X

Якось я бачив ілюзіоніста. Він стояв на естраді — худий, видний зусібіч — і демонстрував циліндр, показуючи всім його порожнє і біле дно. Таким чином забезпечивши свій фокус від усіляких сумнівів та підозр у шахрайських маніпуляціях, він паличкою накреслив у повітрі свій заплутаний чарівний знак і почав тут-таки, з надмірною докладністю та наочністю тією ж паличкою тягнути з циліндра паперові барвисті стрічки — ліктями, сажнями, а врешті й кілометрами. Кімната наповнювалася тією кольоровою шелесткою масою, яснішала у сторазовому її примноженні від запіненого і легкого промокального паперу, від світлого нагромадження, а він не припиняв тягнути той нескінченний звиток, не зважаючи на вражені голоси, сповнені захопленого протесту, екстатичних вигуків, спазматичних плачів, аж урешті ставало ясно, мов на долоні, що йому це обходиться задарма, що він черпає цей надлишок не з власних запасів, що просто йому відкрилися надземні джерела, не залежні від людських рахуб і вимірів.

Тоді хтось, кому судилося вловити глибший сенс тієї демонстрації, вирушав додому замислений і внутрішньо просвітлений, доглибно пронизаний істиною, що ввійшла в нього: Бог незліченний…