життя – приватна справа кожного, але християнська сім’я повинна мати свої особливості і відмінності.
Християнську сім’ю називають ще домашньою церквою. Людина, що є християнином, що відвідує храм Божий, дотримується християнських традицій і благочестя в церкві, повинна залишатись благочестивою і поза церквою, в тому числі і в сім’ї.
Найперше це стосується сімейного спілкування. Воно має бути спокійним, врівноваженим, сповнене любові і поваги до всіх членів сім’ї, незалежно від віку і статі.
Переважній більшості людей при хрещенні дані християнські імена. Кожне ім’я має містичний зміст, бо пов’язане з іменем небесного покровителя, тому ім’я бажано вживати в повній формі. Наприклад, Микола, а не Колюня, Василь, а не Васька, Михайло, а не Місьо і т.д. Ласкаве звернення до дітей, що притаманно батькам має бути розумним і допустимо, наприклад, до дитини з іменем Микола звернутися вдома Коля, до Михайла – Михайлик, до Василя – Василько. В церкві при хрещенні, шлюбі, сповіді, причасті вживається тільки повна форма імені. Чому? Бо імена наші – це імена святих, наших небесних покровителів. А їх, при всій пошані і повазі до них, ми ніколи не називаємо і не звертаємося до них в ласкавій формі.
Пропонуємо ознайомитися з аналогічним матеріалом:
2 Місіонерство і катехізис
Фомина неделя. Верую, Господи, помоги моему неверию!
И мы Тебе вопием: Осанна! Благословен Грядый во Имя Господне!
В преддверии Рождества Христова
Про гріховність забобонів. Частина 3
Про гріховність забобонів. Частина 2
Про гріховність забобонів. Частина 1
Облаштування православного храму
Про поведінку православного християнина після Святого Причастя. (Частина друга)
Про поведінку православного християнина після Святого Причастя. (Частина перша)
Страсна седмиця - «Чертог Твой вижду, Спасе мой, украшенный…»
Великий піст. Седмиці Святої чотиридесятниці
Особливості Богослужінь Великого посту. Чотиридесятниця
Що таке Великий піст
Господи и Владыко живота моего...
Прощена неділя
Православний етикет. Церковна трапеза
Православний етикет. Благочестя і церковна ввічливість
"Благослови, душе моя, Господа…"
Причастя важкохворих на дому
Як правильно вибрати ім'я дитині
Как мы вредим душе умершего. Ритуальные страхи
Як відбуваються заручини
Як правильно поминати, щоб не зашкодити душам померлих
Таїнство Вінчання
Ваші побажання, критику та подяки надсилайте електронною поштою: