Книга: Вчення про істину та благодать ( з коментарями з Бібліі)
Українське ДАО
Вчення про істину та благодать
(з коментарями Біблії)
Переклад „Дао Де Цзін” на українську мову
Переклад та коментарі
Володимир ДІДИК
Львів
Академічний Експрес
2013
Українське Дао – Вчення про істину та благодать
УДК 299.513:22
ББК 86.3
Д19
Автор «Вчення про істину та благодать» («Дао Де Цзін» кит.) – китайський мудрець V століття до н.е., відомий під псевдонімом Старий Учитель (Лао-Цзи кит.). Більшу частину свого життя служив охоронцем царської бібліотеки. В похилому віці він записав це вчення в невеликому трактаті, який містить 81 вірш. В стародавні часи це універсальне вчення було таємним, і зберігали його мудреці при царських дворах в Єгипті, Вавилоні, Індії, а пізніше – і в школах філософів-стоїків Греції та Риму. Прадавня українська культура, іудаїзм (особливо вчення Кабали), християнство та мусульманство на перший погляд не мають нічого спільного з давнім вченням китайського мудреця. Мета цього видання – показати паралелі між давніми вченнями, допомогти краще зрозуміти як джерело натхнення, так і мету біблійних пророків.
Ви можете залишити відгук про книгу на сайтах:
www.ukrdao.com та www.bibledao.com
ISBN 9789667094713
переклад та коментарі
© Володимир Дідик
2
Вчення про істину та благодать
"Кличе премудрість на вулиці, на площах,
підіймає голос свій;
На головних місцях зібрання проповідує,
при входах до брам міста вона каже слова свої:
- Доки ви, нерозумні, глупоту любитимете?
Доки насмішники будуть любити собі глузування?
Доки безглузді будуть ненавидіти знання?..
...Як вкладати камінь коштовний до пращі,
так глупцеві пошану давати."
_Цар Соломон (Танах)
"І оправдана премудрість усіма дітьми її."
_Ісус Христос (Новий Заповіт)
"Він дав нам здатність бути служителями Нового Заповіту,
не букви, а духу, бо буква убиває, а дух оживляє."
_Апостол Іван (Новий Заповіт)
"Ми дали Мойсею книгу одкровень,
І слід за ним відправили пророків;
Іcусу, синові Mapії, дали ознаки ясні ми,
І Дух Святий для зміцнення його.
А чи не ви у всякий раз,
Коли посланець приносив вам те,
Що ваші душі не бажали,
Гординею підносились?
Одних ви брехунами називали,
А інших просто убивали."
_Мухаммед (Коран)
3
Авторитет ІСТИНИ чи істина АВТОРИТЕТА?
Якщо ІСТИНА – то ЯКА? Якщо АВТОРИТЕТ – то ХТО?
"Купи істину і не продавай мудрости і вчення і розуму."
_Біблія, книга Притчів
В цьому перекладі "Дао Де Цзін" на українську мову
з мови китайської ієрогліф "ДАО" перекладено як
ІСТИНА, хоча мається на увазі ДУХ ІСТИНИ – щоб
усунути конфлікт понять ВІН-ВОНА. В ієрогліфі
"ДАО" - присутні три складові частини: око (бачи-
ти), голова (розуміти) і дорога (іти). Це дозволяє
розуміти ієрогліф, як: знання, навчання, прозріння,
бачити розумний шлях, іти (діяти) за розумом.
Ієрогліф "ДЕ" перекладено, як "БЛАГОДАТЬ" – щастя,
здатність бачити та слідувати істині. Ієрогліф "ЦИ"
перекладено, як ЕНЕРГІЯ, СИЛА, ДУХ. Ієрогліф "ПІД-
НЕБЕСНА" перекладено, як ЗЕМЛЯ, ДЕРЖАВА.
Для перекладу в порівнянні з оригіналом викори-
стовувались різні іноземні переклади. За основу
взятий переклад на російську мову доктора філо-
софських наук Ян Хіншуна "Давньокитайський філо-
соф Лао-Цзи і його вчення" (Москва, 1950), як най-
більш наближений до оригіналу.
Підбір послідовності біблійних віршів несе натяк
на загальну суть чи декілька значень, особливо в
тих місцях, де ускладнена пряма біблійна паралель
з вченням китайського мудреця.
4
Сила волі – внутрішня сила від пізнання істини (Бога)
"І пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними!"
(с) Ісус Христос
"Займаючись довгий час порівнянням арійських мов,
я прийшов до висновку, що українська мова не тільки
старша всіх слов'янських, не виключаючи т. зв. старо-
слов'янської, але й санскриту, грецької, латини та ін-
ших арійських"...
_Михайло Красуцький, польський та російський лінгвіст;
"Древність української мови", Одеса, 1880
"Коли українські молоді письменники змужніють, то
вони доведуть, що московська мова є лише дикунською
говіркою, порівнюючи її до мови української. Коли во-
ни повитягають з московської мови все українське, то
найзапекліший московський шовініст буде змушений
визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської го-
вірки супроти української мови".
_Григорій Квітка-Основ'яненко,
лист до А. Красовського, 28.12.1841
ДОКАЗ ательство
НАПАД є-ні-є
ОСНОВА ні-є
5
Прототипи зображень символів ІНЬ-ЯН були знайдені
на території України в розкопках трипільської куль-
тури, приблизно V тис. років до н.е.
_Докладно в книзі Михайла Відейко:
"Україна: від Трипілля до Антів", 2008
"І сотворив Бог людину по образу Своєму, по образу
Божому сотворив її; як чоловіка та жінку сотворив їх."
(с) Біблія, книга Буття
Зображення першої та головної букви єврейського ал-
фавіту "Алеф" ( א ), як і невимовне ім’я Бога "Єгова" або
"Яхве" ( יהוה ), символізує принцип істинного буття –
взаємодію ІНЬ-ЯН.
_Докладно в книзі Давида Паланта:
"Тайны еврейского алфавита", 2002
Читаючи українське слово НЯ-НІ (батьки)
в зворотньому напрямку – отримуємо китайські
поняття ІНЬ-ЯН ("Дао Де Цзін" 42 вірш). В
сучасній традиції цей прообраз проявляється
під час шлюбу, коли наречений в чорному одязі,
а наречена в білому.
"Те, що називають християнською релігією,
існувало серед стародавніх і ніколи не пе-
реставало існувати з часу створення людини."
(с) Святий Августин
"Слова мудрих – як голки і як вбиті цвяхи,
і складачі їх – від одного пастиря."
(с) Біблія, Екклезіаст
6
"Tai chu you dao, dao yu shen tong zai, dao jiu shi
shen."
"Εν αρχη̣ ην ο λόγος, και ο λόγος ην προς τον θεόν,
και θεος ην ο λόγος."
Так в Біблії на китайській мові звучить початок
Євангелія ап. Івана:
"Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Сло-
во було Бог."
_Євангеліє від Івана (доказ на: www.bibleonline.ru).
Поняття Логос (Слово) було введено в грецьку фі-
лософію Гераклітом. Вчення Геракліта про Логос
дуже схоже з вченням Лао-Цзи про Дао.
У 1703 р. німецький філософ, логік, математик, фі-
зик, юрист, історик, дипломат та мовознавець Віль-
гельм Лейбніц описав двійкову систему числення з
цифрами 0 та 1, на якій заснована сучасна комп'ю-
терна техніка. Йому ж належить авторство викори-
стання моделі ІНЬ-ЯН в філософських та математи-
чних теоріях, він же зробив першу спробу перекла-
сти "Дао Де Цзін" на Заході.
"Хай буде слово ваше: так, так; ні, ні;
а що більше того, те від лукавого."
(с) Ісус Христос
7
* * *
Все можливе буття існує в духовному світі [ 0 ]
(дія уяви), де немає [обмежень] часу та простору.
В матеріальному світі [ 1 ] (в яві) духовне буття
(бытие – рос.) матеріалізується, як подія (со-бытие
– рос.) в часі та просторі. Існує і зворотній зв’язок.
_(Матв.18:18, Лук.17:21 – об’єднання).
Щоб правильно зрозуміти вчення "Дао Де Цзін"
достатньо просто прочитати початок та кінець.
Перше та останнє речення "Дао Де Цзін":
"Істина, яка може бути виражена словами,
не є правдива істина…"
"Істина розумного – це діяння без [словесної] боротьби."
"Душевна людина (плотська, груба, матеріалістична) не
приймає того, що від Духа Божого (Духа істини – Ів.14:17),
тому що вона вважає це глупотою (41 вірш „Дао Де Цзін”);
і не може розуміти, тому що про це потрібно судити ду-
ховно (вид судження без свого матеріалістичного "я" та
часу, – Рим.12:2)."
(с) ап. Павло, 1 Кор.2:14
"Сіється тіло душевне, повстає тіло духовне.
Є тіло душевне, є тіло і духовне."
(с) ап. Павло, 1 Кор.15:44
"Що користі, брати мої, коли хто говорить, що він має
віру (переконання), а діл не має? Чи може ця віра спа-
сти його?
...Бо, як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва."
(с) ап. Яків, Як.2:14,26
8
Вчення про істину та благодать
Істина, яка може бути виражена словами, не є правдива
істина. Ім'я, яке може бути названо, не є правдиве ім'я (1).
Безіменне [таємне, темне] є початок неба [духовного] та
землі [матеріального], що назване ім'ям [явне, висвітле-
не] – мати [матерія, втілення] всіх речей (2).
Тому той, хто вільний від пристрастей [пробуджений], ба-
чить чудесну таємницю істини [духовну істину], а хто має
пристрасті, бачить її лише в кінцевій формі [матеріально-
му прояві] (3). Безіменне [духовне] і що названо ім'ям [ма-
теріальне] одного і того ж походження [від цілого], але з
різними назвами ["інь" і "ян" – 42 вірш] (4). Разом вони на-
зиваються найглибшими (5). Перехід від одного найглиб-
шого до іншого – двері до всього чудесного* (6).
* коментар на 8 стор.
1. Вих.3:13-15; Чис.23:19; Ів.4:24; Ів.17:6; Дії.17:22-25; Дії.19:
1,2
2. Бут.1:1; Бут.1:27; Бут.2:24; Прип.3:19,20; Прип.8:22,23;
Лук.7:35
3. Ів.8:3-11; Ів.8:54,55; Ів.19:30; Матв.27:54; Ів.14:17;
1 Кор.2:14
4. Ів.10:30; Ів.10:37,38; Ів.17:26
5. Еф.3:14-19; 1Кор.2:10
6. Ів.10:9; Ів.14:6
Коли всі на землі дізнаються, що прекрасне є прекрасним,
з'являється й потворне. Коли всі дізнаються, що добре є
добром, виникає і зло (1). Тому буття і небуття породжують
одне одного, важке і легке створюють один одного, довге та
коротке взаємно співвідносяться, високе і низьке взаємно
визначаються, звуки, зливаючись, приходять в гармонію,
попереднє і наступне випливають один за одним (2). Тому
розумний, роблячи справи, вважає за краще недіяння (3);
здійснюючи вчення, не вдається до слів (4); викликаючи
зміни речей, не здійснює їх сам (5); створюючи, не володіє
тим, що створене (6); приводячи в рух, не докладає до
цього зусиль (7); успішно завершуючи щось, не пишає-
ться (8). Оскільки він не пишається, його заслуги не мо-
жуть бути відкинуті (9).
1. 1 Кор.15:56; Рим.7:7-12
2. Еккл.3:1-8
3. Ів.8:10,11; Ів.8:28; Лук.22:42; Мар.10:52
4. 1 Кор.14:21; Ів.10:37,38
5. Ів.8:16; Ів.8:42; Ів.16:13; Лук.10:1
6. Ів.12:34-36; Ів.6:15
7. Ів.10:37; Ів.5:20; Ів.14:10
8. Іс.10:15; 1Кор.13:4-7
9. Ів.8:54,55; Ів.17:5; Прит.4:7-9; Ів.5:39
Якщо не цінувати мудреців, то в народі не буде сва-
рок (1).
Якщо не цінувати рідкісних предметів, то не буде зло-
діїв серед народу (2). Якщо не показувати того, що мо-
же викликати заздрість, то не будуть хвилюватися сер-
ця народу (3). Тому, керуючи державою, розумний ро-
бить серця людей порожніми, а шлунки – повними. Йо-
го управління послаблює їх волю і зміцнює кістки. Він
постійно прагне того, щоб у народу не було знань і при-
страстей, а ті, хто мають знання не сміли б діяти (4).
Здійснення недіяння завжди приносить спокій (5).
1. Матв.10:34; Ів.16:2; Ів.17:3
2. Матв.6:19-21
3. Матв.4:8-10
4. Мар.4:11,12; 1Пет.5:5; Рим.13:2
5. Євр.3:18; Єр.6:16
Істина проста, але в застосуванні невичерпна. О, най-
глибша! Вона здається праматір'ю усіх речей (1).
Якщо притупити її проникливість, звільнити її від без-
ладу, стримати її блиск, уподібнити її порошині, то во-
на буде здаватися ясно існуючою. Я не знаю, хто її поро-
див, я лише знаю, що вона передує небесному владиці.
(2).
1. Ів.3:6-8; 1Кор.6:19; Ів.10:34; Бут.1:26
2. Дан.4:32; Іс.60:19; 2Пар.2:6; Об.4:1-11
Небо та земля не використовують любов людей та до-
зволяють всім істотам жити власним життям (1).
Розумний не використовує любов людей та дозволяє
людям жити власним життям. Хіба простір між небом
та землею не схожий на ковальський міх? Чим більше
в ньому порожнечі, тим довше він діє, чим сильніше в
ньому рух, тим більше з нього виходить повітря (2).
Той, хто багато говорить, часто зазнає невдачі, тому
краще знати міру (3).
1. Бут.4:6,7; Еккл.9:7; Матв.12:31; Лук.15:11,12
2. Бут.1:2; Бут.1:6-8; Пс.18:2
3. Прит.10:19; Еккл.9:11; Матв.6:7,8; Сир.7:14
Перетворення невидимої істини нескінченні. Істина –
найглибші ворота народження. Найглибші ворота на-
родження – корінь неба та землі. Вона існує вічно по-
дібно нескінченній нитці, і її дія невичерпна.
Еккл.1:7; Дан.6:26; 2Кор.4:3,4; 2Кор.4:18; Євр.11:1-3; 1 Тим.
1:17; Ів.3:5-12
Небо та земля – довговічні. Небо та земля довговічні
тому, що існують не для себе. Ось чому вони можуть
бути довговічними (1). Тому розумний ставить себе
позаду інших, завдяки чому він виявляється попере-
ду (2).
Він нехтує своїм життям, і тим самим його життя збе-
рігається (3). Чи не відбувається це через те, що він не-
хтує особистими інтересами? Навпаки, він діє згідно
своїм особистим інтересам (4).
1. Матв.24:35; Ів.14:24; Ів.5:30; Рим.14:7,8
2. Ів.7:18; Матв.7:12; Матв.20:16; Ів.8:54; Фил.2:3-11
3. Лук.17:33; Ів.5:39; Ів.10:17,18; Лук.22:42
4. Ів.17:5; Матв.26:63,64; 1 Кор.15:42-46;
Євр.8:1,2; Євр.5:5; Об.3:21
Вища чеснота подібна до води (1). Вода приносить ко-
ристь усім істотам і не бореться з ними (2). Вона зна-
ходиться там, де люди не бажали б бути. Тому вона схо-
жа на істину (3). Людина, що володіє вищою чеснотою,
так само, як і вода, повинна селитися ближче до землі,
її серце повинно бути наповненим внутрішнім спону-
канням; у відносинах з людьми вона повинна бути до-
брозичливою; в словах повинна бути щирою; в управ-
лінні повинна бути послідовною; у справах повинна
виходити з можливостей; в діях повинна враховувати
час.
Оскільки така людина, так само як і вода, не бореться
з речами, вона не робить помилок (4).
1. Ів.4:10
2. Ів.13:14; Лук.6:29
3. Матв.23:12; Ів.3:13; Ів.6:42
4. Ів.7:8; Дан.9:25-27; Дан.12:4; Лук.19:41-44; Ів.7:
37-39; Лук.17:21; Прит.4:23
Краще нічого не робити, ніж прагнути до того, щоб що-
небудь наповнити (1). Якщо чим-небудь гострим весь
час користуватися, воно не зможе довго зберегти свою
гостроту (2). Якщо дім наповнений золотом та дорого-
цінними каменями, то ніхто не в силах їх вберегти. Як-
що багаті та знатні виявляють хизування, вони самі на-
кликають на себе біду (3).
Коли справа завершена, людина повинна відійти. У цьо-
му закон небесної істини (4).
1. Матв.26:7-13
2. Вих.20:7
3. Матв.6:27; Матв.6:34; Матв.6:21
4. Ів.17:4-6; Ів.17:25,26; Ів.16:7; Ів.16:13; Ів.16:
26-28
Якщо дух та тіло будуть у єдності, чи можна зберегти
його (1)? Якщо зробити дух м'яким, чи можна стати без-
пристрасним подібно новонародженому (2)? Якщо спо-
глядання стане чистим, можливі тоді помилки (3)? Чи
можливо любити народ та керувати країною, не вдаю-
чись до мудрості (4)? Чи можливі перетворення в при-
роді, якщо слідувати м'якості (5)? Чи можливо здій-
снення недіяння,якщо пізнати всі взаємовідносини в
природі (6)? Створювати і виховувати створене; ство-
рюючи, не володіти тим, що створене; приводячи в
рух, не докладати до цього зусиль; керуючи, не вважа-
ти себе володарем – ось що називається глибокою бла-
годаттю (7).
1. Ів.10:30; Ів.14:28; Ів.16:28; Гал.4:29; Сир.37:28
2. Плач.4:10-13; Гал.6:8; Ів.5:26; 1Ів.3:15; Ів.4:10; Прит.
5:15; Бут.1:6; Ів.4:14; Матв.14:29,30; Пісн.8:7; 3 Цар.11:
38; Матв.7:21;
3. Ів.14:6;
4. Лук.7:33-35; Мар.2:17; Іс.45:7
5. Ів.8:55;
6. Ів.10:34; Ів.14:12
7. Мар.10:42-45; Ів.18:36; 3Ів.1:4; 1Ів.3:18; 1Ів.2:
1-5
Тридцять спиць з'єднуються в одній ступиці, утворю-
ючи колесо, але вживання колеса залежить від порож-
нечі між спицями. З глини роблять посудини, але вжи-
вання посудин залежить від порожнечі в них. Пробива-
ють двері та вікна, щоб зробити будинок, але користу-
вання будинком залежить від порожнечі в ньому. Ось
чому корисність чого-небудь наявного залежить від по-
рожнечі.
Дан.8:14; Євр.9:11,12; Євр.9:24; 1Кор.6:19; Матв.23:25-
28; Лук.9:62; Дії.19:19; Матв.13:44; Матв.5:5; Еккл.12:7;
Еккл.3:21; Ів.3:6-8; Прит.25:28
П'ять кольорів наповнюють зір. П'ять звуків наповню-
ють слух. П'ять смакових відчуттів наповнюють смак
(1). Швидка їзда та полювання хвилюють серце (2). Ко-
штовні речі змушують людину чинити злочини. Тому
розумний прагне зробити своє життя наповненим від-
чуттями, а не мати красиві речі. Він відмовляється від
останнього і обмежується першим (3).
1. Пс.49:12; Дії.17:24,25; Матв.25:40; Прит.18:21
2. Еккл.9:7-10; Еккл.11:10
3. Прит.11:28; Йов.31:25-28; Матв.6:31-33
Слава та ганьба подібні страху. Знатність подібна вели-
кому нещастю в житті. Що значить, слава та ганьба по-
дібні страху?
Це означає, що нижчестоячі люди здобувають славу зі
страхом і втрачають її також зі страхом (1). Що значить,
знатність подібна великому нещастю в житті? Це зна-
чить, що я маю велике нещастя, тому що я дорожу са-
мим собою.
Коли я не буду дорожити самим собою, тоді у мене не
буде і нещастя.
Тому знатний, самовіддано служачи людям, може жи-
ти серед них. Добрий, той хто самовіддано служить лю-
дям, може перебувати серед них (2).
1. Ів.8:23; 1Ів.4:18; Прит.1:7
2. Мар.10:45; Лук.19:37-40; Матв.21:46
Дивлюся на неї і не бачу, а тому називаю її невидимою.
Слухаю її і не чую, тому називаю її нечутною. Намагаю-
ся схопити її і не можу, тому називаю її мізерною. Не по-
трібно прагнути дізнатися про джерело її, тому що вона
єдина з нами.
Її верх не освітлений, її низ не затемнений. Вона нескін-
ченна і не може бути названою. Вона знову повертаєть-
ся до небуття. Її називають формою без форми, образом
без істоти. Тому вважають її неясною та туманною. Зу-
стрічаюся з нею і не бачу обличчя її, іду за нею і не ба-
чу спини її. Дотримуючись стародавньої істини, щоб
оволодіти існуючими речами, можна пізнати давній
початок. Це називається принципом істини.
2 Кор.3:18; 1Ів.2:14; Ів.8:25-27
У давнину ті, хто був здатний до вченості, знали дріб-
ні та найтонші речі (1). Але іншим їх глибина невідо-
ма. Оскільки вона невідома, я довільно даю їм опис:
вони були несміливими, ніби переходили взимку по-
тік (2); вони були нерішучими, як ніби боялися своїх
сусідів (3); вони були важливими, як гості (4); вони бу-
ли обережними, ніби переходили по таючому льоду
(5); вони були простими подібно необтесаному дере-
ву (6); вони були неосяжними, подібно долині (7); во-
ни були непроникними, подібно каламутній воді (8).
Це були ті, які, дотримуючись спокою, уміли брудне
зробити чистим (9). Це були ті, які своїм умінням зро-
бити довговічний рух спокійним, сприяли життю (10).
Вони дотримувалися істини і не бажали зайвого. Не ба-
жаючи зайвого, вони обмежувалися тим, що існує, і не
створювали нового (11).
1. Прим.Сол.7:21-28
2. Матв.5:3
3. Матв.5:5
4. Матв.5:9; Прит.22:29
5. Матв.17:24-27; 1Кор.8:13
6. Пс.18:8; Матв.10:16
7. Матв.13:54; Мар.6:2
8. Ів.6:51-53; Ів.6:60-63; Ів.6:66-69
9. Мар.7:14,15
10. Матв.11:28-30; Еккл.9:16-18
11. Матв.5:17; Еккл.1:9-11; Іс.45:7; Іс.66:22; Об.21:5
Потрібно зробити своє серце максимально неупере-
дженим, твердо зберігати спокій, і тоді всі речі бу-
дуть змінюватися самі собою, а нам залишиться ли-
ше споглядати їх повернення (1). В світі – велика різ-
номанітність речей, але усі вони повертаються до
свого початку (2). Повернення до початку називаєть-
ся спокоєм, а спокій називається поверненням до суті.
Повернення до суті називається постійністю (3). Знан-
ня постійності називається досягненням ясності, а не-
знання постійності призводить до безладу і в результа-
ті до зла (4).
Той, хто знає постійність стає досконалим; той, хто до-
сяг досконалості, стає справедливим; той, хто знайшов
справедливість, стає правителем (5). Той, хто стає пра-
вителем, слідує небу. Той, хто слідує небу, слідує істи-
ні (6). Той, хто слідує істині, вічний, і до кінця життя
такий правитель не наражатиметься на небезпеку (7).
1. Матв.6:27; Йов.21:23-25; Еккл.9:17; Ів.8:6-8; Євр.3:
18
2. Еккл.1:7; Еккл.9:5; Еккл.12:7
3. Євр.3:18; Еккл.7:14; Чис.23:19; Як.1:17
4. Ів.8:55; Ів.16:2,3
5. Ів.18:36,37
6. Матв.7:21; Ів.14:10; Ів.3:12
7. Пс.61:8; Ів.8:54; 2Кор.4:3,4; Гал.6:7,8; Ів.14:12;
Об.3:21
Найкращий правитель той, про якого народ знає ли-
ше те, що він існує. Дещо гірші ті правителі, які вима-
гають від народу щоб народ їх любив та прославляв.
Ще гірші ті правителі, яких народ боїться, та гірші
за всіх ті, яких народ зневажає (1). Тому, хто не заслу-
говує довіри – не користується довірою людей.
Хто вдумливий і стриманий у словах, успішно здій-
снює справи, – і народ говорить, що він слідує при-
родності (2).
1. Ос.6:6; Матв.5:23,24; Матв.25:40; Мар.10:42-44
2. Ів.9:31-33
Коли усунули велику істину, з'явилися "людинолюб-
ство" та "справедливість" (1). Коли з'явилося мудру-
вання, виникло і велике лицемірство (2). Коли родичі
в розбраті, тоді з'являються "синівська шанобливість"
та "батьківська любов" (3). Коли в державі панує без-
лад, тоді з'являються і "вірні слуги" (4).
1. Лук.18:19; 1 Ів.1:5; 1 Ів.2:9; 1 Ів.2:11; 1 Ів.4:
20; 1Ів.5:20
2. Йов.34:19; Прит.27:19; Повт.10:14-19; Матв.5:46-
48; Як.2:8-10; 1 Кор.4:6
3. 1 Кор.7:14; Матв.6:33
4. Єзек.34:10; Соф.3:13; Лук.4:18-20; Ів.10:11-15; 1 Ів.
2:27
Коли будуть усунуті мудрування та вченість, народ бу-
де щасливішим у сто крат; коли будуть усунені "люди-
нолюбство" та "справедливість", народ повернеться до
синівської шанобливості та батьківської любові; коли
будуть знищені хитрість та нажива, зникнуть злодії та
розбійники. Всі ці речі походять від нестачі знань (1).
Просто потрібно вказувати людям, що вони повинні бу-
ти простими та скромними, зменшувати особисті бажан-
ня та звільнятися від пристрастей (2).
1. Дії.19:18-20
2. Матв.11:25-30
Коли буде знищена вченість, тоді не буде і печалі (1).
Яка незначна різниця між обіцянкою та лестощами і
яка велика різниця між добром та злом (2)! Треба уни-
кати того, чого люди бояться (3).
О! Який хаотичний світ, де все ще не встановлений по-
рядок (4). Всі люди радісні, ніби присутні на урочис-
тому частуванні або святкують прихід весни (5). Тіль-
ки я один спокійний і не виставляю себе на світло (6).
Я подібний до дитини, яка не з'явилася на світ.
О! Я лечу! Здається, немає місця, де міг би зупинити-
ся (7). Всі люди сповнені бажань, тільки я один подіб-
ний до того, хто відмовився від усього. Я серце безум-
ної людини. О, яке воно порожнє! Всі люди сповнені сві-
тла.
Тільки я один подібний до того, хто занурений у морок.
Всі люди допитливі, тільки я один байдужий. Я подіб-
ний до того, хто мчить в світовому просторі і не знає,
де йому зупинитися. Всі люди виявляють свою здат-
ність, і тільки я один схожий на дурного й низького
(8). Тільки я один відрізняюся від інших тим, що ба-
чу основу в їжі (9).
1. Еккл.1:18
2. 1 Цар.16:7; Сир.37:7,8; Іс.7:14,15; Бут.3:5
3. 1 Ів.4:18
4. Прит.13:24; 1Тим.3:4-5
5. Матв.22:1-3
6. Ів.7:3-8
7. 2 Кор.3:17
8. 1 Кор.3:19; Як.4:5,6; Іс.53:2-6
9. Ів.4:31,32; Прит.15:14
Зміст великої проникливості підпорядковується тіль-
ки істині (1). Істина безтілесна (2). Істина туман-
на та невизначена.
Проте у її туманності та невизначеності містяться
образи. Вона туманна та невизначена. Проте у її ту-
манності та невизначеності приховані речі. Вона
глибока та темна. Проте в її глибині та темноті при-
ховані найтонші частки. Ці найтонші частки мають
вищу дійсність та достовірність (3). З давніх часів
до наших днів її суть незмінна. Тільки слідуючи їй,
можна пізнати початок всіх речей. Яким чином ми
пізнаємо початок всіх речей? Тільки завдяки їй (4).
1. Рим.8:9; Ів.14:10; Ів.12:49; 1 Кор.7:23; Ів.15:15
2. Ів.4:24; Лук.24:39; Рим.2:28,29; Рим.8:1,2; Рим.
8:5; Гал.4:29; 1 Ів.3:24
3. Ів.3:8; Ів.16:12-14
4. Ів.17:25,26; 1Ів.4:1-13
В давнину говорили: «збиткове стає досконалим,
криве – прямим, пусте – наповненим, старе зміню-
ється новим; прагнучи до малого, досягаєш багато
чого; прагнення отримати багато веде до помилок»
(1). Тому розумний прислуховується до цього пов-
чання. Розумний виходить не тільки з того, що сам
бачить, тому може бачити ясно; він не вважає пра-
вим тільки себе, тому може володіти істиною; він
не прославляє себе, тому має заслужену славу, він
не звеличує себе, тому він старший серед інших.
Він нічому не протистоїть, тому він непереможний
(2). Слова давніх: «збиткове стає досконалим...»
– хіба це пусті слова? Вони дійсно вказують людині
шлях до правдивої досконалості (3).
1. Лук.11:35; Лук.5:37-39; Сир.9:13
2. Сир.37:15-20
3. Лук.18:9-14; Лук.15:10-32
Треба менше говорити, слідувати природності (1).
Швидкий вітер не триває весь ранок, сильний дощ
не протримається весь день. Хто робить все це? Не-
бо та земля. Навіть небо та земля не можуть зроби-
ти що-небудь довговічним, тим більше людина.
Тому вона служить істині. Хто служить істині (при-
роді), той тотожний істині (природний). Хто служить
благодаті (щастю), той тотожний благодаті (щас-
ливий) (2). Той, хто віддає, тотожний відданому (3).
Той, хто тотожний істині, набуває істину (4). Той,
хто тотожний благодаті, набуває благодать (5). Той,
хто тотожний відданому, набуває тільки віддане (6).
Тільки сумніви породжують зневіру (7).
1. Вих.20:9,10; Мар.2:27,28; Матв.12:5-8
2. 1 Кор.11:3; Гал.3:28
3. Лук.6:45
4. Матв.22:37-40; Лук.10:27,28; Матв.25:40; Матв.25:45
5. Мар.9:41; Матв.7:12
6. 1 Ів.4:8; Рим.8:28
7. Як.1:8; Матв.6:24; Лук.14:27-33; Лук.15:17-19; Лук.
15:31; Пс.138:7,8
Хто піднявся навшпиньки, не може так довго стояти.
Хто робить великі кроки, не може так довго йти. Хто
сам себе виставляє на світ, той не блищить. Хто сам
себе вихваляє, той не здобуде слави. Хто нападає, не
досягає успіху. Хто сам себе підносить, не може ста-
ти старшим серед інших. Якщо виходити з істини, все
це називається зайвим бажанням та марною поведін-
кою. Таких ненавидять всі істоти. Тому людина, що во-
лодіє істиною, не робить цього.
1 Кор.13:2-8; Ів.15:13
Ось річ, в хаосі виникає, перш неба та землі народила-
ся! Вона беззвучна! Вона позбавлена форми! Самотньо
стоїть вона і не змінюється. Всюди діє і не має переш-
код. Її можна вважати матір'ю землі (1). Я не знаю її
імені. Позначаючи ієрогліфом, назву її „дао” (істина);
довільно даючи їй ім'я, назву її великою. Велика – во-
на в нескінченному русі. Що знаходиться в нескінчен-
ному русі не досягає межі. Не досягаючи межі, вона по-
вертається до свого початку (2). Ось чому велика істи-
на, велике небо, велика земля, великий також і прави-
тель. У Всесвіті є чотири великих, і серед них – прави-
тель (3). Людина слідує законам землі. Земля слідує за-
конам неба. Небо слідує законам істини, а істина слідує
самій собі (4).
1. Лук.7:35; Прит.3:18-22; Прит.8:12-32
2. Еккл.1:7; Ів.7:38
3. Об.17:14; Об.21:22-24; Ів.8:12
4. Лук.11:2; Лук.17:20-21; Ів.5:38,39
Важке є основою легкого. Спокій є головним в русі. То-
му розумний, крокуючи весь день, не відходить від во-
за з важким вантажем. Хоча він живе прекрасним жит-
тям, але він у нього не занурюється (1). Чому володар
десяти тисяч возів, зайнятий собою, так зневажливо ди-
виться на світ? Нехтування руйнує його основу, а його
квапливість призводить до втрати влади (2).
1. Сир.33:14; Вих.4:11
2. Прит.25:28; Повт.28:12; Еккл.3:11
Той, хто вміє йти не залишає слідів. Той, хто вміє го-
ворити не допускає помилок. Хто вміє рахувати, не ко-
ристується інструментом для рахунку. Хто вміє закри-
вати двері, не вживає запор і закриває їх так міцно, що
відкрити їх неможливо. Хто вміє зав'язувати вузли, не
вживає мотузку, але зав'язує так міцно, що розв'язати
неможливо (1). Тому розумний постійно вміло рятує
людей і не залишає їх. Він завжди вміє рятувати істо-
ти, тому він не залишає їх. Це називається глибокою
мудрістю. Таким чином, чеснота є вчителем недобрих,
а недобрі – її опорою (2). Якщо недобрі не цінують сво-
го вчителя і доброчесність не любить свою опору, то
вони, хоч і вважають себе розумними, занурені в слі-
поту. Ось що найбільш важливо і глибоко (3).
1. 2 Кор.3:14; Об.5:5
2. Ів.13:7; Ів.14:18; 2Кор.6:16; Євр.8:10; Лук.11:13;
Прит.9:1-6
3. Лук.11:35; Матв.23:24; Матв.15:12-14; 1Кор.1:20
Хто знаючи свою хоробрість, зберігає скромність, той
подібно гірничого струмка стає головним в країні. Хто
став головним в країні, той не залишає постійної бла-
годаті і повертається до стану немовляти (1). Хто,
знаючи святкове, зберігає для себе буденне, той стає
прикладом для всіх (2). Хто став прикладом для всіх,
той не відривається від постійної благодаті і повер-
тається до початкового (3). Хто, знаючи свою славу,
зберігає для себе безвість, той стає головним в кра-
їні (4). Хто став головним в країні, той досягає доско-
налості в постійній благодаті і повертається до при-
родності. Коли природність розпадається, вона пере-
творюється на засіб, за допомогою якого розумний
стає керуючим і великий порядок не руйнується (5).
1. Матв.18:3; 1Кор.14:20
2. Мар.2:27,28; Сир.33:3-12
3. Матв.6:5-8
4. Ів.6:15
5. Еккл.12:7; Ів.14:18-21; Лук.20:17,18
Якщо хто-небудь силою намагається оволодіти краї-
ною, то, бачу я, він не досягає своєї мети. Країна по-
дібна таємничій посудині, до якої не можна доторкну-
тись.
Якщо хто-небудь торкнеться її, то зазнає невдачі. Як-
що хто-небудь схопить її, то її втратить (1). Тому одні
істоти йдуть, інші – йдуть за ними; одні розквітають,
інші висихають; одні зміцнюються, інші слабшають;
одні створюються, інші руйнуються. Тому розумний
відмовляється від надмірностей, усуває розкіш та мар-
нотратство (2).
1. Еккл.9:11
2. Матв.8:20; Матв.16:24-26; Ів.10:25-29
Хто служить голові народу за допомогою істини, не
підкоряє інші країни за допомогою військ, бо це мо-
же обернутися проти нього (1). Де побували війська,
там ростуть терен, і колючки. Після великих воєн на-
стають голодні роки (2). Майстерний полководець
перемагає і на цьому зупиняється, і він не насмілює-
ться здійснювати насильство.
Він перемагає і себе не прославляє. Він перемагає
не нападає.
Він перемагає і не пишається. Він перемагає тому,
що його до цього змушують. Він перемагає, хоча він
і не войовничий (3).
Коли істота, повна сил, стає старою, то це називає-
ться відсутністю істини. Хто не дотримується істи-
ни, загине раніше часу (4).
1. Матв.26:51-54; Дії.1:8; Дії.13:47,48
2. Матв.13:24-30
3. Лук.20:20-39
4. Іс.65:20; Ів.5:26; Єзек.18:31,32; 2Кор.13:11
Хороше військо – засіб, що породжує нещастя, його
ненавидять всі істоти. Тому людина, яка служить іс-
тині, його не вживає (1). Шляхетний правитель під
час миру у відношенні сусідніх країн воліє бути по-
ступливим і лише на війні застосовує насильство.
Військо – знаряддя нещастя, тому шляхетний пра-
витель не прагне використовувати його, він засто-
совує його, тільки коли його до цього змушують.
Головне полягає в тому, щоб дотримуватися спокою,
а в разі перемоги себе не прославляти. Прославляти
себе перемогою – це значить радіти вбивству людей.
Той, хто радіє вбивству людей, не може завоювати
співчуття в країні. Благополуччя створюється пова-
гою, а нещастя походить від насильства (2).
Зліва будуються начальники флангів, справа стоїть
полководець. Кажуть, що їх потрібно зустріти похо-
ронною процесією. Якщо вбивають багатьох людей,
про це треба гірко плакати. Перемогу слід відзнача-
ти похоронною процесією (3).
1. Матв.4:8-11; Матв.26:52-54
2. Прит.15:28; Прит.16:18
3. Ос.6:6; Як.2:13
Істина вічна та безіменна. Хоча вона мізерна, але
ніхто в світі не може її підпорядкувати собі (1).
Якщо знать та правителі зможуть її дотримувати-
ся, то всі істоти самі стають спокійнішими. Тоді
небо і земля зіллються в гармонії, настануть ща-
стя і благополуччя, а народ без наказу заспокоїть-
ся (2). При встановленні порядку з'явилися імена.
Оскільки виникли імена, потрібно знати межу їх
використання.
Знання межі дозволяє позбутися від небезпеки (3).
Коли істина знаходиться у світі, усі істоти прагнуть
до неї, подібно до того, як гірські струмки течуть до
річок і морів (4).
1. Повт.32:39; Як.4:5,6
2. Повт.5:29
3. 1 Кор.15:22; 1 Кор.15:45-50
4. Еф.4:11-16; 1 Ів.3:15
Хто знає людей, той розумний. Хто знає себе просвіт-
лений.
Переможець людей сильний. Хто перемагає самого
себе могутній. Знаючий достаток багатий. Хто діє
із завзятістю, має волю. Хто не втрачає свою при-
роду, довговічний. Хто вмер, але не забутий, той
безсмертний.
Ів.5:39; 1Тим.6:13-16; 1Тим.4:16; Лук.15:17
Велика істина присутня всюди. Вона може знаходи-
тися як зправа, так і зліва (1). Завдяки їй народжу-
ється все, що існує і не припиняє свого зростання (2).
Вона здійснює подвиги, але слави собі не бажає.
З любов'ю виховуючи всі істоти, вона не вважає се-
бе їх володарем (3). Вона ніколи не має власних ба-
жань, тому її можна назвати незначною (4). Усе, що
існує повертається до неї, але вона не розглядає се-
бе їх володарем (5). Її можна назвати великою. Во-
на стає великою, тому що ніколи не вважає себе та-
кою (6).
1. Пс.138:7,8
2. Лук.12:28; Пс.21:11; Пс.138:15; Матв.13:31,32;
Бут.5:1,2
3. Матв.11:27; Ів.8:50 Ів.5:45; Матв.20:25-28;
Прит.3:33-35
4. Лук.17:20,21; Ів.14:10
5. Матв.18:18; Ів.10:30-38; Лук.4:16-21; Еккл.12:7;
Ів.14:12; Ів.14:28; Ів.16:7-16
6. Ів.13:12-15; Ів.14:8-10; 1Ів.4:12; Як.4:5,6; 1 Ів.4:
20; 1Ів.2:9
До того, хто представляє собою великий образ істини,
ни, приходить весь народ. Люди приходять, і він їм не
заподіює шкоди. Він приносить їм мир, спокій, музи-
ку та їжу. Навіть мандрівник у нього зупиняється (1).
Коли істина виходить з уст, вона прісна та неприємна.
Вона невидима, і її не можна почути (2). Але у дії - во-
на невичерпна (3).
1. Мар.12:10-12; Лук.19:47,48
2. Ів.8:43; Ів.8:47; Ів.7:15-18
3. Матв.13:54
Щоб щось стиснути, необхідно спочатку розширюва-
ти. Щоб щось послабити, потрібно спочатку зміцнюва-
ти. Щоб щось знищити, необхідно спочатку зрощува-
ти. Щоб щось у когось відняти, потрібно спочатку да-
ти. Це називається глибокою істиною (1). М'яке і сла-
бке перемагається твердим і сильним, а тверде і силь-
не м’яким і слабким (2). Як риба не може покинути
глибину, так і держава не повинна відкривати прос-
тим людям свої досконалі методи управління (3).
1. Матв.7:12; 1 Кор.15:33-36; Мар.4:13,14; Ів.11:25;
Кол.3:1-4
2. 1 Кор.1:27
3. Мар.4:9-13; Матв.22:11-14; Дії.7:22; Іс.36:6; Іс.
42:1-4; Еф.6:12; Дан.7:27; Ів.18:33-37; Об.21:22-24
Істина постійно прагне до рівноваги, проте немає
нічого такого, що б вона не робила заради спокою.
Якщо знать та правителі будуть її дотримуватися,
то всі істоти будуть виправлятися самі собою. Як-
що ті, які виправилися, захочуть діяти, то я буду
заспокоювати їх за допомогою простого буття без
імені (1). Просте буття, яке не володіє ім'ям, для
себе нічого не бажає. Відсутність бажання прино-
сить спокій, і тоді порядок в країні сам собою вста-
новиться (2).
1. Євр.7:1-4; Євр.7:7; Євр.7:22-28
2. Матв.11:25-30; Ів.3:16; 1Ів.4:11
Людина з вищою благодаттю не прагне робити доб-
рі справи, тому така людина доброчесна. Людина
з нижчою благодаттю прагне робити добрі справи
на показ, тому така людина не доброчесна. Людина
з вищою благодаттю здійснює недіяння. Людина
з нижчою благодаттю діяльна, і її дії нарочиті.
Хто володіє вищою любов’ю до людини стримує се-
бе, здійснюючи недіяння. Людина вищої справедли-
вості діяльна, і її дії нарочиті. Людина, яка в усьому
дотримується ритуалу, діє, сподіваючись на взаєм-
ність (1). Якщо вона не зустрічає взаємності, то во-
на вдається до покарань (2). Ось чому благодать з'я-
вляється тільки після втрати істини; любов – після
втрати благодаті; справедливість – після втрати лю-
бови; ритуал – після втрати справедливості. Ритуал
– це ознака відсутності довіри і відданості. У ритуа-
лі – початок смути (3). Внутрішня суть – це істина,
це головне; а зовнішній вигляд – це початок невігла-
ства. Тому велика людина бере істотне і залишає дру-
горядне (4). Вона користується плодом і незважає
на його прикраси. Вона віддає перевагу головному
і відмовляється від другорядного (5).
1. Рим.13:10; Сир.19:18; Матв.6:3-8
2. Матв.24:10-12; Матв.19:16-22
3. Дії.6:9-14; Дії.7:48-60
4. Іс.7:14,15; Матв.23:25; 2Кор.4:16; Матв.7:17; Матв.
7:20; Ів.12:24; Ів.15:2; Ів.15:4; Ів.15:8
5. 1 Кор.13:11; Гал.4:1,2; Ів.15:15,16
Ось ті, які з давніх часів знаходяться в єдності*.
Завдяки єдності небо стало чистим, земля – спокій-
ною, дух – чуйним, долина – квітучою. Завдяки єд-
ності почали народжуватися всі істоти. Завдяки єд-
ності знать та правителі стають зразком у світі.
Ось що створює єдність (1). Якщо небо не чисте – во-
но гримить блискавками, якщо земля не спокійна –
вона розколюється, якщо дух не чуйний – він зникає,
якщо долини не цвітуть – вони перетворюються на пу-
стелю, якщо речі не народжуються – вони зникають.
Якщо знать та правителі не є прикладом благочестя,
вони будуть повалені (2). Незнатні є основою для зна-
тних, а низьке – підставою для високого. Тому знать
та правителі самі називають себе самотніми, сірими,
нещасливими. Це відбувається тому, що вони не роз-
глядають незнатних як свою основу. Це помилковий
шлях.
Якщо розібрати воза, на якому сидиш, що залишить-
ся? Не можна вважати себе дорогоцінним, як алмаз,
а треба бути простим, як камінь (3).
* про єдність в 42 вірші.
1. Іс.57:21; Єзек.18:32; Єзек.33:11; 1Кор.14:33; 2 Кор.
13:11; Матв.25:34-40
2. Матв.25:41-45; Матв.22:11-14; 1Кор.1:20
3. Прит.27:24; Рим.13:1; Ів.19:9-12; 1Тим.6:1; Кол.4:1
Перетворення в протилежне є дія істини, слабкість є
властивість істини (1). В світі всі речі народжуються
з буття, а буття народжується з небуття (2).
1. Як.4:6; Іс.53:7-12
2. Повт.29:29; Ам.3:7; Як.2:18; 1Кор.2:10; 1Ів.2:27;
Єзек.36:27; Лук.17:21
Людина вищої вченості, дізнавшись про істину, пра-
гне до її здійснення (1). Людина середньої вченості,
дізнавшись про істину, то дотримується її, то її пору-
шує (2). Людина нижчої вченості, дізнавшись про іс-
тину, піддає її глузуванню (3). Якщо вона не піддава-
лася б глузуванню, не була б істиною (4). Тому існує
приказка: хто дізнається істини, схожий на темного;
хто проникає в істину, схожий на відступаючого; хто
на висоті істини, схожий на заблудшого; людина ви-
щої чесноти схожа на просту; великий освічений схо-
жий на невігласа (5); безмежне добродіяння схоже на
його недолік; поширення добродіяння схоже на його
розкрадання; істинна правда схожа на її відсутність
(6). Великий квадрат – не має кутів; велика посудина
– не має краю; сильний звук не можна почути; вели-
кий образ не має форми. Істина прихована від нас і не
має імені. Але тільки вона здатна допомогти усім істо-
там і привести їх до досконалості (7).
1. Лук.2:40; Дан.9:24-27; Зах.9:9; Лук.19:41-44; Ів.17:
4; Ів.19:30
2. Прит.24:16; 1Ів.2:1,2
3. Матв.7:6; Прит.12:23; Дії.17:32; Гал.6:7,8
4. Матв.22:14; Дії.17:32
5. Іс.53:5; Іс.53:7; Матв.13:57; Ів.8:48-50; Ів.10:17-20
6. Лук.11:35; Еф.4:17-25
7. Ів.3:8; Іс.6:10
Істина породжує [гармонійну] єдність, [гармонійна]
єдність породжує [взаємодію] двох [протилежностей],
дві [протилежності] породжують третє, третє (рух,
сила, енергія) породжує все* (1). Все, що існує, мі-
стить у собі протилежності інь і ян, наповнені енер-
гією, – це і утворює гармонію (2). Люди не люблять
імена «одинокий», «сірий», «нещасливий». Між тим гу-
ни та вани цими іменами називають себе (3). Тому ре-
чі підносяться, коли їх принижують, і принижуються,
коли їх підносять (4). Чого навчають люди, тому на-
вчаю і я: сильні й жорстокі не помирають своєю смер-
тю. Цим я керуюся у своєму навчанні (5).
* в оригіналі: „Дао родить 1, 1 родить 2, 2 родить 3, 3 родить все.”
(цей вірш розкриває знак ІНЬ-ЯН, коментарі на стор. 6-8.)
1. Євр.1:5; 2Кор.3:6; Ів.14:16-28; Ів.3:1-21; Мар.
4:26-34
2. Матв.19:17; Матв.20:15; Лук.11:13
3. Лук.9:58
4. Матв.19:30; Лук.14:11; Сир.2:5
5. Матв.13:54; Мар.10:18; Матв.10:34-38; Лук.11:13;
Лук.23:46; Еккл.12:7
На землі найслабші перемагають найсильніших (1).
Небуття проникає скрізь і всюди (2). Ось чому я знаю
користь від недіяння. На землі немає нічого, що мож-
на було б порівняти з вченням, що не вдається до слів,
і користю від недіяння (3).
1. 1 Кор.1:26-29; Дан.7:27; Еф.6:12; Об.21:23,24;
Дії.26:22-32
2. Прем.Сол.7:24; Євр.4:12; 1Кор.2:10; Сир.42:18-20
3. Прит.10:19; Матв.6:5-8; Євр.4:3; Євр.3:18; 1 Пет.
3:1,2; Мар.4:18,19; Єр.6:19; Матв.11:28-30; 1 Кор.
14:14,15; 1Кор.14:21; Іс.29:24; Як.1:5-8; Як.1:17;
Рим.8:26
Що цінніше – слава чи життя (1)? Що дорожче – жит-
тя чи багатство (2)? Що важче пережити – придбання
чи втрату (3)?
Хто багато збирає, той понесе великі втрати (4). Хто
багато накопичує, той матиме великі збитки. Хто знає
міру, у того не буде невдачі. Хто знає межу, той не бу-
де наражатися на небезпеку. Він може стати довговіч-
ним (5).
1. Ів.10:18; Ів.8:53-58
2. Іс.35:31; Матв.16:26
3. Ів.6:61; Ів.16:12
4. Лук.12:16-21
5. 1 Тим.6:6; Прит.16:16; Сир.37:8
Велика досконалість схожа на недосконале, але її дія
не може бути порушена; велика повнота схожа на по-
рожнечу, але її дія невичерпна. Велика прямота схо-
жа на кривизну; велика проникливість схожа на глу-
пість; великий оратор схожий на заїку (1). Ходьба
перемагає холод, спокій перемагає спеку.
Спокій створює порядок у світі (2).
1. Ів.6:60-63; Іс.53:1,2
2. 1 Кор.14:33
Коли в країні панує істина, за допомогою конів орють
землю; коли в країні відсутня істина, бойові коні пасу-
ться в околицях. Немає більшого нещастя, ніж незнан-
ня межі своєї пристрасті, і немає більшої небезпеки,
ніж прагнення до придбання багатств. Той, хто вміє
задовольнятися простотою, завжди задоволений своїм
життям.
Прит.4:23; Прит.25:28; 1Тим.6:6; Прит.1:19-33; Лук.7:
33-35
Не виходячи з двору, можна пізнати світ. Не вигляда-
ючи з вікна, можна бачити природну істину. Чим далі
йдеш, тим менше пізнаєш. Тому розумний не ходить,
але пізнає все. Не бачачи речей, він проникає в їх сут-
ність.
Не діючи, він домагається успіху.
Сир.37:17-20; Ів.4:23,24; Лук.17:20,21; Матв.7:5;
1 Тим.4:16; Ів.7:17; 1Ів.2:14; Матв.5:17-22
Хто вчиться, з кожним днем збільшує свої знання. Хто
служить істині, день у день зменшує свої бажання (1).
У безперервному зменшенні бажань людина доходить
до недіяння. Немає нічого такого, що б не зробило не-
діяння. Тому оволодіння землею завжди здійснюється
за допомогою недіяння (2). Хто діє, не в змозі опанува-
ти землею (3).
1. Лук.22:42; Лук.11:1,2
2. Мар.13:11; Рим.11:5-8
3. Еф.2:8,9; 2Фесс.3:8-15; Євр.5:7-14; Дії.2:22-24;
Ів.14:10
Розумний не має свого серця. Його серце складається
з сердець народу (1). Добрим я роблю добро і недобрим
також роблю добро. Таким чином і виховується чесно-
та. Щирим – я вірний, і нещирим – також вірний. Таким
чином і виховується щирість (2). Розумний живе у світі
спокійно і в своєму серці збирає думки народу. Він ди-
виться на народ, як на своїх дітей (3).
1. Рим.12:15
2. Мих.7:6; Лук.14:26; Мар.12:31; Матв.5:43-48
3. Мар.8:27; Мар.10:24; Ів.13:33-35
Люди народжуються і вмирають. З десяти осіб три
йдуть до життя, три – до смерті. З кожних десяти
ще є три людини, які вмирають від своїх діянь (1).
Чому це так? Це відбувається тому, що у них занад-
то сильне прагнення до життя (2). Є і такий, хто вмі-
ло володіє життям. Він, йдучи по землі, не боїться
носорога та тигра, вступаючи в битву, не боїться оз-
броєних солдат. Носорогу нікуди встромити в ньо-
го свій ріг, тигрові ніде накласти на нього свої кіг-
ті, а солдатам нікуди вразити його мечем. У чому
причина? Це відбувається тому, що для нього не іс-
нує смерті (3).
1. Дан.12:2; Дан.12:9; Дан.12:13; Єзек.18:20; Об.2:17;
Об.3:21
2. Мар.8:35; Єзек.18:4; Ів.12:25; 1Ів.3:15
3. Дан.6:19-23; Бут.4:7; Прит.22:29; Еккл.9:11; Повт.
32:39; 1Кор.15:54; Рим.8:6
Істина породжує речі, благодать зрощує їх. Речі
оформляються, форми завершуються (1). Тому не-
має речі, яка не підкорялася б істині і не цінувала
б благодать. Істина шанована, благодать цінима,
тому що вони не віддають наказів, а слідують при-
родності (2). Істина породжує речі, благодать зро-
щує їх, плекає їх, виховує їх, удосконалює їх, ро-
бить їх зрілими, доглядає за ними, підтримує їх (3).
Створювати і не присвоювати, творити і не хвали-
тися, будучи старшим, не повелівати – ось що нази-
вається найглибшою благодаттю (4).
1. Пс.138:13-16; Сир.38:32-35; Іс.29:16; Іс.45:9;
Рим.9:21-25
2. Матв.23:37; Ів.10:3-6; Ів.16:2,3
3. 1 Кор.13:9-11; Прем.Сол.12:1; 1Кор.15:28; Пс.
18:2; Пс.113:10-12
4. Мар.9:35; Ів.10:34-36; Фил.3:13-19
На землі є початок, і цей початок – мати землі.
Коли буде осягнута мати, то можна дізнатися і її
дітей (1). Коли вже відомі її діти, то знову потрі-
бно пам'ятати про їх матір (2). У такому разі до
кінця життя у людини не буде небезпеки (3).
Якщо людина залишає свої бажання і звільняє-
ться від пристрастей, то до кінця життя не буде в
неї втоми. Якщо ж вона розпускає свої пристрасті
і поглинена своїми справами, то не буде порятун-
ку від бід (4). Бачення найдрібнішого називається
проникливістю (5). Збереження слабкості називає-
ться могутністю (6). Слідувати сяйву істини, осяга-
ти її найглибший сенс, не накликати на людей не-
щастя – це і є дотримання стабільності (7).
1. Лук.7:33-35; Прит.3:19-24; Прит.8:22-26
2. Вих.20:12; Матв.6:6; Матв.13:54
3. Ів.3:21; Прит.1:20-33
4. Матв.6:31-34
5. Сир.37:17-19
6. Лук.6:29-36
7. 1 Ів.1:5; 1Ів.5:20; Ів.4:23,24; 2Кор.3:6
Якби я володів знанням, то йшов би по великій до-
розі.
Єдина річ, якої я боюся, – це вузькі стежки. Велика
дорога абсолютно рівна, але народ любить стежки
(1). Якщо палац розкішний, то поля вкриті бур'яна-
ми і хлібосховища абсолютно порожні. Знать одяга-
ється в розкішний одяг, носить зброю, не задоволь-
няється звичайною їжею і накопичує зайві багатст-
ва.
Все це називається розбоєм і хвастощами. Це є по-
рушенням істини (2).
1. Прит.23:19; Іс.53:6; Матв.9:36; Матв.9:12,13
2. Матв.23:14; Матв.23:5-7; Лук.18:1-8; Як.2:18
Хто вміє міцно стояти, того не можна перекинути.
Хто вміє спертися, того не можна звалити. Сини і
онуки збережуть пам'ять про нього (1). Хто удоско-
налює істину всередині себе, у того доброчесність
стає щирою (2). Хто удосконалює істину в родині,
у того доброчесність стає рясною (3). Хто удоскона-
лює істину в селі, у того доброчесність стає вели-
кою (4). Хто удосконалює істину в країні, у того до-
брочесність стає багатою (5). Хто удосконалює істи-
ну на землі, у того доброчесність стає загальною (6).
По собі можна пізнати інших; по одній родині мож-
нв пізнати інші; по одному селі можна пізнати інші;
по одній країні можна пізнати інші. По одній країні
можна пізнати всю землю. Яким чином я дізнаюся,
що земля така? – Поступаючи так (7).
1. Прит.17:6; 2Цар.18:18; Сир.37:28
2. Як.1:12-26
3. Вих.20:12; 2Кор.12:14
4. Матв.9:35; Мар.1:38; Мар.8:27; Лук.9:51,52
5. Прит.22:29; Еккл.4:13,14; Фил.4:8
6. Ів.12:32; Ів.16:7
7. 1 Тим.4:16
Хто містить в собі досконалу благодать, той схожий
на новонародженого. Отруйні комахи і змії його не
вжалять, люті звірі його не схоплять, хижі птахи йо-
го не заклюють. Кістки у нього м'які, м'язи слабкі,
але він тримає істину міцно (1). Не знаючи союзу
двох статей, він володіє життєдайною здатністю.
Він дуже чуйний. Він кричить весь день, і його го-
лос не змінюється. Він абсолютно гармонійний (2).
Знання гармонії називається постійністю. Знання
постійності називається мудрістю (3). Збагачення
життя називається щастям. Прагнення керувати по-
чуттями називається завзятістю (4). Істота, повна
сил, старіє – це називається порушенням істини (5).
Хто істини не дотримується, той гине завчасно (6).
1. Об.7:17; Матв.19:14; Ів.3:7; Іс.11:5-9
2. Ів.5:26; Матв.22:30; Ів.3:13
3. Як.1:17; Єр.31:34
4. Прит.25:28; 1Ів.3:15; Лук.16:16
5. Іс.65:20
6. Прит.1:32,33
Той, хто знає, не говорить. Той, хто говорить, не
знає (1).
Та, що залишає свої бажання, відмовляється від
пристрастей, притупляє свою проникливість, зві-
льняє себе від хаотичності, стримує свій блиск,
уподібнює себе порошинці, являє собою найглиб-
ше (2). ЇЇ не можна наблизити для того, щоб з нею
зріднитися, її не можна наблизити для того, щоб
нею нехтувати; її не можна наблизити для того,
щоб нею скористатися, її не можна наблизити для
того, щоб її підняти, її не можна наблизити для то-
го, щоб її принизити. Ось чому вона шанована на
землі (3).
1. Лук.22:63-71
2. Лук.22:42; Матв.20:28
3. Як.1:17; Лук.6:35; Матв.5:45
Країна керується справедливістю, війна ведеться
хитрістю.
Землю отримують у володіння за допомогою неді-
яння (1). Звідки я знаю все це? Ось звідки: коли в кра-
їні багато заборонних законів, народ стає бідним (2).
Коли у народу багато зброї, в країні збільшуються
смути. Коли багато вправних майстрів, множаться
рідкісні предмети (3). Коли ростуть закони та нака-
зи, збільшується кількість злодіїв і розбійників (4).
Тому розумний говорить: «Якщо я не дію, народ сам
буде змінюватись; якщо я спокійний, народ сам буде
виправлятися. Якщо я пасивний, народ сам стає бага-
тим, якщо я не маю пристрастей, народ стає просто-
душним» (5).
1. Прит.22:29; Матв.10:16-20
2. Мар.2:27,28; Матв.23:1-7; Гал.3:1-29; Єр.8:5-13
3. Рим.12:14-21; Матв.10:34-42; Євр.4:12
4. Як.2:5-14
5. Йов.22:2-4; Ів.5:26; 1Ів.5:10; Кол.3:8-11; Еф.2:
13-16; Сир.14:6; Рим.14:14; Матв.11:25-30; Матв.5:22;
1 Ів.3:15
Коли уряд спокійний, народ стає простодушним. Ко-
ли уряд діяльний, народ стає нещасним. О нещастя!
Воно є опорою щастя. О щастя! У ньому ховається не-
щастя (1). Хто знає їх кордони? Вони не мають стало-
сті (2). Справедливість знову перетворюється в хит-
рість, добро – в зло. Людина вже давно перебуває в
омані. Тому розумний справедливий, і не забирає ні-
чого в інших. Він безкорисливий і не шкодить іншим.
Він правдивий і не робить нічого поганого. Він світ-
лий, але не бажає сіяти (3).
1. 3 Цар.12:3-13
2. Еккл.9:11-12
3. Еккл.9:13-18
Керуючи людьми і служачи небу, найкраще дотриму-
ватися стриманості. Утримання має стати головною
турботою. Воно називається вдосконаленням благода-
ті. Удосконалення благодаті – всеперемагаюче.
Всеперемагаючий володіє невичерпною силою. Не-
вичерпна сила дає можливість оволодіти країною (1).
Початок, за допомогою якого керується країна, на-
зивається глибокою і сильною, вічно існуючою істи-
ною (2).
1. Пс.61:10; Пс.77:5-8; Прит.25:28
2. Сир.37:28; 1Тим.6:16
Управління великою державою нагадує приготуван-
ня страви з дрібних риб (1). Якщо землею управляти,
слідуючи істині, то злі духи померлих не будуть дія-
ти. Злі духи не тільки не будуть діяти, вони також не
зможуть шкодити людям (2). Не тільки вони не змо-
жуть шкодити людям, а й розумні не зможуть шкоди-
ти людям (3). Оскільки і ті й інші не зможуть шкоди-
ти людям, їх благодать поєднається одна з одною (4).
1. Матв.4:18,19; Матв.25:21; Ів.15:15; Лук.17:21
2. Єр.31:33,34; Лук.4:17-20; Дії.19:11-13
3. 1 Ів.3:9; 1Ів.4:8
4. Еф.4:4-16
Велика держава – це низина річки, вузол землі, ма-
ти землі.
Мати завжди незворушністю розташовує до себе ба-
тька, а після своєї незворушності вона завжди ста-
вить себе нижче батька. Тому велика держава розта-
шовує до себе маленьку тим, що ставить себе нижче
останньої, а маленька держава завойовує симпатію
великої держави тим, що стоїть нижче останньої.
Тому сприяють собі або тим, що ставлять себе ниж-
че, або тим, що самі по собі є нижче (1). Нехай вели-
ка держава буде бажати не більше того, щоб всі од-
наково були нагодовані, а мала держава хай буде ба-
жати не більше того, щоб служити людям. Тоді оби-
дві одержать те, чого вони бажають (2). Великому
належить бути внизу (3).
1. Як.4:6; Фил.2:6-8
2. Лук.6:30-33
3. Матв.20:25-28; 1Кор.11:3; Дії.17:24,25
Істина – глибока основа усіх речей (1). Вона скарб до-
брих і захист недобрих людей (2). Красиві слова мож-
на вимовляти публічно, добру поведінку можна по-
ширювати на людей (3).
Але навіщо ж залишати недобрих людей (4)? Щоб не
перейняти у них недобрі звички та пристрасть до по-
ціновування неправедних багатств.
У такому разі для чого ж висувають володаря і при-
значають йому трьох радників (5)? Володар і радни-
ки хоча і мають дорогоцінні камені і можуть їздити
з кортежем, але краще буде їм спокійно слідувати
істині (6). Чому в давнину цінували істину? У той
час люди не прагнули до придбання багатств і зло-
чини прощалися.
Тому істина на землі цінувалася дорого (7).
1. Пс.88:15; Іс.28:16; Матв.21:42-46; Матв.7:15-29;
Лук.6:45-49; Ів.12:49; Ів.14:10
2. Матв.5:43-48; Лук.11:13; 1Тим.2:1-6
3. 1 Кор.4:16; Еф.5:1,2; Фил.3:17; Євр.13:7
4. Євр.10:25
5. Іс.9:6; Дії.3:22-26
6. Ів.19:11,12;
7. Ос.6:6; Матв.9:12,13; 1Кор.13:1-8; 1 Ів.4:8
Потрібно здійснювати недіяння, дотримуватися спо-
кою і вживати звичайне (1). Велике складається з
малого, а важке – з легкого (2). На ненависть треба
відповідати добром (3).
Подолання важкого починається з легкого, здійснен-
ня великого починається з малого, бо у світі важке
утворюється з легкого, а велике – з малого. Тому ро-
зумний починає не з великого, тим самим він здій-
снює велике (4). Хто багато обіцяє, той не заслуговує
довіри. Чим легковажніше ставитись до справи,
тим важке її вирішення. Тому розумний відносить-
ся до справи, як до важкої, тому він не зазнає труд-
нощів (5).
1. Прит.23:1-9
2. 1 Кор.12:12-27
3. Лук.6:27-29; Рим.12:14-21
4. Лук.14:28-30; Лук.6:42
5. Як.1:26; 2Пет.1:3-9
Те, що спокійне, легко зберегти. Те, що ще не пока-
зало ознак, легко направити. Те, що слабе, легко ро-
зділити. Те, що дрібне, легко розсіяти. Дію треба по-
чати з того, чого ще немає.
Наведення порядку треба розпочати тоді, коли ще
немає смути.Бо велике дерево виростає з маленько-
го, дев'ятиповерхова будівля починає будуватися зі
жменьки землі, подорож у тисячу кроків починаєть-
ся з одного кроку (1).
Хто діє – потерпить невдачу. Хто чим-небудь володіє
– втратить. Ось чому розумний бездіяльний, і він не
терпить невдачі. Він нічого не має і тому нічого не
втрачає. Ті, хто, роблячи справи, поспішають досяг-
ти успіху, зазнають невдачі (2). Хто обережно закін-
чує свою справу, подібно до того як він її почав, у то-
го завжди буде добробут (3). Тому розумний не має
пристрасті, не цінує дорогі речі, навчається у тих,
хто не прагне навчати, і йде по тому шляху, яким
пройшли інші (4). Він слідує природності речей і
не насмілюється самовільно діяти (5).
1. Мар.4:30-37
2. Об.3:9-13
3. Об.3:20,21
4. Матв.6:26
5. Ів.5:19; Ів.14:24
У давнину ті, хто слідував істині, не освічували на-
род, а робили його неосвіченим. Важко керувати на-
родом, коли у нього багато знань. Тому управління
країною за допомогою знань приносить країні неша-
стя, а без їх допомоги приводить країну до щастя (1).
Хто знає ці дві речі, той стає прикладом для інших
(2). Знання цього прикладу є знання найглибшої
благодаті. Найглибша благодать, вона і глибока, і
далека. Вона протилежна всім істотам, але приво-
дить їх до повної відповідності з нею (3).
1. Матв.7:6; Матв.13:34; Мар.4:30-34; Мар.4:9-13;
Ів.15:15; Ів.16:12,13
2. 1 Кор.4:16; Фил.3:17
3. 1 Кор.1:19-25; 1Кор.2:14; 1Кор.3:19
Річки і моря тому можуть панувати над рівнинами,
що вони здатні стікати вниз. Тому вони панують над
рівнинами. Коли розумний бажає піднестися над на-
родом, він повинен ставити себе нижче інших. Коли
він бажає бути попереду людей, він повинен ставити
себе позаду інших. Тому хоча він і стоїть над народом,
але народу він не в тягар; хоча він знаходиться попе-
реду, народ йому не шкодить. Тому люди з радістю
його висувають і від нього не відвертаються (1).
Він не бореться, завдяки чому він в світі неперемож-
ний (2).
1. Матв.20:25-28; Ів.10:1-21; Матв.15:13,14; Матв.
23:24
2. Лук.6:27-29; Матв.5:46
Всі говорять про те, що моя істина велика і не примен-
шується. Якби вона применшувалася, то після довго-
го часу вона стала б низькою. Не применшується то-
му, що вона є великою (1). Я маю три скарби, якими
дорожу: перше – це любов до людей, друге – ощадли-
вість, а третє полягає в тому, що я не смію бути попе-
реду інших. Я люблю людей, тому можу стати хороб-
рим. Я ощадливий, тому можу бути щедрим. Я не смію
бути попереду інших тому можу стати розумним ке-
руючим (2). Хто хоробрий без любові до людей, щед-
рий без ощадливості, перебуваючи попереду, відштов-
хує тих, хто знаходиться позаду, той гине. Хто веде
війну з любов’ю до людей, перемагає, і зведена ним
оборона неприступна. Небо його рятує, любов людей
його охороняє (3).
1. 1Кор.13:8; 1Кор.13:13
2. Ів.17:1-26
3. Ів.12:24,25; Мар.10:26-30
Розумний полководець не буває войовничим. Умілий
воїн не буває гнівний. Той, хто вміє перемагати ворога
– не нападає.
Вміючий керувати людьми, не ставить себе в низьке
становище (1). Це я називаю благодаттю, яка уникає
боротьби.
Це сила в управлінні людьми. Це означає слідувати
природі й давньому початку істини (2).
1. Еккл.7:9; Лук.9:51-56; Ів.8:23; Ів.18:36; Рим.
12:19; Матв.12:31,32
2. Євр.3:10,11; Еф.4:26-32
Військове мистецтво говорить: я не смію першим
починати, я повинен чекати. Я не смію хоча б на
крок наступати, але на два відступаю. Це називає-
ться дією за допомогою недіяння, ударом без зу-
силь (1). У цьому випадку не буде ворога і я можу
обходитися без солдатів. Немає біди важче, ніж
недооцінювати супротивника. Недооцінка супро-
тивника приходить при втраті істини (2). Розсуд-
ливий здобуває перемогу (3).
1. Ів.19:9-12; Матв.10:16; 2Кор.12:9; Прем. Сол.2:11;
Прит.1:17-33
2. 4 Цар.6:10-23
3. Прит.8:1-36
Мої слова легко зрозуміти і легко здійснити*. Але
прості люди не можуть їх зрозуміти і не можуть їх
здійснити (1). У словах є початок, в справах є голов-
не (2). Оскільки люди їх не знають, то вони не зна-
ють і мене (3). Коли мене мало знають, тоді я цінний
(4). Тому розумний подібний тому, хто одягається в
простий одяг, а при собі ховає дорогоцінний камінь
(5).
* коментар на 8 стор.
1. Мар.4:12; Рим.7:14-19
2. Прит.1:7; Рим.13:10; Як.2:15-18; 1Ів.4:18
3. Ів.8:19; Ів.8:42
4. Матв.13:54-58
5. Лук.9:57,58
Хто, маючи знання, робить вигляд, що не знає, той
вище всіх (1). Хто, не маючи знань, робить вигляд,
що знає, той хворий (2). Хто, будучи хворим, вва-
жає себе хворим, той вже вже одужує (3). Розумний
– не хворий. Будучи хворим, він вважає себе хворим,
тому він не хворий (4).
1. Іс.53:1-12; Ів.5:36-39; Ів.8:54,55; 1Ів.4:20;
Прит.18:2; Ів.14:24
2. Матв.9:11-13; 1Кор.8:1-3; Лук.6:42
3. Лук.15:7; Лук.15:11-32; Лук.18:9-14; Єзек.33:13-15;
Єр.31:33,34; Іс.1:16-20
4. Матв.26:38,39; Євр.5:7-10; Матв.16:26; Матв.6:6-15
Коли народ не боїться могутніх, тоді приходить могут-
ність.
Не грабуйте його житла, не нехтуйте його життям (1).
Хто не зневажає народ, той не буде зневажений наро-
дом (2). Тому розумний, знаючи себе, себе не вистав-
ляє. Він любить себе, але себе не звеличує (3).
1. Прит.15:16-18
2. Матв.7:12
3. Еккл.4:13,14; Іс.11:1-5
Хто хоробрий та войовничий – гине, хто є хоробрим та
не войовничим – буде жити (1). Ці дві речі означають:
одна – користь, а інша – шкоду. Хто знає причину того,
що небо ненавидить войовничих? Пояснити це важко і
розумному (2).
Небесна істина не бореться, але вміє перемагати. Вона
не каже, але вміє відповідати. Вона сама приходить.
Вона спокійна і вміє керувати речами. Сіть природи
рідка, але нічого не пропускає (3).
1. Прит.1:17-33; Пс.63:2-11
2. Матв.7:12
3. Ів.3:8; 1Кор.12:11; 1Кор.12:18
Якщо народ не боїться смерті, то навіщо ж погрожува-
ти йому смертю (1)? Хто змушує людей боятися смерті,
вважає це заняття захоплюючим, того я схоплю і зни-
щу. Хто насмілиться так діяти (2)? Завжди існує носій
смерті, який вбиває. А якщо хто його замінить – це зна-
чить замінить великого майстра. Хто, замінюючи вели-
кого майстра, сам не є майстром, той рубаючи сокирою,
зашкодить свою руку (3).
1. Ів.16:2,3
2. Єзек.24:14; Матв.12:31,32
3. Рим.12:19
Народ голодує через те, що влада бере надто багато
податків. Ось чому народ голодує (1). Важко керува-
ти народом тому, що влада занадто діяльна. Ось чо-
му важко керувати (2).
Народ зневажає смерть через те, що у нього занад-
то сильне прагнення до життя. Ось чому зневажа-
ють смерть (3). Той, хто нехтує своїм життям, тим
самим цінує своє життя (4).
1. 3 Цар.12:2-13; Єзек.34:8-20; Матв.23:14; Ів.4:19-24;
Матв.17:24-27
2. Матв.20:25-28; Ів.10:1-14
3. Матв.16:26; Рим.6:3; Рим.6:4; 1Кор.15:21; 1 Кор.15:
42-49
4. Гал.5:16-18; Матв.10:28; Мар.8:35; Мар.9:41
Людина при своєму народженні ніжна і слабка, а
при настанні смерті сильна та міцна. Всі істоти і
рослини при своєму народженні ніжні та слабкі, а
при загибелі сухі та гнилі.
Тверде та міцне – це те, що гине, а ніжне і слабке
– це те, що починає жити (1). Тому могутнє війсь-
ко не перемагає і міцне дерево гине. Сильне і мо-
гутнє не мають тієї переваги, яке мають ніжне і
слабке (2).
1. Матв.18:1-6; 1Кор.14:20; 1Кор.13:11; Рим.8:9
2. Неем.9:17; Як.4:5,6; Мар.10:15
Небесна істина подібна натягуванню лука. Коли верх
опускається, низ піднімається. Вона забирає зайве і
віддає забране тому, хто його потребує. Небесна іс-
тина віднімає у багатих і віддає бідним те, що у них
відібрано (1). Людська ж істина – навпаки. Вона від-
німає у бідних і віддає багатим (2).
Хто може віддати іншим все зайве? Це можуть зро-
бити тільки ті, які слідують істині (3). Тому розум-
ний робить і не користується тим, що зроблено, ро-
бить подвиги і себе не прославляє. Він шляхетний
тому, що у нього немає пристрастей (4).
1. Прит.22:16
2. 2Цар.12:1-10
3. Матв.5:40; Лук.14:24-33; Мар.10:28-31; Мар.10:
17-24; 1Кор.13:3
4. Мар.10:18; Ів.6:14,15; Еф.2:8,9
Вода – це м'яка та слабка річ, але в подоланні твер-
дого та міцного вона непереможна (1). Слабкі пере-
магають сильних, м'яке долає тверде. Це знають всі,
але люди не можуть це здійснювати (2). Тому розум-
ний говорить: «Хто прийняв на себе приниження кра-
їни – стає правителем, і хто прийняв на себе нещастя
країни – стає володарем» (3). Правдиві слова схожі
на свою протилежність (4).
1. Ів.4:10
2. Рим.12:21; 1Цар.24:18-21
3. Іс.53:4-7
4. Матв.10:34-38; Ів.15:20; 1Кор.2:14; 1Кор.3:19;
Лук.11:35
Після заспокоєння великого обурення неодмінно зали-
шаться його наслідки. Як можна назвати це добром?
Тому розумний дає клятву, що він не буде нікого за-
суджувати (1).
Добрі прагнуть до згоди, а недобрі – до вимагання (2).
Небесна істина ставиться до всіх однаково, вона за-
вжди на стороні добрих (3).
1. 1 Кор.13:2; Рим.12:16-18; Лук.6:42; Матв.12:34-37;
Матв.22:15; Лук.20:26
2. Матв.5:23-26; Матв.18:23-35
3. Дії.10:34,35; Рим.2:11; Еф.6:9; Кол.3:25; Пс.142:10
Нехай поселення людей буде маленьким, а населення
малочисельним. Якщо у поселенні є різні знаряддя, не
потрібно їх використовувати. Нехай люди до кінця сво-
го життя не йдуть далеко від своїх місць поселення.
Якщо у поселенні є човни і вози, не треба їх вживати.
Навіть якщо є воїни, не треба їх виставляти. Нехай
народ знову починає плести вузлики і вживати їх за-
мість письма. Нехай його їжа буде смачною, вбрання
красивим, житло зручним, а життя радісним. Нехай
сусідні поселення дивляться один на одного, слуха-
ють один у одного спів півнів і гавкання собак, а
люди до самої старості і смерті не відвідують один
одного.
Іс.65:12-23
Вірні слова не красиві (1). Красиві слова не заслуго-
вують довіри (2). Добрий не красномовний. Красно-
мовний не може бути добрим (3). Знаючий не дово-
дить, хто доводить не знає (4). Розумний нічого не
накопичує. Він все робить для людей і все віддає ін-
шим. Небесна істина приносить всім істотам користь
і їм не шкодить (5). Істина розумного – це діяння
без боротьби* (6).
* коментар на 8 стор.
1. Матв.5:37; Лук.11:44; Ів.8:24
2. Сир.12:15; Рим.16:17,18; 2Пет.1:16
3. Матв.19:17
4. Ів.5:43-47; Матв.21:23-27; Ів.16:12-14
5. Ів.15:13; Матв.5:45-48; Прит.13:6; Прит.11:31
6. Лук.22:42; Рим.13:1-5; Рим.13:8; Ів.19:11; 1Пет.3:
17,18; Рим.8:9; Рим.12:15-21; Як.2:5-26
"В дні благодаті користуйся благом своїм, а в дні
нещастя розмірковуй. Одне й друге вчинив Бог для то-
го, щоб людина нічого не могла сказати проти Нього."
_Екклезіаст, 7:14
"Всьому свій час, і година своя кожній справі під не-
бом: час родитись і час помирати, час садити і час ви-
ривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руй-
нувати і час будувати, час плакати й час сміятись, час
сумувати і час танцювати, час розкидати каміння і час
збирати каміння, час обіймати, і час ухилятися від обі-
ймів, час шукати і час губити, час збирати і час розки-
дати, час роздирати і час зашивати, час мовчати і час
говорити, час кохати і час ненавидіти, час війні і час
миру."
_Екклезіаст, 3:1-8
"Що було, те й буде, і що робилося, те й буде робити-
ся, і немає нічого нового під сонцем. Буває дещо, про
що говорять: "Дивись, ось це нове", але це було уже у
віках, що були перед нами. Немає пам’яті про мину-
ле, та й про те, що буде не залишиться згадки у тих,
що будуть після."
_Екклезіаст, 1:9-11
"Оце Моя заповідь, щоб любили ви один одного, як Я
вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як
хто свою душу поклав би за друзів своїх. Ви друзі Мої,
якщо чините те, що Я вам заповідую."
_Ів.15:12-14
"Ісус відповів: Царство Моє не із світу цього. Якби із
цього світу було Царство Моє, то служителі Мої боро-
лися б, щоб не був Я виданий юдеям. Та тепер Царст-
во Моє не звідси...
Сказав же до Нього Пилат: Так Ти Цар?
Ісус відповів: Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те наро-
дився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити істину.
І кожен, хто від істини, той чує Мій голос.
Говорить до Нього Пилат: Що є істина?
І сказавши оце, до юде ї в знов вийшов, та й каже до них:
Не знаходжу Я в Ньому провини ніякої."
_Ів.18:36-38
__________________________________________________________
Українське Дао – Вчення про істину та благодать
Видавництво „Академічний Експрес”
а/с 7366, Львів, 79070, Україна
__________________________________________________________
Книга, що виноситься на суд читацької аудиторії - надзвичайно рідкісний трактат древнього китайського філософсько-психологічного та духовно-етичного вчення даосизму, що належить руці найбільш потужного мудреця древнього Китаю, яким був Лао-Цзи.
Книга першопочатково існувала на двох, згаданих на 1-й сторінці, сайтах - виключно в pdf-форматі. При переконвертовуванні в fb-формат більшість сторінок тексту розпадалася на неукомплектовані текстові блоки, поскільки більша частина тексту була вставлена в оформлені таблиці, і тільки в них - перебувала в упорядкованих колонках.
Ілюстраціі - теж випадали з раніше встановлених місць, завдяки чому виникла необхідність в ручній перестановці їх на нові, заново відредаговані місця.
Мною була проведена масштабна робота по збиранню текста - знову в першопочаткові текстові блоки, щоб відреставрувати початковий вигляд оригінальноі книги.
Дарую свою роботу - зацікавленій аудиторії, - з надією на вдячні відгуки, та можливість оформлення платних заказів на виготовлення електронних книг - за Вашим смаком.
З найкращими побажаннями, щиро Ваш - редактор-видавець - Юрків Роман Васильович.
Приватне видання, редакція і конвертування в доступні формати електронної книги - Юркив Р.В. (Київ, 2017 р.)
Ваші побажання, критику, слова подяки, а також закази на готування нових електронних книг - присилайте на gmail-адрес:
Представлене електронне видання fb-формату - являється авторською редакцією і видавничою роботою приватного редактора-видавця Юрківа Романа Васильовича, та підпадає під гриф "авторськоі роботи". Що ж стосується оригінальноі книги та видавницькоі версіі pdf-формату - то вони належать перекладачу В.Дідику та раніше вказаним сайтам, з яких був взятий текст для представлення і перепрацювання в дану книгу (!).
48